Дві парадигми природи мист-ва: Платон і Арістотель. Вчення Аріфстотеля про катарсис

А. хотів класифікувати усе, що може охопити розум. У акторській грі на сцені(смерть, крадіжка, крадіжка) ми визнаємо дійсність, ми бачимо дійсність, життя, але під іншим кутом зору. Дійсність є безмежна, а художній твір має межі. Отже, все зайве ми розумом відкидаємо. Залишаємо головне. Мистецтво завжди обмежене. Так вважав Арістотель. Людина влаштована так, що пізнання приносить їй радість, задоволення. КАТАРСИС – це очищення душі за допомогою мистецтва. Для Платона ж, мист.твір був лиш МІМЕЗИСОМ – наслідуванням, копією. Аріст. Вважав, що мист-во є близьким до філософії, як і літ-ра.Мета поета і філософа говорити про те, що повинно трапитись, а не те, що є. Поезія є благородною та філософічною, позаяк трактує універсальне, а історія – минуле.

 

Вчення Арістотеля про Катарсис

 

Трагедія, як говорить Аристотель, очищає через страх і співчуття. Про це очищення, по-грецьки - катарсис, багато було висловлено жодних тлумачень, тому що сам філософ не розкрив у "Поетиці" його сутності.

Деякі теоретики, наприклад Лессінг, Гегель, розуміли катарсис у сенсі облагораживающего впливу трагедії на глядачів. Інші, наприклад Бернайс, висунули інше тлумачення і вважали, що трагедія збуджує афекти в душах глядачів, але врешті-решт призводить до розрядки їх і цим приносить насолоду.

Треба думати, що під катарсисом Аристотель розумів виховує, трагедії на глядачів. Він надає великого значення думкам, які поет хоче виразити трагедії. На його думку, ці думки повинні бути виражені через героїв. Аристотель розуміє, яке велике значення має відношення автора до зображуваних ним людей і подій.

"Захоплюючий за все ті поети, які переживають почуття того ж характеру. Хвилює той, хто сам хвилюється, і викликає гнів, хто дійсно сердиться "(гл. 17). Арістотель відзначав виховне та очисне значення музики, завдяки якій люди отримують полегшення і очищаються від афектів, переживаючи при цьому «нешкідливу радість»

За вченням Аристотеля, трагедія «за допомогою співчуття і страху виробляє катарсис подібних (тобто співчуття, страху і споріднених їм) афектів». Тлумачення цих слів представляє значні труднощі, так як Арістотель не пояснює, як він розуміє це «очищення», а грецьке вираз «катарсис афектів» має двоякий сенс і може позначати: 1) очищення афектів від будь-якої скверни, 2) очищення душі від афектів, [тимчасове] звільнення від них.

Катарсис після Аристотеля ніколи не аналізувався в контексті діалогу, навіть філософами діалогістів і Бахтіним

Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Зміна орієнтирів.

А. Макед. Започаткував елліністичний тип, його епоху.Його похід у 334-323рр.до н.е. призвів до радикального перевороту в елінському світі. Закінчилась класична епоха. У Греції падає значення полісів, а Македонізм розвивається.Він впровадив проект універсальної божественної монархії, що завдало удару по структурі полісного життя. У 4 ст. до н.е. розповсюджується космополітичний ідеал. Замість поняття громадянин запроваджується поняття підданий. Від людини не вимагають чеснот, а потреб,навичок. Правління надається функціонерам, людина займає нейтральну позицію. Новою реальністю і об'єктом дослідження філософів став ІНДИВІД. З роз'єднанням людини і громадянина розділилась етика та політика. У старій класичній етиці – людина=громадянину і підпорядковувалась владі. Тепер і вперше у ЗХ філос.етика структурує людину як автономну, одиничну, окрему. Крах расистських упереджень щодо природніх відмінностей між греками і варварами. Вважали, що є люди – раби за природою. Александр спробував успішно асимілювати завойованих варварів і зрівняти їх із греками. Навчав людей мистецтву воювати.

Еллінські школи в античному мисленні сповідували цінності, які не підпорядковувались гр.культурі. Відбувається втрата глибини та чистоти гр.культури, асиміляція інших традицій, вірувань. Центр інтелектуальної культури переміщується із Афін в Александрію. (Евклід, Гіппократ, Архімед)

Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм,стоїцизи, еклектизм)

Було багато напрямків та шкіл у еллінській філософії. Найпоширеніші – кінізм, стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм.

Епікуреїзм – отримав назву від імені свого засновника – Епікура. Він вважав, що усе життя проникнуте стражданнями і потрібно знайти засіб, щоб звільнитись від зла. Він хотів звільнити людей від страху перед смертю та невідомим. Непередбачуваність лякає людину.Мати Епікура виганяла духів із людей, він завжди відчував присутність зла серед людей, і казав, що ніяка віра не допоможе допомогти позбутись страху та врятуватись. Він не віизнавав духовну природу у будь-чому, був спадкоємцем атомістичної теорії Демокріта. Він закликав: «Живи непомітно!», вважав, що лише відокремившись від усього, людина досягне АТАРАКСИ (свободи).Скупість, розкута, багатство позбавляють людину доброчесності. Епікур був просвітником, вважав усіх людей рівними, пропагував стриманість та врівноваженість.Його віра – земна, і існує у корені природи.Політика, страх перед богами, смертю та загробним світом недозволяють досягнути атараксії.

Стоїцизм – найкривавіший напрямок у всій елліністичній філософії, що обіймає 7 століть(4 ст. до н.е. – 3 ст. н.е.). є рання стоя, середня та пізня. Слово стоя виник від законод.чинника, люди, народжені не в Афінах, навчались стоячи. Стоїцизм утверджує те, щолюдина повинна здобути незалежність від світу, звільнитись від бажань. Змінити щось у світі – неможливо! Філософ не мав повністю цуратись соціального життя,але мав бути позбавлений пристрастей, не показував свого скепсису до життя,не відкидав культуру, просвітництво, релігію. Бажання віднайти баланс між соціальним та природнім. Стоїки є зваженими, консервативними, незворушними(апатичними)Важливим є воля до знання і дотримання поглядів, які сповідуєш. Найактивніше розвив. У Греції та Римі на лат.основі. Найвизначнішим став НЕОСТОЇЦИЗМ,представники: Епіктет,Марк Аврелій, Секнека.

Філософія скептицизму

Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного.

Скепсис – прискіпливість до речей, будь-яку проблему вони досліджували педантично, відкидаючи помилки, хиби. Висловлювали невдоволення недосконалістю людської думки. Якщо знання будувалось на свідченнях органів відчуттів – воно недостовірне. Єдиний критерій істини – видимість.Світ є нерівним, недосконалим, і ми не можемо знати усе, що відбувається у ньому.Скептики також говорять про атараксію(свободу) і незворушність. Скептики йшли до неї через відмову від знання, бо вважали його заблудженням. Тобто, філософ повинен стримуватись від будь-яких суджень.

Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотнє слово» — улюблене прислів'я скептиків.

 

Основні риси філософії стоїків

Древній стоїцизм

Засновником школи стоїцизму був Зенон 4 ст до н е

Хрисип говорить Теоретично громадянство світової держави відкрито для всіх, бо його набуття залежить від розуму, що є характерною ознакою для всіх людей.

Бог, для стоїків, - це не щось окреме від світу, і в кожному з нас є частинка божественного вогню. Всі речі є частинами однієї системи – природи, тому життя окремої людини добре тільки тоді, коли воно узгоджене з природою. Бог – це активне начало всесвіту, неактивним началом є матерія, це розум світу, який створив теперішній порядок для блага. Цікаво те, що вони не пояснюють, як появилось зло. Вони говорять, що без зла не було б добра, але ж добро створив Бог. Згодом вони говорили, що зла немає, якщо дивитись на світ як цілісний, але ж це викликає ще більше питань, можливо відповідь в тих численних текстах, які так до нас і не дійшли…

любов як почуття для нього присутнє лише в поверховому розумінні, проте як принцип стоїк проповідуватиме загальну любов, загалом він є егоїстом, бо його цікавить тільки його ж чеснота.

Цікавий погляд стоїків на волю. Мудрець так само вільний як і бог, і його свобода найвищий ступінь людської свободи. Для мудреця свобода і необхідність співпадають,він діє вільно, підкоряючись необхідності. Вчення про єдність свободи і необхідності в діях мудреця є всесвітнім досягненням стоїцизму. Його обмеженість в тому, що суб’єктом, носієм вільних дій стоїцизм проголосив лише мудреця. Свобода – в розумінні стоїків – здобуток і привілей еліти. Виключається воля як досягнення і здобуток маси. Лише розумна людина заслуговує на волю, лише вона може зрозуміти суть волі, звичайні люди ніколи не усвідомлять цього дару.