Д. Локк – прибічник реальної освіти.

У світовій літературі ім'я Д.Локка пов'язане насамперед з Просвітництвом. Д.Локк, якого називають засновником цієї ідеологічної течії, був переконаний, що зіпсованість людської природи можна та необхідно було виправити, а суспільство – вдосконалити. Основний шлях досягнення досконалого суспільства він вбачав у пропаганді й поширенні знання, освіти, культури, ідей добра та справедливості, а також у вихованні в людях високих моральних принципів. Саме тому він і присвятив низку своїх праць проблемі виховання ідеального типу представника нової еліти епохи Просвітництва, тобто джентльмена (“Думки про виховання”, “Про виховання розуму”, “Думки про те, що читати й вивчати джентльмену”, “Про навчання”, “Елементи натуральної філософії”). Вся виховна програма вченого базувалася на конкретних завданнях формування особистості джентльмена, міцного тілом і сильного духом, наділеного всіма необхідними якостями для майбутньої підприємницької та комерційної діяльності. До ідеалу англійського джентльмена входила та сукупність зовнішніх навичок людини, яку просвітитель називав вихованістю: вміння одягатися, невимушеність, гарні манери, ввічливість. До внутрішньої сторони джентльмена вчений відносив стриманість у всіх проявах духовного життя, повне самовладання та самообмеження. Звичайно, основним у вихованні джентльмена Дж. Локк вва­жав зміцнення його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він вклю­чав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну пра­цю на свіжому повітрі. Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинка­ми, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупе­реч власним бажанням виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче припиняти примхи). Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що "джентль­мен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк. З метою формування громадянських доброчесностей Д.Локк вважав надзвичайно важливим домогтися панування розуму над почуттями. Вбачаючи в самодисципліні й самообмеженні головну умову розумної поведінки людини в суспільстві, Д.Локк став розробником теорії дисциплінуючого виховання, що виникла в Англії в середині XVII ст. Захисники означеної теорії були переконані, що в освітній справі важливі не предмети, що вивчаються, а сам процес навчання. Відтак, виховання вони ототожнювали з освітою, а освіту, у свою чергу, розуміли як сувору та зовнішню дисципліну.

 

15. Проблема підготовки вчителя в зарубіжній історії педагогіки (А. Дістерверг)

В основу багатьох особливостей систем і моделей пе­дагогічної освіти в країнах Західної Європи покладено національні традиції й стереотипи професійної підготов­ки вчителя. Європейська традиція так званої типізованої підготовки вчителів, тобто автономної підготовки, для різних ланок шкільної та професійної освіти сягає своїм корінням у XIX ст. Саме тоді над питаннями підготовки вчителя працював А. Дістервег – німецький педагог, який виступав за секуляризацію освіти. З 1820 він очолює учительську семінарію біля Дюссельдорфа, а з 1832 році він керував Берлінською учительською семінарі­єю, яку перетворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. Найвідоміша його праця "Керів­ництво до освіти німецьких учителів" (1 том був присвячений загальним питанням дидактики, 2 містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. Він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою "Загальної німецької вчитель­ської спілки". Саме його називають вчителем усіх вчителів. Він боровся за відкидання конфесійних шкіл, і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей-націй. Дістервег вів боротьбу проти «Правил про викладання в учительській семінарії і в початковій школі», які відкинули школу далеко назад і це мало великий вплив на учительство і громадську думку. Основними принципами виховання він вважав природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність, які він розвинув і популяризував серед учительства. Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління "самодіяльність в служінні істині, красоті і добру". Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пі­знавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову акти­вність учнів - таке головне положення його дидактики розвиваю­чого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він був прихильником розвивального і виховального навчання. Ці засади сформульовані ним у 33 правилах Стрижень всієї книги Дістервега "Керівництво до освіти німецьких учителів" – виховання справжнього учителя, який ніколи не зупиняється у самовдосконаленні, який прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Загалом вся педагогіка Дістервега спрямована на піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів. За цим вченим, священний обов'язок кожного вчителя - це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працю­вати над своєю освітою.

 

18. Принцип природовідповідності (Руссо, Коменський, Песталоцці) в історії педагогіки.

Коменський:

Я.А. Коменський вважав, що людина є частиною природи і підлягає її основним законам – «основоположенням». Він обґрунтовував принцип природо відповідності виховання не на підставі спостережень над життям рослин і тварин, а на підставі багатого педагогічного досвіду. Коменський намагався використати в процесі виховання природні, вікові і психологічні особливості дітей. Послідовність, поступовість і систематичність навчання він намагався обґрунтувати положенням, що природа не робить стрибків, а розвивається поступово. Комен. Вважав, що повинні існувати загальні закономірності,яким підлягає все життя природи і діяльність людини. Він намагався спиратись в своїх наукових дослідженнях на ці закони природи. Принципом природо відповідності пройнято всі дидактичні погляди Коменського.

Руссо:

Руссо закликав поважати особистість дитини, вивчати її інтереси, враховувати вікові особливості. На відміну від Комен., який шукав загальні закони в природі і в роботі школи, Руссо намагався знайти закономірності, які визначають хід навчання і виховання, в природі самої дитини. Навчати природо відповідно – значить додержуватись законів розвитку організму дитини та її здібностей. Він вважав, що дитинство буває один раз в житті людини, тому треба поважати його і не прагнути до передчасного розвитку дітей: природа вимагає,щоб діти були дітьми, перш ніж стануть дорослими. Природно, щоб малу дитину годувала сама мати, а не нянька, щоб дитину виховували самі батьки або їх кращі друзі. Завдання ж вихователя полягає в тому,щоб створити найсприятливіші умови для розвитку дитини, застерігати її від шкідливих впливів.

Песталоцці:

Виховання, на думку Песталоцці, має бути природо відповідним, тобто здійснюватись згідно з природою. Природа – це та скеля, на якій виховання формує людський розвиток. І чим міцніший зв'язок між скелею і будовою (природою і вихованням), тим успішніше розв’язуватиметься велика справа виховання. Критикуючи виховання дітей того часу за зубріння й відрив від життя, Песталоцці писав, що дітям до 5 років дають можливість тішитись природою і раптом тиранічно віднімають у дитини всю привабливість природності й свободи. Дитина в школі, на думку Пест., повинна почувати себе так само природно й вільно, як і серед природи. У таких природних умовах зародки, закладені в ній від народження, при вмілому керівництві вчителя, що застосовує систему різних вправ, дістають чудові умови для розвитку. Вони можуть розвиватись й поза навчанням, але тоді цей розвиток йтиме повільно, а його треба прискорювати – адже в цьому й полягає завдання школи і вчителів.