Найдавніші протодержавні утворення на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.

Білет №1

Найдавніші протодержавні утворення на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.

Територія України в нову історичну добу — залізного віку — була заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні землеробські племена — пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах.

Скіфська держава — перше політичне об'єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці. Продовженням її було Скіфське царство III ст. до н. е. із столицею у Неаполі-Скіфському в Криму (центром Скіфії у V—III ст. до н. с. було Кам'янське городище поблизу м. Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жреців — чаша, для общинників — плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі.

Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя — коней, м'ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.

Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфлікти між державами Передньої Азії (боротьба скіфів з перським царем Дарієм та ін.).

У III ст. до н. е. Скіфія занепала, а згодом — розпалася. До цього призвів ряд чинників: погіршення кліматичних умов, висихання степів, занепад економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім того, в III—1 ст. до н. е. значну частину Скіфії завоювали сармати. Сучасні дослідники вважають, що перші паростки державності на території України з'явилися саме у скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. Широко відомі пам'ятники скіфської доби: кургани Чортомлик, Товста Могила, Куль-Оба. Знайдено царські прикраси (золота пектораль), зброя тощо.

Протягом наступних 600 років (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) в Північному Причорномор'ї панували сармати, які прийшли з Волги, їхня мова, як і скіфська, належала до іранських мов, близькими були побут і звичаї. Тому вони фактично уживались в одній державі Сарматії. Важливим політичним центром було м. Танаїс у гирлі Дону.

Як і всі кочові володарі українських степів, сармати були не однорідним племенем, а слабо пов'язаним союзом споріднених і часто ворогуючих племен, таких як дзиги, роксолани та алани, кожне з яких прагнуло панувати на українських землях. Вони займалися скотарством, полюванням, вели кочовий спосіб життя.

Велике значення в житті сарматів мали війни за пасовиська та здобич.

3 переселенням сарматів у Північне Причорномор'я розширилися їхні зв'язки з античними містами, зокрема з Ольвією. У них, як і у скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була основним багатством і головним засобом виробництва. ' Значну роль у господарстві сарматів відігравала праця рабів, у яких вони перетворювали захоплених під час безперервних війн полонених. Проте спосіб життя сарматів і торгівельні зв’язки з багатьма народами (Китаю, Індії, Ірану, Єгипту) сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня і Заходу.

VIII—VII ст. до н. е. відомі в історії України як етап «великої грецької колонізації». Досліджуючи причини цього явища, вчені сформулювали дві основні концепції виникнення грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї. Зокрема, так звана торгова концепція вважала грецькі колонії торговельними факторіями і розглядала грецьку колонізацію як торгову експансію. У свою чергу, автори аграрної концепції додержували думки, що колонізація була зумовлена насамперед нестачею придатної для землеробства землі в метрополії, і саме це було головною причиною освоєння еллінами нових земель.

 

Соціально-економічний розвиток США у 80-90-х рр. XX ст.

Достаточно быстрому экономическому развитию способствовала изначально установившаяся в стране свобода экономической деятельности, защита и поддержание принципов конкуренции. Еще в конце прошлого века было положено начало антитрестовскому законодательству, которое запрещает сговоры о разделе рынков и искусственном поддержании цен, монополизацию рынка крупными компаниями, а также слияние компаний, ведущие к надрыву конкуренции.

В 80-е годы основной стратегической целью стало восстановление экономической и стратегической мощи США. Это охватило внутри – и внешнеэкономические сферы страны. Администрация отдала приоритет независимой политики над экономической координацией с союзниками. Региональные и двухсторонние соглашения признавались более эффективной формой обеспечения американских интересов. Исходили из того, что снижение позиции США в мировой экономики преувеличивалось и что страна обладает уникальными сравнительными преимуществами. Реализация имперских целей началась через сферу денежно-кредитной и финансовой политики, что вызвало мощное долговременное воздействие на мирохозяйственные процессы

Характерная черта прошедших десятилетий – относительное ослабление позиций США в мировом хозяйстве, в основе которого лежит целый ряд факторов внутреннего и внешнего порядка. Среди них сокращение технологического разрыва в ряде новейших отраслей промышленности между США и другими западными странами, рост производства в странах Восточной Азии, к которым перешли сравнительные преимущества в традиционных отраслях и ряде наукоемких производств.

Хозяйственные успехи США связаны также с тем, что в 90-е годы их участие в мировых интеграционных процессах превратилась в мощные, динамичный фактор долгосрочного положительного воздействия на внутриэкономическое развитие, которое сегодня невозможно без использования глобальных факторов производства.

Важную роль в экономическом росте США в 90-е годы сыграло Североамериканское соглашение о свободной торговле (НАФТА). Большое значение имело возрождение экономики стран Латинской Америки. Позитивным фактором для роста американской экономики служило бурное развитие стран Восточной Азии.

Сравнение основных экономических показателей США и ряда стран не позволяет обнаружить признаков радикального экономического усиления США относительно большинства других ведущих государств мира.

Некоторые страны мира, претендующие на роль глобальных и региональных полюсов силы (Германия, Канада, Япония), в 90е годы действительно стали уступать США по важным показателям экономического развития: сократились относительные темпы роста национальных хозяйств, несколько снизилась сравнительная производительность труда, увеличились относительные издержки на рабочую силу, отстало развитие национальных финансовых рынков

 

Білет №2

Індивідуальна та фронтальна перевірка навчальних досягнень учнів. Наведіть приклади індивідуальних диференційованих завдань з історії України з метою виявлення рівня сформованості умінь роботи з текстом підручника.

 

Перевірка дає змогу визначити вчителю ефективність власної роботи, для учня - привчає до регулярного вивчення матеріалу, стимулює виділення головного, розвиває числення учня. Умови ефективної перевірки -систематичність, повинна охоплювати різні сторони навч. д-ті, зростаюча вимогливість, використання різних форм перевірки. Завдання контролю -з'ясувати рівень знань, визнач ефективність методів роботи. Різновиди -поточна, попередня, періодична, тематична, підсумкова. Форми - усна (індивідуальна; фронтальна, комбінована, залік), письмова (с/р, контрольна. залік), практична (робота з картою, планом, описи). Вимоги до контролю -індивідуальність, систем етичність, об'єктивність, використання різних форм Організація перевірки - підручники закриті.? ставиться класу, потім учню, не переводити в допит чи діалог,? мають бути чіткими Помилки в ході перевірки -? носить репродуктивний хар, відповіді не доповнюються низька кількість оцінок, використояусіься більше половини уроку.

 

Білет №3

Білет №4

Білет №9

Білет №12

Генеза абсолютизму в Росії.

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.

Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в 17 столітті, у Франції у 18 столітті). В Росії абсолютизм був знищений Лютневою буржуазно-демократичною революцією 1917 року.

озвиток царської самодержавної влади досяг свого піку під час царювання Івана IV, що став відомий як Іван Грозний. Іван зміцнив позиції царя до безпрецедентного рівня, продемонструвавши ризикованість необмеженої влада в руках психічно нестабільної особистості. Розумний і енергійний, Іван страждав від нападів параної і депресії, а його правління сповнено актами крайнього насильства.

Завдяки постійній допомозі з групи бояр, Іван почав своє царювання з низкою реформ. У 1550-х, він оприлюднив новий кодекс законів, реорганізував військо та місцеві органи влади. Ці реформи були спрямовані на зміцнення держави в умовах безперервних війн.

 

Давньоримська цивілізація.

Давньоримська цивілізація - одна з провідних цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Італійському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім - до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст., коли під його контролем опинилися территорії від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини - західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V ст. Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Оттоманською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. У етрусків римляни запозичали більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття "класичної античності".

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на территорії Римської імперії.

Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел (лат. aquila), після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.

 

 

Білет №16

Давньогрецька цивілізація.

Старогрецька цивілізація є одним із самих найяскравіших цивілізацій у світовій історії. Старогрецька цивілізація включає у собі громадські й державні структури що утворилися біля Балканського півострова, і в Егейському регіоні, бегемотів у Південній Італії, на про. Сицилія й у Причорномор'я. Вона починається з рубежу III – II тисячоліття е. – від виникнення перших державних утворень на острові Кріт, а закінчується в II – I ст. е., коли грецькі і елліністичні держави Східного Середземномор'я захопила Римом і включені у склад Римської середземноморської державы.

За двох-тисячолітній період історії древні греки створили раціональну економічну систему, засновану на економному використанні трудових і природних ресурсів, громадянську громадську структуру, полисную організацію з республіканським пристроєм, високу культуру, оказавшую дуже впливає в розвитку римської і світова культури. Ці досягнення давньогрецької цивілізації збагатили світової історичний процес, послужили фундаментом на подальше розвитку народів середземномор'я в епоху римського господства.

Старогрецька цивілізація у її розвитку пройшла три великих этапа:

1. раннеклассовые нашого суспільства та перші державні освіти III тисячоліття е. (Історія Криту і Ахейской Греции);

2. формування та розквіт полісів як незалежних міст-держав, створення високої культури (в XI – IV ст. до н.э.);

3. завоювання греками Перської держави, освіту елліністичних товариств та государств.

Для першим етапом давньогрецької історії характерно зародження і існування раннеклассовых товариств та перших держав на Криті й у південної частини Балканської Греції (переважно у Пелопоннесі). Ці ранні державні освіти мали у структурі багато пережитків родоплемінного ладу, встановили тісні контакти з древневосточными державами Східного Середземномор'я і Єгиптом розвивалися шляхом, близькому тому, яких ішли багато давньосхідні держави (держави монархічного типу з розгалуженою державним апаратом, громіздкими палацевими і храмовими господарствами, сильної общиной).

2. Архаїчний період (VIII – VI ст. е.) – формування полисного й держави. Розселення греків на берегах Середземного и Чорного морів (Велика грецька колонизация).

3. Класичний період грецької історії (V – IV ст. е.) – розквіт давньогрецької цивілізації, раціональної економіки, полисного ладу, грецької культуры.

Грецький поліс як суверенне дрібне держава з своєї специфічної соціально-економічної політичної структурою, забезпечив швидке розвиток виробництва, формування громадянського суспільства, республіканських політичних форм і чудовою культури, вичерпав свої потенційні можливості в середині IV в. е. вступив у смугу затяжної кризи. Серйозний криза переживала в IV в. і Перська держава, об'єднала більшу частину давньосхідного світу. Подолання кризи грецького поліса, з одного боку, і давньосхідного суспільства – з інший, можна було лише з допомогою створення нових структур і державних утворень, які поєднували у собі початок грецького полисного ладу синапси і давньосхідного общества.

Такими суспільствами та державами стали звані елліністичні й держави, що виникли наприкінці IV в. е., після розпаду світової імперії Олександра Македонского.

 

Білет №18

Хеттська цивілізація

Хеттське царство сформувалося у XVIII—XVII ст. до н. е. в Малій Азії в зручному для транзитної торгівлі місці між Європою та Азією і проіснувало до XII ст. Це було дуже нестале державне утворення. Вивчення хеттської історії розпочалося відносно пізно — з другої половини XIX ст. Важко дати систематичний нарис хеттської культури, оскільки залишилось мало джерел. До того ж вони ще недостатньо досліджені. За допомогою наявного археологічного матеріалу можна в загальних рисах простежити розвиток матеріальної культури та мистецтва від стародавнього протохеттського періоду до розквіту хеттської цивілізації і занепаду хеттського впливу в епоху ассирійського панування у VIII ст. до н. е. На ранньому етапі ще збереглися залишки родового ладу, які накладали відбиток на міфологію та літературу. У мистецтві та релігійних легендах значне місце відводилось культу богині-матері. В історико-політичній літературі (літописи, царські маніфести та інші акти державного значення) знайшов відображення процес утворення Хеттської держави. До речі, хетти використовували клинопис, який вони запозичили в Месопотамії, пристосувавши до своєрідних форм хеттської мови. Від вавилонян вони запозичили також грошову, вагову (шекель, міна) системи. Взагалі хеттська література перебувала під значним впливом вавилонської. Хеттські писці переробляли та переписували вавилонські поеми (наприклад, епос Гільгамеша). Вавилонський вплив відчутний на релігійно-магічній літературі, медичній. Можливо, під єгипетським впливом виникла ідеологія обожнення царя та царської влади.

Хетти створили яскраві зразки образотворчого мистецтва. Особливо вражають рельєфи сцен боїв, царів, священних тварин. Своєрідністю відзначалася архітектура. Циклопічне мурування, система оборонних споруд, планування палаців, застосування колон із своєрідними декоративними скульптурами споріднюють хеттську архітектуру з будівельною творчістю народів егейського та мікенського світу. Проблема взаємовідносин між хеттськими племенами Малої Азії, хуритами Північної Месопотамії та Сирії і, нарешті, найдавнішими племенами Егейського моря та материкової Греції є дуже цікавою. Хетти були посередниками між країнами Передньої Азії та Східної Європи.

Культурний розвиток первісного населення Палестини — ханаанеї — був значно нижчий, ніж у єгиптян. Аж до II тис. до н. е. вони перебували на стадії первісного ладу, їхня культура в цей період зазнала вирішального впливу Єгипту. У другій половині II тис. до н. е. тут з'являється писемність — аккадськии клинопис, єгипетська ієрогліфіка, а також так зване синайське письмо, яке можливо, було прототипом фінікійського алфавіту.

Кожна община, місто і плем'я Палестини мали свого власного бога-покровителя. Влаштовувались людські жертвоприношення.

Приблизно в першій половині XIII ст. до н. е. в Палестині з'явилося об'єднання споріднених племен — Ізраїль. Завоювання Палестини ізраїльськими племенами відбувалося досить легко і швидко. Перші спроби створення тут держави починаються у XI ст. до н. е. і завершуються наприкінці цього ж століття.

Культура Ізраїля була подібна до культури ханаанейської. Відчувався сильний вплив Єгипту, Вавилону та Фінікії. Про літературу знаємо у тому переробленому вигляді, в якому деякі її твори увійшли до складу Біблії.

Наприкінці V — початку IV ст. до н. е. було завершено відбудову Єрусалиму та організацію єрусалимської общини. В цей час було встановлено текст закону (тори), що приписувався Мойсею. До тори увійшли міфи та легенди, які були визнані жречеством Яхве правовірними, а також правові та обрядові приписання, проголошені обов'язковими для общини.

Поступово склалася Біблія, до якої увійшли п'ять книг (Буття, Ісход, Левіт, Числ, Второзаконіє), написаних Мойсеем; історичні книги, в яких викладалась переважно історія благочестя (книги Ісуса Навіна, Судей, Руфь, Царств, Паралі-поменон, Єздри, Неємії та Єсфірь); повчальні, в яких містилось вчення про благочестя (книга Іова, Псалтир та книги Соломонові); пророчеські (Ісайі, Ієрємії, Ієзєкііля, Даніїла та ін.) тощо.

 

Білет №19

Білет №20

Директорія УНР.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

Аграрна реформа. Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для большевицької агітації.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля, загострювався паливний голод. Залізорудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм.

4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР.

Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8 січня 1919 року, згідно якого земля залишалася у власності держави. В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

 

Білет №21

Білет №23

Білет №26

Білет №1

Найдавніші протодержавні утворення на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.

Територія України в нову історичну добу — залізного віку — була заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні землеробські племена — пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах.

Скіфська держава — перше політичне об'єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці. Продовженням її було Скіфське царство III ст. до н. е. із столицею у Неаполі-Скіфському в Криму (центром Скіфії у V—III ст. до н. с. було Кам'янське городище поблизу м. Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жреців — чаша, для общинників — плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі.

Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя — коней, м'ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.

Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфлікти між державами Передньої Азії (боротьба скіфів з перським царем Дарієм та ін.).

У III ст. до н. е. Скіфія занепала, а згодом — розпалася. До цього призвів ряд чинників: погіршення кліматичних умов, висихання степів, занепад економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім того, в III—1 ст. до н. е. значну частину Скіфії завоювали сармати. Сучасні дослідники вважають, що перші паростки державності на території України з'явилися саме у скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. Широко відомі пам'ятники скіфської доби: кургани Чортомлик, Товста Могила, Куль-Оба. Знайдено царські прикраси (золота пектораль), зброя тощо.

Протягом наступних 600 років (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) в Північному Причорномор'ї панували сармати, які прийшли з Волги, їхня мова, як і скіфська, належала до іранських мов, близькими були побут і звичаї. Тому вони фактично уживались в одній державі Сарматії. Важливим політичним центром було м. Танаїс у гирлі Дону.

Як і всі кочові володарі українських степів, сармати були не однорідним племенем, а слабо пов'язаним союзом споріднених і часто ворогуючих племен, таких як дзиги, роксолани та алани, кожне з яких прагнуло панувати на українських землях. Вони займалися скотарством, полюванням, вели кочовий спосіб життя.

Велике значення в житті сарматів мали війни за пасовиська та здобич.

3 переселенням сарматів у Північне Причорномор'я розширилися їхні зв'язки з античними містами, зокрема з Ольвією. У них, як і у скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була основним багатством і головним засобом виробництва. ' Значну роль у господарстві сарматів відігравала праця рабів, у яких вони перетворювали захоплених під час безперервних війн полонених. Проте спосіб життя сарматів і торгівельні зв’язки з багатьма народами (Китаю, Індії, Ірану, Єгипту) сприяли поширенню серед них різних культурних впливів. Їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня і Заходу.

VIII—VII ст. до н. е. відомі в історії України як етап «великої грецької колонізації». Досліджуючи причини цього явища, вчені сформулювали дві основні концепції виникнення грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї. Зокрема, так звана торгова концепція вважала грецькі колонії торговельними факторіями і розглядала грецьку колонізацію як торгову експансію. У свою чергу, автори аграрної концепції додержували думки, що колонізація була зумовлена насамперед нестачею придатної для землеробства землі в метрополії, і саме це було головною причиною освоєння еллінами нових земель.