Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князів­ства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199-1205) - утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польсько містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були: прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права - оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214); безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимира» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.); зростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів); енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом. Відновивши єдність, Галицьке-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

На початку монгольського нашестя Данила Галиць­кого не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

IV етап (1264-1323) - стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втра­чає свою єдність: його землі поділено між трьома нащад­ками князя - Левом, Мстиславом і Шварно. Прагнучи стабільності, Шварно укладає союз Галицького князівст­ва з Литвою, але це об'єднання не було тривалим. Най­послідовніше продовжував державницьку політику бать­ка Лев Данилович (1264-1301). Хоча він і був змушений визнати залежність від улусу Ногая, все ж саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську зем­лю. 2. Лютнева і Жовтнева революції 1917 р. в Росії.

В феврале 1917 года, на третьем году Первой мировой войны, в Петрограде* произошли рабочие беспорядки из-за дороговизны и перебоев в доставке хлеба.

В это время в Петрограде находилось до 200.000 солдат запасных частей, которых отправляли постепенно на фронт. Такое скопление массы вновь призванных солдат в столице было роковой ошибкой царского правительства.

Эти солдаты, большей частью пожилые сорокалетние люди, совсем не хотели ехать на фронт. Они поддержали восстание рабочих и в результате царь и его правительство были свергнуты и арестованы. Их заменило так называе-мое Временное Правительство, составленное из депутатов Государственной Думы.

Главную роль в этом правительстве играл молодой адвокат, социалист Керенский. Сначала он был министром юстиции, но скоро стал премьерми-нистром. Так Российская империя стала Российской Демократической Республикой.

Новое правительство торжественно объявило, что оно будет продолжать войну против Германии, Австро-Венгрии и Турции до победного конца. Одним из первых действий нового правительства было введение в армии выборных солдатских комитетов - ротных, полковых, дивизионных и армейских. Без согласия этих комитетов никто не мог проводить боевых операций. В ре-зультате этого дисциплинированная царская армия в короткое время превра-

тилась в людскую массу опасную только для своей страны, но не для противника. Генералы и офицеры потеряли всякую власть и авторитет в армии. В это время большевики, возглавляемые Лениным, вели сильную агитациюпротив войны. Ленин в момент Февральской революции находился в Швейца-рии, откуда он вернулся в России при содействии германского прави-

тельства, надеявшегося революционной агитацией подорвать военный потен-циал своего противника.

За три месяца около 2-х миллионов солдат дезертировали из армии домой. На фронте и в стране воцарился хаос, железнодорожный транспорт пришел в расстройство. Подвоз продовольствия на фронт и в города прекратился, деньги быстро теряли свою ценность. В армии начались убийства офицеров и генералов; во флоте такие убийства приняли массовый характер.

*Столица России Петербург была переименована во время Первой мировойвойны в Петроград. После смерти Ленина в 1924 году, Петроград был переи-менован в Ленинград. В результате бездейственной политики Временного Правительства влияние большевиков чрезвычайно возросло. Они стали полными хозяевами солдатских советов и комитетов по всей стране и на фронте. Временное Правительство потеряло всякий авторитет, всякую власть и продолжало существовать только по инерции. Его агония длилась ровно столько, сколько это позво-лили большевики - полтора месяца. Среди руководства большевиков в это время возникли колебания и споры. Одна группа во главе с Каменевым и Зиновьевым, ссылаясь на догмы Маркса и Энгельса, считала, что Россия еще не созрела для социализма и должна быть буржуазной республикой пока в ней не разовьется промышленность и не появится сильный пролетариат. По мнению этой группы большевики должны были оставаться оппозиционной партией. Преждевременный захват власти, говорили они, может скомпрометировать и погубить партию. Другого мнения были Ленин, Троцкий и другие. Они считали, что под влиянием длительной войны, революционная ситуация в России и во всем ми-ре настолько благоприятна для крайних социалистических партий, что нужнорисковать и попробовать захватить власть. Авторитет и настойчивость Ленина взяли верх, и в середине октября захват власти был решен. 25 октября большевики почти без сопротивления

арестовал всех членов Временного Правительства и заняли все прави-тельственные учреждения в Петрограде. Премьеру Керенскому удалось бежать в Гатчину, небольшой город под Петроградом, откуда он вызвал себе на помощь конный корпус генерала Краснова. Корпус пришел, но защищать Керенского и освобождать арестован-ных министров никто не хотел. Казаки заключили перемирие с большевикамии признали советскую власть. Керенскому опять удалось бежать и исчез-нуть. Обнаружился он уже за границей, где и остался в качестве эмигран-та. Временное Правительство было настолько бездеятельно и бесцветно, что переход власти к большевикам на всей территории России произошел совер-шенно спокойно и беспрепятственно.