Роль українських братств у відроджені національної культури.

Братства — релігійно-національні організації українських православних міщан. Така організація створювалася навколо парафіяльної церкви, зібрані внески йшли на її матеріальну підтримку, на благодійність. Поступово сфера діяльності братств розширювалася, вони відгукувалися на всі найважливіші події суспільно-політичного життя, посилали своїх представників у сейми, брали участь у розв'язанні питання про парафіяльного священика, відкривали школи, друкарні, видавали підручники. Раніше за все братства виникли у Львові, інших містах Галичини, а згодом і по всій Україні. Першим найбільшим і найвпливовішим у Львові стало Успенське братство (1544), згодом у передмісті були засновані ще десять братств. У Києві початок братству поклала добродійна діяльність Єлизавети (Галшки) Гулечівни, яка передала в дар монастирю, школі і лікарні свої володіння. Пізніше вона переїхала до Луцька, де продовжила свою діяльність. Деякі форми організації братств нагадують середньовічні цехи, окремі риси зближують їх з рухом Реформації, однак загалом можна сказати, що це було самобутнє явище, яке відіграло важливу роль в українському національному суспільно-політичному і культурному житті.

Національно-визвольний рух у Галичині та на західно-українських землях.

Криза тоталітарної системи у 60-80х рр ХХст.

Білет№17

Розвиток української православної церкви. П. Могила.

Петро́ Моги́ла — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року. Українська православна церква — самоврядна православна церква з правими широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви на території України. Єдина конфесія в державі, що є частиною Вселенської православної церкви перебуваючи у євхаристичному спілкуванні з усіма помісними православними церквами світу. Історія Української Православної Церкви

X-XVI століття - Українська Православна Церква (Руська Православна Церква) є Митрополією у складі Константинопольського Патріархату;

XVII століття - Українська Православна Церква є екзархатом у складі Константинопольського Патріархату;

XVIII століття - Українська Православна Церква є екзархатом у складі Московського Патріархату;

XIX століття - Українську Православну Церкву складають єпархії у складі Московського Патріархату, екзархат ліквідовано;

1917-1990 - Українська Православна Церква знову стає екзархатом у складі Московського Патріархату;

1990-нині - Українська Православна Церква є автономною Православною Церквою з канонічним підпорядкуванням Московському Патріархату.

Українсько-визвольні повстання українського народу у к.XIV –п.п.XVIст.

Український визвольний рух к.50-60рр: причини, течеї, витоки.

Білет№18

1. Гетьманування І.Мазепи та його наступників.

З 1687-1708 р. гетьман Укр був І.Мазепа

Основна мета діяльності:

1.Створити незалежну Українську державу.

2.Відродити Укр культуру.

3.Замінити владу Гетьмана, обмежити владу

Мазепа довгий час вважали зрадником, через те, що він у 1708р уклав союз з швецьким Королем Карлом 7., заручившись його обіцянкою, що в разі перемоги Швеції у війні проти Росії, вона надасть Укр незалежність.

Полтавська битва яка відбулась у 1709р шведи програли і Мазепа змушений був відступити з Швецьким Королем, але не поодалік від містечка Бендери 70-ти річний Мазепа помер.

Україна в роки НеПу (1932-1928)

Після закінчення громадянської війни (1917-1920) велика частина українських земель (за винятком Західної України) увійшла до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), яка до кінця 1922 р. зберігала деякі ознаки суверенності - мала свою територію, свій уряд (Раднарком України), законодавчі й судові органи, виявляла дипломатичну активність на міжнародній арені. У той же час уся внутрішня і зовнішня політика республіки координувалася і контролювалася Москвою. Коли ж 30 грудня 1922 р. I з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і союзний договір, від квазі-незалежності УСРР практично нічого не залишилося. Усю подальшу історію, аж до розвалу Радянського Союзу у серпні 1991 р., слід розглядати лише у контексті історії СРСР.

Практично всі дослідники погоджуються з думкою, що на початку 20-х років УСРР (як і інші радянські республіки) знаходилася в стані найгострішої соціально-економічної й політичної кризи, зумовленої як семилітньою воєнною розрухою, так і політикою «воєнного комунізму». За приблизними підрахунками істориків, втрати України за роки війни сягали 10 млрд. карбованців золотом. Виробництво промислової продукції знизилося й становило 1/10 його довоєнного рівня. 1920 р. в УСРР вироблялося: сталі - 1,7 %, прокату - 1,8 %, донецького вугілля - 22 % від показників 1913 р. З 11 тис. підприємств у 1921 р. працювало лише 2,5 тис., причому переважно дрібних. Життєвий рівень робітників знизився приблизно в 3 рази. Йшов процес декласування пролетаріату, багато робітників, щоб прогодувати себе та свої сім’ї, виїжджали з міста в село. У той же час посівні площі скоротилися на 15 %. Незацікавленість селян в підвищенні продуктивності своїх господарств в умовах політики продрозкладки призвела до того, що валовий збір зерна 1920 р. становив 38,5% від рівня 1913 р.

 

Білет№19

Зборівський мирний договір: суть, значення.

Збо́рівський до́говір (18 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини і легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

16 серпня, коли становище стало катастрофічним, король написав ще одного листа хану, в якому просив негайно розпочати переговори і припинити бойові дії [15:280-281]. Іслам-Гірей ІІІ погодився і під його тиском Хмельницький був змушений зупинити наступ.

17 серпня після переговорів до полудня був укладений договір з ханом на таких умовах:

-Татари мали відійти від польського війська.

-Поляки мали сплатити 600 тисяч золотих, з них - 100 тисяч негайно; до сплати решти заручником в орді залишався сокальський староста Денгофф.

-Польська сторона повинна була сплачувати щорічні поминки.

-Обидві сторони укладали між собою союз проти будь-якого ворога, окрім козаків.

-Збаразьке військо повинно бути випущене.

-Татари отримали право, повертаючись назад, грабувати край

Українська СРР на П.20х рр.. Політика «воєнного комунізму»

Опозиційний рух 70-80х рр.. ХХ ст..

У 1960—1980-ті pp. було закладено організаційні основи дисидентського руху: зріс його інтелектуальний потенціал, громадянська активність частини інакодумців стала набувати рис суспільного руху, виникають елементи координації цього руху. У 1970—1972 pp. в Україні самвидавом друкувався «Український вісник», заснований В. Чорно-волом, де подавалася інформація про порушення свободи слова, прав особи й нації, гарантованих Конституцією, про судові й позасудові репресії в Україні, про різні акції протесту. На нараді з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. М. Руденко створив у Києві групу сприяння виконанню Гельсінських угод — Українську Гельсінську спілку — першу організовану структуру в українському визвольному русі. До групи увійшли Бердник, Лук'яненко, Кандиба, Тихий, Матусевич та інші.. У 1976—1979 pp. до групи увійшло 36 осіб. Згодом вони були заарештовані й більшість із них засуджені. О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко і В. Стус загинули. Зусилля й жертви дисидентів не були марними. Ці люди несли народові України правду, відкрили Україну світові. їхні принципи стали базою для сучасного державного будівництва в незалежній Україні.

Білет№20.

1. Початок обмеження російським самодержавством автономії України і остаточна ліквідація Гетьманщини.

З 1708-1722р при Гетьмані постійно перебував царський намісник. До гетьманщини направлено два російських полки. На посаду полковників і сотників призначили тепер лише російських дворян. У 1722 р створено малоросійську колегію.