ТОП 10:

Підготовка українсько–московського союзу



ВІДНОСИНИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА МОСКОВІЄЮ

Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.

Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.

Водночас у Москві були готові надати допомогу Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.

В 1649 р. до гетьмана прибув представник московського уряду В. Михайлов, із завданням зібрати інформацію про ситуацію в Україні.

Влітку 1949 р. у листі Хмельницького до царя вперше вперше було чітко сформульоване клопотання прийняти в підданство не лише Військо Запорозьке, а всі землі Речі Посполитої, на яких проживало українське населення, на прохання надати військову допомогу цар повідомив, що не може порушити миру з польським королем (Полянський договір між Росією та Польщею). Такі ж прохання посилає Хмельницький до царя і надалі (в 1650, 1651)

1652 р. Хмельницький направляє до Москви посольство на чолі з пол­тавським полковником Іскрою. Вони повинні були обговорити прийняття в «государево підданство» гетьмана з усім Військом Запорозьким, оскільки ситуація в Україні ускладнювалася. Од­нак царський уряд погодився лише в скрутну годину «прийня­ти» гетьмана і козаків та дозволити їм оселитися на Дону.

В тому ж 1652 р. Гетьман відправив до Москви посольство очолюване генераль­ним суддею С.Богдановичем-Зарудним. Хмельницький просив царя відмовити в допомозі ворогам Війська Запорозького і на­казав послам домагатися прийняття України під протекцію царя. Переговори в Москві тривали до початку лютого 1653 р.

В березні 1653 р. у Москві Боярська дума прийняла рішення про посилення підготовки до війни з Польщею і скликання Земського соботу для вирішення питання про прийняття Війська Запорозького під «государеву руку»

Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.

1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив: "...гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке з містами і землями прийняти" й розпочати війну проти Польщі. У зв’язку з рішенням Земського собору до України було відряджено велике посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Зустріч і переговори, вручення царської грамоти і клейнодів відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р.

Статті Б. Хмельницького 1654

Усний договір (в Переяславі 8 січня 1654 р.)не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання. Українські посли представили «Просительні статті про права усього малоросійського народу» із 23 пунктів і отримали на них • відповідь у вигляді 11 царських резолюцій і трьох окремих жалуваних грамот, відомих під назвою «Березневі статті».

17 лютого 1654 р. повноважні посли України – генеральний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря – повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві, та він повернув його їм на доопрацювання. 21 березня царю було подано скорочений документ з 11 статей, цар і бояри розглянули його і супроводили кожну із статей своїм указом; і у такому вигляді як “Статті Б.Хмельницького” у редакції московського уряду, тобто козацька петиція із царськими резолюціями, документ став відомий як “Березневі статті” (“Московські статті”). 27 березня 1654 р. посли отримали їх та “Жалувану грамоту царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому”, а також жалувані грамоти козацькій старшині і про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву.

  «Просительні статті про права усього мало­російського народу»
Статті 1, 3, 7, 13. Підтверджен­ня давніх прав, привілеїв і воль- ностей Війська Запорозького Царська жалувана грамота про збережен­ня прав і вольностей гетьмана Б.Хмель­ницького і всього Війська Запорозького Стаття 2. Встановлення 60-ти- сячного козацького реєстру Окремо від усіх статей визначалася 60-тисячна кількість козацького реєстру і те, що українці самі «розбір зроблять, хто буде ко­зак, а хто мужик» «Просительні статті...» Царська резолюція... Статті 4, 15. Збереження місцевої адміністрації та її права на збирання податків Українські урядники - війти, бурмістри, райці, лавники - повинні збирати всякі до­ходи (грошима і збіжжям) й передавати їх до царської казни через тих людей, яких пришле цар. Ці ж люди повинні наглядати за правильним збором податків Статті 8-12, 21. Визначення платні козацькій старшині та коштів на утримання козацького війська Встановлення розмірів платні генеральній старшині, у їх володіння (а також полковникам і полковій старшині) надавалися також млини  
Стаття 5. Надання у рангове володіння гетьмана Чигиринсько­го староства Царська жалувана грамота про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву Стаття 6. Право Війська Запо­розького обирати гетьмана Царська жалувана грамота про збережен­ня прав і вольностей гетьмана Б.Хмель­ницького і всього Війська Запорозького  
Стаття 14. Право гетьмана на зносини ^іншими державами Гетьману дозволялося зноситися з іншими державами за умови повідомлення царя. Зно­сини з польським королем і турецьким султа­ном заборонялися без царського наказу Статті 16, 17. Невтручання московських урядовців у справи України. Підтвердження козаць­ких прав і привілеїв Царська жалувана грамота про підтвер­дження прав і вольностей населення Ук­раїни Стаття 18. Збереження прав київського митрополита Підтвердження права київського митропо- дита і всього православного духовенства на маєтності, якими вони володіли Стаття 19. Спорядження цар­ського війська під Смоленськ проти польського війська Московський уряд зобов'язувався вступи­ти у війну з Річчю Посполитою весною 1654 р. Стаття 20. Утримання мос­ковських залог на кордонах з Річчю Посполитою Передбачалося розташування московських військ на україно-польському кордоні Стаття 22. Захист українських земель від нападів татар У випадку татарських нападів на українські землі передбачалася організація спільних україно-московських походів Стаття 23. Утримання козаць­кої залоги у фортеці Кодак у кількості 400 осіб Виконання цього прохання було відкладе­но до окремого рішення
 

Березневі статті 1654 року.

Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані "Березневі статті". Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву "Просительські статті". В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне "Березневі сатті", який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося:

1. право українців обирати старших із свого гурту

2. розміри платні від царського уряду козацькій старшині та рядовим козакам;

3. пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";

4. розміри витрат казни на козацьку артилерію;

5. право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;

6. затвердження маєтків київського митрополита;

7. надіслання російських військ під Смоленськ і на польский кордон;

10. наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;

11. забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.

Окремо після всіх статей визначався реєстр козаків у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:

12. про прийняття України до складу Російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;

13. про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;

14. про передачу Чигиринського староства на гетьманську булаву.

 

В цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у "Просительських статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокрема було передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю, закріплення за козаками і ії нащадками належних ії маєтків, тощо. "Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються як договір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло ряд

перекладів, чорнеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел.

 

Договір передбачав збереження недоторканими суспільного ладу України і попереднього порядку управління і суду та прав, привілеїв і вольностей. Главою України залишався виборний гетьман, проте вимагалось повідомляти царю про результати виборів та присягати йому на “підданство і вірність” і отримувати від нього клейноди – символи гетьманської влади. ”Статті Б.Хмельницького” містили прохання визнати за Україною право зовнішніх зносин, право приймати послів інших держав, натомість Україна зобов`язувалась повідомляти царський уряд про ці зв`язки, щоб вони йому не зашкодили. Однак, царський уряд обмежив це право, - підтверджуючи обов`язок України повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з ворожою Росії метою, та заборонив вести переговори з Польщею і Туреччиною без відома і дозволу царя; а Жалувана грамота наказувала гетьману і Війську Запорізькому надавати військову допомогу Росії у боротьбі з її ворогами. Україна, як і бажала, отримала право мати власне військо у 60 тис. реєстрових козаків, але вирішення питання про плату за військову службу було відкладено до з`ясування фінансового стану України, а до того військо отримувало жалування з царської казни. Україна мала сплачувати у царську скарбницю податки, які збирали місцеві урядовці і передавали російським урядовцям; тобто, фінансові справи залишались у віданні України. “Березневі статті” підтвердили колишні права і вольності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, а також право на оплату посадових осіб апарату управління і суду. Головним положенням Переяславського договору була обіцянка царя захищати Україну від посягань Польщі. Тож основне завдання народно-визвольної війни було вирішене – Україна вийшла з-під влади Польщі та увійшла у союз з Росією як незалежна держава з козацьким устроєм.

 

Документи, укладені під час українсько-московських переговорів 1654 р., встановлювали міждержавні взаємини, що не обмежували незалежності України. Умови українсько-московського договору 1654 р. свідчать про об'єднання України і Московії у своєрідну конфедерацію Адже договір між двома державами загалом був рівноправним і (за умов дотримання) взаємовигідним. Водночас він був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час (кілька років) і незабаром через недотримання його російською стороною фактично втратив чинність.

 

Значення українсько-московського договору 1654 р.

Попри недосконалість і недовговічність, українсько-московський договір 1654 р. протягом XVII – XVIII ст. розглядався українцями як найпереконливіший доказ суверенності України.

Він дав змогу цілком зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави.

Український уряд дістав можливість довести до переможного кінця війну проти Речі Посполитої, а отже, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою.

У міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі.

Договір був також виявом міжнародного визнання самостійності Української держави, недоторканності встановленої системи соціально-економічних відносин.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.196 (0.007 с.)