Розвиток освіти і науки у роки війни.

Народна освіта Війна руйнувала матеріальні основи культури. Особливо згубно відбилася вона на народній освіті. В умовах окупації тисячі шкільних приміщень було спалено, пограбовано, перетворено на склади, госпіталі, казарми. Давався також дозвіл на організацію професійних шкіл. Навчальний процес у них почався в 1942 р. і провадився за складеними німецькими чиновниками програмами.Налагодження шкільної справи після вигнання гітлерівців наштовхувалося на величезні труднощі. Не було наочних посібників, лабораторних приладів, зошитів, підручників, карт, класних дошок. Десятки тисяч учителів воювали на фронтах. Постало завдання в стислі терміни відбудувати школи й охопити навчанням усіх дітей шкільного віку. На кінець 1943-44 навчального року в початкових, семирічних і середніх школах навчалося лише 1,77 млн. учнів, тобто менше третини дітей шкільного віку. Багато дітей втратили батьків, мільйони стали напівсиротами, матері яких не могли забезпечити їм навіть мінімуму необхідного для нормального навчання. Наука опинилися в критичному становищі. Спроба поновити діяльність Всеукраїнської академії наук в Києві зазнала невдачі. Діяльність науково-дослідних установ України в евакуації була спрямована перш за все на надання науково-методичної і практичної допомоги оборонній промисловості, сільському господарству, госпіталям та лікувальним установам тощо. Група українських учених на чолі з академіком М. Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей. Значну допомогу оборонній промисловості надав колектив Фізико-техніч-ного інституту АН України, який розробив висококалорійний терміт для мін і снарядів, що переважав своїми теплотворними можливостями всі існуючі раніше види. Величезним був внесок працівників інституту в розробку більш досконалих конструкцій торпед, створення радіолокатора та автоматичних систем пеленгації, приладу для знешкодження морських

92. Розвиток літератури і мистецтва в роки війни.

У роки Великої Вітчизняної війни боротьби за свободу і незалежність
Батьківщини стала головним зміст життя радянських людей. Ця боротьба вимагала від них граничного напруження духовних і фізичних сил. І саме мобілізація духовних сил радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни головним завданням нашої літератури і нашого мистецтва,які стали могутнім засобом патріотичної агітації. Велика Вітчизняна війна - це важке випробування, яке випало російського народу. Література того часу не могла залишатися в стороні від цієї події. Близько двох тисяч письменників пішли на фронт, понад чотириста з них не повернулися. Це А. Гайдар, Е. Петров, Ю. Кримов, М. Джаліль; зовсім молодими загинули М. Кульчицький, В. Багрицький, П. Коган. Фронтові письменники повною мірою поділяли зі своїм народом і біль відступу, і радість перемог. Георгій Суворов, письменник-фронтовик, який загинув незадовго до перемоги, писав: «Свій добрий століття ми прожили як люди, і для людей». Письменники жили одним життям зі б'ються народом:. мерзли в окопах,ходили в атаку, здійснювали подвиги і... писали. Російська література періоду ВВВ стала літературою однієї теми – теми війни, теми Батьківщини. Письменники воєнних років володіли всіма родами літературної зброї: лірикою і сатирою, епосом і драмою. Тим не менш перше слово сказали лірики та публіцисти. Любов до батьківщини і ненависть до ворога - це той невичерпний і єдине джерело, з якого черпала в роки ВВВ своє натхнення наша лірика. Найбільш відомими поетами того часу були: Микола Тихонов, Олександр Твардовський, Олексій Сурков, Ольга Берггольц, Михайло Ісаковський, Костянтин Симонов. В роки Великої Вітчизняної війни отримали розвиток не тільки віршовані жанри, а й проза. Вона представлена публіцистичними і нарисових жанрами, військовим розповіддю і героїчної повістю. Вельми різноманітні публіцистичні жанри: статті, нариси, фейлетони, відозви,листи, листівки. Статті писали: Леонов, Олексій Толстой, Михайло Шолохов, Всеволод Вишневський, Микола Тихонов. Вони виховували своїми статтями високі цивільні почуття, вчили непримиренно ставитися до фашизму, розкривали справжнє обличчя "організаторів нового порядку". Радянські письменники протиставляли фашистської брехливої пропаганди велику людську правду. Велика Вітчизняна війна відкрила погляду художника розсипи матеріалу,який приховував величезні моральні і естетичні багатства. Масовий героїзм людей дав мистецтва як людинознавства стільки, що розпочата в ті роки галерея народних характерів весь час поповнюється новими й новими фігурами. Найгостріші життєві колізії, в ході яких з особливою яскравістю проявилися ідеї вірності Вітчизні, мужність і обов'язок, любов і товариство,здатні живити задуми майстрів сьогодення і майбутнього.

93. Повоєнна відбудова народного господарства: відбудова сільського господарства. Голод 1946-1947.

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення. I, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави. Жодна країна Європи не зазнала такого руйнування, як Україна. За роки війни було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів, 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек. Лише прямі збитки, завдані народному господарству, дорівнювали 285 млрд. крб., що перевищувало втрати РРФСР. Загальні збитки, що війна принесла народу та господарству України, становили 1,2 трлн. крб. Значними були й демографічні втрати. За підрахунками вони склали 9 млн. чол., або 22% загальної кількості населення. Близько 10 млн. чоловік залишилося без помешкання. У таких умовах починалась відбудова народного господарства. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. Обсяг капіталовкладень на четверту п'ятирічку становив 65 млн. крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки. Виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей. Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстоких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина чи дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села. На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в організаційно-господарському відношенні вони, в основному, ледь-ледь животіли. Протягом 1945-1948 pp. yсільське господарство України повернулось близько 1,3 млн. офіцерів і солдатів. Iв той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область. Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас від голоду», зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. тонн зерна. У цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. тонн. При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит. Зайвий раз підтверджувалось: московські вожді цинічно ставляться до проблем українського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Heвипадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи та радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буря-ків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби.

94. Повоєнна відбудова народного господарства України: відбудова промисловості.

Звільнення території республіки від німецько-фашистських загарбників поставило на порядок денний питання про відбудову народного господарства України. Україну необхідно було піднімати з руїн і попелу. Наслідки війни були жахливими. Демографічні втрати становили близько 10 млн. чоловік (майже четверта частина загальної чисельності населення), матеріальні втрати — 1,2 трлн. крб. (прямі збитки — 285 млрд. крб.), катастрофічний спад виробництва (у 1945 р. в республіці вироблено лише 20% електроенергії порівняно з 1940 p., видобуто 36% вугілля, виплавлено 17% чавуну, 15,4% сталі, валовий збір усіх зернових становив 531 млн. пудів, що в 3,5 рази менше, ніж у 1940 p.). Позначилося зменшення трудових ресурсів і зниження їх якості, адже війна винищила найбільш працездатну частину населення. Основною робочою силою стали жінки і підлітки. По мірі звільнення території від загарбників розпочалась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44% довоєнних потужностей машинобудівної і 30% легкої промисловості, введено в дію 123 великі і 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились певні роботи і по відновленню житлового фонду, відновлено роботу значної частини шкіл, вузів, медичних закладів. Однією з визначальних рис політичного життя України було зміцнення адміністративно-командної системи, стрижнем якої була комуністична партія. На 1 січня 1946 р. КП(б)У налічувала 320 тис. членів і чисельність її неухильно зростала. Партійний апарат постійно прагнув до того, щоб забезпечити свій тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя. По мірі звільнення території відновлювалась діяльність органів радянської влади. У лютому 1947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, внаслідок чого відновилась традиційна для мирного часу структура вищих органів державної влади. У грудні 1947 р. відбулись вибори місцевих рад. Водночас було скасовано органи управління воєнного часу. Реорганізовувалась система управління промисловістю і сільським господарством. У 1946 р. Раду народних комісарів було перейменовано у Раду міністрів УРСР. Підприємства і установи переходили на нормальний режим роботи: відновлювалися 8-годинний робочий день, відпустки, скасовувалась понаднормова неоплачувана праця. Скорочувалися асигнування на оборону. Промисловість переходила на випуск мирної праці. Іншим негативним наслідком стало остаточне розорення сільського господарства. На селян, що отримували мізерні заробітки, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно — вільно переміщуватися. Також їм доводилось сплачувати великі податки, що були введені на присадибне господарство. Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво продовжувало використовувати примусові та репресивні методи. Так, 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя". За цим Указом було репресовано 12 тис. колгоспників.

95. Розвиток культури України в другій пол.. 40-х. 50-х рр..: освіта та наука.

Відродження культурного життя в Україні у післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві процесів, які взаємовиключали один одного: зміцнення тоталітарного режиму (офіційно вважалось та активно пропагувалось, що саме він забезпечив кінцевий успіх) і зростання суспільної свідомості (перемогла армія, народ). Війна радикально підірвала ідеологію "гвинтика", адже її могли виграти лише самостійно мислячі, а не сліпі виконавці волі вождя. Величезний жертвений внесок народу у перемогу пропорційно збільшив у його свідомості не тільки відчуття самоповаги, а й поклав початок відродженню відчуття господаря країни, суспільства, своєї історії. Суттєвий вплив на світосприймання українців справило перебування їх за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши передумови для критичної оцінки суспільством і системи влади, і особи керівника. Існувало переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий демократичний лад. Однак відповіддю режиму на ці вимоги часу стали не реформи, а його самоконсервація. Сталінський режим посилили контроль над суспільством, особливо в царині ідеології. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів — все це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і, як наслідок, вело до морального і фізичного знищення діячів культури. Труднощі, що стояли перед освітньою системою, призвели до швидкого зростання вечірніх шкіл. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи. Але реалії часу потребували освічених людей. У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти, що створило додаткові труднощі: не вистачало приміщень, вчителів, навчальних посібників. Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу в знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських організацій. Виховання відданості Сталіну та ідеалам комунізму оголошувалося найважливішим покликанням школи.