Фінансова система. Роль держбюджету у перерозподілі нац. доходу.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансова система держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо.

Фінансова система хар-ться внутр структурою і організаційною будовою. Внутрішня структура фінансової системи являє собою сукуп­ність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок, кожна з яких відображає специфічні форми та методи формування і використання фінансових ресурсів. Фінансова система об'єднує окремі сфери і ланки в цілісну єдність.

Сфера фінансової системи хар-зує узагальнену сукупність фінансових відносин за певними ознаками. У фінансовій системі України функціонують різноманітні сфери фінансових відносин, зокрема: держав­ні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання недержавної форми влас­ності, фінансовий ринок, фінанси домогосподарств. Ланка фінансової системи відображає відокремлену частину узагальнюючої сукупності фі­нансових відносин. Це, зокрема, державний і місцеві бюджети, централі­зовані і децентралізовані фонди цільового призначення, державний кре­дит, фінанси комерційних суб'єктів господарювання тощо.

Державний бюджет - це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду, який виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме у цій ланці фінансової системи зосереджуються найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічному відношенні загальнодержавні видатки. У державному бюджеті органічно пов'язані основні фінансові інститути - податки, позики й видатки.
Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Державний бюджет, посідаючи провідне становище, тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи. Він виступає фактично координуючим центром, що в умовах ринкової економіки надає необхідну допомогу таким ланкам. Ця допомога, зокрема у формі бюджетних дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів, гарантій, має сприяти забезпеченню нормального функціонування інших ланок фінансової системи, здійсненню покладених на них завдань.

Організаційна будова фінансової системи являє собою сукуп­ність фінансових організацій і установ, які здійснюють управління фінансовою діяльністю. До органів управління фінансовою діяльністю в Україні належать Міністерство фінансів, Державна пода­ткова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, та ін­ші. До фінансових установ належать НБУ, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи та ін.

Фінансова система являє собою сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які здійснюють процес формування фінансових ресурсів, їх розміщення і використан­ня та керовані певними органами.

Поділ фінансової системи на окремі ланки і сфери зумовлений потребами управління економічним розвитком суспільства. Склад фі­нансової системи має динамічний характер. Побудова фінансової системи здійсню­ється за принципами єдності і функціонального призначення. Кожна сфера і ланка фінансової системи має свій апарат управ­ління і розпоряджається власними фінансовими ресурсами відповідно до покладених на неї завдань.

18 Структура банківської системи (дворівнева). Роль НБУ в здійсненні грошово-кред регул.

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи ін­шій країні в цілком визначений історичний період. Основних типи побудови банківської системи: • однорівнева банківська система; • дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизон­тальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового об­слуговування клієнтури.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів. Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є бан­ками в повному значенні цього слова лише для двох катего­рій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур. Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між бан­ками будуються в двох площинах: по вертикалі і по гори­зонталі. По вертикалі - це відносини підпорядкування між цент­ральним банком, як керівним органом усієї банківської сис­теми, і комерційними банками. По горизонталі - це відносини рівноправного партнерст­ва та конкуренції між комерційними банками.

В Україні з 1987 року почалася реформа бан­ківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи кла­сичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як цент­ральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населен­ня країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, прита­манні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансо­вих операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів

Функції банківської системи: 1) Трансформаційна. 2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси. 3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку.

НБУ: його роль у проведенні грошово-кредитної політики. Основна функція центр банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Конституція Ук визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці. Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. До основних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку можна віднести: політику обов'язкових резервів; процентну політику; здійснення відповідних регулюючих операцій на кредитному, валютному та фондовому ринках з метою додержання стабільності курсу нац валюти.