Система екон законів: їх пізнання і викор. Екон закони ринк екон

Проблема взаємозв’язку і взаємодії екон явищ, процесів, законів — 1 з найскладніших у політекон. Екон закон виражає найсуттєвіші, внутрішні, сталі, причинно-наслідкові, регулярно повторювані зв’язки і залежності між екон явищами і процесами.Екон закони діють не ізольовано один від одного, а в єдиній системі, взаємодіючи між собою. Кла-ція по группам: 1) усезагальнюючі, які властиві будь-якому типу екон сис-ми. 2) особливі кон закони, що виражають такі особливості екон відносин, які є спільними для декількох екон си-м. До них належать закон товарного виробн. і ринку. 3) специфічні екон з., які діють лише в умовах певного екон ладу, напр. капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів екон та закономірності її розвитку. Під механізмом дії екон законів слід розуміти сукупність об’єктивних зв’язків і залежностей між явищами та процесами екон життя в їх саморозвитку й саморусі. Механізм їх використання — це реалізація сукупності умов. Аналізуючи механізм дії економічних законів, важливо звернути увагу на такі основи його функціонування: об’єктивність, системність, суперечливість. До механізму використання екон законів органічною частиною входить процес їх пізнання. Він відбувається за таким логічним ланцюгом: екон закони — екон категорії — інтереси — організаційні господарські форми, тобто від екон сутностей глибшого рівня до економічних сутностей поверхневого рівня.

Екон закони ринкової екон. В екон теорії викор такі поняття, як «закони», «принципи», «теорії» та «моделі». Кінцевою метою вир-ва є задоволення потреб людими у матеріальних благах і послугах. В екон існують 2 фундаментальні закони: 1) виробничі ресурси, які необхідні для вир-ва матеріальних благ є обмеженими; 2) а потреби є безмежними. Отже. людина намагається як найкраще викор обмежені виробн. ресурси для найповн задоволення потреб сусп.
Множинність екон цілей при обмеженості ресурсів створює проблему екон вибору, тобто вибору найкращих альтернативних варіантів їх використання, за яких досягається максим задоволення потреб за існуючих витрат. В екон теорії прийнято вважати, що екон суб’єкти діють раціонально. Раціональними вважаються всі дії, які ведуть до змен витрат чи до зб вигод: споживача — до задоволення своїх потреб, фірми — до прибутку, профспілки — до зб доходів її членів, державу — до підвищення рівня народного добробуту.

Ресурси (праця, капітал, земля) — це потенційні умови виробничої діяльності. Ресурси як елемент реального процесу виробництва є факторами виробництва. Кожне сусп повинно робити вибір для вирішення основних питань: Що виробляти? Яким чином виробити ці види продукції? Хто отримує те, що вироблено? Коли будуть спожиті ті чи інші блага або ресурси?
У перебігу розвитку товарного господарства формується ринок, який пройшов шлях від стародавніх базарів до сучасних організованих ринків з комп’ютерним оснащенням. Ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Це взаємодія продавців і покупців, кожний з яких самостійний у своїх діях. Хар-ми рисами ринку виступають: приватна власність на інвестиційні ресурси; ринковий механізм регулювання макроек діяльності, що базується на вільній конкуренції; наявність великої к-сті покупців і продавців. Важливим для аналізу ринку є принцип «невидимої руки», що був сформ Смітом і у відповідності до якого окрема особистість, прагнучи до власної вигоди, незалежно від її волі і свідомості, направляється на досягнення вигоди й користі для всього суспільства. Для теоретичного аналізу ринку виділяють його модель. Модель вільного (досконалого) ринку є одним з наукових методів вивчення реального ринку. Модель аналізу ринку — це вільний (конкурентний) ринок. Модель ринку охоплює три елементи: попит, пропозицію, ціну, які є центральними проблемами будь-якої дискусії про ринкову систему.

 

Екон сис-ма: сутність структурні ел-ти, типи (сучасні екон сис-ми)

Екон система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Екон система має такі властивості: 1) цілісність; 2) органічність; 3)ієрархічність; 4)мобільність.

Екон система включає: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) систему економічних законів.

Типологія економічних систем може будуватись на основі загальної теорії систем і використання її принципів у господарських процесах. Екон система розглядається як сукупність 3 складових: відносини між господарюючими суб’єктами, що забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); системи координації; системи мотивації і контролю.

Матеріальною основою економічної системи є продуктивні сили. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними екон законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; ін.

Важливим елементом екон системи є виробничі відносини — об’єктивні і матеріальні. По-перше, вони формуються незалежно від волі і свідомості людей. По-друге, вони невіддільні від буття продуктивних сил, виявляючи їх суспільну форму.

Багатокритеріальним є поділ екон си-м на ринкові та командно-адміністративний. Типи екон систем: 1) основними хар-ми рисами ринкової екон є: різноманітність форм власності при домінуванні приватних; панування товарно-грошових відносин; свобода підп.-ва; конкурентний механізм господарювання; матеріальне стимулювання;регулююча екон роль держави; особиста свобода; домінування особистого інтересу. 2) Командноадміністративна система заснована на пануванні держ власності, держ плануванні не ринкових господ зв’язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні товарно-грошових законів, відсутністю стимулів до праці, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб’єктів господарювання, нерозривністю ринкового менталітету. 3) Змішана екон си-ма хар-є розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки та переваги. 4) Перехідна екон си-ма характерна для країн, які виникли на уламках колишнього СРСР. В таких країнах перехідні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо з гострим соц.-екон потрясінням, кризовими явищами.

Власність: сутність, форми, місце в екон си-мі. Розвит відносин власності в Укр

Власність — це одна з надскладних категорій у політекон. Власність — це ціле, а її елементами є володіння, користування і розпорядження. Зв’язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності. Суб’єкт власності – індивіди, фіз. особи, які в процесі відчуження-привласнення матер благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Об’єктами вл може служити все нац. багацтво, земя її надри, водний і повітряний простір. А також твори інтелектуальної праці. Структура відносин вл включає наявність суб’єктів та об’єктів вл та відносин між ними.

Права власності – це суку юрид норм,які є установленими та викор в господар практиці фіз. та юр особами. Права вл реалізуються в 3 атрибутах: 1)право володіння – необмежена у часі належність об’єкта власності певного суб’єкта, 2)право розпорядження- здійснене власником або делеговане ним ін. особі право розпоряджатися об’єктом власності, 3)право користування – вилучення корисних властивостей об’єкта власності для задоволення потреб.

Типи: не експлуататорська, експлуа. Тип власності хар-є спосіб поєднання робочої сили і засобів виробн.У країнах з ринковою економікою існують два основних види власності: приватна та державна. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян, власність громадських організацій та об’єднань. Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна і комунальна.

Партнерська вл є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу. Акціонерна (корпоративна) вл заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

У 20 ст амер екон Рональд Коуз довів практичну залежність прав власності, які дістали своє вираження у так званій теоремі Коуза: «Якщо права вл чітко виражені і трансакційні витрати =0, то розміщення ресурсів буде залишатися незмінною і ефектив незалежно від змін у розподілі прав вл.»

Жодна з форм власності не може бути ідеальною та універсальною. Кожна з них має свої сфери найефект застосування. Держ власність функціонує успішно у галузях з обмеженими можливостями ринкового стимулювання. Акціонерна і кооперативна форми вл доцільні у випадках, коли необхідна концентрація коштів. Приватна вл викор там, де не потрібно значного акумулювання коштів, а необхідні гроші для ведення господарської діяльності можуть нагромаджуватися індивідуально.

Для Укр, яка розбудовується на засадах ринкової екон, проблемою номер 1 стало реформування відносин власності на засоби виробництва. А сталося це тому, що в Укр, яка в складі СРСР протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми. Така структура власності формувалась під впливом вимог концепції побудови соціалізму, яка передбачала, що: а) соціалізм повинен довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем п/п; б) високий рівень п/п може забезпечити лише велике виробництво, яке має ряд суттєвих екон переваг перед дрібним виробництвом; в) найб сприятливим середовищем для зростання п/п може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В екон сфері - це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності; що підривало стимули до високоефек праці; підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними;невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло в кінці кінців на темпи економічного зростання.

Екон до якої прямує Укр в процесі ринкової трансформації, ґрунтується на співіснуванні різноманітних форм власності: суспільної, приватної, спільної, групової, колективної. У країнах розвинутого капіталізму це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

 

5 Корпоративна (акціонерна) власність

Власність — це одна з надскладних категорій у політичній економії. Власність — це ціле, а її елементами є володіння, користування і розпорядження. Зв’язок між цими елементами такий: розпорядження визначається користуванням, користування — володінням, володіння — формами власності.З розвитком ринкової екон панівного характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. Така розмаїтість форм власності свідчить, що сучасна ринкова економіка - це змішана економіка.

Акціонерна власність. Тут об'єктом власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходу й умовне право на участь в управлінні. Але самі по собі ці папери не дають ніякого права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній чи ринковій ціні цінного папера. Акціонерна форма має особливості в порівнянні з приватною власністю. Одна особливість полягає в тому, що одні приватні власники одержують можливість розпоряджатися не тільки чужою працею і доходом, але і чужою власністю інших учасників. У цьому смислі акціонерна власність своєрідна форма мультиплікативної приватної власності. При цьому величина мультиплікатора є обернено пропорційною до частки, що утворює контрольний пакет акцій. Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність чи узагальненість ознак форми власності. Акціонерна власність це власність багатьох фіз (і юр) осіб на єдиний процес присвоєння з нерівномірно розподіленими правами. Акціонерна власність має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права. По своєму змісту вона сполучає риси приватної і суспільної власності.

Корпоративна форма як колективно-приватна. Корпорації акціонерні підприємства. Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність, підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси й суспільного багатства, право безстрокового успадкування тощо. Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації. Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. За рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії