Принцип прямої дії права ЄС.

 

Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах.

1/ верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів;

2/ прямої дії права ЄС;

3/ інтеграції права ЄС;

4/ юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС;

У ряді рішень (1963 р., 1964 р.) Суд ЄС сформулював концепцію прямої дії всіх джерел права ЄС.

4/ полягає у безпосередньому і обов'язковому засто­суванні нормативно-правових актів Європейських Співтовариств владними органами та судами держав-членів незалежно від їх згоди та умов, що встановлю­ються державами-члснами. Практика Суду ЄС ба­зується па тому, що у випадку прямої дії норми права ЄС, вона надає юридичним та фізичним осо­бам права, які повинні захищатися національними судами.

Правова норма не може мати прямої дії, якщо не виконані дві умови. Перша — це умова про тс, що національні суди мають визнавати цю правову норму чинною та обов'язковою до виконання. Другою умо­вою є надання нормою права ЄС прав юри­дичним та фізичним особам.

Стосовно першої умови можна стверджувати, що всі правові норми ЄС є чинними в усіх державах-членах. Такий висновок можна зробити ви­ходячи з теорій міжнародного та конституційного права (пріоритетність джерел міжнародного права та делегування ряду пов­новажень національною владою органам ЄС, передачу "частини суверенітету" та визнання пріо­ритету норм права ЄС через введення від­повідних норм до конституцій держав-члепів.). Друга умова принципу прямої дії норм права ЄС містить наступні аспекти; норма права мас бути чіткою і однозначною; вона повинна безумовно виконуватися; застосування такої норми не повинно залежати від дій, які мають здійснити органи ЄС чи держав-членів.

Зміст принципу прямої дії права ЄС по­лягає в наступному. Право ЄС визначає права та обов'язки не тільки держав-членів та органів ЄС, а й також безпосередньо юридичних і фізичних осіб. Захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб здійснюється національними судами. Для того, щоб захистити права, закріплені в праві ЄС, необхідно забезпечити пряме застосуван­ня його норм національними судами. Саме принцип прямої дії дає підстави для прямого застосування права ЄС.

"Ван Генд" (1963 р.) Суд ЄС постановив, що стосовно установчих договорів принцип прямої ди відсутній. Однак у всіх випадках, коли установчий договір покладає на державу зобов'язання заборонно­го характеру, вони мають пряму дію. Порушення зазначених зобов'язань може бути оскаржене юри­дичними та фізичними особами і підлягає розгляду в національних судах.

(1966 р.) Суд ЄС визнав, що пряму дію в окремих випадках можуть мати не тільки зобов'язання негативного (заборонного) характеру, а й позитивні зобов'язання за Договором про заснування Євро­пейського Співтовариства.

Однак Суд ЄС одночасно встановив, що не мо­жуть мати прямої дії і бути підставою для позовних вимог ті положення Договору, які містять норми про спільну політику Європейських Співтовариств. Ці по­ложення набувають прямої дії у випадках, коли розробляються конкретні заходи по їх реалізації.

Останні тенденції свідчать про те, що пряма дія норм установчих договорів стає правилом. Однак цей висновок можна застосувати лише до названих дого­ворів Європейських Співтовариств, чого не можна сказати про Маастрихтський та Амстердамський дого­вори. Це пояснюється тим, що положення останніх с обов'язковими для дер жав-членів, не маючи прямої дії, і на них це розповсюджується юрисдикція Суду ЄС.

У максимально повному обсязі принцип прямої дії застосовується до таких джерел права ЄС, як регламенти. Заходи по їх імплементації необхідні лише у випадках, коли їх передбачає сам регламент. Набагато складніше, у порівнянні із регламентами, вирішується питання прямої дії директив ЄС. Визнання прямої дії рішень як одного з видів джерел права ЄС не викликає проблем.

 

23. Принцип інтеграції права ЄС.

 

Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах.

1/ верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів;

2/ прямої дії права ЄС;

3/ інтеграції права ЄС;

4/ юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС;

Він полягає в імплементації норм права Європейських Співтовариств у національні системи права всіх держав-членів. У результаті вони стають ін­тегральною складовою цих систем. Інтеграція в національне право падає юридичної сили актам Європейських Співтовариств на території держав-членів та робить обов'язковим їх застосування національними судами.

Відповідно до одного з рішень Суду ЄС (196Н р.) положення права Європейських Співтовариств про­никають у внутрішній національний правопорядок без допомоги заходів національного характеру. Таким чином, право цих Співтовариств діє і підлягає засто­суванню на території держав-членів на тих же умовах, що і національне право. Держава має створити умови для ефективного застосування права Європейських Співтовариств.

Невід'ємною частиною Маастрихтського дого­вору є Декларація про застосування правових актів ЄС. У відповідності з нею основною умовою європейської інтеграції є інкорпорація директив Європейських Співтовариств у національне законо­давство. Істотною умовою ефективного функціо­нування ЄС с забезпечення застосування законо­давства цих Співтовариств з тією ж ефективністю, з якою застосовується їх національне законодавство.

Необхідно зазначити, що принципи прямої дії та інкорпорації тісно пов'язані між собою. Імпле­ментація правових норм ЄС визначає мож­ливість їх прямого застосування національними суда­ми та їх обов'язковість для органів державної влади.

 

24. Прин­цип юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають па основі права ЄС.

Співвідношення права ЄС та національного права держав-членів базується на чотирьох принципах.

1/ верховенства права ЄС щодо національного права держав-членів;

2/ прямої дії права ЄС;

3/ інтеграції права ЄС;

4/ юрисдикційної захищеності прав та інтересів, що виникають на основі права ЄС;

Він полягає в Імперативній обов'язковості для всіх національних судових органів та судових установ Європейських співтовариств забезпечити застосування права останніх та ефективний захист прав та інтересів, що вини­кають на його основі. Національний суд зобов'язаний застосувати норму права ЄС, якщо навіть їй протистоїть норма національного права. Це випливає з принципу верховенства права ЄС. Правова норма, що застосовується національним судом, повинна буги складовою національної правової системи. Це за­безпечується застосуванням принципу інтеграції. Пряма дія надає імперативного характеру його застосуванню націо­нальними судами. Юрисдикційна захищеність є прак­тичною реалізацією цих принципів.

· За­гальна вимога обов'язкового застосування права Свросоюзу розповсюджується на національні судові органи всіх рівнів і виключає монополізацію цього права одним судовим органом.

· Розмежування юрисдикції судових органів Європейських Співтовариств та держав-членів. За за­гальним правилом, до юрисдикції Суду СС належить обмежене коло справ, зокрема це позовні заяви;

- пов'язані з невиконанням державами-членами або органами Європейських Співтовариств чи ЄС зобов'язань, що випливають із установчих договорів;

- що належать до наглядового судочинства і спрямовані на контроль за законністю;

- про відповідальність, основані на наявності відповідного застереження (мова йде про договірну відповідальність) або зумовлені спричиненням шкоди назнаними Співтовариствами, їх установами та поса­довими особами при виконанні цими службових обов'язків (позадоговірна відповідальність).

У всіх інших випадках спори, пов'язані із засто­суванням права Європейських Співтовариств, підля­гають розгляду національними судами.

· Претензія, яка базується на праві ЄС, розглядається національними судовими органами згідно з нормами національного процесуального пра­ва. Суд ЄС (інші установи Європейських Спів­товариств та ЄС) не можуть встановлювати порядок національного судового процесу.

Разом з тим у рішеннях суду ЄС визначено ряд вимог, що базуються переважно на загальних принци­пах права, яким мас відповідати національне процесу­альне право, яке використовується при застосуванні норм права ЄС. Так. національне право по­винно забезпечити сторонам судового процесу при застосуванні права ЄС той же обсяг процесу­альних гарантій, що надається при використанні норм національного права. Таке правило забезпечує захист від дискримінації як щодо права Свросоюзу, так і що­до прав сторін.

Одним із головних питань забезпечення юрис-дикційного захисту є встановлення відповідальності держави за порушення права ЄС. Особи, що постраждали в результаті такого порушення, во­лодіють правом на відшкодування збитків, спричи­нених незаконними діями. Суд СС визначив, що право па відшкодування шкоди, спричиненої пору­шенням права ЄС, не залежить від того, з ви­ни якого державного органу вона спричинена.

Національні суди, зустрівшись з проблемою встановлення легітимпості нормативного акта ЄС чи у випадку незрозумілості його змісту, можуть призупинити розгляд позову та звернутися за роз'ясненнями до Суду ЄС. При отриманні висновку Суду ЄС слухання справи відновлюється.

 

25. Право ЄС як наука.

Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є напрацювання та теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Право Євросоюзу як юридична наука є системою знань про правове регу­лювання суспільних відносин щодо створення та функціонування Європейських Співтовариств та Свросоюзу.Ця галузь юридичної науки с молодою і такою, що динамічно розвивається.

Наука про право ЄС почала розвиватися з виникненням інтеграційних процесів у країнах Європи. Початок же її розвитку в Україні зумо­влюється значною потребою в наукових знаннях про право ЄС. Адже в нашій державі вживаються відповідні заходи щодо вступу до цієї міжнародної структури.

Слід зазначити, що наука про інтеграційні про­цеси в Європі, особливості їх правового регулювання пройшлав Україні складний шлях розвитку. До початку 90-х років XX ст. зверталась увага на суперечності, які по­тенційно могли виникнути всередині Європейських Співтовариств та привести до їх розвалу.

Наукове дослідження права Євросоюзу перебунає в Україні па початковому етані, бо наша держава реально не була повноправним суб'єктом міжнародних відносин і не було потреби у дослідженні відповідних міжнародно-правових проблем.

Нині проблеми права Свросоюзу досліджуються окремими вченими в рамках науки міжнародного та міжнародного еко­номічного права Слід звернути увагу на те, що питання європейської інтеграції досліджуються не лише юристами, а й представниками інших наук {економістами, істориками, політологами, соціологами тощо).