Організація Північноатлантичного договору. (НАТО)

ОРГАНИЗАЦИЯ СЕВЕРОАТЛАНТИЧЕСКОГО ДОГОВОРА (НАТО) - была создана на основе подписанного в Вашингтоне 4 апреля 1949 соглашения. Договор бессрочный, однако предусматривается возможность выхода из него любого участника по истечении 20-летнего срока и спустя год после его заявления о денонсации договора.

Высший орган НАТО — Северо-атлантический совет, который состоит из представителей всех государств-членов в ранге послов и проводит свои заседания не реже одного раза в неделю под председательством Генерального секретаря НАТО. Северо-атлантический совет проводит также свои встречи как на уровне министров иностранных дел, так и глав государств и правительств, однако формально эти встречи имеют такой же статус, как и еженедельные. Решения совета принимаются единогласно. Высшим органом военной организации блока с декабря 1966 г. стал Комитет военного планирования, который собирается дважды в год на свои сессии на уровне министров обороны, хотя формально и состоит из постоянных представителей. К основным органам НАТО относится также Группа ядерного планирования, проводящая свои заседания обычно дважды в год на уровне министров обороны. Одним из важных органов НАТО является Военный комитет, состоящий из начальников генеральных штабов стран — членов НАТО и гражданского представителя Исландии, не имеющей вооруженных сил, и собирающийся не реже двух раз в год на свои заседания. Военный комитет имеет в своем подчинении командование 2 зон: Европы и Атлантики. Верховное главное командование в Европе возглавляется верховным главнокомандующим (всегда — американским генералом). В его подчинении находятся главные командования на 3 европейских театрах военных действий: Североевропейском, Центрально-европейском и Южно-европейском. Официальные языки НАТО — английский и французский. Штаб-квартира совета НАТО находится в Брюсселе (Бельгия).

14. Західно - Європейський Союз як міжнародна структура.

Західноєвропейський союз, який створено у 1954 р., працює над вирішенням проблем, що постають перед Європою у галузі оборони та безпеки бере участь у заходах Ради Безпеки ООН, ОБСЄ та НАТО з метою запобігання конфліктам і підтримання миру в регіоні. Нині до його складу входять 10 держав-членів (усі вони є водночас членами НАТО та Євросоюзу), 3 асоційованих членів (с членами НАТО, але не входять до Євросоюзу), 9 асоційованих партнерів (не є членами ні НАТО, ні Євросоюзу), а також держави-спостерігачі (члени НАТО або Євросоюзу).

Правову систему цієї міжнародної організації становлять Брюссельський договір 1948 р. про співпрацю у економічній, соціальній і культурній галузях та колективну оборону, нормативно-правові акти "Платформа щодо європейських інтересів у галузі безпеки" 1987 р., Петерсберзька декларація 1992 р., Кірхберзька декларація 1994 р., Нордвіцька декларація 1994 р. та ін.

ЗАПАДНОЕВРОПЕЙСКИЙ СОЮЗ - учрежден согласно Парижским соглашениям (подписаны в 1954 г., ратифицированы в 1955 г.), которые внесли изменения в Брюссельский договор об экономическом, социальном и культурном сотрудничестве и коллективной самообороне между Бельгией, Великобританией, Люксембургом, Нидерландами и Францией (1948 г.). Эти изменения позволили присоединиться к Брюссельскому пакту Германии и Италии. Целями ЗЕС являются: оказание в соответствии в Уставом ООН военной и другой взаимопомощи как в поддержании международного мира и безопасности, так и в противодействии любой агрессивной политике; содействие единству Европы; тесное сотрудничество с НАТО и Европейским Союзом; укрепление и обеспечение демократии, личной и политической свободы, конституционных традиций, уважения закона; укрепление экономических, социальных и культурных связей между государствами-членами.

Структуру ЗЕС составляют:

1.Совет Западноевропейского Союза;

2. Постоянный совет и Рабочая группа Совета;

3. Начальники штабов;

4. Штаб по планированию;

5. Рабочие группы: специальная рабочая группа, группа представителей министерств обороны;

6. Ассамблея ЗЕС;

7. Секретариат.

 

15. Поняття європейського права + 16. Співвідношення європейського права та права Європейського Союзу.

Правові системи згаданих та інших міжнародних організацій Європи істотно впливають на розвиток права Євросоюзу, своєрідним чином "пронизують" та доповнюють його зміст.

У МД[1] є положення, відповідно до якого Співтовариство зобов'язане встановити "все необхідне для співробітництва з Радою Європи" (ст.303). Питання співробітництва з цією міжнародною організацією в галузі культури та освіти розглядаються в стаїтях 149 та 151. Згідно з положеннями цього Договору Співтовариство має розглядати соціальні права в тому вигляді, в якому вони викладені в Європейській соціальній хартії 1961 р.

У преамбулі МД також продекларована відданість цього інтегрованого об'єднання основним соціальним правам, що викладені у Європейській соціальній хартії. Конвенція Ради Європи про захист прав та основних свобод людини була повністю інкорпорована до правової системи Євросоюзу. Тільки у 2000 р. на ЇЇ основі була прийнята Хартія основних прав Європейського Союзу.

Право Євросоюзу передбачає розбудову європейських збройних сил, використовуючи для цього можливості Західноєвропейського союзу. Межі втручання Євросоюзу у внутрішні справи Західноєвропейського союзу фактично визначаються Європейською Радою.

В Договорі про заснування Європейського Співтовариства є положення щодо необхідності встановлення тісного співробітництва з Організацією економічного співробітництва і розвитку, розробки необхідних для цього правових засад (ст.304).

Правові системи згаданих та інших міжнародних організацій Європи істотно впливають на розвиток права Євросоюзу, своєрідним чином "пронизують" та доповнюють його зміст.

ð правові системи Євросоюзу та європейських міжнародних організацій у цілому мають узгоджене спільне правове поле, яке сприяє їх співробітництву при вирішенні інтеграційних проблем у Європі. Саме тому ці системи можна розглядати як невід'ємні складові єдиного європейського права, частиною і ядром якого поступово стає право Євросоюзу. Це пояснюється тим, що в ньому акумулюються і консолідуються норми та принципи, які регулюють діяльність згаданих європейських міжнародних організацій.

Отже, під європейським правом необхідно рочумітн систему норм і принципів, які регулюють міжнародно-правову діяльність європейських міжнародних організацій та міжнародних об'єднань.

Проте в ряді випадків термін "європейське право" використовується для визначення сукупності національних правових систем європейських держав. Такий "арифметичний" підхід, з нашої (Опришко) точки зору, неправильний у зв'язку з тим, що європейське право є відповідним регіональним еквівалентом права міжнародного. Якщо навіть враховувати таку категорію, як імунітет держави і міжнародної організації, то не можна сказати, що сукупність національних правових систем становить європейське право.

Термін "європейське право" також розглядається у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні він означає сукупність правових систем європейських міжнародних організацій (Опришко прихильник).

Поняття "європейське право" у вузькому розумінні - це право Європейських Співтовариств, доповнене певною мірою нормами та принципами, що регулюють діяльність всього Євросоюзу.

 

17. Право Європейського Союзу в системі міжнародного права.

Під міжнародним правом розуміють систему принципів та норм, що регулюють відносини між державами, міжнародними організаціями та іншими суб'єктами міжнародного права. Структура Євросоюзу містить три основних суб'єкти міжнародного права - міжнародні організації (Європейський Союз і Європейські Співтовариства) і держави як складові цих міжнародних утворень. А це значить, що відносини, в які вони можуть вступати з іншими міжнародними організаціями, третіми державами, підлягають регулюванню за допомогою норм міжнародного права.

Водночас правова система і Євросоюзу в цілому, і Європейських Співтовариств як його складових, будувалась з урахуванням норм і принципів міжнародного права, його примату над правом Європейських Співтовариств (?). Проте, якщо одним із загальних принципів міжнародного права є суверенітет держави, то у праві Євросоюзу на перший план виступає пріоритет цього об'єднання. Право ЄС є своєрідним поєднанням елементів правової системи, характерної, з одного боку, для міжнародної організації (коли йде мова про Європейські Співтовариства), а з іншого — для держави. А виходячи з того, що головна функція зазначеного права полягає у регулюванні процесів європейської інтеграції, його за суттю можна вважати інтеграційним правом.

Відносини ЄС та держав-членів ЄС з третіми країнами або МОРГ ð питання м/н права. Згідно з установчими договорами Європейські Співтовариства користуються певною міжнародною правосуб’єктністю. Так, вони мають право вести переговори та укладати міжнародні договори і угоди з третіми державами як двостороннього, так і багатостороннього характеру, співробітничати з міжнародними організаціями як їх члени або не будучи ними. Вони також вправі підтримувати дипломатичні відносини з третіми державами та міжнародними організаціями.

Міжнародні договори, учасниками яких є Європейські Співтовариства, стають частиною системи європейського права.

Важливе значення має питання щодо долі міжнародних зобов'язань держав-членів, взятих ними ще до їх вступу до Європейських Співтовариств та Євросоюзу ð див. питання 18. "Змішані договори" ð див. питання 19.

Певні труднощі можуть бути з міжнародними угодами, які укладаються державами-членами, але правові наслідки яких можуть зачіпати інтереси СС. Щодо можливості прийняття такого роду договорів, то ст.10 МД зобов'язує держави-члени угримуватись від будь-яких, що можуть поставити під загрозу досягнення цілей СС.

Якщо лише частина членів Євросоюзу бере участь у міжнародній організації або конференції, вони зобов'язані презентувати та захищати спільні інтереси членів цього об'єднання.У такому разі спільна позиція держав-членів у міжнародній організації викладається представником держави, що головує в Раді.

Незважаючи па розвиток правової системи Свросоюзу, намагання автономного регулювання відносин у межах цього міжнародного об'єднання, зазначена система має певні правові прогалини, що зумовлює використання норм і принципів міжнародного права (так, Суд СС неодноразово визнавав застосування в рамках прана Європейських Співтовариств положень міжнародних договорів про захист прав людини, в яких беруть участь або до яких приєднались держави - члени цих Співтовариств).

 

18. Правові наслідки угод держав-членів, укладених до їх вступу до Європейських співтовариств та Європейського Союзу.

Важливе значення при з'ясуванні проблеми співвідношення права Свросоюзу і міжнародного прана має питання щодо долі міжнародних зобов'язань держав-члснів, взятих ними ще до їх вступу до Європейських Співтовариств та Свросоюзу.

Ст. 307 Договору про заснування Європейського Співтовариства: права і обов'язки, які випливають із договорів, прийнятих до 1 січня 1958 р., а для нових членів Співдружності - до дати їх вступу, між однією або декількома державами-членами, з одного боку, з однією або декількома третіми державами - з іншого, не регламентуються положеннями чинного Договору. В зв'язку з цим міжнародні зобов'язання, взяті на себе державами до їх вступу до Євросоюзу, зберігають чинність і мають використовуватись, що повністю відповідає одному із загальних принципів міжнародного права (pacta sunt servanda).

Одночасно па практиці можуть виникнути ситуації, за яких положення раніше прийнятого міжнародного договору може бути несумісним з положеннями права Співтовариства. В таких випадках, які названо у ч. 2 згаданої статті Договору про заснування Європейського Співтовариства, держави-члени повинні вжити всіх необхідних заходів для усунення неузгодженостей, що виникли. У цьому разі держави-члени надають одна одній допомогу щодо цього, а у певних випадках виробляють спільну позицію.

Неодноразові рішення Суду СС підтверджують, що загальний принцип міжнародного права, а саме "договори повинні виконуватись" (у Опришко – "використовуватись" (!!!)) у межах права Європейського Союзу, має дотримуватись. Крім того, Суд також підтвердив обов'язковість для Європейських Співтовариств резолюцій, винесених інститутами, створеними на основі договорів про асоціації, в яких ці Співтовариства є однією із сторін (за умови, що установчі акти згаданих асоціацій передбачають таку обов'язковість).

Характеристика складу Європейського парламенту.

Щодо кількісного складу Європарламенту, що у 1994 р. у ньому було 518 осіб. Основним принципом поділу місць у цьому органі є, перш за все, пропорційне представ­ництво В залежності від кількості населення. Число мандатів, закріплених за кожною країною, фіксується в установчому акті і переглядається тоді, коли відбувається розширення Євросоюзу чи істотно змінюється чисельність населення.

Наприклад, об'єднання Східної та Західної Німеччини у 1991 р. призвело до суттєвого збільшення населення. Це стало причиною зростання чисельного представництва цієї країни в Європарламенті. У 1995 р. було запроваджено нові місця для країн, які приєднались до Євросоюзу, - Австрії, Фінляндії та Швеції.

Нинішній розподіл місць в Європарламенті вигля­дає наступним чином: Австрія - 20, Бельгія - 25, Велика Британія - 87, Греція - 25, Данія - 16, Ірландія - 15, Іспанія - 64, Італія - 87, Люксембург - 6, Нідерланди -31, Німеччина - 99, Португалія - 25, Фінляндія - 16, Франція - 87, Швеція - 21 місце. Загальна кількість місць -624.

Як видно з наведених даних, найбільшу кількість місць має Німеччина - 99. Велика Британія, Італія та Франція мають по 87 місць. Цікаво, що місця Великої Британії поділені в такій пропорції: 71 місце - Англія, 8 -Шотландія, 6 - Уельс, 3 - Північна Ірландія.

Безперечно, тенденція до розширення кількості країн - членів Євросоюзу, яка спостерігається нині, призведе до того, що норми їх представництва змен­шуватимуться.

Відповідно до положень п. З ст.190 Договору про заснування Європейського Співтовариства члени Європарламенту обираються на п'ять років. При цьо­му слід звернути увагу на те, що положення п. 2 ст.19 цього ж Договору дозволяють громадянину Євро­союзу, який постійно проживає в одній з країн-членів та не є її громадянином, реалізувати право висувати свою кандидатуру та брати участь у виборах членів Європарламенту на тих же умовах, що існують для громадян цієї країни.

 

19. Характеристика “змішаних” міжнародних угод, які укладаються з третіми державами та міжнародними організаціями.

Самостійну категорію міжнародних договорів становлять так звані "змішані". Вони охоплюють відносини у сфері компетенції як Співтовариства, так і його держав-членів. До числа таких договорів мож­на, наприклад, віднести Угоду про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною (далі - УПС), підписану 16 червня 1994 р. Вона започаткувала партнерство між Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, з одного боку, та Україною - з іншого.

Особливістю названих договорів є те, що їх сто­роною у відносинах з третіми державами або міжнародними організаціями є як Європейські Спів­товариства, так і дсржави-члени. Для того, щоб такі договори набули чинності, необхідні не лише згода Ради, а й їх ратифікація всіма державами-членами. Враховуючи складність та тривалість вказаної проце­дури, установчі нормативно-правові акти ЄС перед­бачають можливість дострокового введення таких до­говорів у дію на основі рішення Ради (але в межах виключної компетенції Європейських Співтовариств). Зазначене рішення виноситься Радою па основі кваліфікованої більшості голосів за рекомендацією Комісії. Так, 1 червня 1995 р. між Україною та Євро-союзом була підписана Тимчасова угода, яка містила більшість положень УПС.

Норми та принципи, закріплені в зазначених категоріях міжнародних договорів, є невід'ємною частиною права ЄС. Слід також наголосити, що цим догово­рам відводяться роль і місце, властиві державам з моністичною системою, відповідно до якої між­народне і внутрішньодержавне, національне право є частинами загальної, єдиної системи права. В даному випадку для інкорпорації в правову систему Євросоюзу міжнародних угод такого роду не вима­гається прийняття будь-яких спеціальних актів. У ієрархії даної системи вони займають місце безпосе­редньо за установчими договорами, а їх положення мають пряму дію. Навіть застосування судом таких угод не вимагас прийняття будь-яких додаткових нормативно-правових актів.

Складнощі викликають "змішані" договори (такі, що укладаються Співтовариством та державами-членами спільно). Для таких договорів характерним є те, що їх предмет частково належить до компетенції Співтовариства, а частково - до компетенції держав-членів. У цьому разі договір є обов'язковим для Співтовариства лише в частині, що належить до його виключної компетенції. Однак без рішення суду не­можливо бути впевненим, які його частини є обов'язковими для Співтовариства і, відповідно, ста­новлять частину правової системи останнього.