Соціальна стратегія та її задачі.

У загальному випадку соціальна стратегія підприємства пов'язана з обгрунтуванням і розробкою програми заходів для забезпечення нормального ходу процесу відтворення робочої сили на підприємстві і збереження сприятливого мікроклімату в колективі.Виділення соціальної стратегії в якості самостійної функціональної стратегії - необхідність, що випливає з реалій сьогоднішнього дня.В якості основних компонентів соціальної стратегії вітчизняного підприємства можна назвати наступні:

I.Стратегія розвитку кадрового потенціалу підприємства ( 1. Планування кадрових потреб підприємства, у процесі якого необхідно враховувати як кількісні (скільки необхідно персоналу), так і якісні його характеристики.2. Стратегія формування персоналу підприємства, що має передбачати проведення інтенсивних досліджень на ринку праці для того, щоб заздалегідь оцінити можливості свого кадрового забезпечення.3. Стратегія розвитку персоналу підприємства, яка повинна полягати в досягненні максимальної відповідності можливостей працівника вимогам, які до нього пред'являються.

4. Стратегія використання і збереження персоналу.5. Мотиваційний механізм. 6. Стратегія скорочення персоналу підприємства, яка передбачає розробку ретельно диференційованого інструментарію скорочення штатів.)

II. Базова соціальна стратегія підприємства. Зміст даної стратегії полягає в забезпеченні комплексного розвитку соціальної сфери підприємства, яка може включати такі основні складові:1. Удосконалення соціальної структури виробничого колективу підприємства.

На основі аналізу та оцінки соціально- кваліфікаційної структури працівників.

2. Поліпшення умов і охорони праці, зміцнення здоров'я працюючих.

3. Поліпшення житлово -побутових та соціально -культурних умов працюючих та їх сімей.

IІІ. Соціальна захищеність працівників підприємства.

У цьому розділі стратегії підприємства за рахунок коштів з прибутку можуть встановлюватися додаткові компенсації працюючим, пенсіонерам, жінкам - матерям, зменшуватися вартість товарів і послуг, що реалізуються в рамках соціальної інфраструктури організації.

 

Стратегія організаційних змін.

Будь-які зміни організаційної структури управління мають здійснюватися з урахуванням того, що вони забезпечать кращі умови для досягнення організацією своїх цілей, підвищать ефективність управління нею. Залежно від завдань, які вирішує фірма (проблема виживання чи проблеми зростання), основними показниками поліпшення управління можуть бути: зниження загальних витрат чи витрат на управління; зростання прибутку; збільшення частки ринку; прискорення техніко-економічного розвитку; підвищення оперативності й більша гнучкість у взаємодії із зовнішнім середовищем тощо. Але, попри причини, що зумовлюють необхідність організаційних перебудов, завдяки останнім завжди мають розширюватися межі повноважень менеджерів нижчих рівнів управління, їм слід надавати значну самостійність у вирішенні виробничо-господарських завдань. Це сприятиме залученню більшої кількості працівників фірми до управління, зростанню їхньої ділової активності, посилюватиме прагнення до саморозвитку, до оволодіння сучасними технологіями, в тому числі інформаційними, що зрештою забезпечуватиме своєчасність і відповідність управлінських рішень умовам середовища господарювання.

Розробляючи стратегію організаційних змін, слід брати до уваги рекомендації, запропоновані П. Друкером.

■ Організаційна структура має забезпечувати високу ефективність роботи всієї компанії. Структуру управління можна порівняти з коробкою передач, яка перетворює всі види роботи на швидкість, тобто на ефективність підприємства в цілому. Чим простішим є цей механізм, тим ефективнішою є організація, тобто тим рідше треба змінювати швидкість і напрями окремих видів діяльності, щоб змусити їх функціонувати з максимальною вигодою для бізнесу. Якомога більше менеджерів має працювати як підприємці, а не як чиновники, і їхню роботу слід передусім порівнювати саме з ефективністю компанії, а не з деякими стандартами адміністративного мистецтва чи професійної компетентності. Тому організаційна структура мусить запобігати прийняттю неправильних рішень, сприяти бажанню й можливостям працювати на майбутнє, а не використовувати досягнення минулого.

■ Структура організації повинна мати мінімальну кількість рівнів управління й формувати найкоротший ієрархічний ланцюг. Кожний додатковий рівень управління ускладнює розроблення загального напряму й досягнення взаєморозуміння. Кожний додатковий рівень викривляє розуміння глобальних цілей і заважає концентрації уваги. Кожна нова ланка створює нові перешкоди, додаткові джерела інерції, тертя й безладдя.

■ Організаційна структура має сприяти підготовці й перевірці наступного покоління топ-менеджерів. Вона мусить бути такою, щоб менеджери реально відповідали за самостійну роботу, поки вони ще досить молоді, щоб набути досвіду. Але ділянка роботи, за яку працівник цілком відповідає, має бути не надто великою, щоб результати його провалу, якщо таке трапиться, не поставили під загрозу благополуччя компанії чи існування бізнесу в цілому. У крупній компанії слід передбачити послідовність із декількох посад, які мусять пройти потенційні топ-менеджери. Це дасть змогу обрати майбутніх керівників вищого рівня тільки на засадах раціонального принципу добору й перевіряти їх за єдино правильним критерієм — їхніми діловими здатностями.

12. Екологічна стратегія. Передбачає заходи по збережен­ню довкілля від можливих негативних наслідків для екології запровадження нових стратегій розвитку підприємства.

Напрямки, завдання: а) збереження від забруднення та еро­зії земель, підтримання її високої родючості; б) збереження від забруднення повітряного басейну; в) збереження водного басейну: г) створення екологічно сприятливих умов діяльності людей на підприємстві тощо.

Екологічна стратегія

Важливим питанням, пов'язаним з обгрунтуванням і розробкою екологічної стратегії підприємства, є чіткий розподіл екологічних сфер його діяльності.
Виробництво як екологічна сфера діяльності на підприємстві має передбачати облік і скорочення екологічного навантаження з боку власного виробництва, зменшення екологічних ризиків, забезпечення економії витрат. Основні підходи до вирішення названих вище проблем пов'язані з характером застосування матеріалів, споживання енергії, обладнання, вибором технологічних процесів і т. п.
Екологічна сфера діяльності, пов'язана з працівниками підприємства, передбачає вироблення відповідальності співробітників, що здійснюють екологічну діяльність, а також їх підготовку і мотивацію.
Внаслідок великого практичного значення виконання природоохоронних вимог на рівні підприємства перед його керівництвом постає завдання розробки екологічної стратегії, що сприяє формуванню «стратегічних екологічних потенціалів», що забезпечують екологічну ефективність підприємства і в майбутньому. Причому мова повинна йти як про зниження екологічних потенціалів ризику, так і про створення екологічного потенціалу успіху.
У свою чергу, для успішної реалізації екологічної стратегії підприємству необхідно розробити спеціальний інструментарій, що включає в себе нормативні, стратегічні та оперативні елементи.
Стратегічний рівень передбачає інтеграцію нових екологічних цілей у вже застосовуються на практиці системи стратегічного планування, управління та контролінгу.
На оперативному рівні може використовуватися цілий ряд інструментів, найважливішими з яких можуть бути розрахунок потоків матеріалів та енергетичних потоків, бухгалтерський облік відходів, а також екологічні індикатори, за допомогою яких визначається і контролюється екологічна ефективність діяльності підприємства.Впровадження системи екологічного менеджменту, який передбачає оцінку та реєстрацію впливу виробничих процесів на стан навколишнього середовища, вимагає проведення сертифікації (присудження екологічного знака) розташування виробництва, а надалі присвоєння екологічного знака продукції.
Основу екологічного менеджменту може становити використання таких основних інструментів:
- Розробка екологічних балансів;- Екологічний облік;- Екологічний контроль;- Екологічний аудит.