Стратегія інтеграції України

Стратегія інтеграції України в Європу передбачає основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2010 року, протягом якого мають створюватись передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському союзі: забезпечення входження до європейського політичного, економічного і правового простору. Сформульовано галузева та національна програми інтеграції України в Європу.

Європейський союз визнав європейські прагнення України та вітав її європейський вибір, закликавши до співробітництва. Спільна стратегія суттєво розширила сфери діалогу і співробітництва між Україною та Євросоюзом. Аналізуючи намагання України увійти у європейське співтовариство, слід відмітити ряд аргументів на користь інтеграції. Економічний потенціал Євросоюзу та динаміка розвитку дають можливість зробити висновок, що Європейський союз є великий ринок збуту виробів та джерело задоволення потреб України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з Євросоюзом є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти. Необхідно зазначити, що співробітництво України з Європейським союзом потрібне для технологічного оновлення промислового та сільськогосподарського виробництва України. Виробничі технології підприємств відстають від передових технологій європейських країн. Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації виробничих структур не можна сподіватись вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку, подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн. Йдеться про створення передового виробничо-технологічного укладу, порівняного з європейським. Адже десятиліття українські підприємства фактично відрізані від світового ринку. Їх вихід на європейський ринок має велике значення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон' юнктуру ринків.

Аналітики підкреслюють, що розвиток співробітництва з Єв-росоюзом сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості. Європейський союз - невичерпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів. Очевидно, саме тут Україна може здобути знання формування та реалізації економічної політики, поведінки первинних економічних агентів. А це сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України. Основні товарні потоки Євросоюзу сконцентровані в межах самого союзу. На ринок Євросоюзу припадає 62,7 % сукупного товарного експорту та 63,1 % імпорту. Іншими словами, Євросоюз характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євросоюзу здебільшого визначатиметься саме якісним рівнем співробітництва.

З політичної точки зору послідовна європейська інтеграція сприяє зміцненню стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізації правового поля і забезпеченню прозорості національного законодавства, поглибленню демократичної політичної культури. Європейська інтеграція означає зміцнення національної безпеки та безпеки громадян, адже виключає застосування сили як методу вирішення суперечностей, сприяє стабільності у відносинах з усіма сусідами. Помилка замовчувати або применшувати складність процесу європейської інтеграції України. Зрозуміло, що інтеграція є і триватиме. Інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції. Неминучими є досить болючі наслідки для окремих секторів економіки, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це переконливо доведено досвідом всіх без винятку європейських країн, рівень економічного розвитку яких нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні.

Варто усвідомити, що Україна за різними показниками відрізняється від тих центрально-східноєвропейських країн, що пізніше увійдуть до Євросоюзу. Валовий внутрішній продукт на душу населення України, підрахований за методологією паритету купівельної спроможності (purchasing power parity), складає 4150 дол. США, що становить 16 % від аналогічного середнього показника по Європейському союзу (25997 дол.) та 32 % від середнього показника (12898 дол.) по 10 країнах-кандидатах в Євросоюз. За таким економічним критерієм Україна поступається не лише Болгарії й Румунії - аутсайдерам серед країн-кандидатів, або Туреччині, з якою ще не розпочато переговори, а й своїм північно-східним сусідам - Росії та Білорусі, випереджаючи лише Молдову. Невеликі прямі іноземні інвестиції Україні країн-членів Євросоюзу та країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Частка прямих іноземних інвестицій у валовому внутрішньому продукті України складає лише 1,4%. По країнах-кандидатах (без Румунії, Болгарії та Туреччини) цей показник в середньому складає 5,1 %. Серед країн-сусідів України - Польща має 3,2 %, Словаччина - 6,3 %, Угорщина - 4,7 %, Румунія - 2,8 %. В 2003 році прямі іноземні інвестиції в Україні склали 778 млн. дол. - що в 12 разів менше ніж в Польщі - 8980 млн. дол. і в 3 рази менше ніж в

Росії - 2540 млн. дол. За даними Дойчебанку, прямі іноземні інвестиції становили в Словаччині 3525 млн. дол., Румунії - 1457 млн. дол., в Угорщині - 1400 млн. дол. Україна займає лише 95 місце у світовому рейтингу індексу прямих іноземних інвестицій. За обсягом прямих інвестицій на душу населення Україна займає одне з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Частка Євросоюзу у зовнішньоторговельному обороті України складає приблизно 22 % (експорт - 19,9 %, імпорт - 23,6 %). Україна посідає лише 38-39 місце серед зовнішньоторговельних партнерів Євросоюзу. Досвід свідчить, що Євросоюз має бути основним торговельним партнером країни-кандидата, набагато випереджаючи інших торговельних партнерів. Найбільшими торговельними партнерами України з країн Євросоюзу є Німеччина, Італія, Великобританія, Нідерланди, Франція. Лише на початку ХХІ ст. вперше Україна вийшла на рубіж, коли на країни Євро-союзу спрямовується понад 26 % українського експорту товарів, що більше ніж у всі країни Співдружності незалежних держав разом із Росією.

Якщо в Польщі або Естонії європейський вектор зовнішньої політики не підлягає сумніву, то в Україні ще й досі точиться дискусія з приводу доцільності інтенсивної європейської інтеграції. Політолог Вільгельм Шнайдер-Детерс зазначає, що європейська інтеграція є політикою українського уряду, хоча думки з такого приводу в українському парламенті досить різноманітні. Більшість у Верховній Раді голосує за приєднання до парламентської Асамблеї Співдружності незалежних держав, хоча статус тут України залишається незрозумілим. Ще недавно в Україні частка тих, хто виступає за вступ до Євросоюзу не перевищує 35-40 %. Існують певні регіональні особливості: населення Західної України, яке відчуває себе частиною Європи, тоді як більшість жителів Східної та Південної України бажає, щоб Україна разом з Росією та Білоруссю стала частиною слов' янського співтовариства.

Проте, протилежні орієнтації населення України не створили загрози для єдності. Києву вдалося приборкати відцентричні сили, знайти певний політичний компроміс. Популярність європейського шляху серед окремих груп населення (молоді, бізнесменів, діячів культури та науки) значно зросла. Правда, Євросоюз відмовляє Україні у конкретній перспективі. Тим-то правлячі кола змушені доповнювати європейський вибір стратегічним партнерством з Росією не тільки рахуючись з думками частини населення, а й у зв 'язку з економічною залежністю від Росії. В перспективі Євросоюз передбачає можливість створення зони вільної торгівлі за участю України з метою поглиблення економічного співробітництва, за умов дотримання запропонованої схеми інтеграції в Євросоюз, який більше намагається захистити себе від України, аніж використовувати її геополітичне розташування як елемента стратегічної концепції нової Європи.

Отже, на сучасному етапі Євросоюз не надає Україні надійної європейської перспективи, залишаючи її у ролі балансування між Заходом (Євросоюзом) і Сходом - Росією. Це пов'язано з тим, що на сучасному етапі реформ Україна не відповідає вимогам члена Євросоюзу і співробітничає з Євросоюзом на партнерських засадах. Прагнення встановлення режиму найбільшого сприяння, створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членство, повноправне членство. Щоб Україна змогла інтегруватися в нову Європу мала виконати Копенгагенські критерії, за якими майбутній член Євросоюзу має: бути стабільною демократичною країною, що поважає права людей, є правовою державою, захищати права меншостей; мати діючу ринкову економіку; приймати загальні правила, стандарт і політичні рішення, що складають основу законодавства Євросоюзу; привести адміністративну систему у відповідність до вимог законодавства Європейської спільності так, щоб положення законодавства могли б бути ефективно включені до національного законодавства. Україні є ще над чим працювати, але від швидшого вирішення питань залежить європейське майбутнє. Інтеграційні процеси в Західній Європі ніколи не були предметом короткострокових політичних спекуляцій та маневрів, а залишалися питаннями стратегічної ваги. Прихильники та супротивники інтеграції мають усвідомлені позиції, виважені стратегії і змушені адаптувати їх до умов навколишнього середовища. На території України часто відбувається щось протилежне: інтеграція стає поняттям декларативним, використовується як інструмент політичної боротьби.

 

Участь України в діяльності ІКАО.

Прийняття нового Повітряного кодексу України є одним з пріоритетів співробітництва у сфері транспорту на 2010 рік, визначених у Порядку денному асоціації (ПДА) між Україною та ЄС. Цей документ встановлює основні правові засади діяльності цивільної авіації в Україні. Чинна редакція Повітряного кодексу діє з 1993 року і не відповідає сучасним реаліям у багатьох аспектах. Зараз для українського сектору цивільної авіації характерні інституційна недосконалість державного управління в секторі, невідповідність високим стандартам безпеки, застарілість регулювання господарської діяльності, що разом негативно позначається на ефективності сектору та ускладнює інтеграцію України в міжнародний авіаційний простір.

З огляду на перспективи участі України в Європейському спільному авіаційному просторі та її бажання розширити можливості для українських громадян та компаній літати без обмежень, винятково важливо забезпечити нові правила діяльності авіації. Україна є повноправним членом таких впливових міжнародних організацій, як Міжнародна організація цивільної авіації (ICAO), Європейська конференція цивільної авіації (ECAС) Європейська організація з безпеки аеронавігації (EUROCONTROL) та є кандидатом в члени Об'єднаних Авіаційних Властей (JAA), частину повноважень яких було передано Європейській агенції з безпеки авіації (EASA). І вона не може не враховувати регуляторні вимоги цих організацій. Окрім цього, існуюче законодавство не дозволяє гарантувати ефективне функціонування сектору, у якому б діяв незалежний регулятор і могли вільно співіснувати оператори різних організаційно-правових форм, а безпека забезпечувалася на високому рівні як в небі, так і на землі в аеропортах.

Відповідно, новий Повітряний кодекс необхідний, і він повинен враховувати такі питання: а) впорядкування регулюючих та наглядових функцій у сфері авіації та системи організації державного управління; б) розв'язання питань фінансування загальнодержавних витрат на забезпечення діяльності цивільної авіації; в) реалізація державної політики у сфері ліцензування, здійснення державного регулювання діяльності підприємств цивільної авіації усіх форм власності, пов’язаної з наданням послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, згідно з єдиними нормами і правилами; г) адаптація законодавства України до acquis communautaire ЄС. Останній пункт означає надання Державіаадміністрації (ДАА) широких повноважень для виконання діяльності з нагляду за безпекою і реальної можливості їх реалізовувати та утворення незалежного органу з розслідування авіаційних подій. До того ж, Україна має гармонізувати своє законодавство з базовими acquis communautaire, що містять такі блоки:

спільні європейські правила цивільної авіації (процедури, ліцензії у сфері цивільної авіації);

управління рухом (ліцензії авіадиспетчерів, спільні заходи щодо розвитку системи нового покоління управління європейським повітряним рухом (SESAR), нормативна база для створення єдиного європейського неба);

безпека повітряних польотів;

стандарти техніки безпеки та експлуатації (повідомлення про інциденти у цивільній авіації);

авіаційна техніка безпеки (повітряні судна третіх країн, які використовують аеропорти ЄС, аварії та інциденти у цивільній авіації, інформування пасажирів про особливості перевізника і чорний список компаній високого ризику);

екологічні вимоги (шумовий вплив повітряних суден і викидів CO2).

2 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України затвердив новий проект Повітряного кодексу України. У ньому було допрацьовано деякі моменти стосовно безпеки, захисту навколишнього середовища, функціонування аеродромів та аеропортів, страхування. Однак при цьому не забезпечено достатню незалежність Державіаадміністрації від Міністерства; незалежність Національної комісії з розслідування авіаційних подій, порядок формування якої неясний; не враховані питання регулювання інших, окрім цивільної та держаної, видів авіаційної діяльності; не усунуто невідповідність з іншими законодавчими актами; недостатньо уваги приділяється питанням власності тощо.

Таким чином, робота на таким довгоочікуваним і потрібним документом, як Повітряний кодекс, ще не завершена та потребує більше зусиль. Хоча його оновлення значно б полегшило «відкриття» неба ЄС, США та інших країн для пасажирів, авіаперевізників та літакобудування України.