Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проблема розвитку народного господарства в середині 50х-першій половині 60х рр.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Після приходу до влади М. Хрущова (вересень 1953 р.) в СРСР намітилися докорінні зміни в організації керівництва країною. Було зроблено спробу переходу від жорсткого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Резонансною реформою «великого десятиріччя» була заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Усе це мало на меті без зміни виробничих відносин шляхом деяких послаблень пожвавити розвиток промисловості й зупинити деградацію продуктивних сил села.У лютому 1957 р. було визнано за необхідне ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства — раднар-госпи. Організаційні заходи, що мали на меті підняти сільськогосподарське виробництво, насправді тільки підривали економіку села (укрупнення колгоспів, перетворення їх на радгоспи, ліквідація «неперспективних» сіл тощо). Спроби знайти додаткові резерви шляхом освоєння цілинних земель, ліквідації травопільної системи давали короткочасні успіхи і свідчили про екстенсивний розвиток сільського господарства. Негативний резонанс мало повернення до сталінських обмежень присадибних господарств колгоспників, щоб воно не «заважало» їм працювати у колгоспах. Обсяг продукції, що надходила у ринкову торгівлю, зменшився, внаслідок чого зросли ціни, постраждали інтереси міських споживачів. Посуха 1963 р. загострила становище: почалися труднощі з постачанням населенню хліба. Довелося витрачати валюту для його закупівлі за кордоном. Країна потрапила у залежність від імпорту хліба, з якої вже не могла вирватися.
40. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни Наприкінці війни процес об´єднання українських земель та формування території України вступив у вирішальну фазу. Питання про повоєнні кордони гостро стало вже під час завершальних операцій щодо розгрому Німеччини та її союзників. Воно активно обговорювалося на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) конференціях лідерів країн антигітлерівської коаліції. Остаточні контури повоєнних кордонів УРСР сформувалися в процесі українсько-польського, українсько-чехословацького та українсько-румунського територіальних розмежувань. Суть цих розмежувань полягала в міжнародному юридичному визнанні факту включення протягом 1939—1945 pp. західних областей України до складу СРСР.
Міжнародне становище та зовнішньополітична діяльність УРСР в повоєнні роки.
Важливим наслідком ІІ світової війни було врегулювання територіальних проблем та кордонів. Питання про повоєнні кордони України обговорювалися на Ялтинській (1945 р.) конференції керівників держав – СРСР, США, Великобританії. Між Радянським Союзом і Польщею було встановлено кордон по так званій “лінії Керзона”. Цим гарантувалося об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювалося входження до України західних областей. Однак встановлення кордонів з Польщею супроводжувалося драматичними подіями. Визначена радою держав Антанти ще у 1919 р. як східний кордон Польщі “лінія Керзона” залишала під контролем Польщі споконвічні українські землі – Лемківщину, Холмщину, Посяння, Підляшшя. Доля Закарпатської України вирішилася 26 листопада 1944 р. на з’їзді народних комітетів краю, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з УРСР. 29 червня 1945 р. був підписаний договір між СРСР і Чехословаччиною, згідно з яким Закарпатська Україна ввійшла до складу УРСР. Заключним актом повоєнного територіального врегулювання стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він фактично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р. 1 лютого 1944 р. Верховна Рада СРСР ухвалила два закони: “Про утворення військових формувань союзних республік” і “Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин”. 4 березня 1944 р. Верховна Рада України прийняла закон “Про створення Наркомату Закордонних Справ УРСР”. Надання певних суверенних прав республікам давало можливість Сталіну активніше використовувати їх у проведенні зовнішньої політики, насамперед, у вирішенні питань майбутнього їхнього членства в Організації Об’єднаних Націй (ООН). Її вирішено було створити ще в ході війни для досягнення політичної злагоди й розв’зання дискусійних проблем між країнами. У середині 1944 р., коли обговорювались проекти майбутньої ООН, радянський представник СРСР А.Громико вніс пропозицію вважати 16 радянських республік членами – засновниками цієї організації. Ця пропозиція була дипломатично відхилена і лише на Кримській конференції у лютому 1946 р. США та Англія зобов’язалися підтримати пропозицію СРСР про прийняття України та Білорусії до ООН. Одним із перших наркомів закордонних справ УРСР був Д.З.Мануїльський. Це була людина освічена, підготовлена до такої роботи. Він закінчив Сорбону по спеціальному праву, володів іноземними мовами. Українська делегація 6 травня 1945 р. брала участь в установчій конференції ООН, яка проходила в Сан-Францисько. Д.Мануїльський очолив перший комітет конференції, що мав підготувати окремі розділи Статуту ООН. Членами різних комісій були й інші представники української делегації В.Бондарчук, І.Сенін, О.Палладін, М.Петровський П.Погребняк. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і Соціальної рад. У 1948-1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН – Ради Безпеки. Молода українська дипломатія була досить активною. У липні 1946 р. вона бере участь у Паризькій конференції. У лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 р., що розглядала питання про права судноплавства на Дунаї, українська делегація виступила проти збереження угоди 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище на Дунаї недунайських держав – США, Англії та Франції. Україна внесла певний вклад і в підтримку національно-визвольної боротьби народів. Вона засудила колоніальну війну Голландії в Індонезії, і в січні 1946 р. внесла на розгляд Ради Безпеки пропозицію провести необхідне розслідування і вжити практичних заходів у боротьбі против колоніалізму. Така позиція дала свої результати. У 1949 р. Голландія визнала незалежність Індонезії. Україна підтримала прохання Цейлону та Лаосу про вступ до ООН. Активна діяльність України на міжнародній арені виявлялася також у розвитку економічних зв’язків із зарубіжними державами, передусім з країнами Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). УРСР постачала їм вугілля, чавун, цінну сировину та інші товари. В свою чергу, республіка отримувала з цих країн промислове обладнання, предмети широкого вжитку. Українська РСР брала участь у виконанні Радянським Союзом договірних зобов’язань по наданню технічної допомоги країнам при будівництві великих промислових об’єктів. Починаючи з 1953 р. Україна щороку вносила значні кошти у фонд ООН. Повоєнний період відкрив нову сторінку в історії наукових зв’язків УРСР з країнами світу. Спочатку ці контакти обмежувались обміном інформації, а згодом українські та зарубіжні вчені виконували спільні наукові розробки. Розвивалися стосунки в галузі культури. Договори, у яких було досягнуто урегулювання територіальних проблем і кордонів України з Польщею і Чехословаччиною у 1945 р. підписував СРСР, і це вже при наявності Наркомату Закордонних справ України. Україні формально було надано право на встановлення прямих міжнародних відносин, включаючи обмін дипломатичними місіями, але відсутність реального суверенитету робила це право нездійсненним на практиці. У результаті пропозиції урядів Англії (1947 р.) та Судану (1956 р.) про встановлення прямих дипломатичних відносин з Україною так і залишились без відповіді. Підписані Україною, Білорусією та СРСР після Паризької конференції у 1947 р. мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією стали дійсними лише після ратифікації їх Президією Верховної Ради СРСР. Цей перелік можна продовжити. В плани сталінського керівництва не входило надання Україні статусу реальної державності. Хоч такий шанс відкривався, він не був реалізований.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 240; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.227.73 (0.007 с.) |