Особливості розвитку науки і техніки у 1917—1920 рр.

У тогочасному розвитку науки і техніки, домінувало природознавство. Особливого значення набули електрифікація народного господарства, використання двигунів внутрішнього згорання, поширення поточно-масового виробництва, створення різних систем механізації та автоматизації технічних процесів та ін.

У природознавстві на передній план виступила ядерна фізика. Дослідження структури атома і механізму ядерних реакцій, вивчення специфічних закономірностей мікро-явищ зумовили якісно нову траєкторію досліджень в інших галузях. Активізувалися дослідження в галузі фізики і математичних наук. Кардинальні зрушення відбулися в хімічній науці та хімічній технології: синтез аміаку, синтез метанолу, отримання синтетичного рідкого палива і синтетичного каучуку, виготовлення штучного волокна і пластмас. Нових рубежів сягнула біологія, особливо генетика, а також науки про Землю (геологія, геофізика), океанографія, метеорологія та інші природничі науки. Виникли нові пограничні дисципліни — хімічна фізика, в якій знайшли застосування новітні досягнення квантової механіки та електронної теорії, біохімія і біофізика. В цей період В. Вернадський започаткував основи біогеохімії, показавши творчу геохімічну роль живої матерії в історії Землі. Тоді ж він створив філософію суспільного життя, пов'язану з його вченням про ноосферу, сферу розуму, яка має формуватися в результаті розумного перетворення планети працею і науковою думкою людства.

Харктерною тогочасною особливістю було різке підвищення соціального значення науки і техніки. Електрика стала одним з вирішальних факторів освоєння нової техніки, становлення нових енергоємних галузей промисловості. Вона сприяла більш ефективному використанню природних енергетичних ресурсів та раціональному розподілу продуктивних сил.

Вдосконалювались виробничі процеси в металургії. Водночас з домінуючим положенням чорної металургії (чавун і сталь становили понад 90% загального вагового споживання металів) відбувалося вдосконалення металургії легких кольорових металів. Особливо велике значення мало поширення алюмінію, який застосовувався в літако- і автомобілебудуванні, у виробництві двигунів, електропромисловості та ін. В Україні в цей час плідно працювали видатні вчені, серед яких — хімік Л. Писаржевський, ботанік-фізіолог Є. Вотчал, металознавець А. Виноградов, гідромеханік Г. Проскура, терапевт М. Стражеско, історики Д. Багалій, В. Бузескул, біохімік О. Палладій, фахівець в галузі мостобудування Є. Патон, один із засновників школи газотурбобудування В. Маковський та багато інших.

Восени 1918 р. група видатних вчених (А. Кримський, Д. Багалій, П. Тутковський, С. Тимченко) на чолі з академіком В. Вернадським розробила проект організації Української Академії наук (УАН), створеної у листопаді 1918 р. Першими дійсними членами УАН стали В. Вернадський, Д. Багалій, М. Біляшівський, К. Воблий, М. Петров, Ю. Кримський, О. Левицький, П. Тутковський, М. Кащен-ко, В. Перєтц, М. Сумцов, В. Липський та ін. У складі УАН працювали відділи історико-філологічних, фізико-матема-тичних, соціально-економічних наук, які об'єднували 3 інститути, 26 кафедр, кабінетів, наукові комісії і комітети. При УАН розгорнула свою діяльність Комісія з вивчення природних багатств України, очолювана В. Вернадським.

Велика увага приділялась розвитку суспільних наук. Значну науково-дослідну роботу проводили вчені-філологи. У 1919—1920 рр. УАН розробила найповніші правила українського правопису.

Ефективно розвивався морський, річковий, залізничний транспорт. Швидко зростали темпи розвитку літакобудування. Значне поширення аеродинамічних досліджень, раціональний вибір аеродинамічних форм машин з поступовим переходом до моноплацних суцільнометалевих конструкцій (Г. Юнкере в Німеччині, 1920 р.; А. Туполєв у СРСР, 1923—1924 рр.), підвищення потужності двигунів зменшення їх ваги, суттєве вдосконалення технології виробництва — все це визначило стрімке нарощування швидкості польотів (від 300 км/год у 1922 р. до 755 км/год у 1939 р.) та їхніх максимальних висот. Послідовно поліпшувались технічні характеристики літаків.

До початку 20-х років виникла регулярна цивільна (транспортна) авіалінія: в 1918 р. було введено в експлуатацію поштово-пасажирську авіалінію Нью-Йорк — Вашингтон, через рік така ж авіалінія з'єднала Берлін з Веймаром, а в січні 1921 р. поштові перевезення почалися в Україні по лінії Харків—Київ—Катеринослав—Севастополь.

Перша світова війна призвела до розширення сфери застосування літаків. Поряд з використанням аеропланів для розвідки і коригування артилерійського вогню з'явилася бомбардувальна, винищувальна і морська авіація. З осені 1916 р. у Вінниці розташовувався штаб «Ескадри повітряних кораблів», в складі якого було 18 важких бомбардувальників і ЗО легких літаків. Під Херсоном влітку цього ж року було створено науково-дослідний центр для випробувань літаків, двигунів, обладнання і авіаозброєння — «Головний аеродром» повітряного флоту Росії. У квітні 1917 р. в системі Головного аеродрому вже діяли лабораторія, відділи, аеродромна служба, проводились дослідні роботи і почалося будівництво аеродинамічної труби. Пізніше він перейшов до рук, більшовиків, а 4 квітня 1918 р. з приходом німецьких військ був ліквідований.

Розроблялися теоретичні основи ведення авіацією військових дій. Зокрема, киянин Є. Крутень, призначений у березні 1917 р. командиром 2-ї винищувальної авіагрупи, став засновником теорії тактичного застосування винищувальної авіації. Війна підвищила попит на авіатехніку і військових льотчиків, які готувались в Одесі, Києві, Севастополі (Качинська авіашкола), Сімферополі, Харкові, Бердянську, Євпаторії.

У 1917 р. були окремі спроби створити більш досконалі літаки. У Києві успішно було випробувано літак-біплан конструкції Ф. Терещенка — В. Григор'єва (Т-7 або Г-7). Найбільшим літакобудівним підприємством в Україні був Одеський авіазавод «Анатра». Протягом 1913—1917 рр. значну частину продукції заводу становили ліцензійні літаки «Фарман», «Ньюпор», «Вуазен» і «Моран». З 1915р. тут почали випускати свої дослідні літаки, частина яких будувалася серійно, і в 1917 р. вони вже кількісно переважали іноземні. Всього до 1918 р. заводом було випущено 1056 літаків. У 1916 р. у Сімферополі почалось будівництво філії Одеського заводу «Анатра», в якій до початку 1918 р. виготовлено 50 літаків.

Першим дослідним літаком, спроектованим на заводі «Анатра» у 1915 р., був біплан «Анаде» (з двигуном «Клер-же» у 110 к.с. він мав назву «Ананле» чи «Ананлер»). У 1916—1917 рр. завод побудував 170 таких машин. Потім із заміною двигунів на літаку «Анаде» на «Сальмон» (150 к.с.) виник новий тип літака — «Анасаль», який серійно виготовлявся у 1917 р. (побудовано не більше 70 машин). За основними льотно-технічними даними «Анасаль» не поступався закордонним зразкам того часу «Фарману-30» і «Альбатросу».

На Одеському заводі випускались літаки й інших модифікацій — «Анатра-ДСС», винищувачі «Анамон», «Торпедо», бомбардувальник-біплан «Анатра-Д».

Найвразливішим місцем створюваної авіапромисловості була відсутність добре налагодженого виробництва авіаційних моторів. Тому, отримавши матеріальну підтримку військових, правління акціонерного товариства електромеханічних споруд в Петрограді «Дека» побудувало в Олександрійську (тепер Запоріжжя) відділ авіадвигунів. Вже в другій половині 1916 р. тут налагодили випуск шестициліндрового двигуна типу «Мерседес» (129 к.с), а у 1917 р. почали виготовляти двигуни того ж типу потужністю 170 к.с.

Створена авіаційна матеріально-технічна база на теренах України в процесі відродження української державності у 1917—1920 рр. становила основу військово-повітряних сил УНР, радянської влади, уряду гетьмана П. Скоропадського і Директорії УНР, а також білогвардійської армії. Авіа-загони цих урядів з певним поповненням від союзних держав використовувались головним чином у збройній боротьбі. В цей час було зроблено на території УНР перші у світі спроби встановлення регулярного поштового зв'язку на військових літаках між окремими містами (Києвом, Одесою, Полтавою). Низька технологічна оснащеність більшості літаків призводила до численних аварій. У1918— 1920 рр. відбулося 420 катастроф, в яких загинуло більше льотчиків, ніж у повітряних боях і від наземного вогню.

Водночас будувалися і нові літаки, здійснювалась підготовка пілотів і техніків. У 1918—1920 рр. заводи постачили фронту майже 540 аеропланів. Найбільш вдалим літаком цього періоду вважається біплан «Сопвич»— двомісний розвідник з двигуном «Клерже» (130 к.с). Його будували серійно у 1917—1923 рр. У 1919 р. завідувач майстернями КПІ інженер В. Григор'єв модифікував «Сопвич», встановивши на ньому потужніший двигун «Опель» (185 к.с.) і застосував шасі від трофейного літака «Рімплер». Конструктори Сімферопольського заводу А. Крилов і Д. Федоров у 1920 р. успішно модифікували один з найпопулярніших з 1912 р. літаків — «Ньюпор-4»