ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості формування ринку інвестицій.



 

В економічному житті кожної країни інвестиції є домінуючим чинником розвитку. В умовах дії інтеграційних тенденцій у світовому економічному просторі інвестиційна активність у кожній окремо взятій країні може підтримуватися і стимулюватися за участю іноземного капіталу. На розміри цієї підтримки та її ефективність істотно впливає інвестиційний клімат країни-одержувача.

Поняття інвестиційного клімату включає комплекс елементів, які бере до уваги іноземний інвестор, приймаючи рішення про здійснення інвестицій. Цей клімат формується під впливом політичних, економічних і соціальних чинників, найвагомішу роль серед яких відіграють економічні параметри країни, що приймає інвестиції.

Таким чином, категорія інвестиційного клімату дає змогу скласти уяву про ту систему орієнтирів і цінностей, у рамках якої діють інвестори, в тому числі й іноземні. А це, в свою чергу, дозволяє виробити оптимальну лінію поведінки держави щодо іноземних інвестицій.

Інвестиційний клімат розглядається, як правило, на макро- і мікрорівні. На нашу думку, з огляду на важливість регіональних відмінностей у залученні прямих іноземних інвестицій, доцільно виділити також і мезорівень - регіональний рівень інвестиційного клімату. При цьому кожний рівень інвестиційного клімату характеризується своїми, йому властивими показниками, має власні підходи до вивчення й аналізу тощо.

Так, якщо розглядати макрорівень, то в першу чергу для визначення доцільності прямих інвестицій власник капіталу вивчає законодавство країни-реципієнта, що стосується іноземних інвестицій та зовнішньої торгівлі, ступінь стабільності законодавства та загальну політичну ситуацію в країні.

Підходи до аналізу інвестиційного клімату на регіональному рівні є схожими до підходів на макрорівні. Особливістю тут є те, що, по-перше, у всіх регіонах діє єдине законодавче поле (з певними змінами лише для вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку). По-друге, на регіональному рівні значну роль починають відігравати безпосередні стосунки з регіональними органами влади.

На мікрорівні інвестиційний клімат виявляє себе через двосторонні угоди інвестора з господарськими суб'єктами країни-одержувача.

Аналіз мотивів інвестиційної діяльності зарубіжних компаній в Україні однозначно висуває два з трьох стратегічних мотивів орієнтації на збут на головні позиції. Третім за значенням, хоч його рейтинг і набагато нижчий, визнаний мотив подолання бар'єрів по імпорту, оцінений як найважливіший мотив географічного розташування. Четвертим в переліку іде теж мотив, пов'язаний із збутом. Решта вісім мотивів ведення діяльності в даній країні (географічні) визнані як відносно неважливі.

Поряд із зазначеними стимулами, в Україні існує ряд негативних обставин, які стримують надходження іноземних інвестицій. Серед основних причин низьких показників припливу іноземних інвестицій в економіку держави варто виділити такі:

- складне, суперечливе і постійно змінне чинне законодавство;

- надмірне втручання держави, бюрократичні перепони діяльності приватного сектору;

- політична нестабільність.

Для визначення інвестиційної привабливості країн згідно з результатами дослідження, проведеного Центром міжнародного приватного підприємництва, слід застосовувати такі показники: характеристика місцевого ринку; доступ до ринку; структура та якість робочої сили; валютний ризик; репатріація капіталу; захист інтелектуальної власності; торгова політика; урядове регулювання; ставки податків; політична стабільність; рамки макроекономічної політики; інфраструктура ринку. Характеризуючи інвестиційну привабливість України на основі перелічених вище показників, слід звернути увагу на низький рівень розвитку інфраструктури, часті зміни уряду за роки незалежності, багаторазові зміни законодавчих актів, які регулюють залучення іноземних інвестицій в Україну.

Аналіз досвіду країн Східної Європи дає можливість зробити висновок, що досягнути припливу іноземних інвестицій неможливо лише лібералізацією законодавчого регулювання іноземних інвестицій без створення сприятливого макроекономічного середовища. Тому уряду необхідно проводити економічну політику спрямовану на покращення інвестиційного клімату, створювати належні умови для розвитку приватного сектору, здійснювати трансформаційні процеси в народогосподарському комплексі. Підвищення ефективності суспільного виробництва є головним стимулюючим фактором економічного розвитку України. Складність полягає в тому, що на сьогодні немає досконало розробленої єдиної методики та системи показників ефективності використання основних засобів.

Вагомий внесок у дослідження питань формування науково обґрунтованої системи показників ефективності використання основних засобів зробили такі вчені економісти: І.Я. Кац, З.В. Атлас, С.Н. Паншина, Е.А. Іванов, А.Е. Фукс, І.А. Бланк, А.М. Поддєрьогін, А.М. Турило та багато інших.

Метою даного дослідження є перегляд і обґрунтування системи показників ефективності використання основних засобів з урахуванням ринкових умов господарювання.

У всіх наукових працях з основ економічної теорії ми зустрічаємо визначення, що ефективність в широкому розумінні - це відношення результатів до затрат. У практичній діяльності підприємств результати і затрати постійно змінюються, тому динаміка їх співвідношення є особливо важливою складовою економічного дослідження.

Аналіз економічної літератури засвідчив, що вчені - економісти різних часів обґрунтували такі основні показники ефективності використання основних засобів:

*рентабельність основних засобів;

*показники фондовіддачі ;

*показники капіталовіддачі;

Ми вважаємо, що на сьогоднішній день основним критерієм ефективності використання основних засобів є отримання максимального результату при оптимальних затратах. Вибір критерію оптимальності ґрунтується на широкому впровадженні в практику господарювання більшості вітчизняних підприємств економетричних моделей оптимізації складу і структури витрат ресурсів. Головними принципами при цьому виступають:

  • принцип відповідності, який полягає в забезпечені взаємозв'язку між критеріями та системою показників ефективності використання основних засобів;
  • принцип плановості, який полягає в тому, що кожне підприємство повинно враховувати і планувати показники ефективності використання основних засобів з метою досягнення його стратегічних і поточних цілей;
  • принцип єдності, що відображає взаємоузгодженість між загальними і частковими показниками ефективності використання основних засобів;
  • принцип зацікавленості, який полягає в стимулюванні до покращення ефективності використання факторів виробництва з метою пошуку і забезпечення резервів економічного і соціального розвитку підприємства.

Що стосується видів економічної ефективності як загальної економічної категорії, то існують різні твердження. Так, автор А.М. Турило розглядає три види економічної ефективності:

  • проміжна ефективність;
  • кінцева ефективність;
  • змішана економічна ефективність.

Ряд науковців виокремлюють показники ефективності використання основних засобів такі як часткові та загальні. А А.М. Поддєрьогін поділяє їх на три групи:

  • 1. Показники забезпечення підприємства основними засобами, до яких належать фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих запасів;
  • 2. Показники стану основних засобів. До даної групи відносять коефіцієнти зносу, придатності, оновлення, вибуття та приросту;
  • 3. Показники ефективності використання основних засобів, до яких належить фондовіддача, рентабельність основних засобів.

Отже даний підхід у деякій мірі удосконалює існуючу систему оцінки, розмежовуючи показник фондоємності і фондовіддачі в окремі групи.

На основі проведених досліджень можна зробити висновок про необхідність перегляду чинної системи оцінки використання основних засобів, що обумовлено в першу чергу інтенсифікацією відтворювальних процесів на підприємствах та відсутністю чи обмеженістю джерел їх фінансування. На нашу думку, слід базуватися на такому загальному критерію, як отримання максимального результату при оптимальних затратах. Реалізація розроблених нами принципів ефективності використання основних засобів сприятиме уточненню і науковому обґрунтуванні системи показників ефективності, що забезпечить ефективність прийняття управлінських рішень на підприємстві стосовно політики управління основними засобами.





Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.45.252 (0.007 с.)