II. Помилки та ускладнення госпітального етапу лікування

Помилки консервативного лікування:

1. Недостатнє клінічне та рентгенологічне обстеження пошкодженої стопи для виявлення та візуалізації всіх пошкоджень її кісток.

2.Нехтування пошкодженнями стопи на фоні політравми.

3.Невірна інтерпретація результатів клінічного та рентгенологічного обстеження пошкодженої стопи.

4.Помилкове визначення показань до консервативного методу лікування.

5.Ігнорування застосування протинабрякової та судинної консервативної терапії у перші 3 доби з моменту травми.

6.Використання як ургентної зовнішньої іммобілізації циркулярних (нерозсічених уздовж) гіпсових пов'язок або неякісно виконана зовнішня гіпсова іммобілізація.

Ускладнення внаслідок помилок, допущених при консервативному лікуванні:

1. Епідермальні пухирі, компартмент-синдром.

2.Пролежні або некроз м'яких тканин внаслідок тиску кісткового уламка зсередини, нагноєння, остеомієліт.

3.Вторинне зміщення уламків, уповільнене зрощення, незрощення, неправильне зрощення перелому, псевдосуглоб, асептичний некроз таранної або човноподібної кістки.

4.Контрактури суглобів стопи та гомілково-ступневого суглоба.

III.Помилки хірургічного лікування

А. Помилки доопераційного періоду:

1.Ігнорування доопераційної підготовки стоп (протинабрякової та судинної консервативної терапії), коли оперативне втручання планується виконати не в ургентному порядку.

2.Ігнорування клінічних проявів компартмент-синдрому стопи та необґрунтована відмова від його інструментального підтвердження.

3.Невірно вибраний термін виконання оперативного втручання (з 2 по 7 добу з моменту травми, коли ще не включилися механізми компенсації порушень місцевого кровопостачання або пізнє його виконання після 3 тижнів з моменту травми - коли можливості репозиції кісткових уламків значно утруднені).

4. Недостатнє клінічне та рентгенологічне обстеження ураженої стопи для виявлення та візуалізації всіх пошкоджень її кісток.

5.Невірний вибір методики лікування.

Ускладнення внаслідок помилок, допущених у доопераційному періоді:

1. Епідермальні пухирі, компартмент-синдром.

2.Пролежні або некроз м'яких тканин внаслідок тиску кісткового уламка зсередини.

3.Крайовий некроз післяопераційних ран, нагноєння, остеомієліт.

4.Неправильне зрощення переломів, незрощення, псевдосуглоб, асептичний некроз таранної або човноподібної кістки.

Б. Помилки під час хірургічних втручань:

1. Неадекватне виконання ПХО рани при відкритих пошкодженнях, ігнорування можливостей застосування вторинної хірургічної обробки рани протягом 24-48 год. з моменту травми.

2.Невикористання ургентної чи відстроченої шкірної пластики за наявності дефекту м'яких тканин стопи.

3.Виконання нераціональних хірургічних доступів.

4.Застосування закритої репозиції при закритих внутрішньосуглобових пошкодженнях.

5.Неанатомічне виконання відкритої репозиції кісткових уламків.

6.Необґрунтована відмова від кісткової пластики при наявності дефектів кісток стопи, які утворюють медіальну чи латеральну колони стопи.

Ускладнення внаслідок помилок, допущених під час операції:

1. Дефект м'яких тканин, крайовий некроз післяопераційних ран.

2.Нагноєння післяопераційних ран, остеомієліт, сепсис, анаеробна інфекція, гангрена стопи.

3.Пошкодження судин, нервів.

4.Неправильне зрощення кісткових уламків.

5.Просідання заднього суглобового плато п'яткової кістки, вкорочення медіальної чи латеральної колони стопи, незрощення перелому, псевдосуглоб, асептичний некроз таранної або човноподібної кістки.

6.Летальний кінець.

IV.Помилки та ускладнення реабілітаційно-відновного етапу лікування

Помилки післяопераційного періоду реабілітації:

1. Недостатня іммобілізація при застосуванні методик нестабільного остеосинтезу.

2. Довготривала іммобілізація при використанні методик стабільного остеосинтезу та ігнорування ранньої розробки рухів у суглобах прооперованої стопи після його виконання.

3.Необґрунтоване раннє вагове навантаження або неадекватне перенавантаження прооперованої кінцівки.

4.Пізній початок вагового навантаження на уражену стопу.

Ускладнення внаслідок помилок післяопераційного періоду:

1. Вторинне зміщення уламків, міграція чи перелом металевих конструкцій, сповільнене зрощення переломів, незрощення, псевдосуглоб.

2.Контрактури суглобів стопи та гомілково-ступневого суглоба.

3.Просідання заднього суглобового плато п'яткової кістки, асептичний некроз таранної або човноподібної кістки.

4.Остеопороз кісток ураженої стопи.

 

Висновки

Отже, можна систематизувати помилки, які призводять до ускладнень при лікуванні переломів та переломовивихів кісток стопи, що дає змогу стандартизувати діагностичні та лікувальні заходи, намітити шляхи їх профілактики на всіх етапах консервативного та оперативного лікування, оптимізувати процес повної реабілітації хворих із такими пошкодженнями. Основними складовими успіху лікування пацієнтів є:

На догоспітальному етапі - уважне клінічне обстеження, адекватне знеболення, якісна транспортна іммобілізація, термінове транспортування хворого у спеціалізоване відділення.

На госпітальному етапі при консервативному лікуванні - багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, динамічний контроль (а при необхідності - інструментальний моніторинг) за набряком стопи та її неврологічним і судинним статусом, обов'язкове проведення протинабрякової та судинної терапії, чітке визначення показань до консервативного лікування, застосування якісної зовнішньої іммобілізації.

На госпітальному етапі при плануванні хірургічного лікування - повне багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, правильне визначення терміну виконання оперативного втручання, застосування доопераційної протинабрякової та судинної терапії при підготовці до планового втручання, вибір оптимальної методики хірургічної стабілізації та засобів фіксації.

На госпітальному етапі при виконанні оперативного втручання - якісне виконання ПХО ран при відкритих пошкодженнях із застосуванням первинної шкірної та кісткової аутопластики (при необхідності) і використанням апаратів зовнішньої фіксації; обов'язкова відкрита репозиція при внутрішньосуглобових пошкодженнях; застосування раціональних хірургічних доступів і анатомічної репозиції при закритих пошкодженнях із використанням можливостей внутрішнього стабільно-функціонального остеосинтезу при цьому; обов'язкове відновлення довжини медіальної та латеральної колони стопи (при необхідності - із застосуванням кісткової аутопластики).

На амбулаторному реабілітаційно-відновному етапі при консервативному чи після оперативного лікування - застосування якісної зовнішньої іммобілізації при продовженні консервативного лікування, а також при застосуванні методик нестабільного остеосинтезу; ранні функціональні навантаження на стопу після застосування методик стабільно-функціонального остеосинтезу; вчасне дозоване вагове навантаження на пошкоджену стопу; широке застосування можливостей фізіотерапевтичного лікування та лікувальної фізкультури.

Ушкодження суглобів

До ушкоджень суглобів відносяться наступні травми:

1.внутрішньосуглобні переломи, які бувають закриті і відкриті;

2.ушкодження зв'язкового апарату;

3.травми внутрішньосуглобних утворень.

Відкриті ушкодження суглобів поділяються на проникаючі, які

супроводжуються порушенням цілісності шкіри, а також непроникаючі.

Небезпека відкритих проникаючих ушкоджень заключається в можливості

розвитку важких інфекційних ускладнень.

 

Усі переломи кісток і ушкодження суглобів бувають у свою чергу

ізольованими, множинними, об'єднаними і комбінованими.

Ізольованими є переломи кісток одного сегмента чи ушкодження одного

суглоба.

Під множинними розуміють кілька переломів одного чи декількох сегментів

або суглобів.

Об'єднаними називають загальні ушкодження опорно-рухового апарата й

органів тіла людини, а також структур інших анатомічних областей.

Діагностика переломів кісток і ушкоджень суглобів. Діагностика переломів

ґрунтується на даних клінічного і рентгенівського досліджень і дозволяє

визначити раціональну тактику лікування. Правильно проведені дослідження

дають можливість установити механізм і характер перелому.