Ускладнення переломів та ушкодження суглобів

Травматології та ортопедії

Ускладнення переломів та ушкодження суглобів

Виконала:

студентка 5 курсу 7 групи

медичного факультету

Строкош Тетяна

М.Івано-Франківськ

Рік

Вступ

Загоєння переломів кісток — складний багато­факторний біологічний процес, в основі якого лежить проліферація остеогенних клітинних елементів періосту, ендосту та кісткового мозку. Провідним фактором, що забезпечує перебіг репаративного остеогенезу, є швидкість та повнота компенсації післятравматичних розладів, зокрема регіонарного кровопостачання. Найбільш тяжкими проявами післятравматичних розладів регіонарного кровопостачання є місцевий гіпертензійний ішемічний синдром (МГІС) або компартмент-синдром, який при­зводить до обширних некрозів м’язів з подальшою їх фібротизацією та розвитком контрактур.

Ускладнення під час лікування переломів: 1) пролежні; 2) нагноєння в ділянці виходу і входу шпиць, стрижнів, операційної рани; 3) емболія, тромбоз; 4) гіпостатична пневмонія; 5) декомпенсація функції серцево-судинної системи; 6) сповільнене зрощення; 7) розвиток несправжнього суглоба (псевдоартроз); 8) переломи фіксаторів; 9) ішемічні контрактури; 10) остеомієліт; 11) тугорухомість суглобів.

Переважна кількість ускладнень зумовлюється порушенням елементарних вимог щодо догляду за хворими, правил асептики, не досить повним обстеженням хворого, несвоєчасною реакцією на появу відхилень у організмі хворого і перебігу процесу зрощення перелому тощо. Ще в часи Гіппократа знали, що до зникнення "запалення" в ділянці перелому (тобто реактивного набряку) щільно стягувати лещата (губки) не можна, бо це призводить до змертвіння тканин кінцівки. Це пра­вило лишається актуальним і при лікуванні переломів циркулярними гіпсовими пов'язками. Як зазначалось, гіпсова пов'язка не утримує відламки, а лише забезпечує іммобілізацію кінцівки. Тому якомога щільніше накладання гіпсової пов'язки не запобігає вторинному зміщенню відламків, а лише призводить до таких ускладнень, як пролежні, ішемія. Щільне накладання гіпсової пов'язки у разі свіжих переломів, коли реактивний набряк наростає, є причиною такого тяжкого ускладнення, як ішемічна контрактура Фолькмана. Вона часто ускладнює переломи кісток передпліччя у верхній (рідше середній) третині, через- та над-виросткові переломи плечової кістки. У першому разі за значного крововиливу при переломах кісток передпліччя і не пошкодженій міцній глибокій фасції передпліччя створюється значний гідравлічний тиск на навколишні тканини і судини, нерви, що призводить до їх переродження. У другому разі відламки стискують артерію в ділянці ліктьової ямки, що призводить до шіеми, переродження тканин, нервів і до виникнення контрактури Фолькмана. Клінічна симптоматика наростання ішемії досить типова: гострий, пекучий біль, набряк кисті, пальців. Ціаноз дистального кінця кінцівки поступово зменшується, з'являються парестезія у пальцях, затерплість, знижується чутливість пальців і обмежуються їх рухи. Швидкість розвитку цих симп­томів прямо залежить від швидкості розвитку ішемії і набряку. Якщо у цей час потерпілому не подано кваліфіковану допомогу, то виникає необоротна стадія контрактури. Біль поступово затихає, шкіра стає блідою, з'являються підепідермальні пухирці, чутливість притупляється і згодом зникає, стає неможливим рухати пальцями, які набувають напівзігнутого положення.

 

Таким чином, під нас проведення іммобілізації кінцівок циркуляторни-ми гіпсовими пов'язками або глибокими шинами потрібні постійний нагляд і своєчасне розслаблення їх за появи симптомів ішемії або локального стиснення. Якщо ішемія наростає внаслідок підфасціальних значних крововиливів, треба розітнути глибоку фасцію передпліччя, запобігши цим наростанню тиску, тобто ішемії. У разі появи симптомів ішемії при надвиросткових переломах плечової кістки слід усунути стиснення м'яких тканин гіпсовою пов'язкою, зменшити кут згинання передпліччя і тим самим створити оптимальні умови для судин ділянки ліктьової ямки. Контрактура Фолькмана зумовлює тяжку інвалідизацію внаслідок тяжкої дегенерації і асептичного некрозу м'язів передпліччя. Від ступеня та зони ураження м'язів, нервів залежить ефективність реконструктивно-відновних оперативних втручань. Повного відновлення функції досягти неможливо. Тому так важливо запобігати цьому тяжкому ускладненню. Частим ускладненням у разі порушення принципів лікування переломів кісток є формування несправжнього суглоба (псевдоартроз). Несправжні суглоби виникають передусім унаслідок порушення принципів лікування переломів, появи ускладнень. Першою причиною є неправильне зіставлення відламків без забезпечення стабільності на весь період зрощення. Друга причина — інфікування, яке не тільки зумовлює формування несправжнього суглоба, але й при­зводить до такого тяжкого ускладнення, як остеомієліт. Третьою причиною є нестабільність остеосинтезу, четвертою — раннє (на стадії ангіогенного кісткового мозолю) статичне і динамічне навантаження на травмовану кінцівку. Клінічні симптоми сповільненого зрощення і несправжнього суглоба однакові. Це біль під час руху і за статичного навантаження, патологічна рухомість у ділянці перелому. Але при цьому треба брати до уваги дані анамнезу. Несправжній суглоб формується протягом 6—12 міс, а про сповільнене зрощення можна говорити через 1,5— З міс після перелому. Основним диференціальним критерієм лишаються рентгенографічні прояви. У разі сповільненого зрощення кістковомозковий канал у відламках завжди відкритий, у той час як за несправжнього суглоба він завжди закритий кістковими пластинками. За характером розрізняють гіпертрофічні з потовщеними кінцями відламків і атрофічні несправжні суглоби. Кінці відламків остеопоротичні, потовщені на зразок бурульки. Характер несправжнього суглоба визначає тактику і метод лікування.

Помилки під час лікування переломів кісток доцільно розділити на три групи: організаційні, тактичні і технічні.

Організаційні помилки:

1) від­сутність організації травматологічної служби (травматологічних пунктів, відділень, поліклінічних прийомів);

2) невідповідний підбір кадрів травматологічної служби (лікарів, сестер, техніків); 3) недостатнє оснащення інструментами, апаратами, фіксаторами; 4) несистемне підвищення квалі­фікації лікарів.

 

Тактичні помилки:

1) необгрунто­ваний вибір тактики (консервативне чи оперативне) лікування;

2) одномомен-тне зіставлення відламків без повного знеболювання і розслаблення м'язів;

3) застосування одномоментного закритого зіставлення і гіпсової пов'язки при косих, гвинтоподібних переломах;

4) лікування скелетним витяганням переломів шийки стегна;

5) раннє статичне і динамічне навантаження на первинне кісткове зрощення;

6) розширення показань до хірургічного лікування;

7) несвоєчасне проведення функціонального лікування, що призводить до тугорухомості і контракту суглобів;

8) діагностичні помилки (не виявлені своєчасно вколочені переломи, інтер-позиція м'яких тканин між відламками, поєднання перелому з вивихом, ротаційні зміщення); 9) переоцінка компенсаторних можливостей кутових та ротаційних зміщень при переломах у дитячому віці; 10) проведення іммобілізації травмованого сегмента кінцівки без захоплення вище і нижче розташованих суглобів; 11) неповне і неста­більне зіставлення відламків.

Технічні помилки:

1) не досить щільно або надто щільно накладена гіпсова пов'язка. У першому разі виникає нестабільність відламків, у другому — порушення кро-во- і лімфообігу із загрозою виникнення ішемічних контрактур;

2) накладання гіпсових пов'язок без захисту ватно-марлевими прокладками кісткових виступів на кінцівці, що призводить до виникнення пролежнів;

3) несвоєчасне "підтягування" гіпсової пов'язки після спаду реактивного набряку, що призводить до вторинного зміщення відламків;

4) часта зміна гіпсових пов'язок, що спричинює порушення перебігу репа-ративної регенерації і призводить до збільшення строків зрощення або розвитку несправжнього суглоба;

5) зняття гіпсових пов'язок,без урахування строків зрощення взагалі та індивідуальних особливостей організму потерпілого;

6) неправильний вибір місця проведення шпиці Кіршнера у разі скелетного витягання;

7) поверхневе проведення шпиці через кістку, що призводить до прорізування її;

8) проведення шпиці через капсулу суглоба, що супроводжується нестерпним болем, реактивним синовітом, достроковим зняттям скелетного витягання;

9) неадекватний підбір тягаря і відсутність контролю за динамікою витягання;

10) завчасне зняття скелетного витягання;

11) неправильний оперативний доступ до зони перелому;

12) надмірне скелетування відламків;

13) вибір фіксаторів, які не забезпечують стабільності відламків, що виключає можливість раннього застосування функціонального навантаження;

14) застосування для остеосинтезу відламків кісткового шва.

 

Ускладнення переломів можна поділити таким чином:

I.Помилки та ускладнення догоспітального етапу лікування:

Помилки догоспітального етапу лікування:

1. Невірна інтерпретація результатів клінічного обстеження ураженої стопи.

2.Нехтування пошкодженнями стопи на фоні політравми.

3.Недостатність чи відсутність знеболення.

4.Недостатність чи відсутність транспортної іммобілізації ураженої стопи.

5.Пізня доставка хворого у спеціалізований медичний заклад.

Ускладнення внаслідок помилок, допущених на догоспітальному етапі лікування:

1. Травматичний шок.

2.Компартмент-синдром.

3.Вторинне зміщення уламків.

4.Суха гангрена стопи.

Висновки

Отже, можна систематизувати помилки, які призводять до ускладнень при лікуванні переломів та переломовивихів кісток стопи, що дає змогу стандартизувати діагностичні та лікувальні заходи, намітити шляхи їх профілактики на всіх етапах консервативного та оперативного лікування, оптимізувати процес повної реабілітації хворих із такими пошкодженнями. Основними складовими успіху лікування пацієнтів є:

На догоспітальному етапі - уважне клінічне обстеження, адекватне знеболення, якісна транспортна іммобілізація, термінове транспортування хворого у спеціалізоване відділення.

На госпітальному етапі при консервативному лікуванні - багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, динамічний контроль (а при необхідності - інструментальний моніторинг) за набряком стопи та її неврологічним і судинним статусом, обов'язкове проведення протинабрякової та судинної терапії, чітке визначення показань до консервативного лікування, застосування якісної зовнішньої іммобілізації.

На госпітальному етапі при плануванні хірургічного лікування - повне багатопроекційне рентгенологічне (комп'ютернотомографічне) обстеження, правильне визначення терміну виконання оперативного втручання, застосування доопераційної протинабрякової та судинної терапії при підготовці до планового втручання, вибір оптимальної методики хірургічної стабілізації та засобів фіксації.

На госпітальному етапі при виконанні оперативного втручання - якісне виконання ПХО ран при відкритих пошкодженнях із застосуванням первинної шкірної та кісткової аутопластики (при необхідності) і використанням апаратів зовнішньої фіксації; обов'язкова відкрита репозиція при внутрішньосуглобових пошкодженнях; застосування раціональних хірургічних доступів і анатомічної репозиції при закритих пошкодженнях із використанням можливостей внутрішнього стабільно-функціонального остеосинтезу при цьому; обов'язкове відновлення довжини медіальної та латеральної колони стопи (при необхідності - із застосуванням кісткової аутопластики).

На амбулаторному реабілітаційно-відновному етапі при консервативному чи після оперативного лікування - застосування якісної зовнішньої іммобілізації при продовженні консервативного лікування, а також при застосуванні методик нестабільного остеосинтезу; ранні функціональні навантаження на стопу після застосування методик стабільно-функціонального остеосинтезу; вчасне дозоване вагове навантаження на пошкоджену стопу; широке застосування можливостей фізіотерапевтичного лікування та лікувальної фізкультури.

Ушкодження суглобів

До ушкоджень суглобів відносяться наступні травми:

1.внутрішньосуглобні переломи, які бувають закриті і відкриті;

2.ушкодження зв'язкового апарату;

3.травми внутрішньосуглобних утворень.

Відкриті ушкодження суглобів поділяються на проникаючі, які

супроводжуються порушенням цілісності шкіри, а також непроникаючі.

Небезпека відкритих проникаючих ушкоджень заключається в можливості

розвитку важких інфекційних ускладнень.

 

Усі переломи кісток і ушкодження суглобів бувають у свою чергу

ізольованими, множинними, об'єднаними і комбінованими.

Ізольованими є переломи кісток одного сегмента чи ушкодження одного

суглоба.

Під множинними розуміють кілька переломів одного чи декількох сегментів

або суглобів.

Об'єднаними називають загальні ушкодження опорно-рухового апарата й

органів тіла людини, а також структур інших анатомічних областей.

Діагностика переломів кісток і ушкоджень суглобів. Діагностика переломів

ґрунтується на даних клінічного і рентгенівського досліджень і дозволяє

визначити раціональну тактику лікування. Правильно проведені дослідження

дають можливість установити механізм і характер перелому.

Вивихи в ліктьовому суглобі

При вивихах в області ліктьового суглобу необхідно проводити невідкладне вправлення. Після цього накладається гіпсова пов’язка терміном в 4-6 тижнів. При рецидивах вивиху, вираженій нестабільності в області ліктьового суглобу необхідно проводити оперативне лікування.

 

 

Вивихи в ліктьовому суглобі одні з найбільш частих, уступають по частоті тільки вивихам плеча і фаланг пальців.

Пошкодження ліктьового суглоба складають 15-20% всіх переломів верхньої кінцівки. Вони бувають внутрішньо- і позасуглобовими.

До внутрішньосуглобовим переломів відносяться черезнадмищелкові переломи, Т - і У-образні переломи виростків, переломи головчастого піднесення, блоку плечової кістки, головки і шийки променя, ліктьового і вінцевого відростків. До позасуглобових пошкоджень відносяться відриви внутрішнього і зовнішнього надмищелків, метафізарні переломи плеча, коли площина зламу проходить вище ямки ліктьового виростка.

Захворювання в області ліктьового суглобу:

Латеральний епікондиліт

До латерального виростка плечової кістки прикріпляються сухожилки розгиначів пальців, променевий та ліктьовий розгинач зап’ястя.

Медіальний епікондиліт

До медіального виростка плечової кістки прикріпляються сухожилки променевого та ліктьового згинача зап’ястя, поверхневого згинача пальців, довгого згинача великого пальця.

Внаслідок надмірного функціонального перевантаження, травм та постійних мікротравм, в даних місцях може виникати запалення, що призводить до болю і порушення функції.

Лікування полягає в розвантаженні даного сегменту, адекватній протизапальній терапії. При вираженому больовому синдромі та при відсутності ефекту виконують блокади в область медіального чи латерального виростків.

Бурсит ліктьового паростка

Слизова сумка знаходиться під шкірою в місці прикріплення трьохголового м’язу плеча. Бурсит зустрічається у людей значної фізичної праці, що виникає внаслідок хронічного перенапруження трьохголового м’язу плеча. При бурситі стінки слизової сумки потовщуються, в її порожнині скопичується ексудат.

Лікування, як правило, консервативне. При рецидиві захворювання виконується тотальна бурсектомія, що полягає в повному видаленні слизової сумки.

Захворювання в області променево-запястного суглобу:

Стілоідіт променевої кістки, що виникає внаслідок запалення в місці прикріплення плече-променевого м’яза.

Стілоідіт ліктьової кістки або стенозуючий лігаментит п’ятого фіброзного каналу тильної поперечної зв’язки.

Лікування полягає в розвантаженні, знеболюючій та протизапальній терапії. При відсутності ефекту використовують блокади в область шиловидного відростку променевої чи ліктьової кісток.

3.Хвороба де Кервена – стеноз першого фіброзного каналу при асептичному запаленні сухожилків короткого розгинача та довгого відвідного м’язу першого пальця кисті. Виникає обмеження розгинання першого пальця.

Лікування, як правило, консервативне. При відсутності ефекту виконується оперативне лікування, що дозволяє відновити безболісні рухи першого пальця в повному обсязі.

Синдром карпального каналу – компресійна нейропатія серединного нерва, що виникає внаслідок гіпертрофії поперечної зв’язки долоні. Проявляється біллю та порушенням чутливості в першому, другому, третьому пальцях кисті.

Ульнарний синдром зап’ястя (Синдром Гуйона) – компресійна нейропатія долонної гілки ліктьового нерва. Проявляється біллю та порушення чутливості в області четвертого, п’ятого та частково третього пальців кисті.

Вивих кульшового суглоба.

Під вивихом кульшового суглоба розуміють пошкодження, внаслідок якого відбувається вивихування голівки стегнової кістки відносно вертлюгової западини тазу.

Вивихи кульшового суглоба поділяються на 2 групи: вроджені та набуті.

Вроджені вивихи виникають внаслідок недорозвиненості (неповної сформованості) кульшового суглоба, а саме його западини. Причиною їх частіше всього слугує дисплазія з боку вертлюгової западини, яка виникає внаслідок недорозвиненості губи суглобової кульшового суглоба. Внаслідок цього не відбувається повна фіксація голівки стегнової кістки, що в свою чергу призводить до вивихів стегнової кістки.

Набуті (травматичні) вивихи стегна складають 5% від усіх вивихів суглобів Вони зазвичай виникають у людей середнього віку (20-50 років), що добре розвинуті фізично. Розрізняють задні та передні вивихи. В свою чергу задні вивихи діляться на заднє-верхній (клубовий) та заднє-нижній (сідничний); передні — переднє-верхній, підлонний та переднє-нижній (затульний). Задні вивихи стегна зустрічаються втричі частіше пердніх. Серед задніх вивихів домінують клубові.

 

Основні типи вивихів стегна (схема).1 – нормальний кульшовий суглоб (для порівняння); 2 – задньоверхній (клубовий) вивих; 3 – задньонижній (сідничний) вивих; 4 – передньонижній (затульний) вивих; 5 – передньоверхній (надлобковий) вивих; 6 – центральний вивих з пошкодженням дна кульшової западини; 7 – клубовий вивих з переломом краю кульшової западини.

Задні вивихи стегна виникають внаслідок непрямої дії значної сили, за умови, коли стегно ротується досередини та приводиться. Внаслідок цього голівка стегнової кістки розриває капсулу та защемлюється між її краєм та м’язами, при цьому повністю розривається кругла зв’язка.

Для клініки вивиху стегна характерні сильні болі, неможливість стати на травмовану ногу. Характерне вимушене положення ноги, що залежить від виду вивиху.

При задніх вивихах нога зігнута в кульшовому суглобі, приведена та ротована досередини. Спроби вивести стегно в фізіологічне положення викликають біль, при цьому характерний симптом для вивихів стегна — пружинний опір. Наявне вкорочення кінцівки. Відмічається наявність високо стоячого великого вертлюга при пальпації, під паховою зв’язкою наявна западина, а позаду інколи виступ та відчувається наявність голівки стегнової кістки при пальпації.

При передніх вивихах характерне відведення ноги, її ротація назовні, оманливе подовження кінцівки. При затульному вивиху стегна можливо відчути наявність голівки стегнової кістки з внутрішньої сторони кульшового суглоба. Великий вертлюг не визначається.

 

Лікування вивихів стегнової кістки здійснюється в умовах травматологічного стаціонару під наркозом. Після вправлення вивиху кінцівку необхідно іммобілізувати в гіпсовій пов’язці, що фіксує кульшовий, колінний та гомілково-ступневий суглоби.

 

Список літератури.

1) Дубров Я.Г. Допомога по травматології. -М.: Медицина, 1973

2) Невідкладна медична допомога по ред. Дж. Е. Тінтіналлі, Р. Л. Кроума, Е. Руїза. - М.: Медицина, 2001.

3) Травматологія і ортопедія / під ред. Х.А. Мусалатов, Г.Ю. Юмашев. -М.: Медицина, 1995

4) Травматологічна та ортопедична допомога в поліклініці. Санкт-Петербург, «Гіппократ», 1994

5) Ревенко Т.А. Гур'єв В.М. Атлас при травмах опорно-рухового апарату. -М.: Медицина, 1987

6)Гайко Г. В. Нікітін П. В., Калашніков А. В. Причини інвалідності у хворих з пошкодженнями кісток стопи // Вісн. ортопед., травматол. та протезув. - 2002. - № 4. - С 79-83.

7)Черкес-Заде Д. И., Каменев Ю. Ф. Хирургия стопы. - М.: Медицина, 1995. - 288 с.

8)Turchia D. S., Schemitsch Е. Я., МсКее М. D., Waddell J. P. Do foot injuries significantly affect the functional outcome of multiply injured patients? // J. Orthop. Trauma. - 1999. - № 1. - P. 1-4.

9)Нікітін П. В., Калашніков А. В., Попов О. В. Помилки та ускладнення у лікуванні хворих із переломами та переломовивихами кісток стопи // Вісник ортопедії травматології та протезування - 2004. - №2. - С. 75-77.

 

Травматології та ортопедії

Ускладнення переломів та ушкодження суглобів

Виконала:

студентка 5 курсу 7 групи

медичного факультету

Строкош Тетяна

М.Івано-Франківськ

Рік

Вступ

Загоєння переломів кісток — складний багато­факторний біологічний процес, в основі якого лежить проліферація остеогенних клітинних елементів періосту, ендосту та кісткового мозку. Провідним фактором, що забезпечує перебіг репаративного остеогенезу, є швидкість та повнота компенсації післятравматичних розладів, зокрема регіонарного кровопостачання. Найбільш тяжкими проявами післятравматичних розладів регіонарного кровопостачання є місцевий гіпертензійний ішемічний синдром (МГІС) або компартмент-синдром, який при­зводить до обширних некрозів м’язів з подальшою їх фібротизацією та розвитком контрактур.

Ускладнення під час лікування переломів: 1) пролежні; 2) нагноєння в ділянці виходу і входу шпиць, стрижнів, операційної рани; 3) емболія, тромбоз; 4) гіпостатична пневмонія; 5) декомпенсація функції серцево-судинної системи; 6) сповільнене зрощення; 7) розвиток несправжнього суглоба (псевдоартроз); 8) переломи фіксаторів; 9) ішемічні контрактури; 10) остеомієліт; 11) тугорухомість суглобів.

Переважна кількість ускладнень зумовлюється порушенням елементарних вимог щодо догляду за хворими, правил асептики, не досить повним обстеженням хворого, несвоєчасною реакцією на появу відхилень у організмі хворого і перебігу процесу зрощення перелому тощо. Ще в часи Гіппократа знали, що до зникнення "запалення" в ділянці перелому (тобто реактивного набряку) щільно стягувати лещата (губки) не можна, бо це призводить до змертвіння тканин кінцівки. Це пра­вило лишається актуальним і при лікуванні переломів циркулярними гіпсовими пов'язками. Як зазначалось, гіпсова пов'язка не утримує відламки, а лише забезпечує іммобілізацію кінцівки. Тому якомога щільніше накладання гіпсової пов'язки не запобігає вторинному зміщенню відламків, а лише призводить до таких ускладнень, як пролежні, ішемія. Щільне накладання гіпсової пов'язки у разі свіжих переломів, коли реактивний набряк наростає, є причиною такого тяжкого ускладнення, як ішемічна контрактура Фолькмана. Вона часто ускладнює переломи кісток передпліччя у верхній (рідше середній) третині, через- та над-виросткові переломи плечової кістки. У першому разі за значного крововиливу при переломах кісток передпліччя і не пошкодженій міцній глибокій фасції передпліччя створюється значний гідравлічний тиск на навколишні тканини і судини, нерви, що призводить до їх переродження. У другому разі відламки стискують артерію в ділянці ліктьової ямки, що призводить до шіеми, переродження тканин, нервів і до виникнення контрактури Фолькмана. Клінічна симптоматика наростання ішемії досить типова: гострий, пекучий біль, набряк кисті, пальців. Ціаноз дистального кінця кінцівки поступово зменшується, з'являються парестезія у пальцях, затерплість, знижується чутливість пальців і обмежуються їх рухи. Швидкість розвитку цих симп­томів прямо залежить від швидкості розвитку ішемії і набряку. Якщо у цей час потерпілому не подано кваліфіковану допомогу, то виникає необоротна стадія контрактури. Біль поступово затихає, шкіра стає блідою, з'являються підепідермальні пухирці, чутливість притупляється і згодом зникає, стає неможливим рухати пальцями, які набувають напівзігнутого положення.

 

Таким чином, під нас проведення іммобілізації кінцівок циркуляторни-ми гіпсовими пов'язками або глибокими шинами потрібні постійний нагляд і своєчасне розслаблення їх за появи симптомів ішемії або локального стиснення. Якщо ішемія наростає внаслідок підфасціальних значних крововиливів, треба розітнути глибоку фасцію передпліччя, запобігши цим наростанню тиску, тобто ішемії. У разі появи симптомів ішемії при надвиросткових переломах плечової кістки слід усунути стиснення м'яких тканин гіпсовою пов'язкою, зменшити кут згинання передпліччя і тим самим створити оптимальні умови для судин ділянки ліктьової ямки. Контрактура Фолькмана зумовлює тяжку інвалідизацію внаслідок тяжкої дегенерації і асептичного некрозу м'язів передпліччя. Від ступеня та зони ураження м'язів, нервів залежить ефективність реконструктивно-відновних оперативних втручань. Повного відновлення функції досягти неможливо. Тому так важливо запобігати цьому тяжкому ускладненню. Частим ускладненням у разі порушення принципів лікування переломів кісток є формування несправжнього суглоба (псевдоартроз). Несправжні суглоби виникають передусім унаслідок порушення принципів лікування переломів, появи ускладнень. Першою причиною є неправильне зіставлення відламків без забезпечення стабільності на весь період зрощення. Друга причина — інфікування, яке не тільки зумовлює формування несправжнього суглоба, але й при­зводить до такого тяжкого ускладнення, як остеомієліт. Третьою причиною є нестабільність остеосинтезу, четвертою — раннє (на стадії ангіогенного кісткового мозолю) статичне і динамічне навантаження на травмовану кінцівку. Клінічні симптоми сповільненого зрощення і несправжнього суглоба однакові. Це біль під час руху і за статичного навантаження, патологічна рухомість у ділянці перелому. Але при цьому треба брати до уваги дані анамнезу. Несправжній суглоб формується протягом 6—12 міс, а про сповільнене зрощення можна говорити через 1,5— З міс після перелому. Основним диференціальним критерієм лишаються рентгенографічні прояви. У разі сповільненого зрощення кістковомозковий канал у відламках завжди відкритий, у той час як за несправжнього суглоба він завжди закритий кістковими пластинками. За характером розрізняють гіпертрофічні з потовщеними кінцями відламків і атрофічні несправжні суглоби. Кінці відламків остеопоротичні, потовщені на зразок бурульки. Характер несправжнього суглоба визначає тактику і метод лікування.

Помилки під час лікування переломів кісток доцільно розділити на три групи: організаційні, тактичні і технічні.

Організаційні помилки:

1) від­сутність організації травматологічної служби (травматологічних пунктів, відділень, поліклінічних прийомів);

2) невідповідний підбір кадрів травматологічної служби (лікарів, сестер, техніків); 3) недостатнє оснащення інструментами, апаратами, фіксаторами; 4) несистемне підвищення квалі­фікації лікарів.

 

Тактичні помилки:

1) необгрунто­ваний вибір тактики (консервативне чи оперативне) лікування;

2) одномомен-тне зіставлення відламків без повного знеболювання і розслаблення м'язів;

3) застосування одномоментного закритого зіставлення і гіпсової пов'язки при косих, гвинтоподібних переломах;

4) лікування скелетним витяганням переломів шийки стегна;

5) раннє статичне і динамічне навантаження на первинне кісткове зрощення;

6) розширення показань до хірургічного лікування;

7) несвоєчасне проведення функціонального лікування, що призводить до тугорухомості і контракту суглобів;

8) діагностичні помилки (не виявлені своєчасно вколочені переломи, інтер-позиція м'яких тканин між відламками, поєднання перелому з вивихом, ротаційні зміщення); 9) переоцінка компенсаторних можливостей кутових та ротаційних зміщень при переломах у дитячому віці; 10) проведення іммобілізації травмованого сегмента кінцівки без захоплення вище і нижче розташованих суглобів; 11) неповне і неста­більне зіставлення відламків.

Технічні помилки:

1) не досить щільно або надто щільно накладена гіпсова пов'язка. У першому разі виникає нестабільність відламків, у другому — порушення кро-во- і лімфообігу із загрозою виникнення ішемічних контрактур;

2) накладання гіпсових пов'язок без захисту ватно-марлевими прокладками кісткових виступів на кінцівці, що призводить до виникнення пролежнів;

3) несвоєчасне "підтягування" гіпсової пов'язки після спаду реактивного набряку, що призводить до вторинного зміщення відламків;

4) часта зміна гіпсових пов'язок, що спричинює порушення перебігу репа-ративної регенерації і призводить до збільшення строків зрощення або розвитку несправжнього суглоба;

5) зняття гіпсових пов'язок,без урахування строків зрощення взагалі та індивідуальних особливостей організму потерпілого;

6) неправильний вибір місця проведення шпиці Кіршнера у разі скелетного витягання;

7) поверхневе проведення шпиці через кістку, що призводить до прорізування її;

8) проведення шпиці через капсулу суглоба, що супроводжується нестерпним болем, реактивним синовітом, достроковим зняттям скелетного витягання;

9) неадекватний підбір тягаря і відсутність контролю за динамікою витягання;

10) завчасне зняття скелетного витягання;

11) неправильний оперативний доступ до зони перелому;

12) надмірне скелетування відламків;

13) вибір фіксаторів, які не забезпечують стабільності відламків, що виключає можливість раннього застосування функціонального навантаження;

14) застосування для остеосинтезу відламків кісткового шва.

 

Ускладнення переломів можна поділити таким чином:

I.Помилки та ускладнення догоспітального етапу лікування:

Помилки догоспітального етапу лікування:

1. Невірна інтерпретація результатів клінічного обстеження ураженої стопи.

2.Нехтування пошкодженнями стопи на фоні політравми.

3.Недостатність чи відсутність знеболення.

4.Недостатність чи відсутність транспортної іммобілізації ураженої стопи.

5.Пізня доставка хворого у спеціалізований медичний заклад.

Ускладнення внаслідок помилок, допущених на догоспітальному етапі лікування:

1. Травматичний шок.

2.Компартмент-синдром.

3.Вторинне зміщення уламків.

4.Суха гангрена стопи.