Захворювання сечового міхура

Цистит - запалення сечового міхура. Причинами запалення сечово­го міхура можуть бути низхідна інфекція з нирок (пієліт) або висхідна інфекція із сечівника. Крім цього, інфекція може поширюватись гематоген­ним і лімфогенним шляхом з інших гнійних вогнищ організму. Розрізняють гострий і хронічний цистит.

Клінічні ознаки. Основними ознаками циститу є біль у ділянці сечового міхура і часті позиви на сечовипускання. При огляді сеча мутна, часто містить гній і кров. При хронічному циститі ці явища мають затяжний характер.

Вирішальне значення у встановленні діагнозу циститу має цистоскопія.

Лікування. При гострому циститі призначають ліжковий режим, молочно-рослинну дієту. Для ліквідації запалення застосовують антибіотики

окситетрациклін, кларитроміцин, гентаміцин, цефалексин та ін.), сульфаніламідні препарати. Крім того, призначають уросептики (уробесал, фурадонін, палін, нітроксолін і ін.). Після затихання гострих явищ сечовий міхур можна промивати слабким розчином нітрату срібла (1:5000), оксиціанідом ртуті (1:10000).

Під час лікування циститу забороняють вживати алкогольні напої і спеції.

Камені сечового міхура. Розрізняють первинні і вторинні камінці сечового міхура. Первинні утворюються в порожнині сечового міхура. Ядром утворення конкрементів може бути епітелій, слиз, сторонні тіла та ін. Утворенню камінців у сечовому міхурі сприяє цистит, рубцеве звуження сечівника, аденома передміхурової залози. Вторинні камінці утворюються в нирках, звідки опускаються в сечовий міхур. Камені можуть бути поодинокими (солітарними) і множинними. За хімічним складом вони можуть бути фосфатами, уратами, оксалатами та ін.

Клінічні ознаки. Головними ознаками захворювання є біль у ділянці

сечового міхура, часті позиви на сечовипускання, раптова затримка сечовипускання. Вирішальне значення у встановленні діагнозу має цистоскопія, цистографія і оглядова рентгенографія, під час яких виявляють конкременти сечовому міхурі.

Лікування. Камені в сечовому міхурі можна подрібнити за допомогою спеціальних апаратів або інструментів: літотриптора або цистоскопа-літотиптора, з наступним їх вимиванням. При неможливості ліквідувати камені сечового міхура за допомогою літотриптора проводять хірургічне лікування шляхом надлобкового розрізання міхура (епіцистотомії).

 

Захворювання передміхурової залози

Аденома передміхурової залози - це збільшення передміхурової залози за рахунок розростання її залозистої і сполучної тканин. Виникає у чоловіків, як правило, після 55 років. Збільшена передміхурова залоза зумовлює затримку сечовипускання, що призводить до постійного застою сечі в сечовому міхурі, в сечоводах і навіть у ниркових мисках. Постійний застій сечі супроводжується її інфікуванням, розвитком циститу, пієлонефриту.

Клінічні ознаки. Головною ознакою аденоми передміхурової залози є розлади сечовипускання - часте, болюче і утруднене (дизурія), особливо в нічний час.

Залежно від розладів сечовипускання розрізняють три стадії захворювання. У першій у хворих виникають часті позиви на сечовипускання, особ­ливо в нічний час. Однак при дослідженні сечового міхура залишкової сечі немає або кількість її незначна. В другій стадії виникає гостра або хроніч­на затримка сечі, що супроводжується вираженими розладами сечовипус­кання. При дослідженні сечового міхура кількість залишкової сечі - від 50 до 400 мл. Крім того, у хворих виникають прояви циститу і висхідного пієло­нефриту. Для третьої стадії характерна неповна або повна затримка сечі. З переповненого сечового міхура сеча нерідко виділяється самовільно (па­радоксальна ішурія). Кількість залишкової сечі досягає 1000-1500 мл. Загальний стан хворого погіршується, виникає загальна слабість, кволість, підвищується температура тіла.

У встановленні діагнозу важливе значення має пальцеве дослідження передміхурової залози через пряму кишку. Для аденоми передміхурової залози характерні: рівномірне збільшення всієї залози або її окремих час­ток, гладка поверхня, еластична консистенція.

Лікування. Лікування аденоми передміхурової залози здійснюють у 2-3 стадії захворювання і, як правило, при гострій затримці сечі і циститі. При гострій затримці сечі проводять катетеризацію. Спочатку необхідно користу­ватись м'яким катетером. Якщо він не про­ходить, то використовують металевий. В окремих випадках проводять надлобкову пункцію сечового міхура. Кате­теризація сечового міхура металевим кате­тером і його пункція відносяться до лікарсь­ких маніпуляцій.

Використання медикаментозних пре­паратів для лікування аденоми передміху­рової залози (синестрол, сустанон, проскар, аденол і ін.), як правило, дає короткочас­ний ефект. Основним методом лікування є видалення аденоми передміхурової за­лози (аденомектомія). У тяжкохворих операція обмежується накладанням над­лобкової нориці (епіцистоми). Останнім ча­сом набуває поширення видалення перед­міхурової залози за допомогою цисторезектоскопа і ендоскопічної апаратури.

Простатит - запалення передміхурової залози. Розрізняють гос­трий і хронічний простатит. Причинами його є гонокок, стафілокок, кишко­ва паличка та інші мікроби, мають значення переохолодження, сидяча робо­та та ін.

Клінічні ознаки. Основними ознаками простатиту є постійний ниючий біль у ділянці промежини і часті позиви на сечовипускання. При збільшенні запаленої залози може настати повна затримка сечі. Запальний процес у передміхуровій залозі може призводити до утворення гнійників (абсцесів). Гнійники передміхурової залози можуть самовільно розкриватись в уретру, пряму кишку через промежину.

Лікування. Хворим призначають ліжковий режим, щадну дієту, рекомен­дують теплові процедури (грілка, теплі мікроклізми - температура 40-50 °С). Крім того, призначають антибіотики, сульфаніламідні препарати, знеболю­вальні, фізпроцедури (УВЧ, іонофорез).

Захворювання яєчка і його оболонок

Водянка яєчка (гідроцеле). Водянка - це скупчення рідини в по­рожнині власної оболонки яєчка. Вона може бути уродженою і набутою. Етіологічним фактором при набутих формах водянки є травма або хроні­чний запальний процес яєчка та його оболонки. У хворих виникає збільшен­ня відповідної половини калитки, а при водянці обох яєчок - збільшення всієї калитки. Рідина, що скупчується в оболонках яєчка, прозора з жов­туватим відтінком, її кількість може сягати 1-2 л. При пальпації визнача­ють неболючий еластичний утвір, при перкусії виявляють тупий звук. При проходженні пучка світла через калитку ця ділянка просвічується (діафаноскопія).

Лікування. Основним методом лікування є операція. Спосіб Вінкельмана полягає у розрізанні і наступному вивертанні та зшиванні оболонок яєч­ка назовні. За способом Бергмана оболонки висікають.

Орхіт — запалення яєч­ка. Може виникати після травми і перенесеної інфек­ційної хвороби (скарлатини, грипу, туберкульозу та ін.).

Епідидиміт — запален­ня придатків яєчка. Етіоло­гія така ж, як при орхітах. Досить часто трапляється поєднане запалення яєчка та його придатка (орхоепідидиміт).

Клінічні ознаки. Захво­рювання розпочинається з підвищення температури тіла до 39-40°С і сильного болю в калитці. Шкіра її на боці запалення стає гіперемованою, набряклою. Пальпація яєчка або його придатка викликає сильний біль. Інколи захворювання супроводжується нагноєнням яєчка або його придатка. Встановлення діагнозу, як правило, не викликає труд­нощів.

Лікування залежить від причини та виду збудника. Хворим з орхітом чи епідидимітом призначають ліжковий режим. У перші дні місцеве рекомендують холод, у наступні - зігрівальні компреси, теплові процедури (па­рафін, діатермія, УВЧ). Призначають антибіотики, сульфаніламіди. Пропону­ють носити суспензорій. При нагноєннях проводять розкриття гнійників, гемікастрацію (видалення яєчка).