К.н. з фіз.вих. Макарова Е.В.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

До написання та захисту кваліфікаційних робіт

 

 

КИЇВ - 2010

Укладачі:

Д.мед.н., проф. Башкін І.М.

К.н. з фіз.вих. Макарова Е.В.

К.мед.н. Ковтонюк М.В.

У методичних рекомендаціях викладено основні положення виконання реферативних, курсових, дипломних та магістерських робіт студентами спеціальності «фізична реабілітація».

Мета методичних рекомендацій – уніфікація, раціоналізація й унормування роботи над рефератом, курсовою, кваліфікаційною та магістерською роботами. Визначено вимоги до оформлення, змісту й оцінки цих робіт, подано методичні рекомендації до виконання вимог.

Методичні рекомендації розроблені на основі «Положения о курсовой, дипломной и квалификационной работах по специальности 6.0102 «Физическое воспитание и спорт» / Сост. В.Л. Соболев, Т.В. Лахманюк», (К.: Олимпийская литература, 1996), відповідно до специфіки навчання на факультеті фізичного виховання, фізичної реабілітації та спортивної медицини.

 

 

ЗМІСТ

Стр.

Вступ
Глава 1. Організація роботи з підготовки рефератів
1.1. Загальні положення реферативної роботи
1.2. Вибір теми реферату
1.3. Структура та зміст розділів реферату
Глава 2. Вимоги до підготовки курсової, дипломної та магістерської робіт
2.1. Загальні положення курсової роботи
2.2. Загальні положення дипломної та магістерської робіт
2.3. План дослідження дипломної та магістерської робіт
2.4. Структура та зміст курсової, дипломної та магістерської робіт
2.5. Методика написання окремих розділів дипломної та магістерської робіт
2.5.1. Вступ
2.5.2. Літературний огляд
2.5.3.Методи та організація досліджень
2.5.4. Результати досліджень та їх обговорення
2.5.5. Висновки
2.5.6.Укладання переліку літературних джерел, які були використані при написанні роботи
2.6. Основні вимоги до оформлення дипломної та магістерської робіт
2.6.1. Заголовки структурних частин роботи
2.6.2. Нумерація
2.6.3. Ілюстрації
2.6.4. Таблиці
2.6.5. Формули
2.7. Підготовка до захисту і захист дипломної та магістерської робіт
Додатки
Список використаної літератури

ВСТУП

 

Вища школа України постійно удосконалює за формою та змістом зміни, які сприятимуть підвищенню якості підготовки спеціалістів. Сучасні соціально-економічні й політичні перетворення в суспільстві, зміцнення державності, входження України у світове співтовариство неможливі без модернізації системи вищої освіти, спрямованої на підготовку фахівців на рівні міжнародних вимог. Важливим кроком на цьому шляху є приєднання України до Болонського процесу. Це зумовлює необхідність реалізації системою вищої освіти України ідей, визначених Болонською декларацією. Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, впровадженні власних здобутків у галузі спеціальної освіти і наукових досліджень у ЄС. Як наслідок ці кроки сприятимуть підвищенню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього середовища. Згаданні процеси вимагають передусім затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі спеціальної освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Студенти вищих навчальних закладів мають можливість отримати вищу освіту, яка є базовою для подальшої спеціальної підготовки.

Студент, який після 4-х років навчання отримав відмінні знання та вміння, продемонстрував схильність до педагогічної та наукової діяльності, на «відмінно» захистив дипломну роботу та склав державні іспити, може навчатися далі на 5-му курсі магістратури.

У вищих навчальних закладах існує форма самостійної роботи студентів у позанавчальний час, яка у зв’язку з сучасними вимогами набуває все більшої значущості. Це зумовлено необхідністю формування у студентів творчого, новаторського підходу до роботи за фахом на основі глибокого знання науково-теоретичних основ. Основним завданням самостійної роботи є виховання у студентів прагнень донабуття, розширення і поглиблення професійних знань, формування таких вмінь як пошук, аналіз і застосування на практиці наукової інформації тощо.

Підсумком самостійної роботи студентів має бути написання рефератів, курсових, дипломних та магістерських робіт, в яких студент повинен продемонструвати знання спеціальності, ерудицію, комплексне системне мислення, володіння методами математичної статистики, знання з історії, описати проблеми, стан та перспективи дослідження проблеми взагалі та в обраній тематиці.

Метою цих методичних рекомендацій є уніфікація, раціоналізація та нормування роботи над реферативною, курсовою, кваліфікаційною та магістерською роботами. Методичні рекомендації містять загальні вимоги до оформлення, змісту та оцінки цих робіт, подаються практичні поради як виконати ці вимоги.

 

Глава 1. Організація роботи з підготовки рефератів

Загальні положення реферативної роботи

Відповідно до навчальних планів та завдань дисциплін, які вивчаються на факультеті фізичного виховання, фізичної реабілітації та спортивної медицини, для студентів галузі фізичного виховання передбачена реферативна робота, яка є складовою частиною навчального процесу і необхідна для вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок з майбутнього фаху. Особлива увага приділяється реферативним роботам у контексті сучасних вимог до процесу навчання, через збільшення навчальних годин, які виділяються на самостійну роботу студентів.

Робота з підготовки реферату є конкретною формою засвоєння сучасних теоретичних знань та передового практичного досвіду. Вона дає можливість студенту-реабілітологу застосувати здобуті у процесі навчання знання, щоб вирішити актуальні, конкретні проблеми своєї практичної діяльності.

Метою виконання реферативної роботи є поглиблення, закріплення та перевірка знань студентів у певній галузі науки і практики, відпрацювання та вдосконалення практичних вмінь для використання їх під час оздоровчо-реабілітаційних заходів, розвиток самостійності та творчого підходу до виконання обов’язків.

У процесі роботи над рефератом вирішуютьсятакі завдання:

· навчити студента аналізувати літературні джерела, документи та спеціальну інформацію;

· систематизувати отримані дані;

· аналізувати та узагальнювати свій досвід та матеріали персональних спостережень;

· вдосконавлювати навички підготовки методичних матеріалів та використовувати теоретичну підготовку у вирішенні конкретних практичних проблем.

Реферативна робота повинна грунтуватися на джерелах про сучасні досягнення науки і практики у галузі фізичного виховання і спорту, а також в суміжних галузях. Реферат має бути певною розробкою конкретної проблеми, яка може виникати у фахівця у ході його практичної діяльності.

Враховуючи реальний час проведення занять, на виконання реферату планується 20-25 годин студентської самостійної роботи. Кафедра організує методичні консультації для студентів, контролює хід роботи над рефератами, забезпечує практичну значущість, рецензування та захист рефератів.

Методична та консультативна робота кафедри передбачає: підготовку допоміжних матеріалів, інструкцій, методичних рекомендацій; складання бібліографічних списків; розробку експрес-інформації; індивідуальну роботу зі студентами над матеріалами реферату; аналіз проблеми, яка цікавить студентів; обговорення отриманих даних, висновків, рекомендацій.

Викладачі, які консультують студентів, зобов’язані забезпечити раціональні форми, умови та час для проведення консультацій, контролювати своєчасне виконання вимог кожного етапу роботи над рефератом.

 

Вибір теми реферату

Практична значущість і якість реферативної роботи залежить від правильного визначення тематики.

Студент має право вибрати тему реферату відповідно до своїх інтересів та зацікавленості в ефективнішому засвоєнні матеріалу.

Співробітники кафедри розробляють переліки тем реферативних робіт для кожної дисципліни, які передбачені навчальними планами. Тематика рефератів розглядається і затверджується на засіданні кафедри і має бути подана в деканат разом з іншими навчально-методичними документами.

 

План дослідження дипломної та магістерської робіт

Після вибору і реєстрації теми дипломної або магістерської роботи складається індивідуальний план виконання роботи. У ньому вказуються основні розділи роботи, їх зміст, терміни завершення і відмітка про виконання.

Студент заповнює індивідуальний план та, і отримавши підпис керівника, допускається до захисту.

Найчастіше використовується така схема складання плану:

Індивідуальний план виконання дипломної або магістерської роботи

Кафедра __________________________________________________________

Тема роботи_______________________________________________________

Виконавець: студент _______________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

(курс, форма навчання, спеціальність)

Керівник __________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Початок роботи__________________кінець роботи_______________________

 

 

Календарний план

 

№	Зміст роботи	Терміни виконання	Відмітка про виконання
1.	Вибір та обґрунтування теми
2.	Вивчення літератури з теми роботи
3.	Вивчення завдань та методів дослідження
4.	Опанування методики дослідження
5.	Організація та проведення власних досліджень
6.	Опрацювання й аналіз даних, отриманих в ході дослідження
7.	Написання і подання на кафедру роботи за такими розділами: А) вступ; Б) огляд літератури; В) методи й організація дослідження; Г) результати дослідження разом з висновками та прак-тичними рекомендаціями, перелік посилань і додатки
8.	Написання доповіді та підготовка до захисту
9.	Захист роботи	Згідно з графіком кафедри, деканату

 

Підписи: студент-виконавець _________________ Керівник_______________

 

Теми дипломних та магістерських робіт затверджуються на кафедрі не пізніше ніж за рік до Державних іспитів. Наводимо приблизні теми дипломних та магістерських робіт, які відповідають основним науковим напрямкам досліджень і навчальним дисциплінам, що викладаються на профільної кафедрі:

Кафедра фізичної реабілітаці

1. Фізична реабілітація після травм хребта у попереково-крижовому відділі з ушкодженням спинного мозку.

2. Фізична реабілітація під час неврозів.

3. Особливості фізичної реабілітації у профілактиці неврастенічних станів у спортсменів (кардіоневроз, невропатії).

4. Особливості фізичної реабілітації хворих, які мають вегето-судинну дистонію за гіпотонічним типом.

5. Особливості ЛФК та масажу у різних формах поліневропатій.

6. Відновлювальне лікування після синдромі ушкодження стегнового нерва.

7. Соціальна реабілітація в комплексній системі відновлювальної терапії хворих із залишковими наслідками невриту лицьового нерва.

8. Фізична реабілітація після пошкодження кісток таза.

9. Лікувальне плавання у комплексній реабілітації дітей з порушенням постави та сколіозом.

10. Фізична реабілітація під час ендопротезування кульшового суглоба.

11. Фізична реабілітація після пошкодження пальців кисті.

12. Оздоровче плавання, масаж, ЛФК для дітей з відхиленнями у кардіореспіраторній системі.

13. Фізична реабілітація при захворюваннях судин.

14. Особливості фізичної реабілітації при хронічних неспецифічних захворюваннях легень.

15. Поетапна реабілітація фізичної працездатності після інфаркту міокарду.

16. Фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда на клінічному етапі.

17. Реабілітація засобами ЛФК і масажу при ішемічній хворобі серця

18. Комплексна фізична реабілітація хворих на гіпертонічну хворобу, які страждають ожирінням.

19. Відновлювання фізичної працездатності гіпертонічної хвороби на поліклінічному етапі.

20. Первинна профілактика ІХС (стенокардія) заходами фізичної реабілітації.

21. Можливості сегментарно-рефлекторного (точкового) масажу у спорті, клініці.

22. Основні засоби фізичної реабілітації у геронтологічній практиці

23. Фізична реабілітація хворих, які страждають ожирінням.

24. Фізична реабілітація спортсменів з травмами ОРА.

25. Особливості організації проведення заходів фізичної реабілітації в клініці нервових хвороб.

26. Нормативно-правове забезпечення підготовки фахівців з фізичної реабілітації.

27. Змістова корекція викладання дисципліни фізична реабілітація в різних навчальних закладах.

Вступ

«Вступ» починається з третьої сторінки. У вступі визначають коло тих питань, які розглядаються у роботі. Вступ надається у такій послідовності:

- актуальність теми;

- об’єкт дослідження;

- предмет дослідження;

- гіпотеза роботи;

- мета роботи;

- завдання роботи;

- теоретична значущість;

- практична значущість.

Обсяг вступу не повинен перевищувати 2-3 сторінки.

Нижче наводимо зразки написання деяких частин «Вступу».

Тема дипломної чи магістерської роботи «Фізична реабілітація дітей зі сколіозом у спеціалізованих дошкільних закладах».

«Актуальність. Одним із важливих шляхів збереження і зміцнення здоров’я нації є профілактика і відновлювальна корекція порушень опорно-рухового апарата, зокрема захворювання на сколіоз у дітей дошкільного віку.

У зв’язку з екологічною та економічною ситуацією в Україні значно зросла кількість дітей із цією патологією. Починаючи з часу формування плоду, далі з моменту народження і потім у дошкільному віці ця патологія призводить до порушень систем життєдіяльності організму, а надалі – до повної інвалідності в зрілому віці.

Реабілітаційні заходи в системі консервативного лікування мають низку істотних переваг і те, що вони є профілактичними, дозволяє уникати оперативного втручання.

Добре відомо, що різними засобами реабілітації з урахуванням етіології та патогенезу захворювання вдається стабілізувати патологічні зміни хребта і навіть зменшити їх.

В Україні створені спеціалізовані дошкільні заклади, які здійснюють планомірний навчально-оздоровчий процес, де навчання та виховання поєднуються з кваліфікованим лікуванням сколіозу. Вони є найкращою та раціональною формою організації дітей хворих на сколіоз. Але ще не створено науково обґрунтованих програм з фізичної реабілітації дітей зі сколіозом у спеціалізованих дошкільних закладах.

Під час вивчення літературних даних про застосування фізичної реабілітації дітей дошкільного віку зі сколіозом ми помітили, що запропоновані засоби є недостатньо систематизовані. Комплекси лікувальної та коригуючої гімнастики переважно розроблені для дітей старшого дошкільного віку (5-6 років) та побудовані без урахування морфо-функціональних особливостей дітей та є спрощеною формою лікувальної гімнастики для дітей шкільного віку.

У доступній літературі нам не зустрічались наукові дані про створення програми фізичної реабілітації дітей дошкільного віку зі сколіозом, з де є засоби та методи, які відповідали б віку та ступеню скривлення хребта в умовах спеціалізованих дошкільних закладах.

Пошук шляхів розробки та оптимізації комплексної програми фізичної реабілітації дітей дошкільного віку у спеціалізованих закладах, які хворі на ранню форму сколіозу, визначає актуальність і необхідність цієї роботи».

Під час з’ясування об’єкту, предмета і мети дослідження необхідно зважати на те, що між ними і темою дипломної (магістерської) роботи є системні логічні зв’язки.

Об’єкт дослідження у загальнонауковому сенсі - це те, що протистоїть суб’єкту (у цьому випадку студенту-досліднику) у його предметно-практичній та пізнавальній діяльності під час написання наукової роботи з конкретної теми. Правильне, науково обґрунтоване визначення об’єкта дослідження – це не формальна, а суттєва, змістовна наукова праця, зорієнтована на виявлення місця і значення предмета дослідження в більш цілісному і широкому понятті дослідження. Формулювання об’єкта дослідження повинно містити пояснення, у якій галузі знань та діяльності воно здійснюється. Це вся сукупність діяльності людей, що мають певне соціальне становище та умови, в яких ця діяльність здійснюється. Наприклад, об’єктом дослідження може бути комплекс фізичної реабілітації дітей-дошкільнят, які хворіють на сколіоз.

Предмет дослідження це те, на що спрямована думка, що складає зміст, чи те на що спрямована яка-небудь дія. Предметом дослідження вважають ту із сторін об’єкта, яка безпосередньо належить вивченню. Таким чином, предмет дослідження є вужчим, ніж об’єкт. Наприклад, предмет дослідження – комплекс морфо-функціональних показників дітей дошкільного віку зі сколіозом.

Визначаючи об’єкт, треба знайти відповідь на запитання: що розглядається? Разом з тим предмет визначає аспект розгляду, дає уявлення про зміст розгляду об’єкта дослідження, про те, які нові відношення, властивості, аспекти і функції об’єкта розкриваються. Іншими словами, об’єктом виступає те, що досліджується. А предметом – те, що в цьому об’єкті має наукове пояснення.

Мета роботи це визначення основного питання, на вирішення якого спрямована робота. Назва роботи повинна відбображатися у формулюванні мети. Мета роботи пов’язана з остаточним результатом і шляхом його досягнення. Остаточний результат дослідження передбачає вирішення студентами проблемної ситуації, яка відображає суперечність між типовим станом об’єкта дослідження в реальній практиці і вимогами суспільства до його більш ефективнішого функціонування. Наприклад, мета роботи – розробити та апробувати програму комплексної фізичної реабілітації дітей зі сколіозом в умовах спеціалізованого дошкільного закладу.

Наукова новизна – це опис того нового у теорії і практиці фізичної реабілітації, яке було привнесене автором у процесі та результаті вивчення теми.

Завдання роботи. У роботі може бути 2-3 завдання і кожне з них своїм чітким сформульованням, відображає загальну ідею роботи, розкриває певну її частину. Треба враховувати взаємозв’язок завдань, їх логічну послідовність. Кожне завдання повинне знайти своє вирішення та відображення в одному чи двох висновках. Мета дослідження дозволяє визначити завдання роботи, які можуть мати такі складові:

· вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми дослідження (наприклад, виявлення суті понять, явищ, процесів, подальше їх вивчення, розробка ознак, рівні функціонування, критерії ефективності, принципи та умови застосування);

· всебічне (якщо необхідно, то й експериментальне) вивчення практики вирішення цієї проблеми, виявлення її типового стану, недоліків і труднощів, їх причин, особливостей передового досвіду: таке вивчення дає змогу уточнити, перевірити дані, опубліковані у спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження;

· обґрунтування необхідності заходів щодо вирішення цієї проблеми;

· експериментальну перевірку запропонованої системи заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цієї проблеми при певних затратах часу і зусиль;

· розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (клінік, лікарень, поліклінік, реабілітаційних центрів та ін.).

Наприклад, завданнями роботимають бути такі:

1. Вивчити клінічний та морфо-функціональний стан організму дітей 3-6 років зі сколіозом за даними архівних та особистих досліджень.

2. Розробити та обґрунтувати комплексну програму фізичної реабілітації дітей зі сколіозом у спеціалізованому дошкільному закладі.

3. Вивчити вплив та оцінити ефективність застосування комплексної програми фізичної реабілітації на організм дітей дошкільного віку.

Теоретична значущість дослідження передбачає одержання відповідей на питання про те, що зроблено на основі попередніх знань.

Наприклад: «В результаті аналізу одержаних даних була розроблена методика диференційованого підходу в лікувальній гімнастиці дітей різного віку зі сколіозом та визначена її ефективність, яка дає більш високий педагогічний і лікувальній ефект».

Практична значущість – це короткий опис значення отриманих автором результатів для практики з констатацією способів, методів і шляхів їх впровадження у галузі фізичного виховання, фізичної реабілітації. Наприклад, практична значущість дослідження полягає у внесенні змін і доповнень до програми фізичного виховання дітей дошкільного віку спеціалізованих дошкільних закладів. Розроблена автором програма фізичної реабілітації дає можливість провадити ефективну корекцію скривлень хребта у ранній період дошкільного віку та використовувати запропоновані методи і засоби для профілактики сколіозу у дітей дошкільного віку. Це дозволить не тільки запобігти сколіотичній хворобі, але й зміцнити здоров’я дітей, збільшити їх рухову активність, створивши тим самим передумови для загального оздоровлення.

У кінці цього розділу подається структура та обсяг роботи, кількість розділів, літературних джерел, сторінок комп’ютерного набору, рисунків і таблиць.

 

Літературний огляд

Літературний огляд як самостійний розділ займає більшу частину роботи. На цей розділ відводиться приблизно 35-40% загального обсягу тексту (15-25 сторінок машинописного тексту).

У цьому розділі розглядається, порівнюється та аналізується погляд авторів-дослідніків з основних питань теми (проблеми), відбитий у вітчизняних та зарубіжних джерелах. Огляд має бути систематизованим аналізом теоретичної, методичної і практичної новизни, значущості, переваг та недоліків розглянутих робіт, які доцільно згрупувати таким чином:

· роботи, що висвітлюють історію розвитку проблеми;

· теоретичні роботи, які повністю присвячені темі;

· теоретичні роботи, що розкривають тему частково.

В огляді не слід надавати повний бібліографічний опис публікації, що аналізується, достатньо назвати автора й назву або номер відповідної публікації у загальному списку літератури.

Викладення матеріалу можна вести або в хронологічній послідовності, або, розділяючи його на проблемні питання. Вибір того чи іншого варіанту залежить від характеру теми та зібраних матеріалів, ступеня висвітлювання окремих питань в літературі. Якщо в розділі виділені пункти, то їх слід назвати.

Літературний огляд рекомендується проводити в 3 етапи:

1) підбір і складання списку спеціальної літератури (допомагає здійснити опрацювання бібліографічних матеріалів бібліотечний каталог);

2) аналіз тексту (читати необхідно повільно, осмислюючи зміст публікацій, намагаючись зрозуміти головні ідеї та думки автора);

3) запис основного тексту.

З метою більш повного аналізу літератури необхідно використовувати різні джерела пошуку: каталоги і картотеки кафедри та бібліотеки вищого навчального закладу, а також провідних наукових бібліотек міста, бібліотечні посібники, прикнижні та пристатейні списки літератури, виноски і посилання в підручниках, монографіях, словниках тощо, огляд змісту різних комплексів спеціальних періодичних видань. Під час джерелознавчих пошуків необхідно з’ясувати стан вивченості обраної теми сучасною наукою, щоб не повторювати в роботі загальновідомих істин, конкретніше, точніше визначити напрям та основні розділи свого дослідження.

Перед ознайомленням зі змістом корисно ознайомитись з вихідними даними книги (в якому місті та видавництві вона надрукована, в якому році, яким тиражем, хто редактор), що дозволить визначити сучасність та характер видання (науковий, навчальний, популярний). Потім слід прочитати вступ (передмову). Він дає можливість зорієнтуватися у головному змісті книги, зрозуміти головні ідеї автора. Далі треба переглянути список рекомендованої літератури з обраної теми й звернути увагу на обсяг джерел.

Починаючи вивчення основного матеріалу в книзі, доцільно виписати всі незнайомі слова й терміни у спеціальний словник, вказавши, що вони означають. Завершальним етапом вивчення літературних джерел є запис його основного змісту у вигляді цитування, складання плану тез або конспектів.

Бібліографічні нататки щодо джерел краще робити на каталожних картках, щоб скласти з них робочу картотеку, яка, на відміну від записів у зошиті, зручна тим, що її завжди можна поповнювати новими матеріалами, контролювати повноту добору літератури з кожного розділу курсової, дипломної та магістерської роботи, знаходити необхідні записи. Картки можна групувати в будь якому порядку, залежно від мети або періоду роботи над дослідженням. Картки робочої картотеки використовують для складання списку літератури, тому бібліографічні записи на картках мають бути повними, відповідати вимогам державного стандарту.

Всі літературні джерела, на які є посилання в літературному огляді, повинні бути включені в перелік посилань і пронумеровані.

У роботі треба робити посилання, яке містить тільки номер публікації за списком. Воно береться у квадратні дужки. Наприклад: [12], [15], [1-5], [5, 12,15]. Як правило, посилання розмішують у найзручнішому для цього місці.

Закінчити огляд треба коротким аналітичним висновком про ступінь висвітленості в літературі основних аспектів теми.

 

Висновки

Логічним завершенням дипломної та магістерської роботи є висновки. Головна їх мета – підведення підсумків проведеної роботи. Ця заключна частина її повинна містити не тільки кінцеві положення досягнення автора, але і вказувати на подальшу перспективу розвитку досліджень названого питання. У висновках викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, які повинні містити формулювання розв’язаних проблем (завдань), їх значення для науки і практики.

Висновки подаються у вигляді окремих конкретних і лаконічних положень. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі подають висновки, які містять основні результати аналітичної та практичної роботи.

Загальна вимога до висновків полягає у тому, що вони повинні бути стислими, чітко сформульованими, відповідати завданням дослідження, мати кінцевий характер та подаватися так, щоб сутність роботи була зрозуміла без читання основного тексту.

Слово «ВИСНОВКИ» на аркуши розташовують посередині рядка і друкують великими літерами без крапки в кінці, не підкреслюючи. Висновки, як правило, формулюються за пунктами, які нумеруються арабськими цифрами. Кількість пунктів не обмежується, але звичайно їх буває від 2 до 10, для дипломної та магістерської роботи – до 3-4 сторінок друкованого тексту.

Наприклад:

1. Аналізуючи літературні дані, можна зробити висновок про те, що нові комплексні дослідження визначили етіопатогенез сколіозів, підґрунтям якого є природжені порушення обміну сполучуваної тканини із ослабленням сполучно-тканинних утворень, що доводить необхідність раннього виявлення і корекцію сколіозів у дітей ще у дошкільному віці. У той же час програми з фізичної реабілітації для дітей зі сколіозом у спеціалізованих дошкільних закладах ще практично не розроблені, що й визначає актуальність цієї роботи.

2. Проведені антропометричні дослідження підтвердили, що в ході онтогенетичного розвитку у людини змінюються не тільки росто-вагові показники, але й геометрія мас тіла. У період з 3 до 4 років відбувається значне збільшення довжини тіла (12,4%), головним чином, за рахунок росту довжини стегна (14,8%) і його маси тіла (26,5%). Вік 4-5 років характеризується найбільшими змінами всіх охоплюючих розмірів тіла: обхват тулуба (8,3%), плеча (11,24%), передпліччя (8%), стегна (20,7%), гомілки (7,4%). З 5 до 6 років збільшення охоплюючих розмірів помітно сповільнюється, а довжина тіла збільшується за рахунок росту довжини ланок нижніх кінцівок: приріст довжини стегна складає 13 %, а гомілки – 15%. Аналіз змін положення центру мас ланок кінцівок та тулуба показав, що формування центру мас відбувається у різному темпі та у віддаленні від проксимальних кінців.

3. Дослідження функціональних показників м’язової, серцево-суддиної і дихальної систем у дітей дошкільного віку свідчать про якісні розходження у дітей зі сколіозом і здорових дітей контрольній групі. Так, силова витривалість м’язів спини у дітей експериментальної групи складає в середньому 19±0,02 сек, а дітей контрольної - 30±0,02 сек; показники ЖЄЛ відповідно – в експериментальній групі - 820±0,03 мл, у контрольній - 955±0,02 мл; індекс Руф'є вірогідно вищий у дітей контрольної групи, р<0,05.

4. Запропонована програма фізичної реабілітації ґрунтується на морфо-функціональних та клінічних показниках, спрямована на корекцію скривлення хребта; тренування сили, витривалості, гармонійної роботи м’язів спини, черевного преса і всього тіла; виховання умовних рефлексів нормальної пози в ортоградному положенні, рухових навичок, природних прикладних рухів, тренування серцево-судинної і дихальної систем.

5. Встановлено, що запропонована програма фізичної реабілітації із залученням традиційних засобів лікувальної гімнастики, лікувального плавання, класичного масажу з впровадженням нетрадиційних форм занять (корегуюча гімнастика після сну, вправи на великих надувних м’ячах, лікувальна хореографія, точковий масаж) відповідає лікувальним і гігієнічним вимогам, відображає послідовність, інтенсивність і співвідношення засобів і методів фізичної реабілітації для дітей зі сколіозом різних вікових груп (3-6 років).

6. Виявлена позитивна динаміка функціонального стану дітей після 9 місяців реабілітації, що підтверджує ефективність розробленої програми фізичної реабілітації. Наприклад, у дітей зі сколіозом порівняно з початковими даними показники силової витривалості м’язів спини збільшились у 3-х річних дітей у 10 разів, у 4-х річних – у 7,5 разів, у 5-ти і 6-ти річних – у 5 разів.

7. Використання фізичної реабілітації протягом 9 місяців показало: нормалізацію стану хребта у 20,2±2,9% дітей, поліпшення – у 29,3±1,9%, стабілізацію – у 42,2±1,5%. Використання запропонованої програми фізичної реабілітації у спеціалізованих дошкільних закладах для дітей 3-6 років зі сколіозом дозволить не тільки запобігти сколіотичній деформації, але і зміцнити здоров’я дітей, збільшити їхню рухову активність, прищепити гігієнічні навички, створивши тим самим передумови для загального оздоровлення.

 

Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою дипломної та магістерської роботи є титульний аркуш, якій включають до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ».

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.2 (другий підрозділ першого розділу). Потім у тому ж рядку подається заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу за такими ж правилами, як підрозділи.

 

Ілюстрації

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю або рисунок, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розмішують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад: Рис. 1.1 (перший рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні коментарі розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, наданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому кутку над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Наприклад:

Таблиця 3.1

Ефективність впливу фізичної реабілітації дітей зі сколіозом 1 ступеня за даними історії хвороб

Групи	Кіль- кість дітей	Ефективність впливу фізичної реабілітації
Нормалізація	Поліпшення	Стабілізація	Прогресування
					-
		-
Всього

 

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком з великих, якщо вони є самостійними. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за стрілкою годинника.

 

Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил.

Невеликі нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів слід наводити безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі. Значення кожного символа та числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Рівняння і формули повинні бути відокремлені від тексту. Вище і нижче кожної формули залишають інтервал, що становить не менше одного рядка.

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в подальшому те