Економічна сутність і склад доходів бюджету.

 

Доходи бюджету держави, їхній зміст доцільно розглядати з використан­ням тих же підходів, що й зміст бюджету. Як об’єктивна економічна категорія бюджет держави відображає такі грошові відносини, котрі пов’язані з розподі­лом і перерозподілом ВВП з метою формування та використання основного централізованого фонду грошових коштів держави. Отже, бюджетні відноси­ни охоплюють, з одного боку, процес формування основного централізованого фонду грошових коштів держави, а з іншого — процес використання коштів цього фонду. У першому випадку бюджетні відносини виступають у вигляді доходів, у другому — у вигляді видатків.

Таким чином, дохід бюджету — об’єктивне економічне явище, пов’язане з сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових коштів дер­жави. За своєю сутністю доходи бюджету, з одного боку, є результатом роз­подільних процесів, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу на окремі цільові фонди відповідно до функцій держави.

Форми і методи мобілізації грошових коштів до бюджету залежать від умов і методів господарювання, завдань, які вирішує суспільство на конкретному етапі свого розвитку, стану економіки та інших чинників. У процесі мобіліза­ції держава може використовувати як загальні методи, властиві всім суб’єктам фінансовим відносин, так і специфічні (табл. 6.1).

Загальними методами вважаються мобілізація доходів від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення. До спеціальних ме­тодів належать податковий та емісійний.

Отже, доходи бюджету — частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економіч ні відносини, що виникають у процесі формування основного централізовано­го фонду грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади та управління. Доходи бюджету відображають економічні відносини дер жави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними установами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів. Вони є фінансовою базою діяльності держави. їх склад, форми мобілізації залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних завдань, які вирішує су­спільство у певний період. Доходи бюджету утворюються за рахунок надхонадхо­джень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.

 

Таблиця 6.1. Методи формування доходів бюджету

 

№ з/п	Метод	Вид доходів	Джерело
	Продуктивна діяль­ність: підприємницька; державні послуги	Частина прибутку державних підпри­ємств; державне мито; компенсаційні доходи	ВВП ВВП ВВП
	Від майна і майнових прав	Постійні (від здавання в оренду і кор­поративних прав держави); разові (від реалізації майна)	ВВП національне багатство
	Від державних угідь	Платежі за ресурси; концесії	Національне багатство
	Податковий	Податки	ВВП, зовнішні
	Позичковий	Внутрішні позики; зовнішні позики	ВВП, зовнішні
	Емісійний	Емісійний дохід

 

Доходи бюджету доцільно розглядати як істотний фактор, що здійснює вилив на сукупне споживання та заощадження через рівень дохідності різних видів економічної діяльності. Високий рівень вилучення коштів у підприємств і населення призводить до зменшення підприємницької активності, сукупного попиту, що відповідно впливає на зменшення обсягів виробленої продукції і, зрештою, призводить до зменшення обсягу новоствореної вартості та, відповід­но, до зменшення надходжень до бюджетів. У дохідній частині бюджету зосе­реджується та частина вартості валового внутрішнього продукту, яка у процесі розподілу і перерозподілу доходів і нагромаджень може бути спрямована на розвиток економіки держави, соціальний захист населення, соціально-куль­турні заходи, потреби оборони, управління. Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки, суть яких у першу чергу полягає у примусовому відчуженні державою частини но­воутвореної вартості. Основне джерело доходів — ВВП, який створюється пра­цею фізичних осіб та діяльністю суб’єктів господарювання у виробничій сфері. Складовою доходів виступає чистий дохід державного сектору господарства, який є власністю самої держави.

Відповідно до Бюджетного кодексу України доцільно розрізняти такі кош­ти бюджетів:

Ø доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти);

Ø надходження до бюджету — доходи бюджету та кошти, залучені в ре­зультаті взяття боргових зобов’язань органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування;

Ø кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування — податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплені Бюджетним кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні об­сягів міжбюджетних трансфертів.

Доходи бюджету можна класифікувати за різними ознаками відповідно до вимог чинного законодавства.

За групами і видами доходи бюджету поділяють на: податкові надходжен­ня, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, міжбюджетні трансферти.

Податкові надходження — передбачені податковими законами України за­гальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Непо­датковими надходженнями є: доходи від власності та підприємницької діяль­ності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерціиного та побіч­ного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом становлять не­значну частку доходів державного бюджету (приблизно 1 %) і включають: над­ходження від продажу землі та нематеріальних активів, надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, скарбів, надходження коштів від Дер­жавного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; інші надходження, визначені законодавством. Міжбюджетні трансферти — кошти, одержані від,інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних ор­ганізацій на безоплатній та безповоротній основі.

З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи усі доходи розмежовуються між відповідни­ми видами бюджетів. У процесі такого розмежування мають вирішуватися такі завдання:

Ø забезпечення збалансованості кожного бюджету;

Ø забезпечення рівномірності надходжень коштів протягом бюджетного року до усіх бюджетів.

В основі розмежування доходів між ланками бюджетної системи мають бути такі основні принципи:

Ø територіальний, сутність якого полягає у тому, що на чиїй адміністра­тивній території знаходиться платник, у той бюджет будуть спрямовуватися як доходи сплачувані ним платежі;

Ø відомчий_у який означає зарахування у відповідний бюджет надходжень від суб’єктів відносин за рівнем підпорядкованості;

Ø значимості, сутність котрого полягає у тому, що зарахування доходів здійснюється у той бюджет, якого значення цей платіж і хто його встановив.

Стратегія формування доходів бюджетів держави визначається Бюджетним кодексом України, який має відповідати соціально-економічній доктрині дер­жави. До доходів Державного бюджету України належать податкові надхо­дження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; міжбю­джетні трансферти.

1. Податкові надходження.

Податки на доходи. податки на прибуток, податки на збільшення ринко­вої вартості: податок на прибуток підприємств (кріхм підприємств комуналь­ної власності); податок з доходів фізичних осіб, що утримується з фонду опла­ти праці в іноземній валюті працівників закордонних дипломатичних установ України під час їх перебування у довгостроковому закордонному відрядженні тощо.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів: збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісо­вого фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за ко­ристування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра­хунок державного бюджету.

Внутрішні податки на товари та послуги: податок на додану вартість; ак­цизний збір із вироблених в Україні товарів; акцизний збір із ввезених на те­риторію України товарів; плата за ліцензії на певні види господарської діяль­ності; плата за видачу ліцензій та сертифікатів, плата за видачу ліцензій на право використання радіочастот; плата за торговий патент на деякі види під­приємницької діяльності.

Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивіз­не мито.

Неподаткові надходження.

Доходи від власності та підприємницької діяльності: надходження від пе­ревищення валових доходів над видатками Національного банку України; рентна плата.

Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічно­го продажу: плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого держав­ного майна; державне мито; митні збори.

Надходження від штрафів та фінансових санкцій.

Власні надходження бюджетних установ.

Інші неподаткові надходження: надходження сум кредиторської та депо­нентської заборгованості підприємств, організацій та установ, щодо яких ми­нув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно з законодавством військових формувань тощо.

Доходи від операцій з капіталом: надходження від продажу основного капіталу; надходження від реалізації державних запасів товарів; надходжен­ня від продажу землі та нематеріальних активів.

 

Рис. 6.4. Класифікаційне групування доходів бюджету

 

Міжбюджетні трансферти, тобто кошти, що надходять з місцевих бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів становлять основу фінансів місцевого самовря­дування. За своїм змістом доходи бюджетів локального рівня формуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони є підсисте­мою державних доходів і поділяються відповідно до ланок бюджетної системи, зокрема, на доходи:

Ø бюджету Автономної Республіки Крим;

Ø обласних бюджетів;

Ø бюджетів міст Києва та Севастополя;

Ø районних бюджетів;

Ø бюджетів міст обласного підпорядкування;

Ø бюджетів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством поділяються на доходи місцевих бюджетів, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів (закріплені) та на доходи, які не враховуються при визначенні офіційних трансфертів (власні). Поділ доходів на ті, що враховуються і не вра­ховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, створює стимули для місцевого самоврядування до нарощення обсягу фінансових надходжень, що допоможе місцевим органам влади фінансувати надання послуг, за які вони відповідають.

Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний ха­рактер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджу­ються кошти бюджетних установ, у тому числі спеціальні державні цільові фонди, які не підлягають перерозподілу і використовуються за цільовим при­значенням.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду міс­цевих бюджетів і призначений для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включа­ють: кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) госпо­дарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; кош­ти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету та відсотки, сплачені за користування ними; кошти, які передаються з іншої частини міс­цевого бюджету за рішенням відповідної ради; запозичення, здійснені у поряд­ку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України; субвен­ції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Власними вважаються доходи, які за чинним законодавством належать до місцевих податків і зборів, а також виникають внаслідок рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування. Закріпленими є доходи, які на стабіль­ній основі повністю передаються до місцевих бюджетів. Звичайно, за своєю природою закріплені доходи — загальнодержавні податки, збори та інші обов’язкові платежі. Закріплені доходи місцевих бюджетів становлять основу для визначення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Держав­ного бюджету України.

В умовах функціонування ринкової економіки у системі формування до­ходів бюджетів держави провідною і основною стає податкова форма фінансо­вих взаємовідносин держави та її суб’єктів. На сьогодні податки забезпечують близько 80 % всіх доходів зведеного бюджету України.

Планування доходів бюджету здійснюється за допомогою таких методів: прямого розрахунку, нормативного, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, завдяки якому визначається рі­вень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них. Метод прямого розрахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елемента доходів бюджету. Планування ве­деться за алгоритмом, який відображає формування цього показника. Напри­клад, планування акцизного збору передбачає здійснення розрахунків за кожним видом підакцизних товарів. Метод прямого розрахунку досить тру­домісткий, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найнадійнішим і найдостовірнішим. Як правило, саме цей метод використо­вується під час планування проекту бюджету на один рік. Нормативний ме гпод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нор­мативів. Однак використання лише одного цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи потребують постійного перегляду й уточнен­ня. Сутність аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загаль­на величина певного показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. Такий метод має порівняно точний характер і не потребує значних затрат часу. Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюєть­ся на основі досягнутого рівня у попередньому періоді і його коригування на стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розра­хунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних до­ходів, різне зростання чи зменшення виробничих показників, зміни у податко­вому законодавстві. По-друге, він негативно впливає на економічне вико­ристання бюджетних коштів, оскільки їх планування здійснюється з огляду на досягнутий у попередньому році рівень.