В чому полягає сутність операцій репо та за яких умов вони здійснюються.

Одним з джерел запозичення коштів виступають операції РЕПО. В основу цих операцій покладено механізм залучення ресурсів за рахунок продажу комерційними банками якісних, низько ризикованих, досить ліквідних активів, які, згідно з Угодою про зворотний викуп (РЕПО), можуть бути викуплені цим банком через визначений строк та за встановленою ціною. Такими активами для вітчизняних комерційних банків, як правило, є облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), казначейські векселі, депозитні сертифікати НБУ, муніципальні облігації. Операції РЕПО вигідні для банку, оскільки вартість залучених таким чином ресурсів є відносно невисокою, в той час як угоди про зворотний викуп забезпечуються високоякісною заставою.

Операція РЕПО (REPO, RP-repurchase agreement) — це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов'язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов'язання на зворотну купівлю відповідає зобов'язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині РЕПО. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка РЕПО) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати РЕПО як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Операції РЕПО поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:

- нічне РЕПО. Термін дії становить один день. Процентна ставка є фіксованою на весь період проведення операції;

- відкрите РЕПО. Термін операції в угоді не визначається. Кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення операції. Процентна ставка не є фіксованою;

- строкове РЕПО. Термін операції визначається в угоді. Ставка є постійною протягом усього терміну проведення операції.

17. Наведіть принципи організації безготівкових розрахунків та вимоги щодо оформлення розрахункових документів.

У сучасній організації безготівкових розрахунків в Україні в тому чи іншому ступені враховуються такі принципи:

1.Підприємства всіх форм власності повинні зберігати кошти в банках на рахунках та використовувати їх для господарських розрахунків у безготівковій формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок одержувача. Винятком може бути невеликий залишок готівки в касах.

2.Момент платежу повинен максимально наближуватись до моменту відвантаження товару. На практиці припускаються відступи від цього правила - застосовується попередня плата або тривала відстрочка платежу.

3.Платежі з рахунку підприємства проводяться банком за згодою власника рахунку та у черговості, встановленій законодавчо.

4.Госпоргани мають право вибору форми розрахунків та засобів платежу з числа передбачених чинним законодавством.

5.Госпоргани мають право вибору банку для відкриття поточного рахунку. Розрахунково-касове обслуговування здійснюється на договірній основі між банком та клієнтом.

Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи - іногородні і місцеві. Крім того, форми безготівкових розрахунків різняться між собою видом застосовуваного документа і порядком його обігу.

В сучасній практиці безготівкових розрахунків застосовуються документи різноманітного призначення. Їх можна згрупувати в такі групи: фінансові (до яких належать розрахункові і платіжні) та комерційні.

Розрахунковими є складені по установленій формі документи, що подають у банки юридичні та фізичні особи з дорученням перерахувати з їхнього рахунку або зарахувати на їхній рахунок визначену суму грошей (до них належать платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, акредитивна заява і т.і.).

До платіжних відносять складені за установленою формою і передані одною особою іншій документи з зобов’язанням сплатити визначену суму пред’явнику документа (наприклад, вексель, чек).

Комерційними називають документи, в яких наводиться характеристика відвантажених товарів, виконаних робіт і які супроводжують їх переміщення від постачальника до платника (товарно-транспортні документи, рахунки-фактури та ін.).

Розрахункові та платіжні документи строго уніфіковані і мають єдину для всієї країни форму, що встановлює певний набір реквізитів.

Банки приймають розрахункові документи протягом одного дня. Документ повинен бути заповнений з використанням технічних засобів. Розрахункові документи банком виконуються незалежно від їх суми, виходячи з фактичного залишку на рахунку на початок операційного дня, але в разі побажання клієнта банки можуть врахувати також і надходження, що були здійснені на рахунок протягом операційного дня.

Розрахунок за документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, виконується банком того ж дня, а за тими документами, що надійшли пізніше, - не пізніше наступного робочого дня.

18. Охарактеризуйте розрахунки із застосуванням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків та акредитивів.

Форми розрахунків – це способи виконання грошових зобов’язань за контрактами.

Застосування тієї або іншої форми розрахунків визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств та організацій і спрямовано на зміцнення договірної дисципліни.

Підприємства і банки здійснюють розрахунки при дотриманні таких умов:

-платежі проводяться, як правило, після відвантаження продукції;

-платежі виконують за згодою (акцептом) платника або його дорученням;

-безакцептне списання коштів здійснюється за виконавчим листом суду або арбітражу, для стягнення недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні фонди; для здійснення платежів за розпорядженням податкової адміністрації, платежів обов’язкового і державного соціального страхування, до Пенсійного фонду; за розпорядженням антимонопольного комітету і КРУ; за розпорядженням підприємства по результатах розгляду претензій;

-платежі проводяться за рахунок власних коштів платника або кредиту банку;

-зарахування коштів на рахунок одержувача здійснюється тільки після списання їх з рахунку платника.

Порядок і форма розрахунків включаються в договір між сторонами. Документи, які надаються клієнтами в банк, повинні бути паперової або електронної форми (якщо вони надаються каналами системи “клієнт-банк”).

В Україні передбачено такі форми розрахунків: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, акредитивами, векселями, інкасовими дорученнями.

Між суб’єктами господарювання найбільшого поширення набули розрахунки платіжними дорученнями.

Платіжне доручення – це письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку по зазначених реквізитах.

Дорученнями можуть проводитись:

- розрахунки за отримані товари та надані послуги,

- авансові платежі,

- розрахунки по нетоварних операціях,

- попередня оплата товарів та послуг.

Платіжне доручення складається за єдиною формою. Це найпоширеніша форма розрахунків, яка застосовується в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру: за фактично відвантажену продукцію, у порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств.

Схема розрахунку наступна: сторони укладають угоду-контракт, постачальник відвантажує готову продукцію, платник передає своєму банку платіжне доручення на право списання суми платежу і отримує від банка витяг із поточного рахунку про списання грошових коштів, платіжне доручення про зарахування коштів постачальнику надсилається в банк одержувача коштів, які зараховуються на його розрахунковий рахунок.

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки при наявності коштів на рахунку клієнта. Усі претензії за розрахунками між клієнтами регулюються ними без участі банку.

Розрахунки платіжними дорученнями можуть носити характер термінових (платіж відразу після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару); дострокових і відстрочених (за домовленістю сторін). Доручення дійсне протягом 10 днів з дня виписки.

При проведенні розрахунків із застосуванням платіжних доручень клієнт здає доручення в 3-х примірниках своєму банку (1 примірник. - одержувачу, 2-й - у документи дня, 3-й - клієнту з відміткою про виконання).

Розрахунки платіжними вимогами широко застосовуються в міжнародній практиці при акцептній формі розрахунків, коли платежі відбуваються не відразу після відвантаження товарів. Відвантаживши товар, постачальник виписує платіжну вимогу і здає її на інкасо, тобто доручає своєму банку стягнути платіж із покупця. Дані документи в Україні останнім часом майже не застосовуються.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, що має дві частини: верхня частина - вимога постачальника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, а нижня частина - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка необхідну суму. При цій формі в розрахунках беруть участь два суб’єкти – постачальник, що має право на одержання платежу, та платник, що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового рахунку платнику. Вимога-доручення виписується постачальником після того, як він виконав свої зобов’язання перед покупцем, і разом з відвантажувальними, транспортними документами пересилається поза банком платнику. Останній перевіряє відповідність цих документів договірним зобов’язанням, заповнює ту частину платіжної вимоги-доручення, яка підтверджує його згоду на здійснення платежу, і передає документ в банк для оплати.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

-постачальник пред’явив вимогу за непередбачені договором товарно-матеріальні цінності,

-товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця,

-до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, є недоброякісними, некомплектними, нестандартними, пониженої сортності,

-допущена арифметична помилка в рахунку.

Платіжна вимога-доручення приймається банком протягом 20 календарних днів із дня виписки. Вона заповнюється платником у в 2-х екз. Перший примірник виконує функцію меморіального ордера і підшивається в документи дня банку платника, другий - видається платнику з висновками банку про одержання і виконання доручення.

Рахунковий чек - документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку банку сплатити чекодавцю зазначену в чеку суму коштів. Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також між фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари. Чек заповнюється від руки або з використанням технічних засобів.

Чек включає назву власника чека, номер його рахунку, назву банка-емітента, МФО, ідентифікаційні коди чекодавця і чекодержателя, назву чекодержателя, призначення платежу, дату упорядкування чека, підпис чекодавця і відбиток печатки. Чек, на якому відсутній один із реквізитів, вважається недійсним.

Чеки формуються у чекові книжки по 10,20, 25 аркушів, строк дії чекової книжки – 1 рік.

Розрахунки чеками проводяться наступним чином: покупець, отримавши від постачальника рахунок, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого примірника (оригіналу) реєстру оприбутковує суму чеків, а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів кошти списуються з рахунку платника. Останній примірник повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування.

Чекодавець повинен перевірити правильність використання чеків і відповідність оплачених чеків товарно-транспортним документам постачальників, на сплату яких ці чеки видані. Відповідальність за неправильне використання чеків, їх цілість, за зловживання несе чекодавець.

Розрахунки акредитивами. Акредитив - форма розрахунків, при якій банк - емітент згідно із дорученням свого клієнта (заявника акредитива, платника) зобов’язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару, постачальнику) за поставлену продукцію і надати повноваження виконуючому банку здійснити цей платіж. Акредитиви використовуються лише в іногородніх та міжнародних розрахунках. Особливість цієї форми полягає в тому, що рух грошових коштів випереджує рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма застосовується лише за домовленістю сторін про її застосування. Відкриття акредитиву проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Строк дії акредитива встановлюється за домовленістю сторін, але у межах 15 днів з дня відкриття.

В залежності від ознак акредитиви можна класифікувати на:

-покриті – за якими для здійснення платежів завчасно бронюються (депонуються) кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті, або виконуючому банку;

-непокриті - оплата за ними, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту або гарантії;

-відкличний – акредитив, який банк-емітент має право змінити або відізвати без погодження з постачальником (бенефіціаром);

-безвідкличний - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство передає банку - емітенту заяву по стандартній формі (із вказівкою всіх реквізитів) у трьох примірниках: перший - підшивається в банку-емітенті разом із платіжним дорученням у документи дня; другий - видається заявнику як розписка банку про відкриття акредитива, третій - направляється спецзв’язком у виконуючий банк для зарахування на позабалансовий рахунок.

Порядок розрахунків за акредитивною угодою: після відвантаження продукції бенефіціар (продавець) подає передбачені договором документи разом із реєстром документів виконуючому банку, який після ретельної перевірки спрямовує їх банку - емітенту для оплати. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі першого примірника реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунку “Розрахунки акредитивами” і перераховує їх бенефіціару.

Пластикові платіжні картки використовуються для оплати товарів, послуг та одержання готівки з рахунка представниками юридичних осіб та фізичними особами.

Пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену зі спеціальної стійкою до механічних і термічних впливів, пластмаси з магнітною смугою. На смузі занесені повні дані про її власника і його рахунок, а також інформація про те, що є формою доступу до цього рахунку. Підприємства торгівлі, сервісу й відділення банків, які приймають цю картку до розрахунку, утворюють мережу точок обслуговування картки. Пластикові картки використовуються фірмами для різних цілей, починаючи від системи електронних пропусків до систем контролю за грошовим обігом.

З розвитком карткових систем з’явилися різні види пластикових карток, які відрізняються по призначенню, функціональним і технічним характеристикам.

Картки, призначені для розрахунків із власного банківського рахунку в будь-якому куточку світу, емітуються двох видів - кредитні або розрахункові й дебетові. Вони відрізняються схемою розрахунку.

Банківська кредитна картка — іменний грошовий документ, що дає право власникові на придбання товарів і послуг по безготівковому розрахунку. Банківські кредитні картки призначені для придбання товарів з використанням банківського кредиту, а також для одержання авансів у грошовій формі. Основна їх особливість - відкриття банком кредитної лінії із установленим лімітом коштів.

Всі кредитні картки для розрахунків поділяються на індивідуальні (для фізичних осіб) і корпоративні (для юридичних осіб).

Індивідуальні картки видаються окремим клієнтам на підставі договору. Вони можуть бути стандартними або “золотими”(призначені для осіб з високою кредитоспроможністю й передбачають пільги).

Корпоративні картки видають організації, яка на підставі цих карток може видавати індивідуальні картки певним особам. Їм відкривають персональні рахунки, пов’язані з корпоративним картковим рахунком. Відповідальність по корпоративних картках несе організація, а не власники індивідуальних корпоративних карток.

Останнім часом велике значення в світі набули саме багатофункціональні картки, що відкриваються корпораціями для своїх співробітників. Такі корпоративні картки мають досить широку галузь застосування - від електронного гаманця до кредитної картки. Зручності цих карток очевидні: вони дозволяють власникам знімати готівку в банку, оплачувати свої покупки й т.д.

“Електронні гаманці” (дебетові картки) - картки, призначені для оплати різних товарів і послуг. Потенційно вони можуть використатися як у межах однієї країни, так й у міжнародних масштабах, але іноді їхнє використання обмежується певним регіоном. Платіжна спроможність такої картки обумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить емітенту цієї картки. Кошти можна внести безпосередньо на картку готівкою або з використанням депозитного рахунку вкладника.

Для банку і його клієнтів доцільним є впровадження зарплатних карток.

За технічними параметрами картки поділяються на картки з магнітною стрічкою (мають на зворотній стороні закодовану магнітну доріжку з певною інформацією: банківськими реквізитами власника, номером рахунку, номером секретного коду, строком дії картки, максимальною сумою коштів для користування власником) та картки з мікропроцесором (існує можливість обробляти інформацію. Така картка є безпечнішою, зручною для власника, однак і дорожча).

Використання нових платіжних засобів, зокрема платіжних карток, дозволяє банкам значно знизити витрати на виготовлення, обробку, облік паперово-грошової маси, заощадити час. Переваги пластикових карток збільшуються при використанні останнього покоління мікропроцесорних карток (“ smart card ”), які мають можливість надійно зберігати інформацію та відрізняються підвищеною надійністю.

19. Поясніть переваги розрахунків пластиковими картками.

Банківська кредитна картка — іменний грошовий документ, що дає право власникові на придбання товарів і послуг по безготівковому розрахунку. Банківські кредитні картки призначені для придбання товарів з використанням банківського кредиту, а також для одержання авансів у грошовій формі. Основна їх особливість - відкриття банком кредитної лінії із установленим лімітом коштів.

Всі кредитні картки для розрахунків поділяються на індивідуальні (для фізичних осіб) і корпоративні (для юридичних осіб).

Індивідуальні картки видаються окремим клієнтам на підставі договору. Вони можуть бути стандартними або “золотими”(призначені для осіб з високою кредитоспроможністю й передбачають пільги).

Корпоративні картки видають організації, яка на підставі цих карток може видавати індивідуальні картки певним особам. Їм відкривають персональні рахунки, пов’язані з корпоративним картковим рахунком. Відповідальність по корпоративних картках несе організація, а не власники індивідуальних корпоративних карток.

Останнім часом велике значення в світі набули саме багатофункціональні картки, що відкриваються корпораціями для своїх співробітників. Такі корпоративні картки мають досить широку галузь застосування - від електронного гаманця до кредитної картки. Зручності цих карток очевидні: вони дозволяють власникам знімати готівку в банку, оплачувати свої покупки й т.д.

“Електронні гаманці” (дебетові картки) - картки, призначені для оплати різних товарів і послуг. Потенційно вони можуть використатися як у межах однієї країни, так й у міжнародних масштабах, але іноді їхнє використання обмежується певним регіоном. Платіжна спроможність такої картки обумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить емітенту цієї картки. Кошти можна внести безпосередньо на картку готівкою або з використанням депозитного рахунку вкладника.

Для банку і його клієнтів доцільним є впровадження зарплатних карток.

За технічними параметрами картки поділяються на картки з магнітною стрічкою (мають на зворотній стороні закодовану магнітну доріжку з певною інформацією: банківськими реквізитами власника, номером рахунку, номером секретного коду, строком дії картки, максимальною сумою коштів для користування власником) та картки з мікропроцесором (існує можливість обробляти інформацію. Така картка є безпечнішою, зручною для власника, однак і дорожча).

Використання нових платіжних засобів, зокрема платіжних карток, дозволяє банкам значно знизити витрати на виготовлення, обробку, облік паперово-грошової маси, заощадити час. Переваги пластикових карток збільшуються при використанні останнього покоління мікропроцесорних карток (“ smart card ”), які мають можливість надійно зберігати інформацію та відрізняються підвищеною надійністю.

20. За яких умов або обставин взаємозалік – найбажаніша форма розрахунків між партнерами-виробниками?

У разі рівномірних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть розраховуватись з постачальниками в порядку планових платежів шляхом перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника із застосуванням відповідних записів. У залежності від характеру платежу, порядку кредитування та інших умов кошти перераховуються по різних рахунках – поточних, контокорентних, позичкових, депозитних, рахунків капітальних вкладень. Перерахування планових платежів здійснюється платіжними дорученнями.

Планові платежі можуть виконуватись щоденно або періодично, в строки, погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового платежу призначається, як правило, на середній робочий день розрахункового періоду. Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи надання послуг. При щоденних планових платежах їх розміри визначаються відношенням суми поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у місяці.

На кожний плановий платіж надається окремий документ. Періодично, але не рідше одного разу на місяць, покупець і постачальник уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товарів чи надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді. При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням або враховуватися при черговому плановому платежі.

Другий спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств зараховуються і тільки різниця перераховується шляхом записів по рахунках. При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і постачальником, і покупцем різних видів товарів і послуг. За даних умов доцільно використовувати залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує тільки різницю (сальдо).

Перевага подібних розрахунків полягає в тому, що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів. Розрахунки по сальдо між двома госпорганами проводяться на основі угоди. Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що їх учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи надані послуги не в банк, а один одному. Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку, обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку, передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних доручень, вимог-доручень, векселів.

Інколи до заліку взаємних вимог залучаються банківські установи, які виконують роль обліку цих вимог та за дорученням клієнтів здійснюють взаємозалік боргів.

Під час проведення взаємозаліків банки виконують наступні функції:

- збір платіжних вимог кредиторів;

- пред’явлення їх до акцепту кредитором; складання протокольних рішень про оформлення векселями заборгованості (або відмовлення від оформлення векселів);

- доміціляцію векселів;

- продаж векселів, що належать банку;

- інкасування векселів;

- опротестування векселів у несплаті.

21. Наведіть основні форми міжнародних банківських розрахункових операцій в Україні.

Міжнародні розрахунки - це регулювання платежів по грошовим вимогам і зобов’язанням, що виникають у зв’язку з економічними, політичними й культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн.

Основними формами міжнародних банківських розрахункових операцій в Україні є акредитив, інкасо та банківський переказ.

Документарний акредитив - це надійний і часто сама зручна (для експортера) форма платежу. Акредитив найбільш повно забезпечує своєчасне одержання експортного виторгу. Розрахунки у такій формі більш характерні для угод, що передбачають платіж проти надання експортером документів або надання покупцю короткострокового (до 1 року) комерційного кредиту. Використання документарного акредитива для оплати повної вартості товару при розрахунках у рахунок середньострокового комерційного кредиту вкрай незначне.

Основною формою розрахунків за контрактами на умовах комерційного кредиту є інкасо. Інкасо – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження того, що ця сума буде виплачена у встановлені терміни.

В основі інкасової форми розрахунків лежить погодження експортера зі своїм банком, яке передбачає його зобов’язання передати товаророзпоряджувальні документи імпортеру тільки за умови виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера. При цьому на банках не лежить відповідальність по оплаті документів.

При інкасовій формі розрахунків продавець не втрачає права володіння товаророзпоряджуваними документами, а отже і товарами до надходження платежу або одержання юридично оформленого документа, що дає право висунути проти несплати позов.

Документи, які приймають участь в операції по інкасо, розділяються на 2 групи: фінансові (переказні векселя, прості векселя, чеки й ін. документи, використовувані для одержання платежу грошима) та комерційні (рахунки-фактури, відвантажувальні документи, коносаменти, страхові документи і інші що не є фінансовими документами).

Інкасова форма розрахунків пов’язана з кредитними відносинами. По-перше, імпортер при цьому одержує підтоварні позички. По-друге, інкасо є основною формою розрахунків по контрактах на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платникам, як правило, проти надання йому комерційних документів або виставляє на інкасо векселя, чеки, інші платіжні документи для стягнення платежу у визначений термін.

Застосовують таку класифікацію інкасових платежів:

зовнішнє інкасо - банк зобов’язується стягнути платіж по чеку, тратті від особи, що знаходиться за кордоном;

внутрішнє інкасо - банк допомагає закордонному банку в одержанні платежу по чеку, тратті від резидента.

При здійсненні банком операції інкасо він опрацьовує 2 основних види документів: фінансові (векселі, чеки, платіжні розписки та ін.); комерційні (рахунки-фактури, вантажні документи, документи на право власності, страхові документи і т.д.).

Звідси існує 2 види інкасо: чисте інкасо – інкасо тільки фінансових документів, документарне інкасо – інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами.

Банківський переказ являє собою просте доручення банка своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ застосовують при розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги, при перерахунках по раніше укладеним угодам або разові угоди. Ця форма використовується також при виплаті боргів по позиках і кредитах, при наданні авансів, врегулюванні рекламацій, оплаті арбітражних зборів, в оплату членських внесків у міжнародні організації, в оплату тратт і простих векселів, при поверненні зайво отриманих сум або іншого роду одноразових виплатах. Банківський переказ здійснюється за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.

Переказ коштів за кордон з доручення переказодавця здійснюється на підставі заяви на переказ. У цьому документі переказодавець повинен зазначити: суму переказу іноземної валюти; засіб виконання доручення (пошта або телеграф); повне і точне найменування переказоотримувача і його поштова адреса; повна і точна назва банку, клієнтом якого є переказоотримувач, номер його рахунку в цьому банку; мету і назву переказу; номер і дату контракту з іноземним партнером.

Разом із заявою переказодавець подає в банк копію контракту з іноземним партнером. Крім того, він указує на чий рахунок варто віднести банківську комісію, поштові або телеграфні витрати і номер рахунку, із якого вони повинні бути оплачені. Правильно оформлені заяви на переказ приймаються банком під розписку. На підставі даних заяви уповноважений банк складає телеграфне або платіжне доручення іноземному банку на переказ іноземної валюти

 

22. В яких випадках акредитивна форма розрахунків для продавця товару є найприйнятнішою?

Система розрахунків за допомогою акредитива являє собою метод платежів у міжнародній торгівлі, що надає експортеру гарантію платежу, у випадку дотримання визначених умов. Акредитивна форма розрахунків застосовується в тих випадках, коли необхідно мати гарантію оплати, коли клієнти недостатньо інформовані про фінансовий стан один одного або мають підстави не довіряти один одному.

Акредитив дає продавцю гарантію одержати платіж від покупця. Експортер одержує зобов’язання банку, що відкриває акредитив, по якому він одержує гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту. По акредитивній формі розрахунку продавця не турбує платоспроможність покупця. Він страхує свою вимогу тим, що один або два банки дають йому платіжне зобов’язання, що залежить тільки від наявності визначених документів і виконання умов акредитива.

В угоді з акредитивом беруть участь 4-5 сторін:

1. Заявник — покупець товару. У більшості випадків заявник має рахунок у банку, що відкриває акредитив.

2. Банк-емітент — це банк, що відкриває акредитив, саме цей банк видає письмову гарантію на користь одержувача у формі акредитива. Юридичні відносини між покупцем і відкриваючим банком визначаються договором про обслуговування.

3. Виконуючий банк — банк, розташований в країні продавця, який на прохання банка-емітента відкриває акредитив, повідомляє продавця про строки й умови акредитива. Виконуючий банк не несе ніякої відповідальності за оплату акредитива. Іноді в акредитивній угоді бере участь підтверджуючий банк, який на прохання або з дозволу банку-емітента додає до акредитива свою власну гарантію. Підтверджують у такий спосіб тільки безвідкличні акредитиви.

4. Одержувач коштів (бенефіціар) - продавець або експортер, на чию користь відкривається акредитив.

Документи, що підтверджують виплату за акредитивом, повинні надаватися в банк бенефіціара до закінчення терміну дії акредитива й підтверджувати виконання всіх умов угоди. При порушенні хоча б однієї умови виплата не здійснюється. Кожен акредитив визначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром (якщо він не переказний).

Існує багато видів акредитивів, основними з яких є:

Відкличний акредитив – умови угоди можуть бути змінено або анульовано банком-емітентом у будь-який момент без попереднього повідомлення бенефіціара.

Безвідкличний акредитив - узвичаєна в міжнародній практика форма - акредитив не може бути анульований або змінений без згоди всіх зацікавлених сторін. Банк, що відкриває в себе безвідкличне зобов’язання оплачує акредитив, якщо одержувач виконає всі необхідні умови.

Безвідкличний акредитив являє додаткову гарантію платежу з боку іншого банку, що не є емітентом. Банк, що підтверджує акредитив, приймає на себе зобов’язання оплачувати документи, що відповідають умовам акредитива, якщо банк-емітент відмовиться здійснити платіж.

Револьверний акредитив- випускається на суму, яка залишається незмінною протягом обговореного терміна. При списанні такої суми її повний обсяг відновляється негайно або після одержання авізо (підтвердження) банка-емітента про те, що попередні пред’явлені документи визнані їм дебетованими.

Акредитив із "червоною обмовкою" - передбачає можливість для продавця вимоги від банка-кореспондента одержання авансу на обговорену суму. Аванс виплачується під квитанцію і письмове зобов’язання бенефіціара за умови своєчасного надання відвантажувальних документів.

Платіжний акредитив передбачає, що у ньому обумовлюється, що він використовується шляхом платежу проти пред’явлення документів і тратт (якщо потрібно).

Переваги акредитивної форми розрахунків:

 

Переваги для продавця	Переваги для покупця
на підставі платіжного зобов’язання банку він може бути упевнений, що одержить гроші, якщо виконає всі умови контракту; покупець не може затримувати оплату; виторг продавець одержує майже одночасно з постачанням товару	покупець упевнений, що банк здійснить оплату на користь продавця тільки у випадку підтвердження відправлення товару відповідно до договору; можливість одержання товару в кредит