Чим принципово гарантія відрізняєтся від поруки. Гарант чи поручитель несе більшу відповідальність перед кредитором в разі невиконання зобов’язань позичальником.

Гарантія являє собою зобов’язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності. Це договір, що укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути фінансово стабільні підприємства і банки.

Якщо позичальник не повертає у встановлений термін борг, забезпечений гарантією, то цей борг у безперечному порядку списується з рахунку гаранта.

Поручительство (порука) являє собою договір, відповідно до якого одна особа (поручитель) приймає на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язання в повному обсязі або частково. Порука забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника, але і додаткові зобов’язання, наприклад, сплату відсотків за прострочення платежу, відшкодування збитків, сплати договірної неустойки. Вимога до поручителя може бути пред’явлена кредитором не раніше того терміну, коли головний боржник повинен був виконати своє зобов’язання. Поручитель, що сплатив борг за головного боржника, стає стосовно нього в те положення, у якому знаходився кредитор. До поручителя переходять всі права стосовно боржника, що належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку тощо).

 

Питання повторюються:

33. Охарактеризуйте основні форми кредиту. Що між ними спільного, і в чому полягає відмінність? Повторює питання 26

34. З чого складається вартість кредиту? Які методи застосовують банки для її встановлення?повторює питання 30

35. Чим принципово гарантія відрізняєтся від поруки? Гарант чи поручитель несе більшу відповідальність перед кредитором в разі невиконання зобов’язань позичальником? Питання 32

36. Охарактеризуйте види діяльності банків на ринку цінних паперів.

Фондові операції комерційного банку - діяльність по вкладенню грошових та інших активів в цінні папери, ринкова вартість яких здатна зростати та приносити банку доход у формі відсотків, дивідендів, прибутку від перепродажу та інших прямих та непрямих доходів.

Серед основних видів діяльності можна виділити:

1)емісійну діяльність. Операціями по випуску цінних паперів признається виконання торговцем цінними паперами за дорученням емітенту, від його імені і за його рахунок зобов’язань по організації підписки на цінні папери або їх реалізацію.

2) Розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов’язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами, розрахунково-клірингова діяльність щодо грошових коштів — у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами. В результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Фактично кліринг між учасниками біржової торгівлі встановлює, хто, кому і в які терміни має сплатити грошові кошти та поставити цінні папери.

3)Депозитарна діяльність передбачає надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.

4)Зберігачами цінних паперів можуть виступати комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу. Зберігачі провадять за дорученням власників операції з цінними паперами і здійснюють іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

5)Реєстратор (рєєстротримач) - юридична особа, яка виконує наступні функції:

- відкриття і ведення реєстрів зареєстрованих осіб з вказівкою реквізитів осіб, кількості і номінальної вартості цінних паперів, типу цінних паперів;

- віддзеркалення в системі ведення реєстру всіх операцій клієнтів з цінними паперами;

- облік і зберігання всіх документів, підтверджуючих проведення записів в системі реєстру;

- надання клієнтам всієї інформації, що поступає від емітента, а також про права власників цінних паперів та ін.;

- ведення обліку нарахованих дивідендів по акціях і купонних виплат по облігаціях;

- надання власникам цінних паперів виписок по особовому рахунку з системи ведення реєстру.

6) На фондовому ринку банки виконують наступні види посередницької діяльності:

а) управління цінними паперами –це діяльність, яка здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі договору про управління. Діяльність з управління цінними паперами передбачає управління інвестиційними фондами, контроль за чистими активами взаємних інвестиційних фондів;

б) брокерська діяльність – укладання торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені за дорученням та за рахунок іншої особи;

в) дилерська діяльність – укладення торговцем цінними паперами договорів від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу;

г) консалтингова діяльність - надання індивідуальних аналітичних звітів та консультацій, структурування угод в окремих ринкових нішах, організація корпоративного фінансування, управління ризиками, що пов’язані з торгівлею цінними паперами.

У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.

37. Поясніть сутність та призначення трастових та агентських послуг, визначте їх відмінності.

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа – засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі – банку, для управління. Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на:

- активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;

- пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особами без відповідної згоди довірителя.

Банки надають довірчі послуги юридичним і фізичним особам, фірмам, підприємствам, благодійним фондам, навчальним закладам.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають розпорядження спадщиною клієнта, або заповідальний траст, розпорядження майном клієнта, управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст, опікунство та забезпечення зберігання майна, агентські послуги.

Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають: обслуговування облігаційної позики, що супроводжується передачею довіреній особі права розпорядження майном, що служить забезпеченням позички; агентські послуги; створення фондів погашення заборгованості, з яких можна робити погашення боргів, виплату дивідендів, викуп облігацій; тимчасове керування справами компанії у випадку її реорганізації або ліквідації; послуги депозитарію; розпорядження активами, включаючи розпорядження нерухомістю; керування засобами благодійних фондів.

Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Агентські послуги включають, зокрема: збереження активів, наприклад, цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримання кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів. Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою.

38. Які існують засоби захисту фондових операцій банків від ризику виникнення збитків і втрати ліквідності?

39. Чим принципово фондові операції банків відрізняються від інвестиційних?

40. Наведіть спільні та відмінні риси між інвестиційними та кредитними операціями банків.

Слід відмітити основні відмінності банківських інвестицій від банківських кредитів:

-по термінах розміщення коштів позички, як правило, мають короткостроковий характер, інвестиції – довгостроковий;

-ініціатором вкладення коштів при кредитних операціях виступає позичальник, при інвестиційних – банк;

-по рівню ризикованості позичкам притаманний більш високий ступень ризику неповернення, ніж інвестиціям.

 

41. Прокоментуйте види інвестиційної політики банку та їх призначення.

Розрізняють 2 види інвестиційної політики банку: пасивну (вичікувальну) і агресивну (спрямовану на максимальне використання сприятливі можливості ринку).

Пасивної політики притримуються банки-інвестори консервативного та поміркованого типу. Основне призначення пасивної політики - поміркований підхід до прибутку та ризику, тобто отримання плавного прибутку при мінімальному ризику. Прикладом пасивної політики можуть служити:

- рівномірний розподіл інвестицій між випусками різної терміновості (метод “східці”). При використанні цього методу активність по інвестиційному рахунку зводиться до мінімуму і банк одержує середню норму прибутку від свого портфеля (кожен рік закінчується термін погашення частки цінних паперів і кошти, що звільнилися реінвестуються в нові цінні папери);

- концентрації інвестицій у паперах полярної терміновості (метод “штанги”) - банк інвестує основну частину коштів у цінні папери з дуже коротким і дуже довгим термінами (термін “штанга” пов’язаний з часовою полярністю вкладень – на одному кінці “штанги” - короткострокові цінні папери, які забезпечують ліквідність, а на іншому – довгострокові, які приносять більший доход).

Агресивної політики притримуються великі банки, які мають великий портфель цінних паперів. Дана політика націлена на отримання прибутку “за будь-яку ціну”, тобто ризики та ліквідність відступають на другий план. Агресивний тип політики пов’язаний із великою активністю цінних паперів і потребує великих коштів.

До числа методів агресивної політики відносяться:

-маніпуляції з кривою прибутковості, тобто використання в інтересах банку майбутніх змін ринкових процентних ставок;

-метод операцій “своп”, тобто обмін одних цінних паперів на інші в очікуванні зміни процентних ставок або забезпечення швидкого доходу.

42. Поясніть сутність простого векселя та переказного, наведіть їх основні відмінності.

Простий вексель (соло-вексель) - зобов’язання однієї особи - векселедавця зробити оплату визначеної суми іншій особі - векселетримачу в призначений термін і у визначеному місці. По сутності - це боргова розписка, яка надається з метою оформлення здійсненої раніше угоди або одночасно з передачею цінностей. При складанні соло-векселя приймають участь 2 особи: векселедавець – той, хто отримав цінності та видав вексель; векселетримач – той, хто передав цінності і отримав вексель. Соло-вексель не потребує акцепту, тобто письмового підтвердження обов’язку здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) - безумовне розпорядження однієї особи – “трасанта”, адресоване іншій особі – ”трасату” сплатити в призначений термін визначену суму третій особі – “ремітенту”. В момент складання тратти трасат ще не є платником, він стає платником тільки після акцептування векселя. Трасант при цьому є одночасно кредитором стосовно трасата і боржником стосовно ремітента. Видача переказного векселя має ціль врегулювання обох боргових вимог. Документ, що називається переказним векселем, за законом служить інструментом для фінансових операцій і є формальним правом на пред’явлення претензії.

Передання векселя у власність іншій особі оформляється за допомогою передатного напису, що засвідчує перехід прав за векселем - індосаменту. Останній може бути іменним – якщо вказано нового володаря векселя та бланковим – якщо відсутні вказівки нового власника.

Відмінності простого векселя від переказного:

- це не наказ, а зобов’язання;

- векселедавець і платник – одна особа;

- соло-вексель не потребує акцепту.