Самосвідомість та самопізнання людини.

Самосвідомість розуміється як відношення до дійсності, тобто зводиться до гносеологічний, пізнавальному відношенню. Самосвідомість - настільки очевидне для кожного з нас явище, що факт його існування не викликає жодних сумнівів.
Свідомість є усвідомлене буття, воно виявляється в системі соціальних зв'язків і відносин, в які втягується і в яких діє людина.
Практика свідомості є процес оволодіння свідомістю, подолання повної поглиненості поточним процесом життя, заняття позиції над нею. Практика свідомості перетворить буттєво свідомість в рефлексію або в рефлексивне свідомість.
Необхідною і першим етапом у становленні рефлексивного свідомості є самосвідомість, чи свідомість самості. Самосвідомість як усвідомлення себе в залежності від цілей і завдань, що стоять перед людиною, може приймати різні форми і виявлятися як самопізнання, як самооцінка, як самоконтроль, як самоприйняття.
Націленість людини на пізнання своїх фізичних, душевних, духовних можливостей і якостей, свого місця серед інших людей складає сутність самопізнання. Самопізнання здійснюється:

· в аналізі результатів власної діяльності, своєї поведінки, спілкування та взаємовідносин з іншими за допомогою зіставлення цих результатів з вже існуючими нормативами.

· при усвідомленні ставлення інших до мене (оцінок результатів моєї діяльності, вчинків, рис характеру, рівня розвитку здібностей, якостей моєї особи).

· самопізнання відбувається в самоспостереження своїх станів, переживань, думок, в аналізі мотивів вчинків і т.п. Самоспостереження може відбуватися як по ходу здійснення діяльності або спілкування з іншими, так і після цього, за відновлення в пам'яті минулого.\

Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролю і саморегуляції людини. Самоконтроль проявляється в усвідомленні і оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, у регуляції їх протікання на основі вимог і норм діяльності, поведінки, спілкування.

33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна).

Під формам суспільної свідомості розуміють різні форми відображення у свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, моральної свідомості, естетичної свідомості і релігійної свідомості. Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям самого об'єктивного світу - природи і суспільства. Різні форми свідомості відбивають відносини між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і є основою політичних програм.

Політична свідомість. Політична свідомість є своєрідним стрижнем усіх форм суспільної свідомості і займає серед них особливе місце, тому що в ньому відбиваються економічні інтереси класів і соціальних груп, воно робить значний вплив на боротьбу за владу і на всі сфери соціального життя. Політичній свідомості належить провідна роль, так як воно ближче стоїть до економічного базису і висловлює матеріальні та політичні інтереси суб'єктів. політична свідомість може відчувати вплив з боку, наприклад, релігії, права або науки, але провідне вплив зберігається за політичною свідомістю.

Політична свідомість формується з появою класів, держави і політики як сфери суспільного життя, тобто з виникненням політичної системи суспільства. Політична свідомість покликана виконувати в суспільстві прогностичну функцію, оціночну, регулятивну і пізнавальну.

Правова свідомість. Правова свідомість найбільш тісно пов'язана з політичною свідомістю, тому що в ньому безпосередньо проявляються і політичні, і економічні інтереси соціальних груп. Воно надає значний вплив і на економіку, і на політику, і на всі сторони соціального життя.

Під правовою свідомістю розуміється система знань і оцінок, за допомогою яких усвідомлюється сфера права громадськими суб'єктами (індивідами, групами, класами). Правову свідомість виконує в суспільстві регулятивну, оціночну та пізнавальну функції.

Моральна свідомість. Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціонально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

Моральна свідомість характеризується універсальністю, здатністю все зробити об'єктом свого судження і оцінки з позицій абстрактних принципів дійсної людяності.

Специфіка понять моральної свідомості у тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб'єктів.

Естетична свідомість. Естетична свідомість - частина суспільної свідомості, один з його форм, елемент структури. Естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей. Власне, поняття «естетична свідомість» – абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На Формується естетична свідомість тільки на підставі практики. Естетична свідомість базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало.

Релігійна свідомість. Релігійна свідомість — система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенсом і значенням яких є здебільшого віра в надприродне. Релігійна свідомість є однією з найстарших форм суспільної свідомості, і тому очевидна підпорядкованість її конкретним суспільно-історичним умовам. Релігійна свідомість була ведучою формою суспільної свідомості протягом більш, ніж двох тисячоріч, аж до епохи Просвітництва.

Проблема людини та специфіка її існування в філософії (субстанціоналістська та екзистенціальна концепції).

Отже екзистенціалізм, або філософія існування, – один з головних напрямів в філософії ХХ століття і є вираженням глибокої кризи тогочасного суспільства.

Представниками екзистенціалізму є М.Хайдеггер, К.Ясперс, Х.Ортега – і – Гассет, Л.Шестов, М.Бердяєв, Ж.-П.Сартр, А.Камю, Муньє, Лакруа та інші.

Філософія екзистенціалізму має справу не з проблемами науки, а з питаннями власне людського існування, морально-етичної рефлексії суб'єкта.

В центрі уваги опинилась людина, не така, що пізнає і перетворює світ, а людина, що страждає, одинока, глибоко нещасна і в той же час, яка прагне до свободи і, що відповідає за всі свої вчинки.
Екзистенціалістська концепція Сартра пропонує нам позицію відокремленого індивіда, котрий має мужньо і послідовно відкидати від себе „заклики”, „звабливості” світу, відстоюючи своє право на безосновний (нічим не детермінований) вибір. Сутність людини – це те, як вона вміє використати своє існування в різноманітних ситуаціях. Звідси й головна теза французького мислителя, – „існування передує сутності”. Саме через існування людина обирає сама себе, свою самість, самореалізує себе.

Субстанціалістські концепції, спираючись на визначення характеристик суспільства за методом аналогії з людськими характеристиками, приходять до підпорядкування людини суспільним силам. Якщо спочатку точкою опори, субстанцією, постає людина, то на завершення вона виявляється окремим випадком, складовою вищою над нею субстанції - суспільства.

Обидва приймають твердження про те, що людина поділяється на сутність (природу) та екзистенцію (існування). До людської природи включаються усі загальні властивості людини: розумність, свобода, здатність обирати, здатність оцінювати. До екзистенції включають усі індивідуальні, неповторні риси кожної людини. Для субстанціалістів сутність визначає існування людини. Для екзистенціалістів людська екзистенція визначає людську природу.