Середньовічне місто в Західній Європі

Середні віки – епоха для Європи є етапом на шляху прогресу, його пов’язують з характером, напрямками розвитку, місцем середньовічних міст. Сучасна історіографія визначає вирішальну роль міст в виокремленні Європи під Сходу в ХІ-ХУ ст.., та формуванні історико-географічного і культурного регіону „Західна Європа”, що представляє територіальну спільність народів і держав, яких єднає спільність економічного, соціально-економічного і духовного розвитку (Англія, Франція, Нідерланди, Піренеї, Скандинавія, Німеччина, Швейцарія). Ці століття дозволили обічнати Західній Європі більш розвинені країни Сходу. Вирішальна роль у цьому: розвиток міст, їх особливий характер в Західній Європі, форми, і тенденція розвитку: особлива динамічність.

- Дискусії: з к. ХУІІІ ст. – мета: довести право на прихід буржуазії до влади, і місто представляють як зародок буржуазії, носія процвітання для Європи, на противагу феодалам, нащадкам завойовників. Політичні теорії

- ХІХ- І Пол.ХХ ст.. – створюються наукові теорії походження міст і бюргерства на основі величезної джерельної бази (романіснична Гізо, Тьєррі; германістична Савіньї, бургова, ринкова Піренн, вотчинна Блюхер тощо) – але модель міста регіональну представляли як загальноєвропейську.

- Маркcисттська теорія – спроба подолати односторонність: місто як економічну категорію, в середні віки – центр ремесла і торгівлі. Концепція універсальна, бо за нею місто може виникнути на всякій основі якщо є економ.база: відокремлення ремесла від сільського господарства на основі підйому продуктивних сил в сільському господарстві. Недолік: ідея повної цезури (розриву) між античністю і серед.віками, але факти говорили про інше.(Стоклицька-Терешкович, Левицький)

- 70-ті рр.ХХ ст. є спроби подолати суперечливість факту й теорії. Центр вивчення –Саратовський університет (Стам С.М.). Конференції де Сванідзе, Ястребицька новий підхід: місто історична соціальна категорія, форма самоорганізації суспільства, що виникає з переходом до цивілізації. Його основні критерії: - порівняно висока концентрація населення, - ремесло як товарне виробництво, - притаманні адміністративні і політичні функції, - особлива топографія, міське право, етнічна неоднорідність населення. На різних етапах розвитку виходять на перше місце різні риси. Античне місто – поліс з адм. і політичною владою, середньовічне – центр ремесла і торгівлі.

Нові аспекти вивчення міста: – походження міста відбувалось на різній основі або римській, або нове, але й воно сприймало римські традиції управління, права, тобто цезура була відносна з елементами контінуітету.

– основа міста: першими могли бути торговці (в береговій зоні Балтики, Середземного моря), або ремісники (у внутрішніх районах країни). Це визначало зовнішній вигляд міста, роль купецтва і ремісників: якщо першими були купці, вони не допускали великої кількості ремісників у містах, створення нових цехів, виробництв, як н-д в Ганзі, не допускали до політичного керівництва в містах.

– Етапи розвитку міста: ХІ-ХІІІ ст.. феодальний характер: дрібне виробництво, корпоративний характер власності (контроль цеху, гільдії за власністю), існування феодальної ренти, відносин сеньйор-васал (місто як колективний васал або, як в Італії чи Південній Франції – колективний сеньйор на землях які належали місту). ХІУ-ХУ ст.. – центр не феодальних відносин, розклад старих структур, зародження ранньокапіталістичних відносин.

– Комунальний рух: рух міст за самоврядування. По-різному в країнаї Європи: Англія – викуп хартій у короля (Генріх ІІ Плантагенет, Ричард І); Франція – „комунальна революція” (кровава боротьба і тривала), Німеччини – створення міських союзів Ганз, в Іспанії – Ермандад для боротьби за свої права, права „вільних міст”. Типи самоврядування: -повне; - часткове; - сеньйоріальні (залишились під владою сеньйорів),- королівські. Оформлялось міськими хартіями. До України і в Східній Європі їх зразок _ Магдебургське право. Ком.рух сприяв консолідації міського населення, став перщою перемогою над феодалами в ХІІ-ХІІІ ст...

Значення: 1. Центр економічного життя в Західній Європі, який підпорядкував сільські райони, концентрував капітал, міста стають визначальними.

2. Політичний центр – завоювали права станові – оформився стан „бюргерство”, юридичний і політичний статус закріпився в хартіях, законах. В життя закріплені принципи виборності влади, основи європейського парламентаризму.

3. В духовному житті – міста центр єресей, світської освіти (університети). Тут культура Відродження закріпила розвиток індивідуалізму, раціоналізму.

4. Розвиток товарно-грошових відносин привів до формування європейського ринку і світового.

Остання робота: „Город в цивилизации средневекового Запада” в 4-х томах сборник статей 2000-2001 гг.

Міжнародні відносини в середні віки:

Міжнародні відносини мали феодальні риси: не було централізованих держав, а тому проблеми носили локальний характер, головний засіб вирішення проблем: війна. Причини війн - це основні проблеми, що визначали міждержавні відносини у середні віки: боротьба за земельну спадщину, проблеми виконання васально-сеньйоріальних обов’язків, династичні претензії, протистояння публічної влади королів і приватно-правової влади феодалів. Але є і загальноєвропейські проблеми:

– протистояння християнського й мусульманського світів, що стало головним у Хрестові походи, це привело до розділу Сходу і Європи, формування Європи як історико-географічного регіону, водночас і Західної та Східної Європи теж як історико-географічних регіонів.

– боротьба між папами римськими та світськими володарями навколо проблеми “теократії” (претензії пап на верховенство у християнському світі та у політичному житті). Вели всі королі в тій чи іншій мірі, але найгостріше протистояння з німецькими імператорами (кінець ХІ-ХІІ ст. Боротьба за інвеституру – Генріх ІУ та Григорій УІІ; англійських королів – Генріха ІІ та Фоми Бекета, Іоанна Безземельного з Іннокентієм ІІІ)

– протистояння ідей універсалізму та поліцентризму: європейці вбачали політичний ідеал в об’єднанні Європи в єдину державу – обновлену Римську імперію. На цю роль претендували німецькі імператори, боролись за підкорення інших країн під своєю владою, завоювання земель, що породжувало війни з Францією, Італією та ін., на Сході. Але цьому протистояла політична реалія: політичне дроблення Європи, спочатку племінні королівства (варварські), а на ХІ-ХІІ ст. етнічні держави, політичне визначення яких закріплялось суспільною свідомістю, самоідентифікацією (створення історій народів, держав, династій).

Визначальна риса міжнародних відносин ­ конфронтаційність, яка проявилась у найбільших подіях міжнародних відносин того часу:

- завоювання франків і утворення Франкської імперії як реїнкарнація Римської імперії

- завоювання німецьких королів, утворення Священної Римської імперії, що стає одним з факторів міжнародних відносин у середні віки

- Хрестові походи ­ загарбницько-колонізаційний рух європейськиї феодалів на Близький Схід, основні - 1096-1270 рр.

- Реконкіста – УІІІ-ХУ ст. боротьба за витіснення мусульман з Піренейського півострова.

- Столітня війна 1337-1453 рр. Ключова подія, щозавершила середньовіччя і визначила нові напрямки у міжнародних відносинах. Назву дали історики ХІХ ст., визначивши ним довге військово-політичне протистояння Англії і Франції.

Почалася як типовий середньовічний конфлікт:

· династичний конфлікт – це причина: англ. король Едуард ІІІ на трон Франції. + локальний конфлікт за землі Південно-Західної Франції – Гієнь, (англ. Величезні прибутки) + для англ.. та франц. рицарства - грабунок багатої Фландрії.

· кожна сторона доводила справедливість і законність своїх претензій середньовічним методом: поєдинком-війною

· основні дійові особи, що вирішують долю народів: феодальний клас, рицарство, народ – сторонній спостерігач,

· військові сили обох сторін – феодальне ополчення.

Характер війни пройшов еволюцію: 1337-1360 – феодальний конфлікт, 1360-1380 – визвольна війна для Франції, 1415-1453 – народно-визвольна.

Основні етапи війни:

І. 1337-1347 – військові дії на півночі, взяття Кале (до 1558 р.)

ІІ. 1347-1360 – центр подій південь, битва при Пуатье 1356, мир в Бретіньї

ІІІ. 1360- 1415 – перемир’я, витіснення англійців з Франції, внутрішні конфлікти у кожній з країн (зміна династій в Англії – 1399 прихід до влади Ланкастерів: боротьба за владу феодальних угруповань у Франції – бургунців та арманьяків)

IV. 1415–1429 – відновлення війни, висадка Генріха У, битва при Азенкурі, захоплення Півночі Франції, 1420 – мир в Труа, облога Орлеана, Жанна д’Арк

V. 1430-1453 – визволення Франції

У кінці війни нові риси у міжнародних відносинах Європи:

1. перший міжнародний конфлікт, бо втягнулись більшість західноєвропейських країн: Шотландія, Іспанія, італійські держави, скандинавські, Німеччина тощо.

2. зародження дипломатії, переговорів, коаліцій

3. до вирішення долі країни включається народ,

4. армії починають формуватись не тільки з рицарів, вдалу конкуренцію феодальному ополченню складають наймані постійні військові формування, кінноті – піхота, і вони вирішальне значення, особливо з розвитком вогнепальної зброї

5. вирішувала долю централізації Франції та Англії: чи універсалістська англо-французька імперія чи два незалежних національних утворення

6. сприяла зародженню національної самосвідомості, насамперед французів (Жанна д’Арк сприяла).

„СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ” ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ В ІСТОРІЇ ЄВРОПИ 10–13 ст.

„Священна Римська імперія” – політичне об’єднання Німеччини та Італії, яке існувало в Європі з к. Х. до ХУІст. З 1485 року – його змінює Священна Римська імперія германської нації, а корона імператора переходить до австрійських Габсбургів. Остаточно ліквідована Наполеоном в 1806 р.

В історіографії дискусія. Різні точки зору: Священна Римська імперія втілення націоналістичної ідеї і прообраз Ш Рейху; втілення єдності християнської Європи. Противники: імперія мала негативні наслідки для Європи і Німеччини як джерело війни та агресії.

Виникнення: в 962р. Оттон І(Саксонська династія) захопив Рим і коронувався імператорською короною. Значення: зміцнення авторитету Саксонської династії, контроль над єпископатом, що представляв королівську владу в німецьких землях; можливість феодальної експансії в Європі під лозунгом відтворення Римської імперії, в тому числі і на багаті італійські землі. З поч.ХІст. – ідея імперії захопила німецьких імператорів в боротьбу за верховенство у Європі. Реалізація політики – через союз з папством. Це приводить до зростання німецької агресії, в тому числі на Схід, в Прибалтику.

Початок падіння: боротьба за інвеституру кінця ХІ-ХІІ ст. Привела імператорів до поразки. В 1122 р. – Вормський конкордат підірвав владу над єпископатом і папством, над Італією (єпископів тепер призначав папа, а імператор лише затверджував). Імператори втратили можливість контролю над німецькими землями, а поки вони воювали з папами зросла могутність німецьких князів (отримали повний імунітет)

В ХІІ ст. в Європі починається процес централізації. Династія Гогенштауфенів /1138-1254/ робить спробу підняти авторитет королівської влади в Німеччині. Але шлях до єдності вибрали через ідею імперії і експансії в Італію, на слов’янські землі, східну Балтику та ін. Паралельно йде роздача владних функцій німецьким територіальним князям. Поразки Фрідріха І Барбариси в ІІ пол. ХІІст., Фрідріха ІІ в сер. ХІІІст. – привели до краху ідеї та могутності німецьких королів і влада переходить до територіальних князів, зростає їх суверенітет. Союз з бюргерством не виник, німецькі імператори не допомогли їм у комунальному русі, щоб не вступати в конфлікт з місцевими князями.

Результат: визначився шлях майбутнього розвитку Німеччини – політична децентралізація. Імператорів князі будуть вибирати із слабких династій, що вони не могли посягати на їх владу. Так корону отримали Люксембурги, Габсбурги тощо. Ці династії займались суто збільшенням власних земельних володінь, а не загальнодержавними інтересами. Закріпила такий процес розвитку Німеччини Золота булла імператора Карла ІУ Люксембурга 1356 р., в якій він визначив механізм виборів імператора, якого називали 7 курфюрстів (архієпископи Майнцький, Кельнський, Трирський, герцоги Пфальцький, Саксонський, Бранденбургський, король Чехії). Історики говорять "Він легалізував анархію і назвав її конституцією". Єдність Німеччини стала фікцією. Вольтер образно сказав: "Священна Римська імперія не мала відношення до Риму, не була священною, ні імперією і не об'єднала німецьку націю".