Основні етапи розвитку європейських держав в епоху середньовіччя

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

 

В європейську історії середньовічна держава ввійшла як політична організація, що відноситься до так званих традиційних аграрних суспільств, які характеризуються

-високим ступенем соціальної нерівності

-військово-бюрократичним характером апарату управління

- нероздільність влади

- прагнення концентрації влади в руках одного суб’єкта.

 

 

У політичній житті середньовіччя можна виділити основні специфічні риси, як то:

- поєднання політичної влади та земельної власності, а на цій основі аристократизація влади (доступ до влади мала обмежена група людей – представники феодального класу: світські та духовні, невеликагрупа міської верхівки, 6-7%)

- патрімоніальність влади (передача її від батька до сина, як королівську, так і на місцях)

- внутрішня динаміка середньовічної держави пов’язана ще з однією її важливою рисою як протистояння публічної та приватної влади. Успадковане від пізньої Римської імперії та епохи варварських королівств, воно визначало співвідношення сил королівського центру та носіїв територіальної влади – місцевих феодалів, які через отримані від короля імунітетні грамоти (грамота яка надавала адміністративну, судову, військову, фінансову владу на визначеній території представнику місцевої феодальної знаті, феодальному землевласнику). В ХІ-ХІІІ ст. грамоти на самоуправління отримали міста (міста-комуни), а в Італії, Іспанії та Франції навіть сільські комуни.

- перевага ідеї монархії над іншими формами влади, (хоч існували й республіки демократичні й олігархічні)

- нероздільність гілок влади (поєднання в одних руках адміністративної, судової, військової влади, а королі – ще й законодавчої )

- нелогічність та нечіткість ієрархії апарату управління (одні ж і ті органи виконували різні функції, наприклад палата лордів англійського парламенту і законодавчу діяльність і вищий судовий орган; збиранням податків могли займатись як органи місцевого управляння так і паралельно податкові загальнодержавні органи, як Іспанії, Франції, Англії)

Звичайно, кожна з цих рис мала величезне значення для реалізації публічної влади. Взяти хоча б першу, наслідком якої стала монополізація політичної діяльності вузьким колом феодального класу, світських і духовних, які представляли незначний відсоток населення Європи. Вони були носіями специфічного світогляду, в якому значне місце займали мілітарні риси, сеньйоріально-васальні обов’язки, елітарні уявлення (про виключну політичну роль і значення для держави саме представників еліти). Цю специфічну ментальність вони привносили і в політичне життя.

Етапи розвитку середньовічної держави є одночасно й етапи розвитку публічної влади

- варварське королівство

- ранньофеодальна держава

- держава феодальної роздробленості

- держава станово-представницької монархії

 

Варварське королівство

 

Політичні організації, які виникають під час Великого переселення народів, період їх існування – У–УІІ ст.: Вестготське, Остготське, Вандальське, Лангобардське, Бургундське, Франкське, англо-саксонські королівства (у Британії).

Це об’єднання, що мали перехідний характер від військової демократії до держави.

 

Риси:

- нестійкі (більшість була розгромлена, захоплена, виключення – Франкське, яке мало безперервний розвиток)

- не мали чітких кордонів

 

 

 

 

- багатоетнічні, але кожний етнос жив замкнено, ізольовано від іншого. Назва королівства по етнічній приналежності правлячої знаті.

- Поєднували риси військової демократії і елементи державності, сприйняті від римської спадщини.

 

Варварські традиції:

- королівська влада була за змістом владою військового вождя, якого вибирала його дружина, на яку він спирався (проголошення королем на військових зборах, підняттям на щит, символ влади – спис; поняття коронації немає);

 

Хильдерік - Хильд-Рік - «Сильний в битві» або «Могутній воїн».

Хлодвіг - франкск. Hlodowig - корінь «hlod»: «прославлений», «видатний», «іменитий» и «wig»: «бій». «Хлодвиг» означає «Прославлений в бою»^.

 

Перстень найденный в 1653 году в гробнице

в Турне с изображением Хильдерика и

надписью «Childerici Regis».

 

 

(1) - Король англів (2) мерсійський воин (3,4) англо-саксонські воїни

 

- військові сили королівства – народне ополчення вільних общинників та королівська дружина (2-3 тис.); зберігається ділення на племена, родові колективи, що живуть кожне за власним звичаєвим правом;

- зберігається політична роль і управлінська за народними зборами, народними судами як у всьому королівстві так і на місцях.

Римські традиції:

- королі починають передавати владу у спадок своїм синам;

 

- 508 рік: Хлодвіг отримав від візантійського імператора Анастасія I титул «консула» і був названий «августом» під час свого урочистого в’їзду в Тур.

 

«Ни один варварский владыка не осмеливался объявить себя императором. Когда Одоакр сместил императора Западной Римской империи Ромула Августула, он отослал императорские инсигнии восточному императору Зенону в Константинополь, давая понять, что одного императора достаточно» - отримав звання патриція, консула західних провінцій.

«Мы преклоняемся перед титулами, даруемыми императором, более, чем перед нашими собственными», — писал один варварский король императору.

Самый могущественный из этих королей, Теодорих, приняв римское имя Флавий, написал императору: «Я раб ваш и сын ваш» — и объявил, что единственное его желание — сделать свое королевство «похожим на ваше, двойником вашей беспримерной империи».

- поряд з діленням за родо-племінним принципом є і територіально-адміністративні округи – графства, зароджується апарат королівських чиновників при дворі, а також частково посилаються королівські чиновники на місця – графи, функції їх виконують вихідці з королівської дружини, або колишні римські урядовці, які збереглись.

 

«Предводители варваров приглашали римлян в качестве советников, перенимали римские нравы, украшали себя римскими титулами консулов, патрициев и т.д. Они выступали не в роли врагов, а в роли поклонников римского политического устройства. Их скорее можно было принять за узурпаторов римской власти. Они составляли как бы последнее поколение тех иноземцев — испанцев, галлов, африканцев, иллирийцев, выходцев из восточных провинций, — которые постепенно захватывали высшие магистратуры и овладевали империей»

 

 

- Частково збереглась римська податкова система, хоч податки збираються нерегулярно. Збереглось частково римське право, за яким продовжує жити колишнє римське населення.

Головні процеси у королівствах: співіснування двох світів:

 

Ранньофеодальна держава

Період УІІІ–Х-ХІ ст. коли відбувається перехід до держави як основної нормативної форми самоорганізації політичного життя суспільства. Головну роль відіграли в цей час: Франкська імперія, Візантійська імперія, Англосаксонське королівство(кінець ІХ-середина ХІ ст.), Німецька Священна Римська імперія Х-ХІ ст., Київська Русь. Ці перші держави мали свої особливості:

- чітко визначені кордони (з будівництвом фортець для їх захисту)

- ділення всієї території на адміністративні одиниці (графства – Франкське, Англійське корол., уділи - Київська Русь тощо)

- створення апарату управління в центрі і на місцях на всій території

- формування загальнодержавного королівського права

- перехід від ополчення до професійної армії – рицарської кінноти,

- селянство відсторонюється від військової служби, ліквідуються народні збори, народні суди, їх заміняють королівські чиновники.

Головний зміст суспільних процесів у цей час: відбувається процес феодалізації:

1. формується велика земельна власність феодалів,

2. васально-ленні відносини сеньйора і васала,

3. селянство перетворюється в залежних держателів землі, що платять феодальну ренту

(цей процес феодалізації називають аграрним переворотом).

4.Виникає феодальне помістя (вотчина).

5. Феодали отримують імунітетні грамоти, які доповнюють власність на землю ще й адміністративно-судовою владою над селянами на місцях.

Ці держави як правило мають в своїй історії періоди загарбницьких походів, захоплення територій (бо потрібен резерв земель для роздачі феодалам). Тому будуть багатоетнічними імперіями. Вони переживають період централізації і сильної королівської влади (Франки від Карла Мартела до смерті Карла Великого, Київська Русь – від Володимира Великого до Володимира Мономаха), яка змінюється швидким розпадом і переходом до феодальної роздробленості.

ЗАКОНОДАВСТВО ЮСТИНІАНА

Розвиток європейського права відбувався на основі римського права, яке частково збереглося на територіях колишньої Римської імперії, частково його носієм виступала християнська церква. Але головним джерелом для Європи нового часу став запис римського права у Візантії (Східній Римській імперії) за часів імператора Юстиніана (527-565). Цей запис став узагальненням досягнень римської правової думки.

У 528 р. за наказом Юстиніана створюється комісія з найавторитетніших юристів на чолі з Трибоніаном. За короткий час (перша редакція законодавства з’явилась у 532 р., а закінчили роботу в 534 р.) комісія провела грандіозну роботу. Її результат – “Звід /зведення/ цивільного права” (“Свод гражданського права”, “Corpus juris civilis”).

Він має 4 основні частини:

1. Кодекс Юстиніана – 12 томів (закони римських імператорів від ІІ ст.. імператора Адріана до Юстиніана), що визначають межі публічної влади. Виводиться принцип абсолютної необмеженої влади імператора: “Що хоче государ має силу закону”, “Воля імператора – закон”.

2. Дигести – 50 кн. Зведення думок римських юристів з різних аспектів цивільного, кримінального права.

3. Інституції – для кращого користування Дигестами коротке керівництво з римського права (за наказом Юстиніана: “Не всі могли нести тягар такої мудрості”)

4. Новели – закони власне Юстиніана з 534 по 565 рр. Збереглось 69.

Законодавча реформа висвітлила всі аспекти публічного і приватного, кримінального і цивільного, світського і церковного права. Її положення мали два виміри: 1. положення актуальні для того часу (наділення рабів землею і майном - пекулієм – та закріплення за ним прав власності на пекулій: продати раба можно було лише з пекулієм; регулювання умов торгових операцій, розвитку міст тощо). Це допомогло Візантійській імперії зберегти засади суспільного і політичного ладу і не бути зруйнованою варварськими вторгненнями, почати еволюцію в середньовіччя. 2. положення, що виходили за рамки того часу: а/ відношення з церквою: зафіксувала концепцію “симфонії” – гармонічного союзу держави і церкви, де кожна спирається на підтримку іншої; б/ визначення поняття “приватна власність” єдиного для всіх, хто мав якусь власність, права спадку вільні (в тому числі й жінки) та юридичний захист її, вводилась єдина шлюбна система; в/ ідея приватної власності базувалась на новому принципі, що вперше вивели римські юристи: “всі люди від природи рівні” (в майбутньому на основі цього мислителі і політики нового часу виведуть теорію природного права); г/ виведення вищого закону до волі імператора визначало ще один принцип: перед державою всі рівні, всі підпорядковуються єдиному закону, єдиній державі.

В епоху середньовіччя більшість ідей римського права втратила значення, варварська Європа його забула, запанувало звичаєве право.

Обґрунтування приватної власності, принципів публічного права, принципів природного права, відносин держави і громадян – виходили за межі свого часу, що обумовило рецепцію (запозичення досягнень новими поколіннями) спадщини римського права в новий і новітній час. Правда, до нього звертались в різний час і різні сили. В ХІІ-ХІІІ ст. юристи міст звернулись до нього для потреб торгово-ремісничого населення і вводили в практику частково цивільне право, сімейно-шлюбне регулювання. З ХУІ ст. абсолютні монархи звернулись до “Кодексу”, для обґрунтування своїх претензій на владу, оформлення відносин з церквою. В епоху Просвітництва європейська суспільна думка, що створювала концепції перебудови світу на засадах демократії, рівності, справедливості звернулась до принципів юстиніанового зводу. До нього звертався Наполеон при створенні власного кодексу. Ідеї, принципи законодавства Юстиніана ввійшли до сучасного законодавства провідних країн світу.

 

 

ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

 

В європейську історії середньовічна держава ввійшла як політична організація, що відноситься до так званих традиційних аграрних суспільств, які характеризуються

-високим ступенем соціальної нерівності

-військово-бюрократичним характером апарату управління

- нероздільність влади

- прагнення концентрації влади в руках одного суб’єкта.

 

 

У політичній житті середньовіччя можна виділити основні специфічні риси, як то:

- поєднання політичної влади та земельної власності, а на цій основі аристократизація влади (доступ до влади мала обмежена група людей – представники феодального класу: світські та духовні, невеликагрупа міської верхівки, 6-7%)

- патрімоніальність влади (передача її від батька до сина, як королівську, так і на місцях)

- внутрішня динаміка середньовічної держави пов’язана ще з однією її важливою рисою як протистояння публічної та приватної влади. Успадковане від пізньої Римської імперії та епохи варварських королівств, воно визначало співвідношення сил королівського центру та носіїв територіальної влади – місцевих феодалів, які через отримані від короля імунітетні грамоти (грамота яка надавала адміністративну, судову, військову, фінансову владу на визначеній території представнику місцевої феодальної знаті, феодальному землевласнику). В ХІ-ХІІІ ст. грамоти на самоуправління отримали міста (міста-комуни), а в Італії, Іспанії та Франції навіть сільські комуни.

- перевага ідеї монархії над іншими формами влади, (хоч існували й республіки демократичні й олігархічні)

- нероздільність гілок влади (поєднання в одних руках адміністративної, судової, військової влади, а королі – ще й законодавчої )

- нелогічність та нечіткість ієрархії апарату управління (одні ж і ті органи виконували різні функції, наприклад палата лордів англійського парламенту і законодавчу діяльність і вищий судовий орган; збиранням податків могли займатись як органи місцевого управляння так і паралельно податкові загальнодержавні органи, як Іспанії, Франції, Англії)

Звичайно, кожна з цих рис мала величезне значення для реалізації публічної влади. Взяти хоча б першу, наслідком якої стала монополізація політичної діяльності вузьким колом феодального класу, світських і духовних, які представляли незначний відсоток населення Європи. Вони були носіями специфічного світогляду, в якому значне місце займали мілітарні риси, сеньйоріально-васальні обов’язки, елітарні уявлення (про виключну політичну роль і значення для держави саме представників еліти). Цю специфічну ментальність вони привносили і в політичне життя.

Етапи розвитку середньовічної держави є одночасно й етапи розвитку публічної влади

- варварське королівство

- ранньофеодальна держава

- держава феодальної роздробленості

- держава станово-представницької монархії

 

Варварське королівство

 

Політичні організації, які виникають під час Великого переселення народів, період їх існування – У–УІІ ст.: Вестготське, Остготське, Вандальське, Лангобардське, Бургундське, Франкське, англо-саксонські королівства (у Британії).

Це об’єднання, що мали перехідний характер від військової демократії до держави.

 

Риси:

- нестійкі (більшість була розгромлена, захоплена, виключення – Франкське, яке мало безперервний розвиток)

- не мали чітких кордонів

 

 

 

 

- багатоетнічні, але кожний етнос жив замкнено, ізольовано від іншого. Назва королівства по етнічній приналежності правлячої знаті.

- Поєднували риси військової демократії і елементи державності, сприйняті від римської спадщини.

 

Варварські традиції:

- королівська влада була за змістом владою військового вождя, якого вибирала його дружина, на яку він спирався (проголошення королем на військових зборах, підняттям на щит, символ влади – спис; поняття коронації немає);

 

Хильдерік - Хильд-Рік - «Сильний в битві» або «Могутній воїн».

Хлодвіг - франкск. Hlodowig - корінь «hlod»: «прославлений», «видатний», «іменитий» и «wig»: «бій». «Хлодвиг» означає «Прославлений в бою»^.

 

Перстень найденный в 1653 году в гробнице

в Турне с изображением Хильдерика и

надписью «Childerici Regis».

 

 

(1) - Король англів (2) мерсійський воин (3,4) англо-саксонські воїни

 

- військові сили королівства – народне ополчення вільних общинників та королівська дружина (2-3 тис.); зберігається ділення на племена, родові колективи, що живуть кожне за власним звичаєвим правом;

- зберігається політична роль і управлінська за народними зборами, народними судами як у всьому королівстві так і на місцях.

Римські традиції:

- королі починають передавати владу у спадок своїм синам;

 

- 508 рік: Хлодвіг отримав від візантійського імператора Анастасія I титул «консула» і був названий «августом» під час свого урочистого в’їзду в Тур.

 

«Ни один варварский владыка не осмеливался объявить себя императором. Когда Одоакр сместил императора Западной Римской империи Ромула Августула, он отослал императорские инсигнии восточному императору Зенону в Константинополь, давая понять, что одного императора достаточно» - отримав звання патриція, консула західних провінцій.

«Мы преклоняемся перед титулами, даруемыми императором, более, чем перед нашими собственными», — писал один варварский король императору.

Самый могущественный из этих королей, Теодорих, приняв римское имя Флавий, написал императору: «Я раб ваш и сын ваш» — и объявил, что единственное его желание — сделать свое королевство «похожим на ваше, двойником вашей беспримерной империи».

- поряд з діленням за родо-племінним принципом є і територіально-адміністративні округи – графства, зароджується апарат королівських чиновників при дворі, а також частково посилаються королівські чиновники на місця – графи, функції їх виконують вихідці з королівської дружини, або колишні римські урядовці, які збереглись.

 

«Предводители варваров приглашали римлян в качестве советников, перенимали римские нравы, украшали себя римскими титулами консулов, патрициев и т.д. Они выступали не в роли врагов, а в роли поклонников римского политического устройства. Их скорее можно было принять за узурпаторов римской власти. Они составляли как бы последнее поколение тех иноземцев — испанцев, галлов, африканцев, иллирийцев, выходцев из восточных провинций, — которые постепенно захватывали высшие магистратуры и овладевали империей»

 

 

- Частково збереглась римська податкова система, хоч податки збираються нерегулярно. Збереглось частково римське право, за яким продовжує жити колишнє римське населення.

Головні процеси у королівствах: співіснування двох світів: