Процеси формування централізованих держав у європі

Епоха станових монархій у Європі тісно пов’язана з початком становлення централізованих держави. Для процесу централізації створювалась широка база економічних, соціально-політичних, ідеологічних передумов.

1. Економічні: економічний підйом, що переживала Європа з Х-ХІ ст. - демографічний ріст, зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва, розвиток міст як центрів ремесла і торгівлі, розвиток внутрішнього обміну, зовнішньої торгівлі, особливо під час епохи хрестових походів, які значно стимулювали середземноморську торгівлю. Це створювало матеріальну базу для централізованої монархії, бо давало можливість формувати держ.казну, за її рахунок - органи публічної влади.

2. Соціальні: поступово для основних станів суспільства необхідною стає єдина держава, яка б гарантувала їм можливості для господарської діяльності, особисту безпеку, приватну власність (бюргерство, духовенство, селянство, рицарство). Важливим фактором стала потреба феодального класу в збільшенні доходів, в умовах коли бюргерство добилось фактично прав комун, тобто свободи від сеньйорів, селянство добилось фіксації феодальної ренти (спроби “феодальної реакції” - збільшити натиск на селян іншими засобами призвели до величезних селянських війн - до 50 повстань в Зах.Європі за ХІУ ст., які силами окремих феодалів неможливо було придушити). Новим засобом збільшення феодальної ренти стає централізовані державні податки, які потім перерозподілялись через королівський двір.

3. Політичне становище кор. влади зміцнили хрестові походи. Хоч загальна ініціатива в них і належала римському папству, але як правило з ІІ походу 1147-1149 рр. організаторами, учасниками ставали королі. Хрестові походи дозволили також вивести з Європи найбільш агресивну, непокірну частину феодального рицарства, що могла протистояти королям.

4. Ідеологом виступала християнська церква, для якої реалізація єдності християнського світу, сильної церкви розглядалась через єдину міцну державу, де королі були б знаряддям в руках у духовенства. Парадокс, що саме ідея теократії на цьому етапі сприяла початку посилення королівської влади. Радниками королів, ініціаторами боротьби за єдність ставали представники духовенства. Нап-д, у Франції у витоків централізації в 30-50-х рр.ХІІ ст. стоїть канцлер Сугерій, радник королів Людовіка УІ і УІІ. Канцлерами в Англії теж як правило були архієпископи Кентерберійські. Опорою правителів держав Піренейського півострову теж були представники духовенства, які були найвпливовішими членами королівської ради (створення єдиного Іспанського королівства в 1479 р. нероздільне з ім’я Торквемади, який очолив іспанську інквізицію, що стала знаряддям боротьби не тільки з єретиками, але й політичними противниками сильної королівської влади).

В середньовіччя домінувала концепція універсалістського розуміння держави (ідея, що ідеалом політичного розвитку Європи є відродження єдності під назвою “Риська імперія”. Недарма франц.історик Фюстель де Куланж писав у ХІХ ст.: “Римська імперія впала, але про це ніхто не здогадувався”), що відповідно вплинуло на характер міжнародних відносин, в яких провідною лінією стане прагнення інтегрувати Європу через ідею Священної Римської імперії.

Образ єдності християнського світу постійно вступав в протиріччя з політичними реаліями становлення самостійних держав в Європі (вже варварські королівства виступали новими утвореннями на етнополітичній основі). Ці протиріччя знаходили прояв не тільки у військово-політичних конфліктах, наприклад, німецьких імператорів та французьких королів, італійській політиці німецьких імператорів. Носіями універсалістських ідей виступали значні соціальні групи політичної та інтелектуальної еліти середньовічної Європи, вона впливала на світогляд монархів. Однозначно визначити її негативну або позитивну роль для епохи навряд чи можливо. Бо в одних випадках вона стримувала формування ідеї самостійної суверенної держави, як в Німеччині, в інших стимулювала формування етнічної самосвідомості, суверенітету, як в тій же Франції.

Становлення центр.держави можна умовно розглядати як ряд етапів, на яких переплітаються напрямки цього процесу: територіальне об’єднання, розширення соціальної бази королівської влади, ліквідація приватної влади, місцевого самоуправління і створення апарату публічної влади. Головними противниками, організаторами опозиції королям виступала феодальна аристократія.

Етапи: 1. територіальна консолідація, що є завершальним моментом епохи феодальної роздробленості. В кожній державі утворюються кілька могутніх і впливових військово-політичних центрів (н-д, Франція – герцогство Нормандія, Аквітанія, графство Анжу та ін.; Німеччина - Саксонія, Баварія, Франконія, Бранденбург, Австрія та ін.; Піренеї - Португалія, Леон і Кастилія, Арагон і Каталонія). Хронологічно - приблизно ХІІ-ХІІІ ст.

2. Початок формування єдиної території - створення ядра майбутньої держави. Як правило це відбувається через військо-політичний конфлікт, в результаті якого єдиний територіальний комплекс. Найчіткіше це знайшло прояв у Франції за Філіпа ІІ Августа (1180-1223), якому вдалось підпорядкувати собі ¾ території країни.

Наслідком феодальної роздробленості, стало приближення владних функцій до конкретних територій, стало формування середньовічного сепаратизму, що знайшов свій прояв в замкнутості областей, земель, окремих міст, розширенні корпоративності середньовічного суспільства Саме на цій основі почнеться будівництво централізованих держав.

3. Розширення соціальної база монархії, як і створення структури органів публічної пов’язані з формуванням станово-представницьких органів, які стали знаряддям для створення єдиного законодавства, єдиної адміністративної системи, армії, монети - ХІІІ-ХУ ст.

Уже на цьому етапі йде боротьба за два напрямки централізації: 1/ універсалістський - створення поліетнічних імперського типу держав (боротьба Англії і Франції під час Столітньої війни - в 1420 р. за миром в Труа ці держави повинні були об’єднатись в єдину англо-французьку імперію. німецькі імператори з династії Габсбургів в ХУ ст. почали поєднувати під своєю владою чеські, угорські, нідерландські, іспанські та ін. території. Данія боролась за владу над Норвегією, Швецією, Фінляндією. Франція в кінці ХУ ст. претендувала на включення до королівства італійських земель);

2/ національний - створення централізованих держав на одно етнічній основі - база для розвитку національної держави (Англія, Франція, Португалія, Іспанія, Швеція, Данія тощо).

4. Завершення територіальної централізації відбудеться з визначення кордонів держав, тобто остаточним територіальними розмежування країн та встановленням абсолютизму, який формував суверенітет на чітко означеній території. Хронологічно - кінець ХУ-середина ХУІІ ст.

Результати боротьби між 2 напрямками визначили типи державних утворень, які з невеликими змінами визначать карту Європи ХУІІ-ХІХ ст.: національні централізовані держави (де об’єднання територій королями сприяє етнічній консолідації середньовічних народностей в нації - Англія, Франція, Данія, Швеція, Голландія, Іспанія та ін.); поліетнічні імперії (Австрійська, Російська, Османська); територіальні держави-князівства (в Німеччині система князівств, з яких найвпливовішими були Саксонія, Баварія, Пфальц, Пруссія; в Італії - Венеціанська республіка, Міланське герцогство, Папська держава, Неаполітанське королівство, Савойське герц. тощо).

Хід централізації вирішував долю сепаратизму: або він трансформувався в провінційну територіальну централізацію (як в Німеччині та Італії), або відбувалось об’єднання територій в єдину державу. Але централізовані монархії протягом довгого часу формували відносини з територіями через вирішення проблеми сепаратизму. Відбувалась або бюрократична гомогенізація, що вела до уніфікації, унітарної держави, або сепаратизм закріпляв свої права через складну і важку трансформацію в федератизмі. Це був важкий процес, що вилився в боротьбу тенденцій бюрократичної уніфікації та еволюції сепаратизму в федералізм. Результат такого протистояння залежав від комплексу факторів, які ми можемо постежити на прикладі історичної долі територій у Франції та сусідніх Нідерландах.

Процеси завершення централізації супроводжувались війнами як в середині країни (війна Червоної та Білої Троянд в Англії 1455-1485 рр.; війна короля Людовіка ХІ з бургундським герцогом Карлом Сміливим та створеною ним Лігою суспільного блага, куди ввійшли аристократи-противники короля в 60-70-х рр. ХУ ст.), так і загальноєвропейськими конфліктами (так звані Італійські війни 1494-1559 рр. між Францією та Габсбургами, Тридцятилітня війна 1618-1648 рр.). Вестфальський мир 1648 рр. закріпив кордони новоутворених держав (гарантами їх недоторканості ставали Франція і Швеція). Утворилась система європейських держав.