Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Емпірична філософія Ф. Бекона.

Поиск

Ф.Бекон-родоначальник нової форми ангійського матеріалізму і всієї тогочасної експе-риментальної науки.Саме він сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченої сукупності речей.Матерія,за Беконом перебуває у русі,під яким він розумів активну внутрішню силу”напру-гу”матерії і назвав 19 видів руху.Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії. Головне завдання філософії Бекон визначає як пізнання природи і оволодіння її силами,а для цього треба розробити відповідний метод,який би вів до істини,правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини.Новий метод може зустріти на своєму шляху примари,забобони,ідоли, які віволікають пізнання від істини.Він визначив систему примар.”Примари Роду”, пов’язані з недосконалістю людського розуму і органів чуття. “Примари Печери”зумовлені індивідуальними особ ливостями людини,вони є суб’єктивне ставлення людини до природи.”Примари Площі” проникають у пізнання разом зі словами та іменами.”Примари Театру” породжуються сліпою вірою людей в авторитети. Щоб очистити пізнання від примар треба бути вільним і самостійним у своїх твердженнях та висновках,бо істина є дочкою часу.Об’єктом пізна-ння у Бекона є природа,а методами-наукова індук-ція та експеримент.

Бекон,будучи засновником методологічного рівня наукового пізнання,виступає проти схоластичної методології,вузького емпіризму.Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення 3 можливих шляхів пізнання: *шлях павука,тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе;*шлях мурахи-однобічний емпіризм-пізнання і нагромадження голих фактів;*шлях бджоли-справ-жній шлях науки, як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній науковець перетворює емпі-ричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Метод наукової індукції(сходження від одиничного до теоритичних узагальнень)Бекон вважає справж-нім методом наукового пізнання природи.Бекон обгрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стає його фундато-ром.Бекон не заперечував існування Бога.Він виз-нав існування двох істин:божественної і земної. Його афоризм”Знання-сила”-виражає ідею високої ролі експериментальної науки,яка дає людині практичну користь.

 

Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Р. Декарта.

Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання навколишнього світу.

Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно існують в розумі.

Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:

Перше правило – визначення принципів, начал. Друге правило – аналітичне вивчення природних явищ, тобто слід ділити складну проблему на простіші, і робити це доти, поки речі не стануть ясними і очевидними. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від них до складніших. Четверте правило – досягнення повноти знань, послідовність і ретельність дедуктивного виведення, докладний огляд всіх ланок.

На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені.

Декарт розробив вчення „вроджених ідей”, які, на його думку, приховані в глибині інтелекту й можуть бути усвідомлені лише інтуїтивно. Це ідея Бога, аксіоми математики тощо.

Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Він був засновником філософського раціоналізму – напрямку в теорії пізнання, згідно з яким його істини мають своїм джерелом не чуттєве пізнання, не емпіричний досвід, а розум. Раціональні, логічні ознаки достовірного знання, його загальність і необхідність, Декарт вбачав у математиці, її аксіомах. Ці ознаки не даються у досвіді і його узагальненні, а взяті з самого розуму, його ідей, котрі природжені йому. Це, безумовно, безпідставна точка зору. Бо вона заперечує пізнання в його єдності з чуттєвим досвідом, практикою. Раціоналізм фактично відкидає ту достовірну істину, що єдиним джерелом знань є чуттєвий досвід людини, вплив зовнішнього світу на її органи відчуттів.

 

 

Натуралістичній пантеїзм Б. Спінози.

Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза. З точки зору Спінози, світ - це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

 

Філософія Просвітництва.

Просвітництво-культурно-історичний термін, /вперше використали Вольтер і Гардер/,що відби-ває певну епоху розвитку людства,сутність якої полягає в широкому використанні розуму для сус-пільного прогресу.Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій 14-15ст.,але відрізняєть-ся більшим раціоналізмом і критичністю.Голов-ним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму прородні принципи суспільного життя.З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права,моралі,економіки,політики. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких країнах східної Європи,які сприяли ство-ренню і розбудові громадянського суспільства.

ФП порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ.Велике значення мали твори Монтеск’є, де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою.З агалом Монтеск’є висував ідею величезного географічного фактору/територія,клімат,родючість землі…/ в розвитку суспільства. Але він не заперечував ролі способу життя,способу виробництва. Проголосив ідею загального миру.

Вольтер у своїх творах.висував ідеї,спрямовані проти феодалізму та кріпацтва,він боровся проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспотії вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних. Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”,тобто вченого,розум ного царя чи імператора,але наприкінці свого жит-тя схилився до того,що найкращим держ.устроєм є республіка. Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо торкається питань розвитку цивілізації,держави, моралі. Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова. Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і насолоди і намагається уникнути страждань. Цивілізація,твердить він,псує людину,погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованоті, поміркованості. Розподіл праці,який має величезне значення для прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки людина втрачає цлісність. Звідси вже крок до визнання проблеми відчуження людини в суспілстві. У вихованні Руссо спирався на чутя людини,звертався до її щирого сеця. В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві. Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.

 

Теорія пізнання І. Канта.

Його теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1- Кант займався переважно природ-ними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загаль-ній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто в цей період в філосо-фії Канта переважали матеріалістичні позиції.

2, так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуа-лізм,і агностицизм,і ідеалізм.

У центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання. Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта. Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи. Перш ніж пізнавати світ,потрібно пізнати своє пізнання, втановити його межі і можливості. Це був великий поворот філософії до людини. Він вважає,що людський розум пізнає в не “речі в собі”,а явища речей,результат їхньої дії на органи чуття людини.”Речі в собі”стають явищем завдяки апріорним формам споглядання/простір, час/ та апріорним формам мислення /якість, кількість, причинність, реальність/, тобто таким формам, які мають позадосвітне походження. Наступна сходинка пізнання-це розум,який,за Кантом,завершує мислення і при цьому,не створюючи нічого нового,сам заплутується у невирішених протиріччях-в т.з. ”антиноміях” чистого розуму. Кант вважає,що таких антиномій чотири,але вирішити їх неможли-во,оскільки кожну з тез,що складають антитомії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки даілектичної логіки,де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.

Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідно-шення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про ндісторичну, незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив/закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 326; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.148.108.174 (0.011 с.)