Мистецтво скифів. Звіриний стиль.

Обожнювання сил природи, тварин спричинило розвиток звіриного стилю у скіфському мистецтві. Характерним для нього є зображення тварин, частин їхнього тіла і особливо боротьби між хижаками. Про розвиток мистецтва скіфів розповідають пам'ятки, що репрезентують високий рівень не лише їхнього матеріального виробництва, а й свідомості та інтелекту. Мечі, кинджали, військове спорядження коней, жертовні ножі - скіфські майстри прикрашали художнім орнаментом і візерунками з широким використанням золота. Скіфи навчалися художнього ремесла у своїх сусідів - греків-колоністів. Значну частину найдених археологами художніх творів виготовляли на замовлення багатих скіфів висококваліфіковані грецькі майстри. Численні знахідки скіфської культури зберігаються у Петербурзі в Ермітажі, у Київському музеї історичних коштовностей та деяких інших музеях.

По одній з версій, на виникнення унікального "скіфського звіриного стилю" вплинули бронзові вироби з провінції Ордос у Північно-Західному Китаю, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело - Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я, перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів (VII-V ст. до н.е.) і Сасанидів (III-VII ст. н. э.). Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом. За посередництвом грецьких колоністів це мистецтво потім асимілювалося з "скіфським". Висловлювалися версії про місцеве, сибірське походження "звіриного стилю" і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX ст. до н.е., але риси оригінального стилю складаються до VII ст. до н. е. Майстри євразійських степів кували зброю - акінакі (короткі скіфські мечі), щити, робили кінську збрую, бляхи, пряжки, псалії (вудила) - стрижні, увінчані головою звіра, казани, дзеркала, ритуальні навершшя жезлів. Зображення звірів в епоху, що передує появі окремих осередків декоративного і прикладного мистецтва, не прикрашали, а виявляли, позначали і підсилювали функцію предмета. Персонажів "звіриного стилю" небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птаха), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. Серед хижаків - пантери, леви, ведмеді, лисиці. Однією з головних особливостей "звіриного стилю" є контраст чистих поверхонь, гладких обсягів тіла тварини, вирішених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість зумовлена оригінальною технологією: скіфські майстри воліли не ліпити, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску модель майбутнього виливка з металу. Звідси характер трактування форми тіла тварини - великими площинами з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з дерев’яними різьбленнями. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Так, на лапах пантери і на її хвості можна розглянути мініатюрні зображення зсілих хижаків. Замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом "зооморфних перетворень", інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії. Не можна не віддати належне гостроті погляду скіфських художників, що могли точно виразити сутність кожного звіра. Треба відзначити також схильність творців звіриного стилю до орнаментальної розробки деталей. Так, роги оленя найчастіше перетворюються в рослинні завитки або закінчуються стилізованими пташиними голівками. Прекрасне художнє сприйняття і відчуття матеріалу дозволяли стародавнім майстрам надавати будь-якому побутовому предмету обліку того чи іншого звіра. Пози тварин також своєрідно умовні, вони не виражають рух або дію. Багато образотворчих деталей є "кочуючими", незалежно від породи звіра вони переходять з одного зображення на інше. Усі ці незвичайні композиційні прийоми свідчать про вплив якихось особливих факторів. Можна також помітити, що у всіх випадках вигадливі пози звірів, їх фрагментизацію і гіперболізацію деталей, які додержуються принципу замкнутого, компактного силуету. Вписуючи зображення в замкнутий формат виробу, майстер прагне максимально заповнити поверхню - це принцип декоративного мистецтва, що яскраво проявився ще в одному східному "килимовому", або орієнталізуючому, стилі античності. Прагнення до максимальної щільності приводило до цікавого явища: "загадкових картин", у яких контур одного звіра вписується в інший і продовжується в третьому. У подібних зображеннях трохи "зрослих" звірів можуть мати загальні деталі - голови, роги, копита. Розгадати такі зображення досить важко. Декоративне узагальнення і акцентування деталей приводить до типізації, а стилізація поєднує різні форми в один декоративний образ звіра. До прийому орнаменталізації можна віднести, обігравання отворів, порожнеч у зображенні, що підсилюють його компактність. Цей прийом розрахований на сприйняття з відстані, отвори виділяються на темному або на яскравому кольоровому тлі. Круглі виїмки - ока, ніздрі тварини, - так само, як і орнаментальні поглиблення, заповнювалися кольоровою емаллю, що цінувалася в той час однаково з дорогоцінними каменями й ефектно виділялися на тлі золота. Цей прийом входить у загальне поняття "поліхромного стилю". У мистецтві скіфів, як і в перському, зустрічається прийом симетричного подвоєння зображення, умовно названий "геральдичним", або антитетичним (від греч. antithesis - протилежність). Мистецтво скіфів V ст. до н.е. іноді називають "скіфським барокко" через його вичурність і пишну орнаменталізацію деталей.

Раннє скіфське мистецтво.

Раннє скіфське мистецтво представлене творами торевтики - прикрасами озброєння, одягу, кінської збруї, начиння. Ці прикраси виконані в звіриному стилі, в якому знайшов свій вираз світогляд скіфських племен.. Ці зображення повні життєвої переконливості. Художня форма лаконічна: відкинуто все випадкове, підкреслено найбільш характерне. В Ермітажі зберігається олень зі станиці Костромської (Краснодарський край), зроблений з масивного золота, який служив окрасою щита, майстерно передано рух, майже польоту: його ноги не торкаються землі, мускулиста довга шия і породиста голова спрямовані вперед, великі гіллясті роги відкинуті назад, що посилює враження руху (фото1). Внутрішній ритм чіткий, простий та динамічний. Форма у цілому дуже компактна і лаконічна, в ній немає жодної випадкової лінії. Такими ж дуже простими образотворчими прийомами досягнута гранична виразність у золотій пантері з Келермеського кургану 6 ст. до н. е. (фото.2) Це зображення розлюченого звіра, який готується до стрибка. Подовжена шия посилює враження гнучкості і сили. Хвіст і лапи пантери покриті зображеннями звіра, який згорнувсь, немов в клубок. Око інкрустоване, у вусі знаходяться перегородки зі слідами емалі. Ця техніка інкрустації, а також самий мотив пантери запозичені скіфами зі Сходу. Пантера з Келермеса - один з найбільш характерних пам'яток скіфського мистецтва. Умовність зображення в ранньоскіфському мистецтво не знищує силу і експресію образу. Твори скіфської торевтики з Келермеса і Литої могили (Мельгуновскій скарб) займають значне місце серед пам'яток скіфського мистецтва 6 ст. до н.е. На золотій обкладці скіфського короткого меча (так званого «акінаку»)(фото 3), на широкій пластині вгорі вміщено типово скіфське зображення оленя. Уздовж країв проходить виконана в рельєфі низка простуючих одне за одним фантастичних тварин, то з тілом лева, то бика, з головою барана або лева, або з людською головою, з крилами у вигляді великих риб; кожне з чудовиськ тримає лук з натягнутою тятивою. Образи цих фантастичних тварин, а також мотив грифона привнесені в скіфське мистецтво з кола давньосхідних релігійно-міфологічних уявлень, пов'язаних з релігійно-міфологічними уявленнями Дворіччя.

Архітектура скіфів.
Серед пам'яток скіфської архітектури можна назвати Неаполь Скіфський. Він був збудований за зразком так званих грецьких міст-колоній. Місто було укріплене оборонними мурами з бойовими баштами заввишки до 9 м. Серед розкопаних залишків будівель знайдені фрагменти настінних розписів. Дослідники останнім часом все більше схиляються до думки, що деякі міста Північного Причорномор'я, які досить довго традиційно вважалися грецькими містами-колоніями, наприклад Ольвія, були збудовані скіфами, які чудово вміли вибирати місця для будівництва поселень: у заплавах, злиттях річок житлові споруди добре поєднувалися із навколишньою природою і були зручними дня господарської діяльності людей.

6. Архітектура античних міст-полісів Північного Причорномор’я

Так склалися історичні обставини, що суспільно-ідеологічний, економічний та культурний розвиток українських земель скіфського періоду відбувався неоднаково. Окрему зону становила лісостепова смуга з праслов'янськими і багатьма іншими племенами та окрему — землі Північного Причорномор'я. Обидві зони рівночасно роз'єднував та об'єднував Скіфський Степ.

Міські об'єднання розвивали торгово-економічні й культурні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, що переважно існували як торгово-економічні факторії окремих міст-держав материкової Греції.
Грецькі поліси, виникнувши на теренах Північного Причорномор'я, становили завершальний етап "Великої грецької колонізації", яка відбувалась в VTI-VI ст. до н.е. на теренах узбережжя Середземного, Мармурового, Чорного морів.
Сьогодні можна більше сказати про черговість виникнення цих міст. Близько середини VII ст. до н.е. в Північно-Західному Причорномор'ї засновані два поселення — Істрія у Подніпров'ї та Борисфен на тодішньому півострові.

На Боспорі Кіммерійському (Керченський і Таманський півострови) постали Пантікапей (Керч), Германосса (ст.Таманська), Німфей (Героїв-ка), Мирмекій (біля Керчі), Феодосія (м.Феодосія), Кепи та ін. У другій половині VI та V ст. до н.е. після розгрому міст Йонії персами (545 р. до н.е.) і Мілета (494 р. до н.е.) на Нижньому Подністров'ї були засновані м. Ніконій (с.Роксолани Одеської обл.), м. Офус-Тіра (м. Білгород-Дніст-ровський), низка сільськогосподарських поселень на берегах Дністровського лиману.
У VI ст. до н.е. на Західному узбережжі Тавриди виникли Керкінітіда (м.Євпаторія) і, можливо, невелике поселення на місці майбутнього Херсонеса Таврійського (м.Севастополь). Тоді утворилися також нові міста на Боспорі Кіммерійському — Фанагорія, Порфимій, Патрей, Тирамба та ін. У Західній Тавриді 422-421 pp. до н.е. вихідці з Гераклеї Понтійської заснували Херсонес Таврійський, чим і завершився процес утворення античних міст у Північному Причорномор'ї.
Пізніше в цьому регіоні утворилися міста внаслідок так званої внутрішньої колонізації. Тобто самі причорноморські міста поза участю материкової Греції заснували власні факторії. У III ст. до н.е. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, згодом — бос-порські міста Патрасій, Китей, Синдська Гавань, Калос-Лимен у Західній Тавриді.
Назви окремих міст зазнали певної трансформації. Наприклад, Ольвію в античному світі називали Борисфен. Справа в тому, що слово "ольвія" означає "щаслива". З такою назвою в Середземномор'ї виникло 11 міст, тому їм давали додаткові назви, хоча ольвійці монети свого міста випускали під назвою "ольвія".
Будівничі намагались при плануванні міст надавати їм характерних засад грецьких митрополій. Тобто у Пантікапею функціонували акрополь — де зосереджувалась політична влада; агора, де здійснювалося політичне керівництво й відбувались економічно-ділові трансакції; теммеиоси, де зосереджувалися сакральні споруди; хора, де зосереджувались функції приміських і господарських чи постачальних частин міста, тощо.
Будівельними матеріалами іноді слугували привозні мармури(мал.1), здебільшого з берегів Мармурового моря. Переважали місцеві вапняки(мал.2), різновиди яких поширені у Причорномор'ї й Таврійському півострові. Не виключено, що використовували і дерево(мал.3).

Міста за етнічним характером відрізнялись одне від одного. Найвиразнішим містом вважалась Ольвія, найменш грецьким — Пантікапей і міста Боспорського царства, де більшість населення становили тавро-руси, кіммерійці, меоти, синди і протослов'яни. Пізніше вони зосереджуються у м. Тмутаракань. Там виникає тавро-руське Тмутараканське князівство.
У побудованому наприкінці VII—початку VI ст. до н.е. поселенні Борисфен на тодішньому півострові Березань простежуються два види забудов — напівземляні та наземні споруди зі сирцю та каменю. Найпоширеніші овальні, прямокутні із заокругленими кутами, трапецієподібні житла розміром від 6 до 18 м2, заглиблені на 0,7-0,9 м.
Збереглися врізані у материк сходи у вигляді двох чи трьох сходинок, залишки ватри, домашні вівтарики, різні заглиблення у ґрунті, що слугували опорами для дерев'яних конструкцій або амфор. Покриття будівель були двосхилими або кулеподібними — залежно від форми будівлі.
В останній чверті VI ст. тут проведено капітальні перебудовні заходи. Чимало жител-напівземлянок знівельовано і замінено наземними чітко регламентованими будівлями. Прокладалися вулиці та провулки з мощениям черепками і дрібним бутом. Упродовж узбіччя вулиці, вимощеної кам'яними плитами, проходив водостік. Регулярне планування вулиць, спорудження будинків громадського призначення і храмів засвідчує, що у VI ст. до н.е. Борисфен набув вигляду античного міста. Згідно з археологічними дослідженнями — місто Борисфен існувало до III ст. н.е.
Місто Ольвія — найдавніше в Північному Причорномор'ї.

Проте майже третина міста внаслідок підняття рівня води у Чорному морі за останні 2,5 тис. років опинились під водою (рівень моря піднявся на 7~9 м). Історія міста поділяється на два основних історичних періоди.
Перший охоплює час від заснування міста — до 49-44 pp. до н.е., коли воно зазнало значних руйнувань від готської навали. Це період максимального розвитку міста в будівництві, економіці, культурі. На другу половину історичного процесу припадає І ст. до н.е.—середина III ст.н.е., коли територія міста скоротилася майже втричі і воно поступово занепало.
У перший період забудови Ольвії простежуються деякі ознаки регламентації розташування поселень. Тоді, в другій половині VI ст., місто ще не сформувалось. Наприкінці VI—початку V ст. до н.е. споруджуються перші будівлі темменоса — вівтар, скарбниці, вимощена каменем дорога, що вела до священного гаю. Ймовірно, тоді приблизно побудована й агора. Впродовж основної вулиці, що простягалася через місто, розташовувалися землянки як основний вид житлових споруд із короткими інтервалами одна від одної.
Остаточно місто Ольвія сформувалось наприкінці VI ст. Воно стало центром громадсько-політичного, економічного й культурного життя, тут існували темменос і агора — основні компоненти античного поліса.
З V ст. різко зростає кількість населення і посилюється щільність міської забудови. Навколо міста споруджуються оборонні мури з баштами. Водночас зміцнюється і розвивається нижнє місто, де працюють театр та рибний ринок, еклесіастерій — будинок зібрань народних зборів.
Міські ансамблі створюються за архітектурними зразками, привнесеними з митрополії, тобто будівлі за ордерними системами, оформлені колонадами із капітелями, фронтонами, акротеріями, фризами, декоративними статуями, рельєфами на античні теми.
Напевно, будівельниками-проектантами і виконавцями на початках були видатні майстри грецького мистецтва. Відомо, що на терені Ольвії знайдено підставу статуї з підписом Праксителя.
За однією з легенд Геродота, скіфський цар Скілур мав у Ольвії свій будинок, прикрашений виконаними в білому мармурі грифонами і сфінксами.
Розташований в центрі міста темменос огороджувався кам'яним муром. Тут будувався іонічний храм Аполлона Дельфінія, в центрі ділянки — монументальний вівтар. Вівтарі споруджувалися на терені священного гаю. В місті розбудовувалися агора, торгові ряди, гімнасія, широкого розвитку набула хора.
Розквіт Ольвії припиняється з останньої третини IV ст. до н.е., коли облогу міста здійснили війська полководця Александра Македонського Зопіріона. Спустошеними були поселення хори міста, його мешканці відпустили на волю рабів, надали права горожанства чужинцям.
Найактивніше відродження Ольвії відбувається після зняття облоги Зопіріона. Територія міста сягає максимальних розмірів — 55 га, а кількістю населення — 15-20 тис. Перебудовуються райони, поновлюються укріплення фортець, розвивається архітектура.
На темменосі у цей період споруджуються два нових храми доричного ордера — пергптергальний –храм Аполлона Дельфіній і актовий, або перестильний храм Зевса, закінчується формування агори, торговельних та адміністративних установ.
Найбагатші міщани мешкали в центрі Ольвії, де виявлено будівлі, андрони (підлога парадних приміщень) яких мали мозаїчні вимостки. Наприкінці III—початку II ст. до н.е. виникла тривала економічно-політична і воєнна криза. У II ст. місто зазнає політичної залежності від скіфського царя Скілура. В той період припиняється будівництво, зникають споруди темменоса.
Упадок Ольвії закінчився нашестям готських племен, очолюваних Буребістом, які практично зруйнували місто. Після певного незначного піднесення (І—II ст. н.е.), у III ст. внаслідок готських завоювань місто перестає існувати.
Відомим центром античності у Північному Причорномор'ї було м. Херсонес Таврійський, розташоване поблизу сучасного Севастополя на мисі поміж Пісочною і Карантинною затоками.

Археологи припускають, що у VI ст. до н.е. тут могло існувати невелике іонійське поселення чи факторія.
Відома так звана громадянська присяга херсонесцгв, напис якої на мармуровій плиті зберігся майже повністю, за винятком частини прикінцевої фрази. До наукового обігу пам'ятку увів В.Латишев, котрий окреслив її походження кінцем IV—початком III ст до н.е. На його думку, присягу складав кожний мешканець Херсонеса при вступі до числа громадян.
Інші дослідники, зокрема С.Жебельов розглядають присягу як реакцію владних структур на невдалий заколот, звідси — вимога до громадян підтвердити свою лояльність. Вчений запропонував певну послідовність тексту "присяги" і відповідно висловив припущення щодо внутрішніх заворушень на землях Херсонесу, наявності зрадників, заколоту, змовників заколоту і зради.
Документ, тобто громадянська присяга херсонесців, привертає увагу в контексті вивчення політичних, економічних, міжетнічних особливостей життєдіяльності Херсонесу.
У релігійному відношенні херсонесці вшановували грецьких богів — Зевса, Гею, Геліоса і водночас зважали на заступництво богині Діви. Дослідники вбачають богиню Діву культовим образом автохтонів краю — таврів (Діва згодом ототожнюється з Артемідою). Тому зобов'язання охороняти "састер" засвідчує первісне святилище Діви; "састер", за висновком С.Жебельова, розміщувався близько 100 стадіїв (17,7 км) від Херсонеса на мисі Парфенія (тепер — Фіолент). Отже, це божество-ідол таврів, запозичене греками. (С.А.Жебельов. Херсонесская присяга //Изв. АН СССР. — 1935. — № ю. — С. 913-939).
Присяга громадян Херсонеса. Початок III ст. до н.е. Мармур.
(1) Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленнями херсонесців.
(2) Я буду однодумним стосовно порятунку і свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіду, Прекрасної гавані, ні інших укріплень, і решти території, якою херсонесці керують чи керували, [не видам] нічого, нікого, ні елліну, ні варвару, а оберігатиму все це для херсонеського народу.
(3) Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів.
(4) Я буду ворогом зловмиснику і зраднику або тому, хто схиляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Прекрасну гавань, чи укріплення і територію херсонесців.
(5) Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для держави і громадян.
(6) Я оберігатиму для народу "састер" і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може завдати шкоди державі.
(7) Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам.
(8) Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступни-ків, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно із законами.
(9) Я не чинитиму змови ні проти херсонеської громади, ані проти будь-
кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; коли я ввійшов з кимось
у змову чи пов'язаний якоюсь клятвою чи обітницею, то мені, який зламає
це, і тому, що мені належить, нехай буде краще, а тому, хто дотримується
цього, — навпаки.
(10) Якщо я дізнаюсь про якусь змову, реальну чи планову, я доведу про це до відома деміургів.
(11) Хліб, що звозять з рівнини, я не продаватиму й не вивозитиму з рівнини в будь-яке інші місце, а тільки в Херсонес.
(12) Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію всього цього нехай буде благо — мені самому і нащадкам, і тому, що мені належить, а противнику нехай буде лихо — і йому самому, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ні море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжують легко...
Херсонес як античне місто — факторія Гераклеї Понтійської, засноване 422-421 pp. до н.е. Від початку заснування Херсонес мав регулярне прямокутне планування. На схід від геометричного центра міста була побудована агора. Головна поздовжня вулиця східної частини міста виходила ще на одну площу, яку займав храм, решта території була розбита на прямокутні квартали. Поруч із головною поздовжньою вулицею розміщувався театр. Площа міста у V ст. н.е. сягала 35 га. Існування Херсонеса в середовищі ворожих племен спричинилося до побудови могутніх захисних укріплень. Бурхливий розвиток Херсонеса спостерігається наприкінці IV ст. до н.е., коли місто підпорядковувало собі Керкінітіду і Калос-Лімен.
Херсонес кінця IV—середини І ст. до н.е. постає містом з великою кількістю визначних архітектурних об'єктів. Оборонні мури міста становили комплекс стін довжиною 40-70, іноді 100 м, і башт — із яких най-могутнішою вважалася башта Зенона. її діаметр у II ст. сягав 8 м, у VIII-IX ст. н.е. — 23 м. Особливо важливим у архітектурному відношенні об'єктом був театр, що виник на межі III—II ст. до н.е. Театр неодноразово перебудовувався, у II ст. н.е. вміщував від 3 до 5 тис. глядачів.
У IV ст. н.е. Херсонес Таврійський пережив нашестя гуннів, після чого продовжував існувати у складі Візантійської імперії.
Серед численних міст античної держави Боспора Кіммерійського, таких як Пантікапей, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій, найважливішим, звичайно, був Пантікапей. Місто засноване вихідцями із Міле-та в І половині VI ст. до н.е. Пантікапей мав вільне планування, що склалося стихійно на пагорбі, де він розташовувався. Вершину пагорба завершувала фортеця акрополь, а на його схилах розташовувалась вільна забудова із житлових та адміністративних споруд. До цього комплексу прилягала територія Нижнього міста з агорою та портом.
Площа Пантікапею у період правління ранніх Спартакідів сягала 18-20 га. Місто набуло розвитку при пізніх Спартакідах (III—II ст. до н.е.). Коли територія міста збільшилась до ЗО га, було здійснено терасування схилів гори Мітридат, реконструйовано оборонні споруди. На північному схилі гори, ймовірно, розташовувалось святилище Гекати.
В місті існували ордерні культові споруди, величні оборонні мури, брами іноді прикрашувались бронзовими кінними статуями, що надавали архітектурі величного вигляду. Площі з багатими житловими та громадськими забудовами прикрашали високохудожні пам'ятки мистецтва, зокрема в період римського панування.
У Боспорському царстві широко розвивалася архітектура курганних некрополів з елементами скульптури та вишуканого настінного живопису.
Жодне з античних міст Північного Причорномор'я не збереглося. Найдовше проіснував Херсонес Таврійський (у XIV ст. місто дощенту знищили татари).
Культура цих міст, архітектура й пластика опосередковано вплинули на подальший розвиток українського мистецтва.

 

7. Скульптура та живопис античного періоду Північного Причорномор’я

Античні міста Північного Причорномор'я, які виникали тут з VII ст. до н.е., стали яскравими осередками зародження оригінальних скульптурних явищ із власними мистецькими засобами виразу і сформованим упродовж тривалого часу творчим стилем.
Численні витвори пластики, що побутували в цих містах, на початках були переважно роботами приїжджих грецьких майстрів або готовими скульптурами, привезеними із материкової Греції, які іноді належали до творів відомих майстрів грецької античної класики. Прикладом можуть бути написи на постаментах для статуй Ольвії та Херсонеса, де згадуються прізвища Праксителя, Поліклета, Стратоніда — видатних афінських скульпторів V ст. до н.е.
Невдовзі грецькі майстри, які набрали місцевих за походженням учнів чи помічників, разом утворюють нове багатоетнічне покоління митців, спільно започатковують ґрунтовану на місцевих естетичних уподобаннях античну пластику причорноморських полісів. Тут значним стає прошарок населення так званих скіфів-еллінів. Із них переважно походять автори камяної та металевої пластики причорноморських міст, котрі як творці "скіфського золота" працюють на замовлення скіфської знаті.
Найчисленніше греки проживали в Ольвії. В Пантікапею більшу частину міської знаті Боспорського царства становили не греки, що позначилося певною мірою на характері культури цього міста.
Нагадаємо, що в античній Греції, де праця митців поважалась, однак не розглядалась як елітарна професія, митці вважались ремісниками, належали до нижчих прошарків суспільства, могли бути звичайними рабами.
Водночас з активним процесом етнічного змішування населення причорноморських міст відбувався процес синкретиза-ції релігійних вірувань, фактичного утворення релігійного конгломерату як антично-грецьких та близькосхідних культів і культів степових етносів. Все це позначилось на іконографії виконуваних тут для культових функцій творів пластики.
Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійно'і пластики, авторами якої були або приїжджі майстри, або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі своїм рівнем не поступались приїжджим; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стилеві прикмети, оригінальні стилеві й ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становитимуть привозні скульптури.
Грецькі поліси Північного Причорномор'я будувались на зразок міст античної Еллади з усіма притаманними їм компонентами. Найвідоміші з цих міст — Ольвія, Пантікапей, Херсонес. Вони найбагатші на твори пластики. Крім того, чимало пам'яток скульптури знайдено під час розкопок в містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда.
У V ст. організовується республіка міст-полісів під назвою Боспорсь-ка держава, куди входять міста Пантікапей, Фалагорія, Гермонасса, Тірітака, Мірмекій, Кепи, Керкінітіда, Патрасій. Твори скульптури прикрашали площі міст, храми, місця проведення культових дійств, приватні помешкання, гімнасії, лазні тощо. Набула розвитку скульптура кладовищ і портретна пластика.
Одним із найяскравіших зразків привозної скульптури раннього періоду можна назвати голову куроса із Кеп, виконану в традиціях грецької архаїки. "Курос" у перекладі з давньогрецької мови — юнак. Кепи — античне місто на Таманському півострові, поблизу Фанагорії, столиці
Скульптура античного періоду Північного Причорномор'я191
азійської частини Боспорського царства. Виявлена 1961 р. пам'ятка — це голова статуї Аполлона із субтельно модельованим обличчям і тендітною усмішкою, що може характеризувати ранній архаїчний період скульптури еллінів.
Грецьке населення, яке мешкало на теренах сучасної України, намагалось адаптувати нове середовище для своїх побутових і естетичних потреб. Нове оточення спочатку сприймалось ними як середовище варварське й чужинське, але з плином часу воно змінюється, відбувається активна інтеграція культур, що відчутно на пам'ятках скульптурної пластики.
Характерним зразком привозної античної скульптури є кругла мармурова база (висота — 0,28 м, діаметр — 0,67 м), виготовлена для статуї, встановленої на одній із площ Пантікапею. Бокова площина бази покрита барельєфним фризом, що зображає урочисту процесію жінок у довгому просторому античному одязі. Вони, ймовірно, здійснюють одну із сакральних містерій для вшанування божества (його, мабуть, і зображала статуя на постаменті).
Рельєфна композиція сповнена тонкої пластики і плавного ритму, який збагачено різноманітним вирішенням укладу одягу окремих фігур, надає їй витонченості й грації, викликаючи асоціації з фризом Парфенона.
Численні твори збереглись із класичного періоду мистецтва Греції, тобто із V ст. З цього погляду цікава двофігурна стела з м. Ольвії, виявлена 1895 р. (висота — 0,65 м, товщина блока — 0,12 м). Стела є надгробним пам'ятником, де зберігся напис із посвятою богині, яка "дає здобич", мабуть, Афіні. Зображення з двох сторін — це оголений воїн і амазонка або скіф із сагайдаком та луком. Колись це були повнофігурні зображення. Дотепер збереглися лишень торси без голів і гомілок. Торс воїна фронтальний, він опирається на спис. Постать скіфа (чи амазонки) зображена одягнутою, озброєнням слугує лук, захований у сагайдаку. Виконання засвідчує високий рівень майстра античного рельєфу, з великою чуттєвістю передані форми тіла обох постатей, сповнені внутрішнього настрою і сили.
Можна припустити, що в причорноморських містах, організованих на зразок міст центральної Греції, скульптори і суспільство були поінформованими щодо культурних досягнень митрополії. Згідно з історичними відомостями, у V ст. до н.е. Пантікапей відвідав особисто Перікл (близько 495-429 р. до н.е.) — видатний афінський державний діяч.
З відомих творів класичного періоду збереглась виконана в дусі афінської школи Праксителя мармурова статуя юного Діоніса із Пантікапею.
Твір дуже пошкоджений, — зовсім змазане обличчя, відсутня ліва гомілка, обидві руки та чимало дрібних деталей. Незважаючи на це, скульптурі властиві внутрішня сила і виразність. Високомистецька статуя молодого бога, прекрасно збалансована, витримана в класичних пропорціях. Драперії, охоплюючи торс, гармонійно укладеними складками підкреслюють структуру тіла й органічно вписуються в загальний ансамбль твору.
Поступове становлення місцевих естетичних чинників у скульптурі зумовлене активними контактами причорноморських полісів із степовими — кочовими й осілими етносами, самобутня творчість яких часто вражала внутрішньою виразністю і гостротою.
Статуетка Афіни із Ольвії III ст. до н.е. становить явну ремінісценцію всесвітньо відомого твору Фідія. З цим твором асоціюється знайдена у Пантікапею мармурова голова Афіни та інших пластик.
Захоплює пластикою голова Геракла із Пантікапею, IV ст. до н.е. (школи Скопаса), сповнена внутрішньої емоційної напруги та динаміки. Твір за високим пластичним рівнем належить до кращих зразків античної скульптури. До цього круга Скопаса відноситься і голова бородатого Бога з Ольвії (IV ст. до н.е.) та голова юнака із Херсонеса (IV ст. до н.е.). Мармурова Майстрові іонійської школи V ст. до н.е. належить виконана у мармурі стела, що зображає верхню частину цілофігурного рельефа із постаттю юнака. Пластикою плоскорізьба не поступається кращим зразкам скульптури материкової Греції. Стела виконана у Пантікапею: в обличчі юнака простежуються індивідуальні риси, що свідчить про намагання автора надати творові нюансів портретності. За пластикою стела вирізняється суворішою лаконічною манерою, ніж скульптури античної Греції.
Більшість пам'яток пластики античного періоду, які збереглись на наших землях, становлять майже виключно археологічні знахідки. З-поміж них — мармурова стела (зображення двох воїнів у корінфських шоломах), надгробний рельєф із оголеною фігурою античного воїна, фрагментарно збережений унікальний твір — частина архітектурного фриза, виконаного з кримського вапняку. Фриз зображає битву скіфів з амазонками (IV—III ст. до н.е.). Манера виконання останнього динамікою перегукується із деякими пам'ятками скіфської торевтики в золоті й відрізняється від поширеної тут класичної грецької пластики.
Це, безумовно, робота скульптора найвищого рівня, втілення великої сили внутрішнього виразу, на який здатні тільки видатні майстри пластики.
Чимало мармурових скульптур художньо наближені до традицій Праксителя. Зокрема йдеться про мармурову голівку богині з Ольвії, сповнену лагідності та спокою.
У причорноморських містах численні пам'ятки елліністичної скульптури розташовувались на вулицях, в інтер'єрах храмів і громадських споруд. До них варто віднести мармуровий торс Діоніса із Пантікапею (III ст.до н.е., зберігається в музеї м.Керч), мармурову статую Афроді-ти із Пантікапею. Про поширеня в Ольвії скульптурних творів найвищого рівня засвідчують дві голови невеликих за розміром мармурових статуй Асклепія та Гігієї (III ст. н.е.) Можливо, це твори приїжджих скульпторів із Александры, з якою Ольвія мала на той час тісні торговельні зв'язки.
У полісах Північного Причорномор'я поширився у пластиці жанр скульптурного портрета, зокрема в містах Боспорського царства, оскільки в Ольвії та Херсонесі скульптурні портрети трапляються рідше.
Високий мистецький рівень характерний для портрета понтійсько-го царя Мгтридата VI Евпатора із Пантікапея II—І ст. до н.е. За стилем портрет наближений до пергамської школи. Це спостерігається у сильному русі голови, експресії очей, рота, внутрішній динаміці та патетиці образу. Існує інший портрет боспорського царя із довгим прямим волоссям, виконаний талановитим скульптором. Тут цілісніше змодельовані форми обличчя, на відміну від волосся, деталізованого декоративними ямками для металевих прикрас. Це наводить на думку, що їх автор походив із місцевих майстрів.
У містах Боспору на вулицях і площах встановлювались монументальні портретні статуї на повний зріст, а також кінні бронзові статуї. На терені античного міста Горгіпії виявлена вища за натуральний зріст статуя місцевого правителя Неокла із гривною на шиї. Загальний вираз статуї наголошує на вдумливості та величавості правителя.
Збереглось бронзове погруддя внучки царя Мгтридата Динамгї (І ст. до н.е.) у гостроконечній шапочці, прикрашеній срібними зірками. Дина-мія була царицею в період римської окупації Боспорського царства і, очевидно, виконувала певні вимоги завойовників.
У Пантікапею на вулицях були встановлені два мармурові повнофі-гурні пам'ятники імператора Августа, у Фанагорії — повнофігурна статуя Лівії (дружини Августа). Пантікапей відвідував сам Агриппа (римський полководець і політичний діяч). Назву Пантікапей було тоді змінено на Кесарею, а Феодосію — на Агрипію.
На одній із пантікапейських монет того часу зображено міські, мабуть, в'їзні ворота. Над воротами розміщена бронзова кінна статуя, ймовірно, портрет якогось боспорського царя або навіть римського імператора.
До художніх здобутків належить і золота похоронна маска царя Боспору Рескупоріда (III ст. н.е.). Виявив пам'ятку 1837 р. А.Ашик у м. Керч (передмістя Глинище). Маска накладалась на обличчя покійника. Це зразок ідеалізованого портрета, виконаного в античній традиції. Портрет не позбавлений індивідуалізованих ознак моделі, проте загальна пластично-лаконічна стриманість у моделюванні обличчя засвідчує про намага