Тема семінарського заняття № 9. Глава держави та уряд в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Глава держави в зарубіжних країнах:

а) монарх;

б) президент.

2. Правове становише монарха та президента як глав держави.

3. Повноваження голови держави.

4. Уряд, його місце в системі вищих органів влади.

5. Глава уряду, порядок його призначення, правове становище і роль.

6. Повноваження уряду:

а) в галузі державного управління;

б) в законодавчі сфері;

в) в зовнішньоекономічній сфері;

г) надзвичайні повноваження.

Методичні вказівки

Виконавча влада - одна з трьох гілок державної влади, на яку покладається обов’язок по безпосередньому управлінню справами держави. Вона існує на різних щаблях державної організації, та найбільш чітко виявляється на центральному рівні, де її репрезентують глави держав та уряди. На відміну від представницьких органів, система органів виконавчої влади складає єдину вертикаль, де посадові особи та державні органи нижчого рівня зобов’язані виконувати не лише закони а й вказівки та нормативні листи вищих за статусом державних органів та посадових осіб.

В зарубіжних країнах прийнято розділяти центральну виконавчу владу, на моністичну центральну виконавчу владу що існує в президентських республіках, в яких президент поєднує функції глави держави та уряду, та дуалістичну. Дуалістична центральна виконавча влада існує в парламентських та змішаних республіках і в конституційних монархіях. В цих країнах глава держави та глава уряду існують відокремлено.

Монарх є главою держави в країнах з монархічною формою правління. Влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи корпусу та передається у спадок від одного представника правлячої династії до іншої. Студентам на семінарському занятті потрібно розглянути системи престолонаслідування, які існують на сьогодні в монархічних країнах, умови спадкування (кровне рідство з монархом, релігійний ценз та належний шлюб) крім того, слід звернути увагу на те, що монарх є особою недоторканою та безвідповідальною. Безвідповідальність монарха має два аспекти – політичний та загальноправовий. Крім того, слід розглянути і інші привілеї, які законодавчо визнаються за монархом (право на особисте утримання, права на власний двір тощо), а також на те, яке значення відіграє монархія в сучасному світі.

Президент є главою держави в країнах з республіканською формою правління. Він може займати різне становище в системі державної влади: бути лише главою держави (Німеччина); одночасно главою держави та всієї вертикалі виконавчої влади (США, Бразилія); главою держави та фактичним керівником уряду при наявності особливої посади прем’єр – міністра (Франція, Єгипет).

Президент як вища посадова особа республіки завжди обирається. На семінарському занятті слід звернути увагу на умови та способи обрання президента, які існують в світовій практиці, а також на основні аспекти, які характеризують його правове становище.

В літературних джерелах наводяться різні переліки повноважень (компетенції) глави держави, однак при їх узагальнені можна виділити найбільш характерні та специфічні повноваження:

– представницькі функції глави, держави та повноваження в сфері зовнішньої політики;

– повноваження в сфері духовного управління;

– повноваження, пов’язані з діяльністю парламенту та повноваження в законодавчій сфері;

– повноваження у військовій сфері (в тому числі в сфері питань війни та миру);

– повноваження в сфері правосуддя;

– повноваження в сфері правового статусу людини;

– повноваження в сфері державної безпеки;

– повноваження в сфері надзвичайних ситуацій;

– дискреційні повноваження глави держави.

Ці питання вимагають деталізації на семінарському занятті.

Уряд це вищий політичний колегіальний орган, який очолює державну адміністрацію та здійснює загальнонаціональне управління. Для визначення місця уряду в системі органів держави, доцільним буде проаналізувати його взаємовідносини з главою держави та парламентами в зарубіжних країнах, а також зупинитися на парламентському та позапарламентському способах формування уряду. При аналізі внутрішньої структури уряду слід виходяти з того, що тут можна виділити дві основних системи –– континентальну систему структури уряду та англосаксонську.

З точки зору партійного складу виділяються уряди –– однопартійні, коаліційні, національної єдності парламентської меншості та службові (ділові) уряди.

Компетенція уряду в більшості конституцій зарубіжних країн визначається самими загальними фразами, оскільки фактична компетенція уряду не може бути чітко визначеною, через те, що її межі постійно змінюються. Взагалі в системі вищих органів державної влади уряд найбільш активний та динамічний елемент, який в найменшій мірі підпадає під правову регламентацію. Він знаходиться над усіма іншими –– вищими органами державної влади і не є підконтрольним із зовні, що дає йому можливість самостійно визначати обсяг своїх повноважень.

В загальних рисах можна визначити наступні групи повноважень (компетенції) уряду:

– управління державним апаратом;

– виконання законів на основі конституції;

– контроль над законодавчою діяльністю парламенту (законодавча ініціатива та право вето);

– нормовстановлююча діяльність;

– складання та виконання бюджету.

Література: основна [ 9, 11, 14 ]; додаткова [ 25, 33, 42, 66, 67, 72, 83, 98, 105 ]

 

Тема семінарського заняття № 10. Судова влада в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Поняття судової влади в зарубіжних країнах і її місце в системі розподілу влади.

2. Конституційно-правові принципи організації судової влади у демократичних державах та у процесі відправлення правосуддя.

3. Судові органи: види, структура та порядок формування.

4. Структура судової влади в зарубіжних країнах. Системи судів загальної юрисдикції. Спеціалізовані судові системи.Конституційний статус суддів в зарубіжних країнах та вищі органи судової влади. Допоміжні органи у здійсненні правосуддя судами. Способи формування судів.

5. Конституційно-правовий статус суддів. Вимоги до особи, що претендує на посаду судді.

6. Моделі судових систем в зарубіжних країн, їх структура та характеристика.

7. Конституційна юстиція: організація конституційних судів та конституційних рад. Чисельний склад конституційних судів (рад) та порядок обрання на посаду судді. Конституційне судочинство. Порядок розгляду та вирішення справ судами в зарубіжних країнах; Особливості судових системи в зарубіжних країнах:

· США;

· Франція;

· Великобританія;

· Японія;

· Індія.

Методичні вказівки

З точки зору підготовки до даного семінарського заняття студентам необхідно запам’ятати, що на відміну від законодавчої та судової влади, представниками якої є парламент і президент, судова влада виконується всіма судовими органами від найнищих до найвищих незалежно від свого місця в системі та вирішує конкретні справи незалежно, керуючись власною правосвідомістю та спираючись на чинне законодавство держави. Кожен судовий орган являється самостійним носієм судової влади. Сукупність судів, як правило, називається юстицією. Діяльність суду щодо вирішення правових конфліктів називається юрисдикційною, а предметна і просторова сфера такої діяльності – юрисдикцією.

Правосуддя або юрисдикційна діяльність, тобто винесення правових рішень по різноманітним конфліктним ситуаціям, які розглядаються в суді досягається завдяки застосуванню спеціальних процесуальних форм, що мають на меті гарантування прав людини і громадянина та встановлення істинних обставин справи, яка розглядається в суді.

Структура судової влади двояка: в країнах з англосаксонською системою права вони утворюють єдину централізовану систему, яка очолюється єдиним Верховним судом; у іншому випадку, а саме в країнах континентальної Європи, стуктура є полісистемною, що означає створення декількох незалежних один від одного систем загальних і спеціальних судів, які очолюються власними вищими судами.

Статус суддів, які чинять правосуддя в судовій системі передбачає виконання цими особами ряду загальновисунутих вимог, а саме: юридична освіта, стаж юридичної роботи, відсутність судимості, бездоганна репутація, приналежність до громадянства даної держави, термін проживання на території певної держави, знання державної мови та ін. Судді на посаду найчастіше призначаються, але можуть і обиратися. Свою діяльність вони здійснюють за принципами: незалежності, незмінності (до досягнення ними певного віку), несумісність іншого виду діяльності (крім наукової), гласність судового розгляду та ін.

Також, слід зазначити, окремий напрямок судочинства – це конституційна юстиція. Конституційний суд як єдиний і вищий орган конституційної юстиції в країнах Європи відповідає за здійснення конституційного контролю, тобто за відповідністю усіх нормативно – правових актів основному закону – Конституції. Американська модель здійснення конституційного котрою передбачає передачу подібних функцій усім судам загальної юрисдикції.

Важливими у здійсненні юрисдикційної діяльності є інші органи:

1) прокуратура, яка відповідає за кримінальне переслідування осіб, що вчинили злочин; за підтримання обвинувачення в суді; за нагляд щодо законності попереднього розслідування злочинів і утримування осіб в місцях позбавлення волі;

2) адвокатура, яка являється об’єднанням висококваліфікованих юристів, що можуть надавати професійну юридичну допомогу фізичним і юридичним особам щодо захисту їх інтересів у суді;

3) інші допоміжні органи (нотаріат, судова поліція, слідчі органи) досить рідко регулюються нормами конституцій і найчастіше їх діяльність відображена в поточному законодавстві держав.

Література: основна [ 9, 11, 14 ]; додаткова [ 13, 36, 41, 59, 66, 111, 113 ]