Державна податкова СЛУЖБА України

Державна податкова СЛУЖБА України

Національний університет ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

Проректор з навчальної

Та методичної роботи

_____________ М.М. Касьяненко

«____»__________ 20 ___ р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Для проведення семінарських занять

з курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”

для підготовки бакалаврів галузі знань 0304 “Право”

Напряму підготовки 6.030401 “Правознавство” денної та заочної форми навчання, 6.030402 “Правоохоронна діяльність” денної форми навчання та спеціалістів спеціальності “Правознавство” заочної форми навчання

 

Ірпінь 2011

Методичні вказівки до проведення семінарських занять складені на основі робочої навчальної програми курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”, затвердженої в 20__ році.

 

Автор О.А. Павлюх, ст.викладач

кафедри міжнародного права

 

Рецензент П.О. Селезень, к.ю.н., доцент

кафедри міжнародного права

 

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри міжнародного права,

протокол № _____ від “_____”___________ 20___ р.

 

Зав. кафедрою_______________ Л.О. Тимченко

 

Розглянуто і схвалено на засіданні Вченої ради юридичного факультету,

протокол № _____ від “_____”___________ 20__ р.

 

 

Завідувач навчально-методичного відділу О.О. Бойко-Слобожан

 

 

ЗМІСТ

Передмова.....................................................................................................................6

Форми проведення семінарських занять та шкала оцінювання роботи студента (курсанта)…………………………………………………………………………….7

Структура навчальної дисципліни...........................................................................10

Розподіл балів ……………………………………………………………….……..14

Зміст дисципліни за змістовими модулями. Плани та методичні вказівки до проведення семінарських занять..............................................................................16

Рекомендована література........................................................................................49

Основна література....................................................................................................50

Додаткова література................................................................................................51

РЕЦЕНЗІЯ

На методичні вказівки для проведення семінарських занять з курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн”,

розроблену для підготовки бакалаврів галузі знань 0304 “Право”

Напряму підготовки 6.030401 “Правознавство” денної та заочної форми навчання, 6.030402 “Правоохоронна діяльність” денної форми навчання та спеціалістів спеціальності “Правознавство” заочної форми навчання

Статус дисципліни – нормативна

 

Одним із видів навчальної діяльності студентів та курсантів денної та заочної форми навчання є семінарське заняття. Найчастіше його проводять у формі усного опитування, письмової роботи або дискусії. Тому необхідною умовою належної підготовки студента (курсанта) (далі студента) та отримання ним результативних знань в ході проведення семінарського заняття є видання методичних вказівок для підготовки студентів до семінарських занять.

Державне (конституційне) право зарубіжних країн є нормативною юридичною дисципліною, яка зазвичай вивчається студентами юридичного факультету та курсантами факультету податкової міліції. Воно тісно пов'язане з такими дисциплінами, як теорія держави і права, історія держави і права зарубіжних країн, історія політичних і правових учень про державу і право, конституційне право України і міжнародне публічне право.

Методичні вказівки містять інформацію про найважливіші категорії і положення науки державного (конституційного) права зарубіжних країн, а саме визначають: поняття, предмет і систему державного (конституційного) права зарубіжних країн, основні його джерела; поняття конституції та її спільні риси; поняття конституційного контролю та його види; поняття державно-правового статусу особи, громадянства (підданства); способи набуття та втрати громадянства; характеристику усіх відомих форм держави (форми правління, форми політико-територіального устрою, форми політичного режиму); форми народовладдя (вибори, референдуми); організацію та функціонування органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також органів місцевого самоврядування.

Оцінювання знань студента відбувається за кредитно-модульною системою організації навчального процесу, яка відповідає вимогам ECTS, а для накопичення балів автором методичних вказівок запропоновані типові завдання для проведення письмової роботи на семінарському занятті.

Методичні вказівки до семінарських занять з курсу „Державне (конституційне) право зарубіжних країн” відповідають належному науково-теоретичному та професійному рівню підготовки навчально-методичної документації, що сприятиме якісній підготовці майбутніх юристів та можуть бути рекомендовані до впровадження в навчальний процес.

 

 

К.ю.н., доцент

Кафедри міжнародного права П.О. Селезень

ПЕРЕДМОВА

Вихід нашої країни на міжнародну арену, розширення її зв’язків з іншими країни обумовлюють зростання інтересу українців до спрямованості, змісту організації і принципів діяльності державної влади у порівнянні. Такий інтерес пов’язаний з потребою використання світового досвіду в процесі реформування різних площин суспільного і державного життя України. Студенти та курсанти повинні поглиблювати рівень загальних знань про суспільство і державу.

Розглядаючи державно-правові інститути різних країн, необхідно зосередити увагу на питаннях, що можуть становити інтерес для державної практики в Україні. З цієї причини, автор “Методичних вказівок та завдань для проведення семінарських занять з курсу “Державне (конституційне) право зарубіжних країн” пропонує використовувати в рамках курсу активні методи навчання.

Такий підхід допоможе вирішити у ході семінарських занять наступні педагогічні завдання:

Ø активізувати вміння студента відтворювати професійну інформацію (термінологію, методи, принципи, факти, фабулу);

Ø розвинути здібність студента самостійно аналізувати викладений матеріал;

Ø розвинути здібність студента творчо та логічно мислити.

Відповідно до навчальних планів не семінарські заняття відведено:

1) для підготовки бакалаврів:

галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030401 «Правознавство» - 28 годин;

галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030402 «Правоохоронна діяльність» - 16 годин;

галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030402 «Правознавство» заочної форми навчання - 2 години;

2) для підготовки спеціалістів:

спеціальність 7.030401 «Правознавство» заочної форми навчання - 2 години.

ТА ОЦІНЮВАННЯ РОБОТИ СТУДЕНТА (КУРСАНТА)

Враховуючи обсяг аудиторної роботи студента і викладача у рамках курсу, на семінарських заняттях пропонується обговорювати вузлові проблеми і питання, що представляють найбільші труднощі для з’ясування та слід приділяти увагу питанням, які вивчаються особливою частиною курсу «Державне (конституційне) право зарубіжних країн».

Проведення семінарських занять з курсу рекомендовано у наступних формах: усної відповіді; написання термінологічного диктанту, взаємного рецензування робіт, організація експрес опитування, роботи з фрагментами монографій, роботи у малих групах, підготовка питань, організації прес-конференції або інтерв’ю, складання структурно-логічних схем, написання контрольних робіт із взаємною перевіркою, виступів з рефератами, проведення рольових ігор, організації дискусій.

Вибір тієї чи іншої форми проведення семінарського заняття залежить від теми і рівня підготовки академічної групи.

Оцінювання роботи студента (курсанта) на семінарському занятті:

Оцінювання роботи студента є необхідною частиною навчального процесу. Воно має за мету визначення реального рівня підготовки студента, а також надання необхідних рекомендацій, які сприятимуть подальшому розвитку його творчої особистості.

Об’єктами оцінювання є робота студентів на семінарських заняттях, а також самостійне опанування матеріалом.

Поточне оцінювання здійснюється під час проведення семінарських занять, а також в ході виконання контрольних робіт.

Знання студента та курсанта на семінарських заняттях оцінюються виходячи з того, наскільки він:

· опанував матеріалом прослуханих лекцій;

· ознайомився з основною та додатковою літературою, іншими джерелами з дисципліни які були рекомендовані викладачем для підготовки до семінарського заняття;

· може самостійно проаналізувати на занятті запропоновану йому ситуацію;

· активно чи пасивно працює під час обговорення матеріалу на занятті;

· успішний у роботі над письмовими завданнями і в період індивідуальних бесід з викладачем.

Шкала оцінювання знань студента та курсанта на семінарському занятті:

1) для підготовки бакалаврів:

галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030402 «Право»;

галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030402 «Правоохоронная діяльність» робота оцінюється за бальною шкалою:

· максимальну кількість балів за семінарське заняття отримує студент або курсант, який показує глибоке розуміння суті поставлених питань, повністю висвітлює три завдання;

· середню кількість балів за семінарське заняття отримує студент або курсант, який грамотно розкриває суть поставлених питань, добре володіє термінологічним апаратом дисципліни, але допускає незначні помилки;

· мінімальну кількість балів за семінарське заняття отримує студент або курсант, який поверхово викладає суть навчального матеріалу, робить багато помилок при відповіді на поставлені питання;

· 0 балів за семінарське заняття отримує студент або курсант, який не знає суті поставлених питань, при викладенні навчального матеріалу допускає грубі помилки.

2) для підготовки бакалаврів, галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030401 «Правознавство» заочної форми навчання; для підготовки спеціалістів, спеціальність 7.03040101 «Правознавство» заочної форми навчання робота на семінарському занятті оцінюється за чотирибальною шкалою:

· оцінка 5 - “відмінно” ставиться студентові, який показує глибоке розуміння суті поставлених питань, повністю висвітлює два завдання;

· оцінка 4 - “добре” ставиться студентові, який грамотно розкриває суть поставлених питань, добре володіє термінологічним апаратом дисципліни, але допускає незначні помилки;

· оцінка 3 - “задовільно” ставиться студентові, який поверхово викладає суть навчального матеріалу, робить багато помилок при відповіді на поставлені питання;

· оцінка 2 - “незадовільно” ставиться студентові, який не знає суті поставлених питань, при викладенні навчального матеріалу допускає грубі помилки.

 

 

Для заочної форми навчання

спеціальності 7.03040101 “Правознавство”

№ п/п	Назви тем	Кількість годин
Всього	Лекції	Семінарські (практичні) заняття	Самостійна робота студента
Т.1	Поняття, предмет, система та джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн.			-
Т.2	Загальна характеристика конституцій та інших джерел державного (конституційного) права зарубіжних країн.			-
Т.3	Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах
Т.4	Форми держави в зарубіжних країнах
Т.5	Політичний режим в зарубіжних країнах		-	-
Т.6	Політичні партії та інші громадські об’єднання в зарубіжних країнах		-	-
Т.7	Виборче право та виборчі системи в зарубіжних країнах		-	-
Т.8	Парламент в зарубіжних країнах		-	-
Т.9	Глава держави та уряд в зарубіжних країнах		-	-
Т.10	Судова влада в зарубіжних країнах		-	-
Т.11	Організація публічної влади на місцях в зарубіжних країнах		-	-
Форма контролю –контрольна робота	за рахунок семінарського заняття
Консультація		- 2
Разом годин з курсу
Семестровий контроль	Екзамен (письмово)

РОЗПОДІЛ БАЛІВ

РОЗПОДІЛ БАЛІВ

План семінарського заняття

1. Історія та сучасний стан розвитку науки державного (конституційного) права зарубіжних країн.

2. Поняття і предмет державного (конституційного) права зарубіжних країн.

3. Державне (конституційне) право зарубіжних країн як галузь права, як навчальна дисципліна та як наука.

4. Система державного (конституційного) права зарубіжних країн:

· конституційно-правові принципи;

· конституційно-правові інститути;

· конституційно-правова норма, її склад та особливості.

5. Загальна характеристика державно-правових відносин:

· суб’єкти конституційно-правових відносин;

· об’єкти конституційно-правових відносин;

· зміст конституційно-правових відносин;

6. Джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн.

Методичні вказівки

Готуючись до семінарського заняття студенти повинні мати на увазі, що поняття „конституційне право” та „державне право” в сучасній юридичній літературі розглядають як синоніми. Тому ми будемо вживати термін „ державне (конституційне) право”.

Поняття „державне (конституційне) право” зарубіжних країн не означає особливу галузь права – такої галузі немає. Існує конституційне право або державне право тієї чи іншої країни, і в кожній із них – своє (англійське, французьке, німецьке, бразильське тощо). При застосуванні терміну „державне (конституційне) право” мова може йти про узагальнене явище, про комплексне та порівняльне вивчення державне (конституційне) право багатьох країн світу, про відгалуження від єдиної науки державне (конституційне) право, а також про навчальну дисципліну.

В різних країнах державне (конституційне) право може мати свій об’єкт регулювання, а наука та навчальний курс – свій об’єкт вивчення, але основний зміст цієї галузі права, предмету науки та навчального курсу є в принципі однаковим, аналогічним.

Державне (конституційне) право організовано в певну систему. Воно складається із інститутів. Інститут державного (конституційного) права – це група норм, що регулюють внутрішньоєдиний комплекс відносин. Вивчення даного інституту дає уявлення про окремі сторони державності. На семінарі студентам слід охарактеризувати такі інститути, які притаманні конституційному праву всіх без винятку країн: інститут політичного режиму; інститут політично-територіального устрою; інститут, який визначає структуру вищих державних органів, порядок їх формування та діяльності; основи правового становища особи; основи судової системи; основи місцевого управління. Крім того, при розгляді цього питання доцільним буде зупинитися на особливостях, які притаманні нормам державного (конституційного) права, на їх характері та структурі.

Але державне (конституційне) право це не лише інститути та норми, а й практика їх застосування, яка знаходить своє відображення в конституційних правовідносинах.

По теоретичній традиції, що склалася, структура правовідношення утворює три складові – об’єкт, суб’єкт та зміст. Розкриваючи сутність конституційних правовідносин на семінарському занятті студентам слід детальніше зупинитися на характеристиці суб’єктів конституційних правовідносин, а також звернути увагу на те, що ці правовідносини, на відміну від інших, завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов’язані з різноманітною діяльністю держави. Саме така властивість конституційних правовідносин визначає їх фундаментальну природу й особливе місце в системі правовідносин.

Характеризуючи джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн слід виділити такі основні джерела: конституції; закони (конституційні, звичайні, органічні); внутрішньодержавні публічно-правові договори; регламенти парламентів та їх палат; акти глави держави та виконавчої влади; акти конституційного контролю; судові прецеденти; конституційні звичаї; релігійні джерела, правова доктрина; міжнародно-правові акти.

Література: основна [ 2, 6, 9, 12 ]; додаткова [ 9, 22, 24, 48 ]

 

План семінарського заняття

1. Поняття конституції, її сутність та зміст.

2. Способи прийняття, зміни та скасування конституцій в зарубіжних країнах.

3. Види конституцій та їх класифікація.

4. Конституційний нагляд за рубежем: його об’єкти, види та органи.

5. Особливості конституцій:

Ø США;

Ø Великобританії;

Ø ФРН;

Ø Японії;

Ø Італії;

Ø Франції.

Методичні вказівки.

Розгляд першого питання семінарського заняття доцільно розпочати з визначення поняття „конституція”. Також доцільно підкреслити, що в сучасній науці конституційного (державного) права термін „конституція” застосовується в двох основних значеннях: конституція фактична та конституція юридична. Студентам необхідно дати визначення фактичної та юридичної конституції, а також охарактеризувати її основні юридичні властивості: основний закон держави; вища юридична сила; прийняття та зміна в ускладненому порядку; особливий об’єкт регулювання.

Визначаючи сутність конституції слід підкреслити, що з цього приводу у представників різних юридичних шкіл єдина точка зору відсутня. Школа природного права бачить в ній свого роду суспільний договір, нормативісти - вищу, основну норму, інституціоналісти - статут не лише держави а й корпоративної організації суспільства в цілому, марксизм – ленінізм - продукт класової боротьби та закріплення її результатів. В сучасній науці прийнято розглядати суть конституції як юридичного та ідеологічного документів.

Щодо змісту конституції, тут слід підкреслити, що в наш час в світі нараховується більше ста діючих конституцій, які відрізняються між собою за часом прийняття, структурою, змістом. Кожна, з нині діючих конституцій, має свої специфічні індивідуальні риси. В них знайшли відображення спеціальні, національні політичні історичні регіональні та інші особливості відповідної країни. Одночасно конституціям притаманні спільні, співпадаючі риси: проголошення гасла народного суверенітету; проголошення та встановлення демократичних свобод громадян та підданих; визначення принципів організації системи вищих органів влади та порядок діяльності складових її підсистем. В сучасній науці конституційного права неодноразово робились і робляться спроби класифікувати конституції зарубіжних країн за різними ознаками. На наш погляд, студентам на семінарському занятті слід виділити наступні види класифікацій: за структурою (кодифіковані; не кодифіковані; і комбіновані); за юридичними ознаками (інструментальні та соціальні); за формою (писані та неписані); за порядком прийняття (даровані; прийняті представницьким органом, схвалені на референдумі); за періодом дії (постійні та тимчасові). Розкриваючи дану проблему, студенти мають можливість розглянути різні варіанти прийняття та внесення змін до конституцій.

Інститут конституційного контролю (нагляду) – один з найважливіших інститутів демократичної держави який виник 1803 році в США. Його правильне функціонування забезпечує дотримання основного закону та підтримує необхідну стабільність. Студентам необхідно визначити функції конституційного контролю, його об’єкти та суб’єкти. В сучасній світовій практиці виділяють два основних види здійснення конституційного контролю – децентралізований (американський) та централізований (європейський). Студентам слід засвоїти, що конституційний контроль класифікується за різними підставами. За часом здійснення розрізняють попередній та подальший конституційний контроль; за формою конституційний контроль може бути абстрактним або конкретним; за змістом конституційний контроль може бути формальним або матеріальним; за обов’язковістю проведення конституційний контроль може бути обов’язковим або факультативним; за характером правових наслідків вирізняють консультативний та ухвальний конституційний контроль.

Важливим при розгляді даного питання на семінарському занятті є визначення студентами та курсантами компетенції органів конституційного контролю, а також порядку розгляду ними та вирішення конкретних справ.

Щодо останнього питання, яке виноситься на розгляд в ході семінарського заняття, доцільним буде запропонувати студентам самостійно підготувати реферати, кращі з яких будуть розглянуті на семінарському занятті, перелік країн зазначених в плані, може бути розширеним за ініціативою студентів.

Література: основна [ 1, 9, ]; додаткова [ 35, 43, 56, 88, 89, 110, 113, 102 ]

Тема семінарського заняття № 3. Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Державно-правовий статус особи та його елементи в зарубіжних країнах.

2. Особа, суспільство і держава.

3. Державно-правовий статус інших категорій осіб (іноземців, біпатридів, апатридів, біженців) та види спеціальних режимів по відношенню до них.

4. Громадянство (підданство) в зарубіжних країнах.

5. Способи набуття громадянства. Вихід, втрата та позбавлення громадянства.

6. Принципи конституційного статусу особи.

7. Конституційні права, свободи та обов’язки їх класифікація.

8. Гарантії прав і свобод в зарубіжних країнах.

Методичні вказівки

Готуючись до семінарського заняття, студенти повинні усвідомити, що регулювання правового статусу людини складає таку різницю конституційного (державного) права, яка має виключне, якщо не вирішальне значення. Адже загально відомо, що влада існує та дає результати лише при умові, що її зобов’язуючі вимоги відносно узгоджуються, співпадають з реальною поведінкою людей.

Державно-правовий статус особи - це реальне юридично оформлене становище людини в її взаємовідносинах з державою та іншими суб’єктами. Зміст державно – правового статусу особи визначається громадянством; правосуб’єктністю; принципами державно – правового регулювання статусу особи; правами, свободами, обов’язками та заборонаи, з якими пов’язана юридично значима поведінка людей; гарантіями прав і свобод людини.

Громадянство встановлює стійкий правовий зв’язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов’язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси і виникає обов’язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина, як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов’язаний додержуватись законів держави і виконувати обов’язки, встановленні державою.

На семінарському занятті студенти та курсанти повинні розглянути основні способи набуття громадянства, які існують на сьогодні в світовій державній практиці – філіація, натуралізація, оптація, репатріація, а також способи втрати громадянства. Досить цікавим і актуальним для сьогодення буде висвітлення на занятті проблем правового статусу іноземців, осіб які мають подвійне громадянство (біпатридів), осіб без громадянства (апатридів), а також біженців.

Розглядаючи друге питання плану заняття слід сказати про те, що правовий статус особи залежить від принципових підходів держави до своїх громадян чи підданих. Відмінності в принципах державно – правового регулювання статусу особи зумовлюються особливостями політичного режиму тієї чи іншої країни, її національними традиціями, рівнем культурного розвитку суспільства та іншими обставинами.

Принцип правового регулювання статусу особи - це нормативна формула яка узагальнює юридичну практику, погляди та поведінку більшості людей, політиків, держави, її органів та чиновників до прав, свобод і обов’язків людини. Далеко не завжди ці принципи відображені в статтях законів, в більшості випадків вони якби розуміються. Примусове ставлення держави та суспільства до прав людини знаходить своє відображення в політичних заявах, державній практиці, філософській та правовій літературі.

Розбіжності в принципах регулювання правового статусу особи доцільно розглядати за допомогою методу антитези (протиставлення) двох альтернативних за своїм характером принципів.

Першу альтернативну пару утворюють принцип юридичної рівності людей перед законом державою та протилежний йому принцип правової диференціації. Другу альтернативну пару складають загальнодозвільний принцип („дозволено все, що не заборонено законом”) та дозвільний принцип („дозволено те що дозволено владою, законом”). Третя альтернативна пара: принцип юридичного балансу індивідуальних та спільних (державних) інтересів і принцип домінування суспільства та держави над особою.

Правовий статус особи міститься в правах і свободах, якими людина реально користується. Права та свободи, які відомі юридичній практиці багаточисельні та різнорідні, тому досить важливе значення має їх класифікація та систематизація.

Наука державного (конституційного) права знає багато класифікацій прав і свобод. По способу здійснення та захисту права і свободи поділяються на фундаментальні та змінні; по складу суб’єктів того або іншого права чи свободи, їх можна поділити на права людини та права громадянина; по способу здійснення права і свободи можна класифікувати на колективні та індивідуальні. Крім того, слід зауважити, що в кожній країні еволюція людської свободи та її правове оформлення проходить декілька основних стадій.

Відповідно до цих стадій права і свободи поділяються на права і свободи першого, другого та третього покоління.

Найбільш розповсюдженою на сьогодні є класифікація прав і свобод в залежності від сфер, в яких вони застосовуються, і за цією ознакою слід виділити особисті права і свободи, а також соціально – економічні та культурні права і свободи. На цю класифікацію студентам слід звернути особливу увагу під час проведення семінарського заняття.

Література: основна [ 2, 3, 14 ]; додаткова [ 6, 41, 52, 63, 66, 81, 92 ]

Тема семінарського заняття № 4. Форми держави в зарубіжних країнах.

План семінарського заняття

1. Загальна характеристика форми держави в зарубіжних країнах.

2. Класифікація та види форм держави в зарубіжних країнах.

3. Форми державного правління в зарубіжних країнах:

а) монархія (абсолютна, дуалістична, парламентська);

б) республіка (парламентська, президентська);

в) особливі форми правління.

4. Форми державного устрою в зарубіжних країнах:

а) унітарна держава;

б) федерація;

в) інші форми державного устрою.

5. Автономія в зарубіжних країнах.

Методичні вказівки

Під формою держави ми розуміємо сукупність зовнішніх ознак, які зумовлюються її змістом. В науці державного (конституційного) права розрізняють дві основні форми держави – форма державного правління та форму державного устрою.

Під формою правління розуміють структуру, правове становище та співвідношення вищих органів державної влади. Розбіжність між двома основними існуючими формами правління – монархією і республікою – залежить від того хто стоїть на чолі держави – монарх чи президент (виборний глава держави чи спадковий). Якщо глава держави виборний та змінний то це республіка, якщо спадковий, то це монархія. Існуючі в наш час форми правління в більшості свідчать про історичні традиції, чим про конкретний характер самої держави. Основні якісні особливості сучасної держави, такі як демократизм чи реакційність, централізація чи децентралізація не знаходиться в прямій залежності від форми правління. Однак, форма правління має досить суттєве значення. Вона істотно впливає на структуру державного апарату та існуючі між його окремими ланками взаємовідносини.

Студентам на семінарському занятті доцільно дати визначення монархії та визначити основні характерні ознаки абсолютної парламентської та дуалістичної монархії. При характеристиці республіканської форми правління треба засвоїти такі характерні особливості, які притаманні президентській та парламентській республікам, визначити їх позитивні сторони.

Щодо змішаних форм правління, то слід відзначити що вони сполучають у собі елементи як президентських так і парламентських республік. Серед особливих форм правління слід виділити монархію з республіканськими елементами (виборну монархію), колективну монархію та республіку з монархічними елементами (пожиттєве президентство). До певної міри сюди ще можна віднести і такі особливі форми правління як правління військової хунти, правління політичної організації, правління політичного лідера та теократичну (клерикальну) республіку.

Питання про форму державного устрою це фактично питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. В це питання входить проблема співвідношення та взаємозв’язку між різними органами (адміністративними, муніципальними, суб’єктами федерації), які існують в територіальних структурах цієї держави, з централізованими органами державної влади.

В конституційному (державному) праві виділяють дві основні форми державного устрою – унітарну та федеративну, що зовсім не виключає змішаних форм державного устрою.

На семінарському занятті студенти повинні охарактеризувати обидві ці форми та визначити їх основні характерні ознаки. Основну увагу доцільно приділити федеративній формі державного устрою, оскільки, вона досить складна і в кожному окремому випадку має унікальні специфічні особливості. Необхідно мати на увазі, що в федеративних державах існує декілька принципів розмежування компетенції між суб’єктами та суб’єктами федерації. Серед них принцип „дуалістичного” федералізму, принцип двох виключних сфер компетенції та тричленна система розмежування компетенції. Крім того слід звернути увагу на питання, що стосуються організації органів влади та управління суб’єктів федерації, та на деякі аспекти їх функціонування. В першу чергу це стосується аспектів їх фінансування.

Серед інших форм політично-територіального устрою на семінарському занятті слід розглянути регіоналістську державу, конфедерацію, унію та співдружність. Оскільки питання, які стосуються автономних утворень в зарубіжних державах виносилися на самостійну роботу, повертатися до них в ході семінарського заняття вважаємо за недоцільне.

Література: основна [ 3, 6, 10 ]; додаткова [ 70, 83, 87, 91, 96, 99, 106, 108]

План семінарського заняття

1. Поняття політичного режиму.

2. Поняття державного режиму.

3. Співвідношення політичного та державного режимів та їх характеристика.

4. Демократичний вид політичного режиму: поняття, ознаки, сутність.

5. Види демократичного політичного режиму. Різні форми обмеження демократії.

6. Антидемократичний вид політичного режиму:

6.1. Авторитарний політичний режим: поняття, ознаки, сутність. Види авторитарних режимів.

6.2. Тоталітарний вид політичного режиму та його характеристика. Вплив змін в політичному режимі на форму держави.

7. Інші види політичного режиму в зарубіжних країнах:

а) воєнна диктатура; б)теократичний або клерикальний; в) монократичний.

Методичні вказівки

Форми держави, які розглядалися в минулій темі, дають можливість скласти уяву про формальні політико-правові ознаки державності. Однак навіть знаючи форму державного правління та форму державного устрою конкретної держави, ми не отримаємо точної уяви про реальний політичний статус особи, соціальних, національних та релігійних груп, про фактичну роль державної влади в ній. У державності є такі якості, які до певної міри незалежні від тих формальностей, якими обумовлено здійснення влади в країні. Науковий аналіз держави неможливий без врахування тих методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Мова йде про політичний режим, який являє собою сукупність методів здійснення державної влади. Якщо форма правління відповідає на питання про систему побудови вищих органів державної влади, форма державного устрою – про національно-територіальну організацію держави, то політичний режим дає можливість скласти уяву про те, як здійснюється державна влада.

В основу класифікації політичних режимів покладено той чи інший тип взаємовідносин політичної еліти та населення. Іншими словами – ступінь фактичного впливу населення на політичну владу. Виходячи з цього критерію прийнято розрізняти демократичний, антидемократичний та ліберальний політичні режими.

Студентам та курсантам на занятті необхідно дати визначення кожного з цих режимів та показати їх основні ознаки. При цьому треба мати на увазі, що в літературі з конституційного (державного) права антидемократичний політичний режим в свою чергу поділяється на авторитарний та тоталітарний політичні режими. Крім того, деякі автори як самостійний вид політичного режиму виділяють теократичний режим як режим, в якому політична влада реально належить духовним лідерам, божеству, а регуляторами суспільних в тому числі політичних відносин є приписи релігійного походження, канони.

На характер політичного режиму суттєво впливає існування в країні чи відсутність системи партій і ставлення до них державної влади. Щоб визначити характер політичного режиму в тій чи іншій країні слід з’ясувати, яка партія є правлячою і саме в чому виявляється її провідна роль. При демократичному політичному режимі без політичних партій саме здійснення державної влади стає неможливим. Політичні партії є недержавними структурами. Проте вони суттєво впливають на здійснення державної влади. Тому їх діяльність відбувається в межах, визначених державними законами.

Література: основна [ 2, 3, 14, ]; додаткова [ 8, 15, 16, 22, 35, 70, 73, 76, 117]

 

План семінарського заняття

1. Громадські об’єднання в зарубіжних країнах, їх види та загальна характеристика. Поняття політичної партії, її ознаки та сутність.

2. Місце і роль партій в політичній системі зарубіжних країн. Функції політичних партій. Партії і державний апарат.

3. Класифікація політичних партій.

4. Інституалізація політичних партій. Особливості процедури створення, членство у політичних партіях, фінансування діяльності політичних партій, органи реєстрації політичних партій.

5. Партійні системи зарубіжних країн. Багатопартійність, її причини. Багатопартійні системи, їх різновидності. Двопартійні системи, їх різновидності. Однопартійні системи. Безпартійні системи.

Методичні вказівки

На семінарі необхідно дати визначення поняття „політична партія” і зупинитися на тих суттєвих ознаках політичних партій, які в цілому передбачені в законодавстві. Місце ж політичних партій в політичній системі тієї чи іншої країни краще всього розкривається через функції (основні