Constitutional law on the Rights of National Minorities

Республіка Хорватія

Конституційний Закон про права національних меншин
від 13 грудня 2002 року

Constitutional law on the Rights of National Minorities

 

I Основні положення
II Права і свободи
III Самоврядування національних меншин в одиницях самоврядування
IV Рада національних меншин
V Нагляд
VI Перехідні та заключні положення

I Основні положення
Стаття 1

Республіка Хорватія у відповідності до:

- Конституції Республіки Хорватія,
- принципів, втілених Хартією Організації Об’єднаних Націй,
- Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права,
- Заключного акту Організації з безпеки та співробітництва у Європі, Паризькою Хартією за нову Європу, та інших документів ОБСЄ, що стосуються прав людини, особливо документу Копенгагенської зустрічі (ОБСЄ) Конференції з людського виміру та документ Московської зустрічі (ОБСЄ) з людського виміру,
- Конвенції Ради Європи з захисту прав та основних свобод людини з відповідними протоколами,
- Міжнародної Конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації, Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього, Конвенції з прав дитини,
- Декларації з ліквідації всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи віросповідання,
- Конвенція проти дискримінації у освіті,
- Декларація ООН з прав осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин,
- Рамкова Конвенції Ради Європи з захисту прав національних меншин,
- Європейської Хартії з регіональних мов або мов меншин,
- Європейської Хартії з місцевого самоврядування,
- Інструмент Центральноєвропейської ініціативи з захисту прав меншин,
- Лундські рекомендацій з ефективної участі національних меншин

зобов’язується дотримуватися та захищати права національних меншин та інші основні права і свободи людини і громадянина, верховенство права, та всі інші найвищі цінності, що закріплені у власній Конституції та у міжнародному праві щодо всіх її громадян.

Стаття 2

На додаток до прав і свобод людини, що визнані у відповідності до положень Конституції, Республіка Хорватія визнає та захищає всі права, що передбачені міжнародними документами, які зазначені у статті 1 цього Конституційного Закону, щодо застережень та обмежень передбачених цими документами, без будь-якої дискримінації щодо статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного та соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, статусу отриманого за народженням або іншим чином, у відповідності до статей 14 та 17, параграфу 3 Конституції Республіки Хорватія.

Стаття 3

(1) Права і свободи членів національних меншин, що є основними правами і свободами людини, є невід’ємною частиною демократичної системи Республіки Хорватія та користуються необхідною підтримкою та захистом, включаючи всі необхідні заходи вжиті на користь національних меншин.
(2) Етнічне та мультикультурне розмаїття, дух розуміння, взаємоповага та толерантність сприяють кращому розвитку Республіки Хорватія.

Стаття 4

(1) Кожен громадянин Республіки Хорватія має право вільно виявляти свою національну приналежність, право особисто або спільно з іншими членами своєї відповідної національної меншини або спільно з членами інших національних меншин користуватися правами та свободами, визначеними цим Конституційним Законом, та іншими правами меншини та свободами, які визначаються спеціальними законами.

(2) Члени національних меншин користуються правами та свободами, які гарантує Конституція Республіки Хорватія на рівні з іншими громадянами Республіки Хорватія, а також правами та свободами які визначаються цим Конституційним законом та спеціальними законами.

(3) Права і свободи визначені цим Конституційним законом також як і права і свободи членів національних меншин, що визначені в спеціальних законах, виконуються національними меншинами та їх членами у відповідності та за умовами, передбаченими цим Конституційним законом та відповідними спеціальними законами.

(4) Будь-яка дискримінація на основі етнічного походження заборонена. Членам національних меншин гарантується рівність перед законом та рівність правового захисту.

(5) Заборонено вживати будь-які заходи, що направлені на зміну етнічної структури на територіях, населених національними меншинами, з огляду на порушення виконання та/або обмеження прав і свобод, що визначені цим Конституційним законом та спеціальними законами.

(6) У відповідності до цього Конституційного закону або спеціального закону можливе користування певними правами та свободами (залежно від кількості населення), які мають члени національних меншин в Республіці Хорватії, або в одній з її територій, та вже набутими правами та міжнародними угодами, які відповідно до Конституції Республіки Хорватія є частиною внутрішньої законодавчої структури Республіки Хорватія.

Стаття 5

Національна меншина в термінах цього закону, це група громадян Хорватії, члени якої традиційно мешкали на території Республіки Хорватія та чиї етнічні, лінгвістичні, культурні, та/ або релігійні особливості є відмінними від решти населення, та ті, хто мають стимули зберігати ці особливості.

Стаття 6

(1) Республіка Хорватія може приєднуватись до міжнародних угод з іншими державами з метою регулювання питань стосовно прав і свобод членів національних меншин в Республіці Хорватія.

(2) У випадку приєднання до міжнародної угоди, що описана в параграфі 1 цієї статті, Республіка Хорватія має створювати та покращувати умови, що необхідні для збереження та розвитку культур національних меншин та збереження суттєвих складових їхньої своєрідності, таких як, релігія, мова, традиції та культурна спадщина.

Стаття 7

Республіка Хорватія також гарантує дотримання спеціальних прав і свобод членів національних меншин, якими вони користуються індивідуально, або разом з іншими членами тої ж самої національної меншини, або там, де це передбачено даним Конституційним законом чи спеціальним законом, разом з членами інших національних меншин, зокрема стосовно:

1. використання своєї мови та письма у приватному та
суспільному житті, та в офіційній сфері;
2. навчання своєю мовою та письмом;
3. використання своїх спеціальних знаків та символів;
4. культурної автономії завдяки збереженню, розвитку та вираженню своєї власної культури, збереження та захист своїх культурної спадщини та традицій;
5. сповідання своєї релігії та заснування своїх релігійних громад спільно з іншими членами тієї ж релігії;
6. доступ до ЗМІ, та до суспільних інформаційних послуг (отримання та розповсюдження інформації) своєю мовою та письмом;
7. самоорганізація та створення асоціацій для втілення своїх спільних інтересів;
8. представництво в парламенті та місцевих органах влади, в адміністративних та судових органах;
9. участь членів національних меншин у суспільному житті та місцевому самоврядуванні через раду та представників національних меншин;
10. захист від будь-якої діяльності, що загрожує, або може загрожувати їх існуванню, та дотриманню їхніх прав і свобод;

Стаття 8

Положення цього Конституційного закону та спеціальних законів, що регламентують права і свободи членів національних меншин, тлумачаться та застосовуються з метою забезпечення поваги до членів національних меншин та інших громадян Республіки Хорватія, та для забезпечення взаєморозуміння, єдності, толерантності, та діалогу між ними.

II Права і свободи

Стаття 9

(1) Члени національних меншин мають право використовувати свої імена та прізвища мовою якою вони користуються, а також мають право на офіційне визнання їх імен та імен їх дітей через внесення до реєстрів демографічної статистики та в інші офіційні документи, відповідно до чинних правових норм Республіки Хорватія.

(2) Члени національних меншин мають право мати ідентифікаційні документи, що складені та надруковані також мовою та письмом, якими вони користуються.

Стаття 10

Члени національних меншин мають право вільно використовувати свою мову та письмо в приватному та суспільному житті, включаючи право використовувати знаки, написи та іншу інформацію мовою та письмом, якими вони користуються згідно з законом.

Стаття 11

(1) Члени національних меншин мають право отримувати освіту мовою та письмом, якими вони користуються.

(2) Освіта членів національних меншин здійснюється у дитячих садках, початковій та середній школах з викладанням мовою та письмом, які вони використовують, відповідно до умов визначених спеціальним законом про отримання освіти мовою та письмом національних меншин.

(3) Школи з викладанням мовою та письмом національної меншини можуть бути утворені для учнів, кількість яких є меншою ніж та, що предписана для шкіл, де викладання ведеться хорватською мовою.

(4) Навчальний план та програма навчання мовою та письмом національної меншини має містити окрім основної частини предмети, що є специфічними для даної меншини (рідна мова, література, історія, географія, культурна традиція).

(5) Учні що навчаються мовою та письмом національної меншини мають право і обов’язок паралельно вивчати хорватську мову та письмо відповідно до предписаної програми.
(6) Вчителі в школах, де викладання ведеться мовою та письмом національної меншини, мають бути членами тієї ж національної меншини та вільно володіти відповідною мовою та письмом національної меншини, або вчителями, які не є членами цієї національної меншини, але вільно володіють мовою та письмом відповідної національної меншини.

(7) Заклади вищої освіти мають організовувати курси підготовки викладачів для викладання мовою та письмом національних меншин в частині учбової програми, яка містить особливі предмети, що стосуються певних національних меншин (рідна мова, література, історія, географія, культурні традиції)

(8) Члени національних меншин з метою освіти меншин можуть засновувати дитячі садки, заклади початкової та середньої освіти, а також вищі учбові заклади згідно з буквою та духом цього закону для забезпечення освіти мовою національної меншини.

(9) Для учнів шкіл, в яких мовою викладання є хорватська, передбачені спеціальні заходи для викладання мовою та письмом національної меншини, як це визначається в спеціальному законі. Це відбувається згідно з програмою, яку визначає компетентний орган державної влади. З державного бюджету та з бюджетів відповідної одиниці місцевого самоврядування для цих цілей асигнуються кошти.

Стаття 12

(1) Рівність в офіційному використанні мови та письма національної меншини має додержуватися на території одиниці самоврядування, де кількість членів національної меншини становить щонайменше третину всього населення.

(2) Рівність у офіційному використанні мови та письма національної меншини також має практикуватися, якщо це передбачено міжнародними договорами, до яких приєдналася Республіка Хорватія, а також якщо це обумовлено в законодавчому акті місцевої або регіональної одиниці самоврядування у відповідності до положень спеціального закону про використання мов і письма національних меншин у Республіці Хорватія.

(3) Інші умови та модальність офіційного використання мов та письма національної меншини у представницьких та виконавчих органах, в процедурах адміністративних органів місцевих та регіональних одиниць самоврядування, в процедурах першої інстанції в державних органах, в процедурах суду першої інстанції, процедурах які здійснюються прокуратурою, державними нотаріусами та юридичними особами з державними повноваженнями регулюються спеціальним законом про застосування мов та письма меншин.
Стаття 13

Закон, що регулює використання мов та письма національної меншини та/або нормативні акти одиниць самоврядування, визначають заходи для сприяння збереженню традиційних назв, знаків та назв місць, вулиць та майданів на честь осіб, чи подій, що є важливими для історії та культури відповідної національної меншини в Республіці Хорватія, на територіях, що традиційно або чисельно значно заселені представниками відповідної національної меншини.

Стаття 14

(1) Використання знаків і символів, а також святкування національних свят меншин є вільним.

(2) В офіційному використанні знаків та символів національних меншин відповідний знак або символ Республіки Хорватія відображується одночасно з ними. Коли виконується національний гімн та/або церемоніальна пісня національної меншини, то першим виконується державний гімн Республіки Хорватія.

(3) Місцеві та регіональні одиниці самоврядування визначають у своїх нормативних актах офіційне використання та спосіб використання прапора та символів національної меншини.

Стаття 15

(1) Члени національних меншин з метою збереження, розвитку, просування та прояву їх національної та культурної особливості можуть засновувати організації, трасти, фундації та установи, а також, інституції, що займаються суспільно-інформаційною, культурною, видавничою, музейною, бібліотечною або науковою діяльністю.

(2) Республіка Хорватія, її місцеві, регіональні одиниці самоврядування відповідно до своєї спроможності фінансують діяльність установ з параграфу 1 даної статті.

(3) Назви організацій, трастів, фундацій, установ згідно з параграфом 1 даної статті, можуть містити посилання на окрему національну меншину.

Стаття 16

(1)Члени національних меншин, їх організації та самоврядування меншин можуть підтримувати контакти з особами, які мають ті ж самі етнічні, лінгвістичні, культурні та релігійні характерні ознаки, а також з юридичними особами, які знаходяться в країні цієї національності, беручи участь в освітній, науковій, культурній, видавничій та іншій гуманітарній діяльності.

(2) Організації національних меншин та самоврядування меншин можуть отримувати від органів самоврядування та юридичних осіб країни цієї національності, з ким вони розділяють ті самі характерні ознаки, згадані в параграфі 1 даної статті, газети, журнали, книги, фільми, відеокасети, звукові носії в обмеженій кількості екземплярів для власних потреб безмитно, та розповсюджувати їх безоплатно членам відповідної національної меншини.

(3) Організації національної меншини можуть провадити вистави професійних та самодіяльних культурних об’єднань, а також організовувати інші культурні та художні заходи та виставки з метою збагачення культури та своєрідності національної меншини. В таких випадках приїжджі іноземці не потребують дозволу на роботу.

(4) Члени національної меншини є вільними в сповіданні своєї релігії та у виявленні приналежності до своєї релігійної спільноти.

Стаття 17

(1) Закони, що регулюють державні інформаційні послуги, створення та транслювання радіо, та телевізійних програм, навчальну, музейну та бібліотечну діяльність, збереження та охорону культурного спадку створюють умови для кращого ознайомлення всіх громадян Республіки Хорватія, зокрема дітей та юнацтва з історією, культурою та релігією національних меншин через освітні програми, навчальний план обов’язкових та факультативних шкільних предметів.

(2) З цією метою мають вживатися заходи для полегшення доступу представників національної меншини до засобів масової інформації.

Стаття 18

(1) Радіостанції та телевізійні студії загальнонаціонального та місцевого рівня повинні отримати спеціальні завдання для сприяння розуміння програм членами національних меншин, створювати або транслювати програми створені для інформування членів національних меншин національною мовою; для заохочення та сприяння збереженню, розвитку та виявленню культурної, релігійної та іншої своєрідності меншини; для збереження та захисту національної спадщини і традицій, а також для інформування членів національної меншини в регіоні про роботу і завдання самоврядування відповідної меншини.

(2) В державному бюджеті та в бюджетах місцевих та регіональних фондів одиниць самоврядування виділяються кошти для спільного фінансування програм меншини на радіо та телевізійних станціях, які їм належать у відповідності з наявними можливостями та критеріями, які визначені Урядом Хорватії за пропозицією Ради національних меншин, або компетентними одиницями місцевого та регіонального самоврядування за пропозицією рад національної меншини.

(3) Для забезпечення права членів національної меншини на інформацію через пресу, радіо та телебачення мовою і письмом національної меншини, члени національної меншини, самоврядування меншини та організації меншини можуть брати участь в інформаційній діяльності (видання газет, створення та трансляція радіо та телевізійних програм, та діяльність агентств новин), як забезпечується цим законом.

Стаття 19.

(1) Національні меншини мають право представництва в Парламенті Хорватії.

(2) Члени національних меншин можуть обирати принаймні п’ять, але не більше ніж вісім членів Парламенту в окремих виборчих округах відповідно до закону, який регулює вибори членів Парламенту, який, проте, не відмінятиме вже наявних прав національних меншин.

(3) Національна меншина з представництвом більше ніж 1,5 % загальної кількості населення Республіки Хорватія гарантовано має принаймні одне, але не більше трьох місць в Парламенті відповідно до закону, що регулює обрання членів Парламенту.

(4) Національні меншини з представництвом менше 1,5 % загальної кількості населення Республіки Хорватія мають право обирати принаймні чотирьох членів парламенту з числа членів національної меншини відповідно до закону, що регулює обрання членів Парламенту.

Стаття 20

(1) Республіка Хорватія гарантує членам національної меншини право бути обраними в представницькі органи місцевих та регіональних одиниць самоврядування.

(2) За умови, якщо принаймні один член національної меншини, що становить більше 5% та менше 15% населення одиниці самоврядування, обирається на підставах загального виборчого права в представницький орган одиниці самоврядування; то кількість членів представницького органу збільшується на одного члена, і після обрання новообраний депутат вважатиметься членом національної меншини, який не був обраний спочатку за пропорційною системою кожного з списків виборців, якщо інше не передбачено законом, який регулює проведення виборів членів представницького органу одиниці самоврядування.

(3) Якщо вибори за загальним виборчим правом не дають результатів щодо кількості членів національної меншини в представницькому органі місцевої одиниці самоврядування, відносно відповідної національної меншини, яка представляє принаймні 15 % місцевого населення, кількість членів в представницькому органі самоврядування збільшується на кількість, необхідну для досягнення представництва; та в разі обрання [новообрані депутати] вважаються членами меншини, які не були обрані в порядку пропорційного представництва кожного списку виборців, якщо інше не передбачено законом, який регулює проведення виборів членів представницького органу місцевої одиниці самоврядування.

(4) Якщо вибори за загальним виборчим правом не дають результатів щодо кількості членів національної меншини в представницькому органі регіональної одиниці самоврядування, відносно відповідної національної меншини, яка представляє принаймні 5 % місцевого населення регіональної одиниці самоврядування, кількість членів в представницькому органі цієї одиниці збільшується на кількість, необхідну для досягнення представництва; та в разі обрання [новообрані депутати] вважаються членами меншини, які не були обрані в порядку пропорційного представництва кожного списку виборців, якщо інше не передбачено законом, який регулює проведення виборів членів представницького органу регіональної одиниці самоврядування.

(5) Якщо застосування положень параграфів 2 та 3 цієї статті не призводить в результаті до бажаного представництва членів меншини в представницькому органі місцевої одиниці самоврядування або регіональному органі самоврядування згідно з параграфом 4 цієї статті відповідно до цих положень оголошуються додаткові вибори

(6) Склад кандидатів та вибори членів до представницьких органів місцевих та регіональних одиниць самоврядування відповідно з параграфами 2, 3, 4, 5 цієї статті регулюються відповідно до закону про вибори членів до представницьких органів місцевих та регіональних одиниць самоврядування.

(7) Результати офіційного перепису населення є основою для визначення кількості членів національної меншини, необхідної для виконання положень цієї статті. Результати офіційного перепису стосовно кількості членів національної меншини в місцевих або регіональних одиницях самоврядування приводяться у відповідність до змін, які можуть бути зафіксовані в останніх підтверджених списках виборців цієї одиниці перед проведенням будь-яких виборів.

Стаття 21

(1) Одиниці місцевого та регіонального самоврядування, де члени меншини не складають більшості можуть обумовлювати в їх статутах, що члени меншини повинні бути обраними до представницького органу в межах або вище їх пропорційного представництва в загальній кількості населення даної одиниці

Стаття 22

(1) В одиниці місцевого та регіонального самоврядування (далі: одиниця самоврядування) де пропорційне представництво представників меншини вимагається положеннями даного Конституційного закону, представництво такої меншини також забезпечується в органі виконавчої влади одиниці.

(2) Представництво меншини забезпечується в уряді та судових органах відповідно до спеціального закону з урахуванням пропорційної частки національної меншини в загальній кількості населення на цій території, де уряд або судовий орган формується, та відповідно до отриманих прав.

(3) Члени національних меншин гарантовано отримують право представництва в адміністративних органах одиниць самоврядування відповідно до положень спеціального закону, який регулює місцеве та регіональне самоврядування, та відповідно до отриманих прав.

(4) При заповненні вакансій, що викладені в частинах 2 та 3 цієї статті, перевага за тих самих обставин надаватимуться представникам національних меншин.

IV Рада національних меншин

Стаття 35

(1) Рада національних меншин запроваджується для розгляду та внесення пропозицій щодо засобів регулювання та вирішення питань, що стосуються забезпечення та гарантування прав та свобод меншин. З цією метою Рада співпрацює з компетентним Урядом та органами самоврядування, самоврядуваннями меншин, організаціями національних меншин та юридичними особами, які займаються діяльністю, пов’язаною із здійсненням прав та свобод меншин.

(2) Рада національних меншин має повноваження:
- пропонувати законодавчим та виконавчим органам організовувати обговорення окремих питань, пов’язаних з життям національної меншини, особливо щодо застосування цього Конституційного закону та спеціальних законів які регулюють права та свободи меншини;
- пропонувати законодавчим та виконавчим органам влади заходи, які покращували б становище національної меншини в державі вцілому та на окремих її територіях;
- висловлювати свої погляди та вносити пропозиції відносно передач державного радіо та телебачення, які призначені для національних меншин, або щодо розгляду питань стосовно національних меншин на державному радіо та телебаченні та в інших засобах масової інформації;
- пропонувати певні економічні, соціальні та інші заходи на територіях, де традиційно проживають представники національної меншини з огляду збереження їх існування в цих регіонах;
- шукати та отримувати від центрального Уряду та місцевих, регіональних органів уряду інформацію та відомості, необхідні для вирішення питань, що знаходяться в їхній компетенції;
- запрошувати та вимагати присутності представників центрального уряду, або місцевих та регіональних органів уряду, відповідальних за питання в межах компетенції Ради, як зазначено Конституційним законом та статутом Ради.

(3) Рада національних меншин співпрацює в питаннях, які торкаються інтересів національних меншин в Республіці Хорватія з компетентними міжнародними організаціями та інституціями, які займаються вирішенням питань меншин та з компетентними органами державної влади країн походження національних меншин Республіки Хорватія.

(4) Рада національних меншин витрачає кошти з державного бюджету виділені на потреби національних меншин. Бенефіціари цих коштів складатимуть річні звіти про використання коштів, наданих їм з державного бюджету, про які в свою чергу Радою звітує перед хорватськими Урядом та Парламентом.
(5) У разі, якщо Рада національних меншин не може прийняти рішення про надання коштів, згідно з параграфом 4 даної статті протягом 90-денного строку після прийняття державного бюджету, то питання вирішується хорватським Урядом.

Стаття 36

(1) Члени Ради національних меншин призначаються Урядом Хорватії строком на чотири роки, а саме:
- сім членів від меншини, з осіб, запропонованих самоуправлінням меншини;
- п’ять членів меншини від провідних культурних, наукових, професійних або релігійних діячів, запропонованих організаціями меншини, релігійними спільнотами, юридичними особами або окремими членами національних меншин.

(2) Члени Ради національних меншин є також депутатами Парламенту від національних меншин.

(3) Рада національних меншин має голову та заступника голови, які призначається Урядом Хорватії з числа членів Ради.

(4) При призначенні членів Ради національних меншин Уряд Хорватії враховує частку окремої національної меншини в загальному населенні Республіки Хорватія, а також необхідність того, щоб склад Ради відображав своєрідність та відмінні риси цих національних меншин, їх історичні цінності, їх етнічні, культурні та інші відмінності.

(5) Голова Ради національних меншин виконує його/її адміністративні та технічні обов’язки професійно і очолює адміністративні та технічні служби Ради.

(6) Уряд Хорватії утворює адміністративну службу Ради для виконання технічних та адміністративних обов’язків Ради національних меншин та визначає приблизну кількість її штату.

(7) Рада національних меншин має свій статут, який затверджується Урядом Хорватії. Статут визначає більш детально коло обов’язків Ради та організацію.

(8) Рада національних меншин схвалює порядок денний, фінансовий план, баланс, та рішення про виплату коштів державного бюджету, призначених для задоволення потреб національних меншин.

(9) Рада національних меншин затверджує правила внутрішнього розпорядку запропоновані головою Ради, якими вона керується при здійсненні своїх професійних обов’язків.

(10) Рішення які приймає Рада національних меншин схвалюються більшістю голосів всіх її членів.

(11) Порядок денний, фінансовий план та баланс Ради національних меншин а також підзаконні акти, згідно з якими Рада витрачає кошти державного бюджету на потреби національних меншин публікуються в офіційній газеті.

V Нагляд

Стаття 37

(1) Застосування прав і свобод меншин гарантовано Конституцією, цим Конституційним законом та іншими спеціальними законами, контролюється відповідними державними органами в межах їх відповідальності.

(2) Хорватський Уряд координує роботу урядових органів із застосування цього Конституційного закону та інших спеціальних законів, що регулюють питання, що стосуються національних меншин.

(3) Принаймні один раз на рік хорватський Уряд звітує перед Парламентом Республіки Хорватія стосовно стану справ щодо застосування цього Конституційного закону та використання коштів державного бюджету на потреби національних меншин; тоді як Рада національних меншин подає звіти двічі на рік до Парламенту Республіки Хорватія або в його комітети з питань прав національних меншин, з питань відповідальності Ради та квартальні звіти з використання коштів державного бюджету на потреби національних меншин.

Стаття 38

(1) Самоврядування меншини, або представник меншини в одиниці самоврядування може звернутися з проханням від імені компетентного урядового органу стосовно перегляду застосування цього Конституційного закону та спеціальних законів, що регулюють права і свободи меншин одиницями самоврядування де вони були утворені, та вжити заходів для забезпечення легітимності процедури, та повідомити про це Раду національних меншин, яка в свою чергу інформує самоврядування меншини, або представника меншини про свою позицію щодо цього питання.

(2) Рада національних меншин може звернутися з проханням до Уряду Республіки Хорватія переглянути застосування цього Конституційного закону та спеціальних законів, що регулюють права і свободи меншин органами державної влади та вжити заходів для забезпечення законності процедури.

(3) Відповідно до положень Конституційного акту про Конституційний Суд Республіки Хорватія, самоврядування меншин, або представник меншини та Рада національних меншин можуть звернутися з конституційним зверненням до Конституційного Суду, якщо на їх думку або, якщо, діючи за ініціативою членів національної меншини, вони вважають, що права і свободи членів національних меншин, захищені положеннями Конституційного закону та спеціальних законів, порушуються.

ЗАКОН О ВЫБОРАХ

Принято Национальным Собранием Республики Армения
5 февраля 1999 года

Ч А С Т Ь В Т О Р А Я

ГЛАВА 13

ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ

Статья 64. Избирательная система

1. При выборах Президента Республики вся территория Республики Армения считается единым мажоритарным избирательным округом.

2. Президент Республики избирается по абсолютной мажоритарной избирательной системе, а во втором туре - по относительной мажоритарной избирательной системе.

Статья 65. Требования к кандидату в Президенты Республики

1. В соответствии со статьей 50 Конституции Республики Армения Президентом Республики может быть избрано каждое лицо, достигшее 35 лет, последние десять лет являющееся гражданином Республики Армения, постоянно проживающее в Республике Армения последние десять лет и обладающее избирательным правом.

2. Одно и то же лицо не может быть избрано на должность Президента Республики более чем два раза подряд.

ГЛАВА 14

ВЫДВИЖЕНИЕ И РЕГИСТРАЦИЯ КАНДИДАТОВ В ПРЕЗИДЕНТЫ РЕСПУБЛИКИ
Статья 66. Право выдвижения кандидата в Президенты
Республики

Право выдвижения кандидата в Президенты Республики имеют
партии и граждане - в порядке, установленном статьями 67-69
настоящего Кодекса.

Статья 67. Выдвижение партиями кандидата в Президенты
Республики

1. Партия выдвигает кандидата в Президенты Республики по
решению своего постоянно действующего органа.

2. При поддержке разными партиями кандидатуры одного и того же
лица могут формироваться партийные блоки.

3. Партийные блоки могут формироваться при объединении не
менее двух партий, поддерживающих кандидатуру одного и того же
лица.

4. Партии, входящие в один партийный блок, в ходе выборов не
могут быть включены в другой партийный блок.

5. Решение о вхождении в партийный блок принимается
постановлением постоянно действующего органа партии.

6. Партийный блок регистрируется в Центральной избирательной
комиссии не позднее чем в трехдневный срок после представления
постановления постоянно действующего органа партий. Каждая
партия вправе выдвигать одного кандидата в Президенты
Республики.

7. Постановление постоянно действующего органа партии о
выдвижении кандидата в Президенты Республики должно
содержать следующие сведения о выдвигаемом кандидате:

1) фамилию, имя;

2) год, месяц, число рождения;

3) место жительства;

4) место работы и должность (род занятий);

5) партийную принадлежность;

6) номер паспорта;

7) декларацию о его собственности (имуществе) и
доходах его и его семьи за один последний год.

8. В Центральную избирательную комиссию одновременно с
постановлением о выдвижении кандидата в Президенты
Республики представляется устав партии, выдвигающей кандидата в
Президенты Республики (при наличии партийного блока - уставы
всех партий, входящих в блок).

9. Для регистрации в Центральной избирательной комиссии
постоянно действующий орган партии представляет данные двух
уполномоченных представителей (фамилию, имя, дату рождения,
номера паспортов, место работы и должность (род занятий).

10. Указанные в пунктах 2 и 3 настоящей статьи документы о
выдвижении кандидата в Президенты Республики и данные
уполномоченных представителей партия представляет в
Центральную избирательную комиссию в срок, установленный
пунктом 1 статьи 89 настоящего Кодекса.

11. Центральная избирательная комиссия, убедившись в
достоверности представленных документов, в течение пяти дней
после истечения срока поддержки выдвижения выдает партии
(партийному блоку) в лице ее (их) уполномоченных представителей,
зарегистрированных в Центральной избирательной комиссии,
бланки поддержки выдвижения кандидата в Президенты
Республики. О выдаче бланков поддержки выдвижения составляется
протокол.

12. Кандидат в Президенты Республики считается выдвинутым,
если его выдвижение поддержали не менее 35 тысяч граждан,
выразив свою волю подписями в бланках поддержки выдвижения.

Статья 68. Выдвижение гражданами кандидата в Президенты
Республики в порядке гражданской инициативы

1. Инициативную группу по выдвижению кандидата в Президенты
Республики могут образовать по меньшей мере 100 граждан
Республики Армения.

2. Инициативная группа в письменной форме обращается в
Центральную избирательную комиссию с просьбой о регистрации,
для чего кроме заявления представляет решение своего собрания о
выдвижении кандидата в Президенты Республики, а также
указанные в статье 67 настоящего Кодекса данные не менее чем двух
уполномоченных представителей инициативной группы и
выданные им в установленном законом порядке доверенности.

3. Решение собрания инициативной группы должно содержать
указанные в пункте 7 статьи 67 настоящего Кодекса данные о
кандидате, выдвигаемом в Президенты Республики, а также
фамилии, имена, год, месяц, число рождения, номера документов,
удостоверяющих личность, место жительства и подписи членов
инициативной группы.

4. После представления в Центральную избирательную комиссию
необходимых документов уполномоченным представителям
инициативной группы в порядке и сроки, установленные пунктом
11 статьи 67 настоящего Кодекса, выдаются бланки поддержки
выдвижения кандидатов.

5. Каждая инициативная группа вправе выдвигать одного кандидата
в Президенты Республики.

Статья 69. Порядок сбора подписей на бланках поддержки
выдвижения кандидатов в Президенты Республики

1. Выдвигающая сторона указывает в каждом бланке поддержки
выдвижения кандидата в Президенты Республики фамилию, имя,
год, месяц, число рождения, место жительства, место работы и
должность (род занятий) выдвигаемого кандидата.

2. Бланк поддержки выдвижения кандидата в Президенты
Республики представляет собой нумерованную брошюру, состоящую
из 500 пронумерованных типографским способом строк,
предусмотренных для фамилии, имени, места учета, номера
документа, удостоверяющего личность, и подписи граждан. На
каждой странице бланка поддержки выдвижения указы