Шляхи вдосконалення структури надходжень до Державного бюджету України

Вагоме значення у вдосконаленні чинної системи доходів Державного бюджету України є покращення чинної системи оподаткування. Діючу в Україні систему оподаткування доцільно розглянути в двох напрямах: "населення" і "підприємницькі структури". Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески.

За період, що аналізується, темпи зростання податків були вищими, ніж темпи підвищення заробітної плати.

Податки з населення є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. У зв'язку з цим співвідношення податків, сплачуваних фізичними особами, і витрат бюджету на соціальні цілі характеризує фінансове забезпечення соціальних заходів у державі.

Важливими є показники взаємовідносин господарських структур з бюджетом в частині одержуваного прибутку і сплачуваних податків, свідчать, що в 2005 р. тільки 28,6 % прибутку, створюваного в галузях економіки України, вилучалося в формі податків до бюджету. Разом з тим витрати бюджету на розвиток економіки постійно зростають. Так, у 2005 р. при зростанні прибутку порівняно з 2004 р. у 33 рази платежі з прибутку в бюджет збільшилися в 3,4, а асигнування з бюджету на розвиток економіки — в 2,2 раз.

У бюджеті немає інших джерел фінансування витрат, крім податків. Необхідність удосконалення податкової системи України очевидна. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функцію регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Податки треба намагатися будувати таким чином, щоб вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок (що враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на підтримку здоров'я, тощо) і технічно досконалі податки на товари і послуги (що також, у кінцевому рахунку, сплачуються громадянами, але частина яких збирається - як у випадку з податком на додану вартість - поступово, на окремих етапах виробництва й реалізації товарів), а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у СІЛА 9, у Німеччині - 5, у Франції - 5, у Швеції - 4 відсотки від загальної суми податків (що включає обов'язкові відрахування на соціальне страхування і забезпечення).

Буде доцільно зберегти чинний порядок обкладання податками, які становлять основу податкової системи України, — ПДВ та податок на прибуток підприємств. Протягом найближчих років має залишитися незмінною й орієнтація на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.

Проаналізувавши практику побудови податкових систем у ряді країн Західної Європи і ознайомившись з науковими розробками з цієї проблеми, головні принципи податкової системи можна сформулювати так:

- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто
конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений
податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові;
податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків. Деякі зміни, що на мою думку і думку інших, покращили б сучасну податкову систему:

1) зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів у ВВП.
Характерно, що в різних варіантах концепції ця частка змінювалася від 40% до 30% від ВВП, що свідчить про її довільне визначення.

2) скорочення (з 35 до 23) загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

3) розширення кола платників податків шляхом скасування значної кількості
податкових пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України є
особливо болючою. Однак варто уникати спрощеного підходу до її розв'язання.

Тепер розглянемо зміни щодо окремих податків та зборів.

Оподаткування доходів фізичних осіб.Підґрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п'яти (10, 15, 20, ЗО і 40%). Це сприятиме "зниженню рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами" та "розширенню бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися".

Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку розміру доходу, по відповідає вартісній межі малозабезпеченості, не викликає заперечень. А зміна ставок податку, є недоцільною. По-перше, ці ставки існують уже тривалий час, і платники до них адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, — високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку, а це просто "божевілля". Проте, зважаючи на рівень податкової культури, правосвідомості наших громадян, масштаби тіньової економіки, необхідно визнати, що цей захід також не принесе бажаних результатів.

За офіційними даними близько 47% об'єму новоствореної вартості на приватних підприємствах враховуються статистикою і оподатковуються, так що доля тіньової економіки в даній сфері може бути оцінена на рівні 113% "офіційного" показника новоствореної вартості. А на державних - 54% "офіційного" об'єму новоствореної вартості. Якщо ж взяти до уваги фізичних осіб, громадян, то при проведені опитування 70% з опитаних громадян мали неофіційну роботу. Отриманий у результаті доход в цілому, складав більш ніж 50% сукупного доходу опитаних. Тому це природно, чим більше забирати у людини її власне і залишати, відповідно менше, тим інтенсивніше вона буде намагатися приховати свої доходи.

Тому найбільш прийнятний вихід, на мій погляд, полягає у тому, щоб залишити незмінними ставки податку на доходи фізичних осіб, а у деяких випадках навіть знизити їх. Аналіз співвідношення фонду оплати праці та загальної суми сплачуваних населенням податків у цілому по народному господарству України свідчить, що на сьогодні близько 45 % заробітку працюючого стягуються до бюджету у формі податків. Це один з найвищих рівнів оподаткування доходів населення у світі. При таких податках людина, навіть за найвищої інтенсивності праці, не може істотно підвищити свій життєвий рівень. Є досить підстав для того, щоб стверджувати: масова незаінтересованість у якісній і продуктивній праці криється у великих податках. Звичайно, це не єдина, але, на нашу думку, головна її причина. Податки, які сплачувало населення в 2005 р., порівняно з 2003 р. зросли в 3,7 рази при збільшенні фонду оплати праці в 4,6 рази. Це дещо знизило частку податків у фонді оплати праці. Проте вона набула загрозливого для виробничих і соціальних процесів рівня. Складається ситуація, за якої працююча людина вимушена приховувати свої доходи.

Реальному зниженню рівня оподаткування громадян із відносно низькими та середніми доходами (інакше кажучи, формуванню середнього класу) сприяло б не скасування проміжної (15%) та максимальної (40%) податкових ставок (перше посилить податковий тягар, а друге знизить його для громадян із високим рівнем доходів), а реалізація у процесі вдосконалення податку на доходи фізичних осіб таких основних принципів оподаткування:

- забезпечення помірно-прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб на основі збереження чинної шкали і ставок оподаткування;

- запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості;

- збереження існуючого порядку оподаткування доходів, отриманих не за основним місцем роботи;

- реалізація соціальна зорієнтованої податкової політики шляхом поетапного запровадження соціальних податкових пільг, спрямованих на регулювання таких процесів:

а) сім'ї і народжуваності: запровадження неоподатковуваного мінімуму на кожну дитину незалежно від розміру сукупного оподатковуваного доходу батька чи матері; запровадження вирахувань із оподатковуваного доходу певної суми на дружину, яка знаходиться на утриманні;

б) дбайливого ставлення до здоров'я: вирахування з оподатковуваного доходу витрат на лікування;

- скасування податкових пільг, які надаються фізичним особам за професійною чи галузевою приналежністю;

- удосконалення механізму оподаткування доходів, одержаних платниками податку у вигляді успадкованого майна та подарунків;

- удосконалення механізму оподаткування шляхом запровадження Державного реєстру фізичних осіб-платників.

Акцизний податок.Було б доцільніше скоротити перелік підакцизних товарів. Визначити сім груп таких товарів: спирт етиловий, алкогольні напої; тютюнові вироби; пиво; бензин, дизельне паливо; транспортні засоби та шини до них; ювелірні вироби; зброя та запасні частини до неї. Як бачимо, з переліку підакцизних вилучено товари, які, на мій погляд, слід обкладати акцизним збором: натуральні килими, натуральні хутра, вироби з натуральної шкіри, засоби мобільного зв'язку, антикваріат, яхти, дорогі меблі з натурального дерева та шкіри, дорогий посуд із золотим тез срібним покриттям, високоякісні вироби з фарфору, делікатесні продукти харчування тощо. Обкладання акцизним збором цих товарів дало б змогу хоча б частково збільшити податкове навантаження на заможні верстви населення, чого не можна досягти за допомогою податку на доходи фізичних осіб, платниками якого є переважно мало- та середньо забезпечені громадяни.

Єдиний соціальний податок.Раціональніше було б об'єднати збори до різних соціальних фондів у єдиний соціальний податок, який у певній пропорції розподілявся б органами Державного казначейства між різними соціальними фондами. Таке об'єднання було б доцільним, оскільки ці збори, з одного боку, мають спільну базу оподаткування, схожий порядок обчислення і справляння, а з другого — збереження різних соціальних фондів забезпечило б цільове використання зосереджених у них коштів.

ВИСНОВКИ

 

Дослідивши курсову роботу, зробивши аналіз надходжень до державного бюджету, а також визначити основні проблеми, які пов’язані з ними, можна зробити висновок, що українська держава переживає далеко не найкращі часи, які характеризуються кризовим станом майже у всіх сферах життя суспільства. На це неабиякий вплив має саме недосконала податкова політика, яка залишається стабільною у своїй складності та практично не втрачає напруженості (а тому й актуальності).

На даному етапі податкова політика і ті наслідки, які вона тягне за собою, не залишають байдужими нікого: ні чиновників різних рівнів та рангів, ні пересічних громадян, адже практично всі вони виступають суб'єктами податкових правовідносин. У той же час на фоні гасла про те, що "повна та своєчасна сплата податків - це загальнодержавний обов'язок", спостерігаються зростання нелегального сектора економіки з 42 % до 60 %. Згідно з даними Президента, поданими Верховній Раді, тільки в 1996 р. цей сектор збільшився з 35-40 % до 52-55 %. Для порівняння зазначимо, що у розвинених країнах він не перевищує 5-10 %. У державах Латинської Америки майже 30 %. Суттєво випередили ми за "тіньовими показниками" і постсоціалістичні країни. У позабалансовому обігу в Україні знаходиться, за наданими Президентом даними, 43 % готівки (Нацбанк упевнений, що всі 50 %). В інших країнах з перехідною економікою - більше 20-25 %. Вчені та фахівці стверджують, що до 50 % фінансового капіталу в Україні має тіньове походження. А неофіційний внутрішній обіг складає майже 10 млрд. доларів США. Таким чином, суми тіньових капіталів, нелегально вивезених з України (майже 20 млрд. доларів США), і тих, що знаходяться всередині країни, втроє перевищують обсяги зовнішньоекономічного боргу (9,6 млрд. доларів США) держави.

Зазначимо, що цілком обгрунтовану тривогу викликають не так кількісні зміни, статистичні відображення яких навряд чи можна назвати об'єктивними та повними через великий рівень латентності, як їх, передусім, якісні показники. Адже зараз, несплата податків стала нормою життя для багатьох підприємців, приховування валютної виручки на закордонних банківських рахунках давно втратило свою екзотичність, розроблення та реалізація нових вишуканих схем щодо ухилення від сплати обов'язко­вих внесків державі вважаються навіть престижними серед суб'єктів підприємницької діяльності. Очевидно, що такий збочений менталітет платника податку і, як наслідок, масові порушення податкового законодавства не сприяють наповненню державного бюджету, який є основним джерелом фінансування соціальної сфери (освіти, медицини тощо). В останні роки даною проблемою досить серйозно стурбовані всі гілки державної влади України. За цей час створена певна правова база та нові підрозділи у структурі Державної податкової служби, але відчутних радикальних змін з оптимізації функціонування податкової сфери так і не відбулося.

Зрозуміло, що ефективним чинником оздоровлення тієї обстановки, яка склалася зараз, може стати добре опрацьована податково-правова політика, яка проводиться державою. Сучасні податкові реформи не повинні обходити стороною право, яке, у свою чергу, зовсім по-новому підходить до вирішення пріоритетних завдань, поставлених державою. Добре відомо, що "молоде вино у старі міхи не ллють", а це означає, що підвищення ефективності діяльності податкової служби можливе лише за умови найшвидшого прийняття якісно розробленої законодавчої бази: Податкового, Кримінального та інших кодексів.

Очевидним є те, що вже зараз необхідно змінювати методику, стратегію і тактику роботи податкової служби, яка б найбільш повно відповідала конкретним вимогам сьогодення. Пошук найефективніших шляхів треба розпочинати із законодавчого забезпечення діяльності суб'єктів правозастосування. Змінити критичну ситуацію, яка склалась у сфері оподаткування, можна за допомогою компромісу як пріоритетного напряму сучасної податкової політики України.

Але і сама податкова політика потребує зміни. Адже найважливішу роль у державному регулюванні економічних процесів відіграють економічні інструменти, до яких належать і податки. Є достатньо аргументів стверджувати, що ті чи інші методи впливу держави на економічні процеси прямо чи опосередковано містять у собі і податкове регулювання.

Податки є головним інструментом мобілізації фінансових коштів для по­криття державних витрат. Вони також широко використовуються для впли­ву на діяльність суб'єктів господарювання. Таким чином, у системі макроекономічного регулювання податкова політика має бути спрямована на те, щоб податки виконували не тільки фіскальну функцію. В умовах перехідної еко­номіки дедалі більшого значення набувають такі функції податків, як регу­лююча та стимулююча. Адже завдання полягає не просто в тому, щоб зібра­ти якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширилась податко­ва база. ефективно розвивались підприємства у сфері виробництва та обігу. А це значною мірою залежить від здійснення науково обгрунтованої держав­ної податкової політики.

Аналіз практики функціонування податкових систем у ряді країн Захід­ної Європи, наукових розробок з цієї проблеми дає можливість сформулюва­ти такі головні принципи податкової політики:

· сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

· усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені;

· знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

· платники податків мають бути проінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків;

· нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не бюджетного дефіциту;

· об'єктом оподаткування може бути тільки доход; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

· умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові.

Ці та інші принципи мають бути покладені в основу податкового законо­давства.

Втілення в життя вищезазначеного не може, звичайно, гарантувати негайного виходу України з економічної кризи, але принаймні, це може привести хоча б до поліпшень в деяких сферах суспільного життя. Податкова політика має бути жорсткою, але справедливою, стабільною, зрозумілою, привабливою, регулювати підприємницьку діяльність через якісно нові, найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі податкові важелі.