Юридичний аналіз складу злочину «схилення до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, або їх аналогів» (ст. 315 кку)

Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Об'єктивна сторона злочину характеризується схилянням певної особи до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Під схилянням до вживання зазначених засобів або речовин необхідно розуміти будь-які умисні ненасильницькі дії, спрямовані на те, щоб збудити в іншої особи бажання чи добитися від неї згоди вжити їх хоча б один раз (умовляння, пропозицію, пораду, переконання тощо). Незаконне введення в організм іншої особи проти її волі наркотичного засобу або психотропної речовини, поєднане з насильством, погрозою його застосування чи обманом, слід кваліфікувати за ст. 314 (Незаконне введення в організм наркот., психотр або їх аналогів).

Дії особи, яка схиляла певну особу до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, збувала ці засоби чи речовини споживачеві або брала участь у їх незаконних виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні з метою збуту або без такої мети, викраденні, привласненні, вимаганні чи заволодінні ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем чи розбою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 315 і, відповідно, статтями 307, 309 або 308.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на залучення інших осіб до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Відповідальність за даний злочин настає незалежно від наслідків схиляння, тобто від того, вжила інша особа наркотичний засіб, психотропну речовину або їх аналог чи від­мовилася це зробити. Для наявності цього складу злочину не мають значення ступінь сп'яніння і той факт, що особа раніше вживала наркотичні засоби чи психотропні речовини (або неповнолітній допускав вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними чи психотропними).

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 2 ст. 315) може бути лише осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 18-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

1) повторно;

2) щодо двох чи більше осіб;

3) щодо неповнолітнього;

4) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. 307, 308, 310, 314, 317 (ч. 2 ст. 315).

Під схилянням до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчиненим щодо двох чи більше осіб, слід розуміти дії, спрямовані на те, щоб збудити у цих осіб бажання чи добитися від них згоди вжити вказані засоби чи речовини, за умови, що вони охоплювались єдиним умислом винного і вчинялись, як правило, в одному й тому ж місці.

 

50. Юридичний аналіз складу злочину «Розголошення державної таємниці» (ст.328 ККУ) Основним безпосереднім об'єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути власність, життя та здоров'я особи тощо.

Предмет злочину - певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю (це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю).

З об'єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке звичайно полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей).

Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що становлять державну таємницю.

У зв'язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми допуску до інформації («особливої важливості», «цілком таємної» і «таємної»), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При цьому наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці може бути врахована як обставина, що пом'якшує покарання.

4. Суб'єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.Такою визнається особа, що має відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України.

Для кваліфікації злочину не має значення, були такі відомості довірені вказаній особі (надані за реєстром, іншим обліковим документом) чи стали відомі за інших обставин (за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю, можуть стати відомі такій особі і випадково).

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років -скажімо, студенти деяких вищих навчальних закладів). Якщо особа, яка не досягла 18-річ-ного віку, фактично отримала відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну таємницю, вона, відповідно до ст. 21, є суб'єктом цього злочину. Недосягнення нею 18-річного віку саме по собі не виключає особу із сфери суспільних відносин, пов'язаних з охороною державної таємниці, і не припиняє ці відносини.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно, так і з необережності.

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки у вигляді сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже. Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями.

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коли відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без урахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 328) може характеризуватися тільки необережністю.

Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими - питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об'єктів, систему зв'язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної матеріальної шкоди..