Причинний зв’язок в об’єктивній стороні злочину.

Причинний зв'язок у кримінальному праві — це об’єктивний зв'язок між явищами, коли одне з них (причина) породжує інше (наслідок). У кримінальному праві як причина завжди виступає суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), а наслідком - злочинна шкода, яку це діяння викликає.

Питання про причинний зв'язок виникає виключно при кваліфікації діянь, які утворюють об'єктивну сторону матеріальних складів злочинів.

У кримінальному праві вчення про причинний зв'язок базується на трьох основних теоріях: ♦ необхідної умови; ♦ адекватної причинності; ♦ необхідного спричинення.

Слід зазначити, що кожна з цих теорій разом із позитивними моментами має свої вади, які не дозволяють застосовувати її в повному обсязі стосовно кримінально-правових казусів.

Приміром, теорія «необхідної умови» передбачає, що причиною слід вважати будь-який фактор, який так чи інакше вплинув на виникнення наслідку. Це значно розширює коло причин і зрештою може призвести до того, що особі можуть бути інкриміновані фактори, до яких вона об'єктивно не має ніякого відношення і які не охоплювались її свідомістю.

Теорія «адекватної причини» визнає як такі лише «стандартні» причини. У випадках, коли причиною стає щось нестандартне, воно не може розглядатись як причина явища. Це означає можливість двозначного тлумачення закону і порушень принципу законності.

Теорія «необхідного спричинення» надає основного значення питанню об'єктивізації причинно-наслідкових зв'язків. Вона визнає за причину лише таке явище, яке не випадково, а об'єктивно, закономірно зумовлює настання наслідку. Остання найбільш повно відображає підходи, які закладаються в характеристики причинного зв'язку у вітчизняній кримінально-правовій теорії. Вони можуть бути зведені до такого:

♦ діяння передують в часі наслідкам;

♦ діянню внутрішньо притаманним є те, що воно несе в собі неминучість настання наслідків;

♦ у конкретних умовах часу, місця, обстановки це приводить до об'єктивності настання наслідків;

♦ наслідок слідує в часі за діянням;

♦ наслідок породжується саме цим діянням і є його закономірним розвитком, а не результатом дії інших факторів.

Причинно-наслідкових зв'язки можна виділити два основних варіанти:

1) обов'язковий причинний зв'язок, має місце тоді, коли у зв'язці «причина - наслідок» не існує третьої проміжної ланки. В такому випадку ми маємо справу з прямим причинним зв'язком. У теорії кримінального права виділяють такі види обов'язкового причинного зв'язку:

А) обов'язковий прямий причинний зв'язок (зв'язок при безпосередньому заподіянні шкоди);

Б) обов'язковий опосередкований причинний зв'язок (коли для досягнення бажаного наслідку злочинець використовує різноманітні механізми, пристрої, осіб, які не можуть розглядатись як суб'єкти злочину та ін.);

В) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих умов на боці потерпілого;

Г) необхідний причинний зв'язок при співучасті, коли дії співучасників перебувають у прямому причинному зв'язку зі злочином, який було вчинено винним.

2) необов'язковий причинний зв'язок, коли в ланцюг втручається проміжна ланка, яка, будучи наслідком першого діяння, виступає як причина для суспільно небезпечного наслідку, передбаченого кримінальним законом. У цьому випадку схема може виглядати таким чином. У цій зв'язці як причина настання суспільно небезпечного наслідку, передбаченого КК України, виступає проміжне «Діяння 2». Настання наслідку, передбаченого КК, обумовлюється не вчиненням «Злочинного діяння 1», а впливом проміжного «Діяння 2». У цьому випадку зв'язок між злочинним діянням і наслідком, передбаченим КК України, є непрямим.

За такої ситуації відповідальність особи, яка вчинила злочинне діяння, виключається оскільки було б порушено правило об'єктивного ставлення за провину і особі було б інкриміновано діяння, яке вона об'єктивно не вчиняла.

 

Поняття та ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

Суб'єктивна сторона складу злочину являє собою психологічний зміст злочину, його внутрішню (у відношенні до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно пов'язана з іншими елементами складу злочину, оскільки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб'єктивна сторона складу злочину визначається як внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості й волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчинюється, і до його наслідків. Іноді її визначають і як внутрішню сторону злочинного діяння; як внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння.

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується із психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховується лише відносно суспільно небезпечного діяння та його наслідків і повинно характеризуватися конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, віднесені: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають зі змісту злочину. Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сторони. Так, відповідно до статей 116, 123 КК такий емоційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони складу цих злочинів.

Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи (психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності). При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Умисел і його види — прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків. Необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характеризують суб'єктивну сторону складу злочину, є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Вина та її форми.