Поняття законодавства України про кримінальну відповідальність.

Поняття законодавства України про кримінальну відповідальність.

Ст. 3 ККУ.

Чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це Кримінальний кодекс. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства.

Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 КУ, закони України, у т. ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі КУ і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність КУ, а також порушення встановленої КУ процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними.

КК гуртується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв'язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців тощо). Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.

Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК.

Принцип законності (3 і 4 ст. З) стосовно кримінального права означає:

1) кримінально-правові норми не існують поза КК у зв'язку з їх повною кодифікацією;

2)тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання;

3) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.

Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно до ст. 9 КУ чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Згода на обов'язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифікації або приєднання.

Під час прийняття нових ЗУ про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ.

 

 

Суспільно-небезпечне діяння як ознака злочину.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності.

З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях, але не зводиться лише до них, тому що звичайно включає не одне а декілька фізичних рухів. Але головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду об'єктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України: „Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичні чи юридичній особі, суспільству або державі.”

Це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент – кримінальна протиправність типового діяння, не може перевалювати над фактичним – відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння.

Отже з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що суспільно небезпечне діяння – це обов’язкова ознака кожного складу злочину, що є суспільно небезпечною, кримінально-протиправною, винною (усвідомленою, вольовою) дією або бездіяльністю суб’єкта злочину, яка безпосередньо чи опосередковано заподіює істотну шкоду, або створює загрозу заподіяння істотної шкоди об’єктові кримінально-правової охорони.

Не вважається суспільно небезпечним діяння: рефлекторні рухи тіла. Наприклад: А. посковзнувся і падаючи, вхопився за одяг Б., який впав і зламав щелепу та отримав струс мозку. Діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, діяння неосудних осіб, діяння осіб, що вчиненні під впливом обману або гіпнозу, діяння особи, що вчиненні під впливом непереборної (нездоланної) сили – надзвичайного і невідворотного (нездоланного) впливу сил природи, механізмів, пристроїв, людей, тварин, а так само інших об’єктивних факторів, внаслідок чого особа позбавлена можливості діяти з власної волі, це все також не вважається суспільно небезпечним діянням.

 

Вина та її форми.

Суб’єкт злочину.

Осудність та її ознаки.

Осудність - це психічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність - юридична передумова вини і кримінальної відповідальності, обов'язкова ознака суб'єкта злочину. Лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої суспільно небезпечні діяння. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою певні завдання, мету і, відповідно, розв'язувати їх і досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи, навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус.

Осудність характеризується двома критеріями:

Медичний (біологічний) критерій визначає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних захворювань, недоліків розумового розвитку.

Юридичний (психологічним) критерій полягає у здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та керувати ними.

Стан осудності протилежний за змістом стану неосудністі — це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність)або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Закон вказує на два критерії, сукупність яких дає підстави для визнання особи неосудною:

- медичний (біологічний). Характеризується наявністю в особи одного із чотирьох видів психічних захворювань:

1) Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках спостерігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До хронічних психічних захворювань належать: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч тощо.

2) Тимчасовий розлад психічної діяльності - це психічне захворювання, що розпочинається раптово, характеризується швидким розвитком, триває відносно недовго і як правило закінчується повним одужанням особи (гострий алкогольний психоз, реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, так звані виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо).

3) Недоумство(олігофренія) - це стійкий і такий, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вроджений, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось психічного захворювання). Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебільність), середній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

4) Інший хворобливий стан психіки — це такий стан, що у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг с досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, стан абстиненції). Подібне може спостерігатися і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності.

- юридичний (психологічний) критерії. Включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

1) Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння.

2) Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), що передбачені законом як суспільно небезпечні.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

Готування до злочину.

Стадія готування характеризується діяльністю суб'єкта, яка полягає у створенні умов, необхідних для подальшого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні ще не виконує об'єктивну сторону забороненого КК діяння. Саме за цією об'єктивною ознакою готування до злочину відрізняється від замаху на нього.

КК встановлює караність умисного створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для злочинної діяльності взагалі. Особа планує у майбутньому довести свій злочинний намір до логічного завершення - вчинити закінчений злочин і створює для цього належні умови.

З об'єктивної сторони готування може полягати у створенні умов для вчинення злочину. Ч. 1 ст. 14, крім відповідного узагальненого формулювання (інше умисне створення умов для вчинення злочину), містить приблизний перелік конкретних видів готування до злочину (підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод).

Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шахрайського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою вчинення крадіжки тощо). Знаряддя - це предмети, які безпосередньо використовуються для виконання об'єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільно небезпечних наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушкодження потерпілому).

Підшукування означає придбання засобів і знарядь будь-яким способом (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг тощо). Пристосування - це такий вплив винного на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї). Поняттям «пристосування» охоплюється також виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину, тобто технологічний процес, у результаті якого утворюються нові предмети, придатні для успішного виконання задуманого злочину (наприклад, виготовлення кастету для насильницького посягання на особу).

Під підшукуванням співучасників слід розуміти знайомство з потенційними співучасниками, їх вербування, підбурювання до участі у вчиненні злочину як виконавців, пособників або організаторів. Змова на вчинення злочину - це досягнення угоди між двома або більшою кількістю осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину, спільними зусиллями вчинити конкретний злочин. У випадках, передбачених Особливою частиною КК, такі види готування, як підшукування співучасників та змова на вчинення злочину, можуть утворювати самостійні склади злочину.

Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, залишення відчиненими дверей сховища з метою полегшення вчинення з нього крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожового собаки). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину слід розуміти, зокрема, розробку плану вчинення злочину, влаштування засідки, підготовку місць для зберігання викраденого, підготовку алібі, з'ясування «слабких місць» жертви запланованого вимагання майна тощо.

Обов'язковою ознакою готування до злочину є те, що ця стадія має місце тільки у разі припинення дій винного з причин, що не залежать від його волі. У зв'язку з тим, що стадія готування може бути досить віддаленою від закінчення злочину, потрібно ретельно з'ясовувати момент припинення подальших незаконних дій всупереч волі винної особи, пам'ятаючи про конституційний принцип презумпції невинуватості. У разі припинення вказаних дій за власною волею суб'єкта має місце добровільна відмова при незакінченому злочині.

Поняття законодавства України про кримінальну відповідальність.

Ст. 3 ККУ.

Чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це Кримінальний кодекс. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства.

Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 КУ, закони України, у т. ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі КУ і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність КУ, а також порушення встановленої КУ процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними.

КК гуртується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (верховенства прав людини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних договорів, мирного розв'язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологічного, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги і видачі злочинців тощо). Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріплені у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах.

Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо від КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує її чи вносить інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначеному ст. 94 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК.

Принцип законності (3 і 4 ст. З) стосовно кримінального права означає:

1) кримінально-правові норми не існують поза КК у зв'язку з їх повною кодифікацією;

2)тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання;

3) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.

Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до принципів і норм міжнародного права. Відповідно до ст. 9 КУ чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. Згода на обов'язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифікації або приєднання.

Під час прийняття нових ЗУ про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ.