Безпека харчування та водопостачання.

Безпе́ка харчови́х проду́ктів (англ. Food safety) — є науковою дисципліною, яка описує обробку, підготовку та зберігання харчових продуктів таким чином, щоб запобігти хворобам харчового походження. Це включає в себе ряд процедур, яких слід дотримуватися, щоб уникнути потенційно серйозних небезпек для здоров'я.

Європейський Союз визначив безпеку харчових продуктів одним з головних пріоритетів своєї політики. Це основна мета, яку слід завважувати в різних сферах діяльності Спільноти, як-от спільна сільськогосподарська політика, зокрема та її ділянка, що стосується розвитку села; захист природного довкілля, охорона здоров'я, захист споживачів та внутрішній ринок.

Публічні дебати, зініційовані зеленою книгою про головні принципи безпеки харчових продуктів, привели до появи в січні 2000 року відповідної білої книги. Вона стала важливим кроком на шляху до ухвалення нового закону про харчові продукти. В цьому документі Комісія оголосила про розроблення правових рамок, які охоплюватимуть весь харчовий ланцюг — «від лану до столу» — відповідно до глобального, інтегрованого підходу. За цією логікою, безпека харчових продуктів — це й здоров'я тварин та їхнє харчування, захист тварин та їхній добробут, ветеринарний контроль і піклування про здоров'я рослин, і дотримання санітарних норм за обробки та приготування харчових продуктів. У Білій книзі також наголошується на необхідності діалогу зі споживачами, яких треба слухати, навчати й інформувати.

У лютому 2002 року ухвалено постанову, що заклала підвалини нового законодавства з безпеки харчових продуктів. Вона визначає п'ять основних загальних принципів:

· твердження про нерозривність усіх ланок харчового ланцюга;

· аналіз ризиків як наріжний камінь політики безпеки харчових продуктів;

· відповідальність операторів у цій сфері;

· можливість контролювати продукт на кожній стадії харчового ланцюжка;

· право громадян на точну й достовірну інформацію.

Цією ж постановою засновано Європейське агентство з безпеки харчових продуктів. Його основними завданнями є надання незалежних наукових висновків стосовно безпеки харчових продуктів, збір та аналіз даних про будь-які потенційні або наявні ризики та підтримка постійного діалогу з громадськістю.

В Україні система гарантування безпечності харчових продуктів включає чотири міністерства:^[2]

· Міністерство охорони здоров’я,

· Міністерство аграрної політики та продовольства,

· Міністерство економічного розвитку і торгівлі,

· Міністерство екології та природних ресурсів,

та сім комітетів і служб:^[2]

· Державна санітарно-епідеміологічна служба,

· Державна служба з карантину рослин,

· Державний комітет ветеринарної медицини,

· Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики,

· Державна митна служба,

· Державна екологічна інспекція,

· Національне агентство з акредитації.

 

Харчові продукти і продовольча сировина, які входять в наш раціон, були віднесені людством до розряду їстівних і безпечних за результатами власного, часом сплаченого тисячами життів, досвіду. Ці продукти служать для нас джерелом енергії, пластичного матеріалу для побудови клітин організму, цілого ряду біологічно активних речовин, і кожен з них містить тисячі, а іноді й мільйони різних хімічних сполук.В основі сучасних уявлень про здорове харчування лежить концепція оптимального харчування, розроблена академіком В.А. Тутельяном. Вона передбачає необхідність і обов'язковість повного забезпечення потреб організму не тільки в есенціальних макро-і мікронутрієнтів, але і в цілому ряді мінорних (нехарчових) біологічно активних компонентів їжі, перелік і значення яких постійно розширюються.Іншим аспектом безпеки харчування є те, що для підтримки нормальної життєдіяльності людського організму необхідно дотримуватися балансу надходження харчових речовин і витрати енергії. Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу зробило людське життя пасивної, що призвело до розвитку гіподинамії, ожиріння та іншим хворобам цивілізаційного масштабу. У сучасному світі для того, щоб схуднути люди не поспішають вирватися з комфортних умов існування та збільшити витрати енергії, вважаючи за краще фізичних навантажень сумнівні дієти і підозрілі препарати для прийому всередину.

Закон збереження енергіїОсновний закон раціонального харчування диктує необхідність відповідності рівнів надходження і витрати енергії. Другий закон раціонального харчування, вимагає повністю покривати потреби організму у вітамінах та інших життєво необхідних (есенціальних) речовинах.Технологічна обробка продуктів, консервування, рафінування, тривале і неправильне зберігання ніяк не підвищують в їжі вміст вітамінів, макро-і мікроелементів, харчових волокон і біологічно активних речовин.Тому-то й спостерігається таке поширення захворювань, безпосередньо пов'язаних з неправильним харчуванням (або: аліментарно залежних, «хвороб цивілізації»), якатеросклероз, гіпертонічна хвороба, ожиріння, цукровий діабет, остеопороз, подагра, деякі злоякісні новоутворення.Порушення харчового статусу неминуче веде до погіршення здоров'я і як наслідок - до розвитку захворювань.Їжа як джерело і носій потенційної небезпекиЇжа може бути і джерелом цілого ряду потенційно небезпечних речовин, які можна розділити на природні і антропогенні, тобто викликані діяльністю людини.У рейтингу ризиків, пов'язаних з їжею, найбільшу небезпеку представляють природні токсини - бактеріальні токсини, фікотоксіни (токсини водоростей), деякі фітотоксіни і мікотоксини. Потім пріони, віруси, найпростіші, тваринні токсини, біологічно активні речовини. Антропогенні хімічні забруднювачі і харчові добавкизамикають цей ряд.

Проблеми гідросфери, пов'язані із здоров'ям людини у цій галузі природи відображає Водне законодавство України, яке складають: "Водний кодекс України", Кодекс України "Про надра", Закони України: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про Програму "Питна вода України". В цьому комплексі законів відбиті проблеми безпеки при користуванні водними об'єктами. Вони відображені у статті 11 Водного кодексу щодо здійснення заходів з використання вод та охорони водних ресурсів. Важливою є стаття 36 Закони України: Закони України: - про нормативи екологічної безпеки при водокористуванні, яка встановлює гранично допустимі концентрації речовин, а стаття 37 характеризує екологічні нормативи якості води водних об'єктів - загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні. Згідно статті 43 Водного кодексу водокористувач має право вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води. Статті 89 та 90 встановлюють обмеження господарської діяльності в прибережних смугах уздовж річок, берегів морів, лиманів та островів. Законодавство забороняє зберігання та використання пестицидів, добрив; влаштування таборів для худоби;будівництво гаражів, стоянок автомобілів; обслуговування транспортних засобів і техніки.

У будь-якому законодавчому акті важливими є перед усім статті заборонного змісту, наприклад 98 і 99. Вони забороняють введення в дію підприємств та споруд, що впливають на стан вод та забруднюють їх відходами та сміттям. Стаття 107 характеризує шкідливу дію вод (підтоплення населених пунктів, руйнування берегів та дамб, ерозія, утворення ярів, зсувів, селей) та передбачає заходи щодо її запобіганню та усуненню негативних наслідків.

Важливим, перед усім у практичному напрямку, є закон України "Про питну воду та питне водопостачання", де визначено поняття "питна вода". Вона повинна відповідати державним стандартам та санітарному законодавству, а отже санітарно-гігієнічним нормам на питну воду, що відображені у санітарних Правилах і нормах, які згідно цього Закону повинні переглядатися один раз на п'ять років.

Цей закон встановлює невідворотність відповідальності за порушення законодавства у сфері питної води, забезпечує вільний доступ до інформації про якість питної води, стан джерел та систем питного водопостачання, порядку формування та розрахунку тарифів. Закон гарантує відшкодування втрат, заподіяних споживачу внаслідок порушення законодавства про питну воду. При перебуванні громадянина в транспортних засобах понад три години його власник забезпечує гарантії на питне водопостачання. Закон забороняє приватизацію мереж, споруд, устаткування централізованого водопостачання як особливо важливих об'єктів життєзабезпечення.