Концепція прийнятного ризику

. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятногоризику, сутьякої полягає

у напрямідо такої безпеки, яку суспільствоможеприйняти (дозволити) у дани

період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспі-

льство може собідозволитилише економічновиправдани рівень безпеки.

Введенопоняттяіндивідуальногоризикузагибелілюдини.

Максимально сприятливий рівень індивідуального ризику:

тобто на 1 млн. населеннягине 1 людина нарік (до цьогорівняризику тре-

бапрагнути).

Забезпечити нульови ризик неможливо. Набула поширення концепція

прийнятого ризику, тобто таки ризик суспільство може прийняти (дозволити)

у дани час і котри може бути економічно виправдани. Прийняти ризик

вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою

компромісміжрівнем безпекита можливостямиїїдосягнення.

У деяких країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику встано-

Влені у законодавчому порядку.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки й техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні й політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у вказаних сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Із збільшенням витрат на забезпеч-економічний ення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу. Сумарний ризик має мінімум при оптимальному співвідношенні інвестицій у технічну й соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ. Безперечно, не існує абсолютної безпеки, завжди буде існувати деякий рівень залишкового ризику.Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує керівництво держави та конкретного підприємства, установи і організації. Результат цього рішення впливатиме на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце займає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпека певного виду для окремого індивідуума. Соціальний або груповий - це ризик для групи людей. Соціальний ризик може бути визначений як залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

 

 

7 Складові частини біосфери (атмосфера, гідросфера, літосфера) та їх значення в життєдіяльності людини.

Навколишнє природне середовище у більш широкому розумінні – косміч-

ни простір, ав більшвузькому – біосфера, зовнішня оболонкаЗемлі, яка охоп-

лює частину атмосфери (висотою 10–15 км), гідросферу (глибиною до 12 км) і

верхню частину літосфери (глибиною до 2–5 км), які взаємопов’язані складни-

ми біогеохімічнимицикламиміграціїречовин і енергії.

Земля – одна з планет сонячної системи, найбільша між планетами земної групи (Меркурі, Венера, Марс, Земля), середні радіус – 6 371 км, відстань до

Сонця – 150 млн. км, маса Землі складає 1/330 000 від маси Сонця. Сонце –

найголовніша зірка сонячної системи, температура поверхні близько 6 000о С.

Земля отримує від Сонця всього одну двомільярдну частину сонячного випро-

мінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергі-

єювесьрослинни татваринни світ.

Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом із нею. Гус-

тина ітиск атмосфери швидко зменшуються з висотою: на поверхні Землі сере-

дня густина повітря складає 1,22 кг/м3, на висоті 10 км вона змінюється від 8,8

кг/м3 до 0,41 кг/м3, а на висоті 100 км – зменшується до 8,8 х 10-7 кг/м3. Тут,

на висоті 100 км, атомам 1 молекули повітря дуже просторо. Наприклад, моле-

кула азотуможе вільно пролетіти близько 10 см, не зіткнувшись із жодною мо-

лекулою. А на поверхні Землі в 1 см3 повітря міститься 2,7 ґ 1019 молекул азо-

ту.

Дуже своєрідні і кліматичні умови в атмосфері. Атмосфера поділяється на

шари, вяких звисотоюзмінюєтьсятемпература. На висоті 8–10 кмтемпература

складає 40–50 оСнижченуля, анависоті біля 60–70 кмзнаходиться повітряни

шар з досить помірною температурою, близькоюдо 0о С. Причини виникнення

цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем абсорбції (поглинання)

молекулами озонуі киснюультрафіолетового випромінювання Сонця. Саметут

проходить озонови захист життя Землі від жорсткого, знищуючого все живе

випромінювання Сонця.

Енергія радіації, що абсорбується, переходить у теплову енергію газових

молекул. Сонячнарадіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсім безпе-

чні межі, а всі ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилі в’язнуть у

цьомуневидимому, легкому, аленепроникливомушаріповітряногоокеану.

Далі від Землі, на висоті близько 80 км, температура повітря знову падає. І

дуже суттєво – до 85о С, а потім починає неухильно зростати. На висоті між

200–300 кмвонаперевищуєвже 700 оСіпродовжуєзростатидалі.

Як далеко тягнеться наша повітряна оболонка, що надійно захищає нас від

вторгнення космосуз йогохолодом, випромінюваннямита бомбардуваннямко-

смічними тілами? Точно назвати її товщину важко. Газова сфера Землі “реєст-

рується” на висотах до 1 100 км, але простягається, мабуть, і далі, до висоти 20

тис. км.

Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери,

що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, ата-

кож льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Основна частина води

(понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі – вїї мантії. Підземна частина

гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, напірні безнапірні води, тріщинні

води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках,

гіпсахтощо).

Усі формиводних мас переходять однав однуу процесі перетворення. Во-

да у біосфері перебуває у безперервномурусі, береучасть у геологічномута бі-

ологічномукругообігахречовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живих

організмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода була середови- щем зародження та розвитку. Без води неможливи фотосинтез, яки відбува-

ється в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на

наші планеті. Вода – своєрідни мінерал, яки забезпечує існуванняживих ор-

ганізмів на Землі. Живі організми на 60–98 % складаються з води, і всі їхні

життєві функціональні процеси пов’язані з нею. Цікаво, що чоловіки більшою

мірою містять у собі воду (60–62 %), ніж жінки (приблизно 50 %). Найбільша

кількість води – 70 % – міститься у тканинах тіла людини. Серце людини про-

тягом доби перекачує 10 000 літрів крові (біля 1 000 літрів води). 100 літрів во-

ди фільтруютьнирки.

Обмін речовин в організмах можливи лише за наявності води, бо майже

всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних ро-

зчинах органічнихта неорганічнихречовин абоза обов’язкової участі в них во-

ди. Процеси травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтез живої речо-

вини в клітинах організмів відбуваються виключно у рідкому середовищі. Що-

добово людина вживає 2–2,5 літра води. Втрата організмомлише 10–20 % води

ведедо йогозагибелі. Безводилюдинаможепрожитинебільше 5-тидіб.

Без води не може існувати людська цивілізація, бо вода використовуєть-

ся людьми не лише для пиття, а для забезпечення своїх санітарно-гігієнічних

та господарсько-побутових потреб. Вода використовується у промисловості,

побуті, сільськомугосподарствіяк джерело енергії.

Багатоджерел іводоймищмаютьлікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатнане будь-яка вода, апрісна – з

вмістом мінеральних соле до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфе-

ри (16 млрд. м3 води), прісні води становлять менше 3 % її об’єму. Доступною

для використання є лише невелика частина прісних вод, зосереджена у прісно-

водних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах. За-

безпеченість річковою водою України дуже мала. Це дефіцит річкової води

доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у наші країні

чимали запас. Головними джерелами річкової води в Україні є: Дніпро, Дніс-

тер, Південни Буг, Тиса, Прут, малірічки (понад 63 000).

Літосфера – тверда оболонка Землі. Наша планета Земля – є стиснута з по-

люсів куля – геоїд. Будова Землі неоднорідна. Вона складається ізтрьох оболо-

нок – земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних се -

смічниххвиль, викликанихземлетрусами абоштучнимивибухами.

Товща земної кори під ложем океану досягає 5–12 км, у рівнинних регіо-

нах – 30–40 км, а під горами – 50–70 км. Мантія Землі простягається нижче зе-

мної кори до глибини 2 900 км від поверхні, ядро – до її центру, тобто глибини

6 370 км. Відповідно до глибини зростає тиск і щільність гірських порід, під-

вищуєтьсяїх температура. Вважають, що температура ядра Землі не перевищує

5 000 оС. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще не достатньо

з’ясовані. Головними з них вважають радіаційни розпад елементів та перероз-

поділ матеріалу за щільністю в мантії, яки супроводжується виділенням знач-

ноїкількостітепла.

Зовнішнятверда оболонкаЗемлі, яка включає земну коруз частиною верх-

ньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід,

називається літосферою. Товщина літосфери на континентах і під океанами ві-

дрізняється і становить у середньому 25–200 і 5–100 км. Переважна частина зе-

мної поверхні – це рівнини континентів і океанічного дна. Основна частина лі-

тосфери складаєтьсяз вивержених магматичних порід (95 %), середяких на ко-

нтинентахпереважаютьграніти, авокеані – базальти.

Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних

суб’єктів антропогенної діяльності людини. У верхні частині континентальної

земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити.

Ґрунт – органічно-мінеральни продукт багаторічної (сотні тисяч років) спіль-

ної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла є од-

ним з найважливіших природних ресурсів. Залежно від кліматичних і геолого-

географічнихумов, ґрунти маютьтовщинувід 15 – 25 смдо 2 – 3 м. Ґрунти виникли разом із живою речовиною ірозвивалися під впливом дія-

льності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не сталидуже цінним для люди-

ниродючим субстратом. Сучасні ґрунти складаються із суміші мінеральних ча-

сток (продукти руйнування гірських порід) та органічних речовин (продукти

життєдіяльності біоти та мікроорганізми і гриби). Ґрунти відіграють величезну

рольукругообігуводи, речовин івуглекислогогазу.

Ґрунти мають велике значення для життя. Без ґрунту не можливе життя

рослин і тварин на суші, бо ґрунт для них є основою їх життя. Він є джерелом

мінеральних, органічних і органічно-мінеральнихречовин іунікальною лабора-

торією, в які відбуваються процеси розкладу та синтезу органічнихречовин, а

також фотохімічні процеси. Ґрунти є основним джерелом отримання продуктів

харчування люде.