Фінансова система України містить такі елементи.

Адміністративна відповідальність

Цей вид відповідальності та суми санкцій, що застосовуються, установлено КУпАП і Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII. Стисло нагадаємо особливості цього виду відповідальності:

 

1. При вчиненні однією особою двох чи більше правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо (ч. 1 ст. 36 КУпАП).

2. Якщо справи про обидва правопорушення розглядаються тим самим органом, стягнення накладається в межах санкції, установленої за серйозніше правопорушення (ч. 2 ст. 36 КУпАП).

3. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення (разове порушення), а при триваючому правопорушенні – не пізніше ніж через два місяці з дня його виявлення (ст. 38 КУпАП).

Кримінальна відповідальність

Як показує судова практика, щодо працівників бухгалтерії часто застосовується відповідальність, установлена:

– ст. 212 КК «Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів».

Звертаємо увагу, що в цьому випадку відповідальність настає лише тоді, коли особа мала намір не виконувати обов'язки зі сплати податків. До речі, часто працівники податкових органів, виявивши несплату податків на суму, установлену ст. 212 КК, відразу передають справу до податкової міліції. Однак подальший рух справі працівники цієї служби можуть дати лише тоді, коли буде доведено умисел, інакше порушену кримінальну справу має бути закрито;

– ст. 364 УК «Зловживання владою або службовим становищем».

За цією статтею головного бухгалтера може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, зокрема за порушення порядку реалізації активів, що перебувають у податковій заставі;

– ст. 367 КК «Службова недбалість».

На жаль, ця стаття є універсальною стосовно перелічених вище і часто використовується в тих випадках, коли не може бути доведено умисел винної особи у вчиненні незаконної дії, оскільки для кваліфікації дій як недбалості досить установити недбалість, проявлену посадовою особою до своїх службових обов'язків. Однак при цьому має бути доведено наявність у такої особи реальної можливості виконувати такі обов'язки.

 

6. Структура державної контрольно-ревізійної служби

Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Організаційні засади складання проекту Державного бюджету України

1. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.

2. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення

пропозицій проекту Державного бюджету України.

3. Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету і дає оцінку обсягу фінансування бюджету для

складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

 

Структура бюджетної системи України

1. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

2. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

3. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

 

Стадії бюджетного процесу

1. Стадіями бюджетного процесу визнаються:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

2. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Види видатків бюджетів

1.Видатки бюджетів поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;

2) видатки, які визначаються функціями держави і можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України.

 

24. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації - є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків на виконання бюджетною установою основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

У тижневий термін після опублікування Закону України про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки.

Згідно із зазначеними лімітними довідками головні розпорядники та розпорядники вищого рівня уточнюють розпорядникам нижчого рівня річні обсяги бюджетних асигнувань, проводять помісячний розподіл асигнувань із загального фонду та доводять до них відповідні лімітні довідки.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування - це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із законодавством повинні бути визначені на основі відповідних нормативів.

Лімітна довідка видається відповідно Міністерством фінансів України, Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, розпорядником вищого рівня і доводиться головним розпорядникам, розпорядникам нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники бюджетних коштів відповідно до затверджених для них обсягів бюджетних асигнувань та інших показників, зазначених у лімітній довідці, приводять у відповідність до них свої витрати. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження у штатному розписі, має бути приведено у відповідність до певного фонду оплати праці, а інші витрати - у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання функцій, покладених на установу.

Отже, бюджетні установи на підставі отриманої від вищої організації лімітної довідки, в якій встановлено бюджетні асигнування, уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань, штатні розписи (розклади) і подають ці документи до вищої організації у встановлені терміни. При цьому дані про витрати, наведені бюджетними установами в проектах кошторисів і планах асигнувань, мають відповідати встановленим для них лімітам бюджетних асигнувань.

 

25. Фiнансовi вiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери:

1) фiнанси суб'єктів господарювання;

2) державнi фiнанси.

Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це: 1)фiнанси комерційних підприємств; 2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ; 3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi.

 

26. Склад доходів Державного бюджету України. Доходи Державного бюджету України включають:1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; 2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку; 3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

 

27. В правових формах фінансової діяльності держави, відображаються дії держави в цілому чи конкретних її органів по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів для державних потреб на відповідному рівні.

За характером ці форми бувають двох типів - правовими чи неправовими. Правові форми знаходять свій прояв у встановленні, зміні чи застосуванні норм права. Із найбільш вживаних неправових форм у фінансовій діяльності держави слід назвати такі, як: роз'яснення фінансового законодавства населенню, інструктування фінансових служб підприємств, фінансово-технічні операції - розрахунки платежів і асигнувань з бюджетів, обсягів фінансування і кредитування та інші види організаторської роботи держави у цій сфері. Спільною рисою є те, що вони не мають юридичного значення, а лише створюють передумови для здійснення правових форм фінансової діяльності, в яких проявляється державно-владний характер дій органів державної влади в галузі фінансів.

 

За юридичними властивостями можна виділити два типи правових форм фінансової діяльності держави:

1) односторонні фінансово-правові акти, які за своїми юридичними властивостями поділяються на нормативні та індивідуальні. До нормативних належать акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин, містять загальні правила поведінки їх учасників, діють тривалий відрізок часу - тобто правові норми. Нормативні фінансово-правові акти встановлюють види фінансових зобов'язань (порядок обчислення встановлених платежів, типові ознаки платників, порядок витрачання державних грошових коштів, порядок здійснення фінансового контролю тощо).

2) реалізація державою (чи її органом), що є стороною в конкретному фінансовому правовідношенні, своїх прав та обов'язків, що випливають з цього правовідношення.

 

28. Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;

Бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обгрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період;

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою

в процесі виконання бюджету;

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому;

 

29. Основою обчислення податку на додану вартість є вартість обороту, що оподатковується, який включає вартість реалізо­ваних товарів (робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку. Такий спосіб обчислення широко поширений і має назву «залікового», оскільки вартість обороту заліковує вартість усіх товарів (робіт, послуг). Цей спосіб використову­ють у багатьох країнах світу, які справляють податок на дода­ну вартість, в тому числі й в Україні. При використанні цього способу додана вартість включає суми, які додаються на стадії власного виробництва або споживання до «старої вартості», яка закріплюється в діючих засобах виробництва (спорудження, будови, механізми тощо) та використаній сировині. Фактично складові, які входять до вартості оподаткованого обороту, скла­даються із сум амортизаційних відрахувань, які відносяться саме до цієї стадії виробництва; заробітної платні; відрахувань на соціальне страхування; прибутку. Датою виникнення податкових зобов"язань з продажу то­варів (робіт, послуг) вважають дату, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: 1)дата зарахування коштів від покупця (замовника) на бан­ківський рахунок платника податків як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів(робіт, послуг) за готівкові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує плат­ника податку; 2)дата відвантаження товару, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт(послуг) платником податків. Порядок обчислення податку обов"язково передбачає закріп­лення дати, на яку здійснюється розрахунок податку. Незва­жаючи на те, що цей елемент належить до додаткових при пра­вовому регулюванні податку, але в цій системі він, напевно, є одним з найважливіших. Це відбувається тому, що без таких конкретних дат неможливо визначити розмір податкового обо­в"язку. При цьому, звісно, необхідно розмежовувати дату, на яку здійснюється обчислення суми податку, що підлягає сплаті, і дату, яка є заключною «крапкою» в попередньому до­датковому елементі (обчисленні податку) і датою сплати. У чинному Законі України «Про податок на додану вартість» (п. 7.3 ст. 7) закріплено положення, яке встановлює, що датою виникнення податкових зобов"язань є дата, коли відбувається будь-яка з таких подій: дата зарахування коштів від покупця (замовника) або дата відвантаження товарів (валютних цін­ностей). Можна по-різному підходити до регулювання цього елемен­та, але важливо при цьому базуватися на класичному підході до змісту податку. Він завжди має бути часткою доходу, який вже отримав платник. Платник повинен віддати частку зароб­лених або отриманих доходів на задоволення загальних потреб, утримання держави. Але тільки шкоду може заподіяти закрі­плення випадків, коли він повинен сплачувати податки ще до того моменту, як отримав прибуток.

30. Фінансування державних видатків - це заснований на правових нормах плановий, цільовий, безповоротний та безвідплатний відпуск коштів, що здійснюється з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій, а також для утримання соціально-культурної сфери, створення соціальних гарантій населення та виконання зобов'язань держави, з додержанням режиму економії при всебічному постійному контролі.Основні одержувачі грошових коштів при фінансуванні - це державні органи, підприємства, установи державної і комунальної форм власності. Використовуються різні форми фінансування. Підприємства та організації державної і муніципальної форми власності, які мають економічну та фінансову самостійність і одержують прибуток, з бюджету покривають лише частину своїх видатків. Основним принципом їх фінансування є оптимальне об'єднання власних, бюджетних та позикових коштів при покритті витрат.Загальними принципами фінансування є: плановість; цілеспрямованість; безповоротність і безвідплатність; фінансування в міру виконання плану робіт та послуг; дотримання фінансової дисципліни; дотримання режиму економії і здійснення постійного контролю за використанням виділених коштів, а також принцип отримання максимального ефекту при мінімумі витрат (ефективного використання коштів).При плануванні та виділенні фінансових ресурсів держава визначає обсяг фінансування, виходячи з наявних власних коштів об'єкта фінансування, можливості і доцільності отримання ним банківських кредитів. Виділення коштів здійснюється тільки при неможливості покриття витрат із вказаних джерел.Належний при здійсненні фінансування контроль дозволяє визначити ті недоліки й упущення, що мають місце в плануванні, виділенні і використанні державних коштів, вжити заходів щодо їх усунення та недопущення в майбутньому, а також забезпечити необхідними даними перспективне і поточне планування державних витрат.Держава й органи місцевого самоврядування основні витрати на виконання своїх функцій покривають за рахунок Державного бюджету України і відповідних місцевих бюджетів. Таке фінансування отримало найменування бюджетного. Підприємства та організації, які є неприбутковими і всі свої видатки покривають за рахунок бюджетних коштів, іменуються бюджетними (ст. 2 п. 6 Бюджетного кодексу України).Отже, бюджетне фінансування - це безповоротний та безвідплатний відпуск коштів з Державного і місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій та функцій муніципальних органів і забезпечення діяльності бюджетних установ та організацій.

31. Відомо багато визначень поняття державні доходи, проте загалом усі вони зводяться до того, що під державними доходами розуміють сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, які використовуються нею для здійснення її завдань і функцій.
Уся система державних доходів складається з доходів децентралізованих, під якими розуміють доходи державних підприємств, установ, організацій, що формуються здебільшого за рахунок їхнього прибутку, та доходів централізованих, які надходять на формування централізованих грошових фондів: Державного і місцевого бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного інноваційного фонду та ряду інших.

Фінансова система України містить такі елементи.

1. Бюджетну систему, яка складається з державного та місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення залежать від адміністративно-територіального устрою держави

2. Кредитну систему, яка складається з державного та банківського кредитування. При цьому необхідно мати на увазі те, що державне кредитування є, безумовно, сферою публічного регулювання, а банківський кредит умовно належить до фінансової системи, так як фінансово-правовий аспект торкається тільки відносин, що регулюють обіг державних коштів, тоді як інша сфера цих відносин, в яких учасниками є банки, юридичні та фізичні особи, належить до кола регулювання цивільно-правових норм.

3. Обов’язкове державне страхування, пов’язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного національного продукту та спрямуванням грошових коштів на виплату пенсій, соціальної допомоги та ін.

4. Фінанси підприємств, що складають основу децентралізованих фондів. Фінанси державних підприємств, безумовно, є складовою фінансової системи та мають публічний характер. Фінанси недержавних підприємств належать до цієї групи тільки з приводу реалізації імперативних обов’язків щодо формування державних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки чи будь-які інші види обов’язкових платежів).

Фінансова діяльність — це:

• процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання завдань і функцій держави;

• діяльність уповноважених державних органів, органів місцевого самоврядування, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів

Українська держава, управляючи фінансами та виступаючи у фінансових відносинах як суб’єкт влади і як власник засобів виробництва, встановлює відповідний порядок мобілізації та використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю. Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними. За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм державного управління економікою.Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується на відповідних принципах — основоположних правилах і вимогах, які відображають її найсуттєвіші особливості та цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

 

2. Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним та адміністративним правами, які охоплюють діяльність держави загалом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи та політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та її органів у всіх галузях, зокрема і в галузі фінансів. Форма державного устрою, розподіл у державі влади, участь народних мас в управлінні державою, співвідношення державної влади та місцевого самоврядування — все впливає на конкретні форми фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права та обов’язки посадових осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встановлюють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здійснення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право межує з трудовим у частині щодо регулювання відносин з приводу утворення та витрачання коштів Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування.

 

3. Відповідно до Постанови Верховної Ради України вiд 04.12.2007 № 4-VI «Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України шостого скликання» Комітет Верховної Ради України з питань бюджету здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції у відповідних сферах відання з таких питань:

− державної бюджетної політики та міжбюджетних відносин;

− Державного бюджету України (включно з питаннями доходів, видатків бюджету, контролю за виконанням бюджету);

− бюджетного процесу;

− оцінки відповідності законопроектів вимогам Бюджетного кодексу України;

− діяльності державних фінансових органів;

− діяльності Рахункової палати; {Підпункт 4 пункту 1 доповнено абзацом згідно з Постановою ВР N 6-VI від 13.2007 }

 

4. Бюджетні права — це систематизована форма відображення юридичних норм, що визначають бюджетний устрій, склад доходів і видатків бюджетів, повноваження органів державної влади й управління щодо складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету, а також порядок затвердження звітів про його виконання.

Бюджетні права розмежовані між законодавчою і виконавчою владами загальнодержавного і місцевого рівня. Основний зміст бюджетних повноважень полягає у праві одержувати доходи, розподіляти бюджетні кошти та використовувати їх за цільовим призначенням.

Бюджетно-правові положення державних і місцевих органів влади узагальнені і становлять сукупність таких прав:

а) право на власний бюджет;

б) право на отримання власних доходів і залучення їх до бюджету;

в) право використання бюджетних коштів на потреби державних та місцевих органів влади за призначенням;

г) право розподілу бюджетних доходів між бюджетами даної території;

д) право утворення і використання у межах бюджету цільових або резервних фондів.

Місце кожного суб´єкта у системі адміністративно-територіального поділу впливає на конкретний перелік наданих їм бюджетних прав.

Зміст бюджетних прав України зумовлений такими характеристиками:

а) суверенітет (на основі цих прав у розпорядження відповідного державного органу влади входить утворення бюджетів різних рівнів, які необхідні для функціонування України як незалежної держави, для виконання нею своїх внутрішніх і зовнішніх завдань);

б) регулювання міжбюджетних відносин (для забезпечення бюджетного регулювання держава закріпила за Державним (центральним) бюджетом загальнодержавні податки і збори, а за місцевим — місцеві податки і збори. Доходи, що закріплені за місцевими бюджетами, доходи, які передаються з бюджету вищого рівня до нижчого, також закріплені державою);

в) розміщення та групування доходів і видатків відбуваються згідно з бюджетною класифікацією (вона дає можливість отримати уявлення про структуру бюджету, джерела його доходів, склад платників).

 

5. Коло обов'язків головного бухгалтера обмежено нормами чинного законодавства. Крім того, деякі з них може бути докладніше розшифровано та уточнено в посадовій інструкції. Про те, як її скласти і який вигляд вона може мати, ми розповімо дещо пізніше, а зараз звернемося до чинного законодавства, норми якого регламентують основні обов'язки бухгалтера.

Законом про бухоблік. Відповідно до п. 7 ст. 8 Закону про бухоблік головний бухгалтер підприємства:

– забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання та подання в установлені терміни фінансової звітності;

– організовує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

– бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних із нестачею та відшкодуванням витрат щодо таких нестач, крадіжками та псуванням активів підприємства;

– забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою у всіх випадках, крім виконання ним функцій касира, оскільки його посада не передбачає виконання робіт, безпосередньо пов'язаних зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. У разі якщо головний бухгалтер погодиться виконувати функції касира (звичайно, за наявності відповідного наказу керівника), з ним обов'язково має бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Однак, незважаючи на це, у деяких випадках головного бухгалтера може бути притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Наприклад, відповідно до ст. 134 КЗпП стосовно бухгалтера можна виділити такі випадки:

– майно чи інші цінності було отримано ним під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

– шкоду заподіяно його діями, що мають ознаку діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (до цього випадку необхідно ставитися особливо обережно, тому що Кримінальним кодексом для цієї ситуації передбачено ряд статей);

– шкоду заподіяно ним, коли він перебував у нетверезому стані;

– шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням чи умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством йому в користування;

– шкоду заподіяно не при виконанні трудових обов'язків.