Археографічна діяльність катеринославської ученої архівної комісії

Важлива роль у формуванні джерельної бази вітчизняної історич­ної науки, в розвитку дореволюційної археографії належить губерн-ським архівним комісіям *, які почали створюватися з 1884 р. На початку XX ст. їх нараховувалося 39. В діяльності губернських - архівних комі­сій основна увага приділялася виявленню й врятуванню писемних дже­рел, створенню історичних архівів, бібліотек, публікації документів тощо. Таким чином, ці заклади займалися основними напрямами архео­графічної роботи. По суті, це були місцеві історичні товариства, які віді­грали помітну роль у збиранні й розробці джерел з історичного краєзнав­ства.

Вагомий внесок у розвиток української історичної науки зробила на початку XX ст. Катеринославська учена архівна комісія (далі: Комі­сія), яка виникла 1903 р. й проіснувала до 1916 р. На жаль, Комісія не мала власного архіву, тому на особливу увагу заслуговують прото­коли її засідань, що друкувалися у виданні «Летопись Екатеринослав-ской ученой архивной комиссии» (далі: «Летопись»).

Завдяки подвижницькій діяльності членів Комісії було виявлено, врятовано і введено до наукового обігу цінні писемні джерела з історії та культури Катеринославгцини, Запорозької Січі й загалом України XVIII ст. Багато було зроблено помічником голови Комісії й беззмінним редактором «Летописи» А. С. Синявським (1866—1951) — директором Катеринославського комерційного училища. До складу Комісії входили українські історики, етнографи, археологи, мовознавці, літературознавці професори В. Б. Антонович, Д. І. Багалій, М. В. Довнар-Запольський, Ю. А. Кулаковський, М. Ф. Сумцов, Д. І. Яворницький, А. М. Ясинський та ін.

Найактивнішу евристичну роботу в Комісії проводили В. О. Біднов (Біднов Василь Олексійович (Василь Бідний) у російськомовних видан­нях підписувався «Беднов» («Бьднов»), мав псевдонім «Степовий», ПІи-рочанський), О. Г. Богумил, Д. І. Дорошенко, В. Д. Машуков, Я. П. Но-вицький, В. І. Пічета та ін. Вони обстежували архіви Катеринославгци­ни: Вертоградов відвідав с. Письмачівку, В. О. Біднов — Самарський Пустельно-Миколаївський монастир і архів Катеринославської духовної консисторії, В. І. Пічета працював в архіві Катеринославського земсько­го суду, О. Г. Богумил та А. С. Синявський — в архіві губернського прав­ління, Я. П. Новицький досліджував архіви м. Олександрівська.

Головною метою Комісії було виявлення архівного матеріалу, ви­значення ступеня його збереженості, організація центрального губерн­ського архіву, огляд й складання описів церковної старовини в Ново-московському й Катеринославському повітах, допомога різним закладам у збиранні матеріалів з історії.

Діяльність Комісії еприяла формуванню Документального фонду Ка­теринославського музею ім. О. М. Поля. До музею надійшли особливо цінні документи, знайдені в архіві Катеринославського губернського правління. Співробітники Комісії досліджували писемні джерела, які зберігалися в музеї, доповідали на засіданні про деякі рукописи музею.

Найціннішими в краї були архіви губернського правління й Кате­ринославської духовної консисторії. Перший вивчався В. О. Відновим, О. Г. Богумилом, В. Д. Машуковим, М. М. Терновським. Консисторський архів, в якому налічувалося 207107 справ (з 1758 р.), досліджував В. О. Біднов '(1874—1935) —історик, викладач Катеринославського єпархіального училища, правитель справ Комісії (1906—1909). Архів духовної консисторії увібрав у себе справи Київської, Переяславської, Воронезької та Білгородської консисторій і містив документи парафій Вольностей Війська Запорозького, Полтавського, Кобеляцького й Костян-тиноградського повітів Полтавської губернії, південної частини ниніш­ньої Харківської губернії та ін. Цей архів досліджували катеринослав­ські архієпископи Гавриїл (В. Ф. Розанов; 1781—1858) та Феодосії (О. Г. Макаревський; 1822—1885). Згодом частина цього архіву збе­рігалася у фондах Дніпропетровського історичного музею, пізніше, 1955 р., була передана в Дніпропетровський обласний державний архів (ДОДА).

В. О. Біднов, крім консисторського, досліджував ще архів Самар­ського Пустельно-Миколаївського монастиря — одного з найстаріших козацьких монастирів (Новомосковський повіт), в якому зберігалися документи та стародруки XVIII ст.

Розгортанню археографічної діяльності Комісії сприяв XIII археоло­гічний з'їзд, який відбувся 1905 р. в Катеринославі. Під головуванням А. С. Синявського тоді працювала секція археографії 1 архівознавства, на якій виступив почесний член Комісії, директор Катеринославського історичного музею, визначний український історик Д. І. Яворницький (1885—1940). У доповіді «Запорозька старовина» вчений накреслив топографію евристичних досліджень на Катеринославщині, відзначив, насамперед, Самарський Пустельно-Миколаївський монастир, церкви на Микитиному Розі, в селах Старі Кайдаки, Покровське, Петриківка, Не-хворощанський монастир, родинні архіви Родзянків, Магденків, Мала-мів, Іваненків та ін. У Г. П. Алексєєва збереглося п'ять томів мемуа­рів XVIII ст. П. Д. Апостола — сина гетьмана Д. Апостола. Державний діяч, таємний радник поміщик Г. П. Алексєєв (1834—1919) доводився, далеким родичем гетьманові Д. Апостолу, був власником рідкісної ко­лекції української старовини, якою користувався художник І. Ю. Рєпін, працюючи над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султа­нові». До речі, Д. І. Яворницький і Г. П. Алексєєв позували для персо­нажів цієї картини.

Увагу делегатів XIII археологічного з'їзду привернуло повідом­лення про щоденник наказного отамана Азовського козацького війська, який було знайдено в родинному архіві онука кошового Задунайської Січі Й. Гладкого.

На з'їзді підкреслювалась значна цінність архіву Катеринославсько­го губернського правління, який досліджував член Комісії, доцент Ки­ївського університету О. Г. Богумил. Він підготував до видання збірник ордерів (указів) 1777—1789 рр. князя Г. О. Потьомкіна до Азовського губернатора В. О. Черткова та Новоросійського губернатора І. Д. Язикова і правителя Катеринославського намісництва І. М. Синельникова. Всього

О: Г. Богумил зібрав 1378 ордерів. Нині комплекс ордерів Г. О. По-тьомкіна (152 одиниці) зберігається в Дніпропетровському історичному музеї. Отже, деякі оригінали ордерів Г. О. Потьомкіна, де міститься цінна різноманітна інформація з історії Катеринославського намісницт­ва кінця XVIII ст., не загинули, як відзначалося до останнього часу в радянській історіографії.

До архіву Катеринославського губернського правління зверталися перші історики краю архієпископи Гавриїл (Розапов) та Феодосій (Ма-каревський). Відомий історик, «Колумб» Новоросійського краю А. О. Скальковський (1808—1899) використав найцінніші комплекси цього архіву, коли писав про історію Запорозької Січі та Новоросійсько­го краю. Значну кількість документів, насамперед Січового архіву, А. О. Скальковський вивіз до Одеси і зберігав в особистому архіві. Комісія надавала великого значення поверненню цих документів до Ка­теринослава. Один з активних діячів Комісії, відомий археограф, історик та етнограф Запорожжя Я. П. Новицький (1847 — 1925) підтримував наукові зв'язки з А. О. Скальковський. Через ці стосунки Я. П. Новиць-кому вдалося опублікувати деяку частину документів Січового архіву, які зберігалися у Скальковського. Окрім того, Я. П. Новицький об­стежив архіви Олександрівського предводителя дворянства та повітово­го казначейства і уклав опис переглянутих архівних справ.

Плідно співробітничав у Комісії викладач Катеринославського ко­мерційного училища, майбутній академік, видатний учений-славїст В. І. Пічета (1878—1947). Саме в Комісії почалася його наукова діяль­ність. Вій обстежив архів Катеринославського нижчого земського

-СУДУ 30-

Завдяки евристичній роботі А. С. Синявського були врятовані цін­ні архіви поліцейських правлінь Верхньодніпровська й Новомосковська. Інтерес з точки зору архівної евристики викликає повідомлення В. Давидова «Катеринославщина в архіві Імператорського Російсько­го географічного товариства», де анотовано опис архіву товариства, зроблений Д. К. Зеленіним.

Наукові інтереси членів Комісії позначилися на тематиці її публі­кацій. Один з. провідних археографів Комісії В. О. Біднов приділяв значну увагу публікації документів адміністративно-управлінського характеру, надаючи першорядного значення ордерам Г. О. Потьомкіна. Таврійська архівна комісія й Одеське товариство історії та старожитностей також друкували ордери князя Потьомкіна.

Фундаментальну серійну публікацію цього виду документів, знайде­них в архіві Катеринославського губернського правління, здійснив О. Г. Богумил. Спочатку він видавав ці документи у «Вестнике Екатери-нославского земства», але незабаром редакція відмовилася друкувати їх. Тоді дослідник звернувся до Комісії. У другому випуску «Летописи» О. Г. Богумил опублікував 716 ордерів 1775—1776 рр. та 1790— 1791 рр. Публікацію документів цього різновиду продовжив В. О. Бід­нов, який знайшов в архівах Катеринославської державної палати і губернського правління 49 пропозицій («предложеній») князя Г. О. По­тьомкіна, в яких міститься інформація щодо розподілу земель Ново­російської та Азовської губерній 1774—1784 рр.

На значну увагу заслуговує здійснена В. О. Відновим публікація комплексу документів під назвою: «До історії колишніх запорозьких старшин та козаків». Ці документи було виявлено в консисторському архіві та губернському правлінні. Публікація складається з п'яти час­тин, які супроводжуються історичною передмовою. До кожної частини увійшли документи, що стосуються січового архімандрита В. Сокаль-

ського, священика Миколаївської Новокодацької церкви Ф. Фомича, пол­кових осавулів Лазаря Глоби та Гната Каплуна, ктиторів Нікопольської Покровської церкви Якова та Івана Шиянів.

У третьому розділі вміщено документи полкового осавула, відомого катеринославського старожила Лазаря Глоби (повідомлення 1778 р. но­воросійському губернаторові І. Д. Язикову та ін.). В історичній перед­мові В. О. Біднов подає біографічні дані про Л. Глобу, який 1743 р. осе­лився на березі Дніпра навпроти Монастирського острова (сучасний Дніпропетровськ) і зайнявся садівництвом, яким також чудово володів.

Четвертий розділ репрезентує документи щодо діяльності Л. Гло­би — полкового осавула Гната Каплуна, мешканця слободи Половиці. В. О. Біднов опублікував документи 1783—1786 рр. про утиски, яких за­знав Г. Каплун з боку колезького секретаря П. Папчинського.

У п'ятому розділі надруковано документи про ктиторів Нікополь­ської Покровської церкви братів Якова та Івана Шиянів. В. О. Біднов передає напис, зроблений на іконостасі цієї церкви, в якій були порт­рети братів. Свого часу відомий історик М. Н. Мурзакевич вивіз портрети до Одеси в музей товариства історії та старожитностей. У Нікопольській Покровській церкві залишилися копії з цих портретів, а в Катерино­славському музеї їм. О. М. Поля зберігалися копії з нікопольських копій.

Після скасування Запорозької Січі у 1775 р. брати Іїїияни залиши­лися вірними минулому, перенесли в Нікопольську Покровську церкву створену в Січі ікону Покрови з портретом останнього кошового Петра Калнишевського. В Одеському краєзнавчому музеї зберігається точна ко­пія з цієї оригінальної ікони.

В архіві губернського правління В. О. Біднов виявив документи, що містили біографічні дані про Шиянів. Вони були уродженцями містеч­ка Яблуніва (Лубенський полк), діти козака Я. Матвієнка, мали зимів­ник біля річки Базавлук.

Результатом дослідження консисторського архіву стала публікація документів з історії Катеринославської духовної семінарії — найстарі­шого учбового закладу на Катеринославщині. Подані документи містять інформацію не тільки про цю семінарію, а й про інші учбові заклади, висвітлюють розвиток освіти на Україні. Публікація має тематичний ха­рактер. До неї, крім опису семінарського майна 1787 р., увійшли «поря­док навчання», списки учнів 1788 р. та інші документи.

Серед наративних джерел заслуговує на увагу публікація «Подо­рожніх нотаток» ректора Катеринославської духовної семінарії архі­мандрита Іакова Вечеркова, Ці нотатки В. О. Біднов передрукував з «Херсонских епархиальньїх ведомостей», де їх свого часу (1862 р.) опублікував професор М. Н. Мурзакевич. Нотатки, які містять.історично-географічний опис Катеринославської губернії та характеристику діячів краю, складаються із кількох розділів і починаються 1828 р. До науко­во-довідкового апарату цієї публікації увійшли археографічна передмова, легенда й палеографічна характеристика рукопису. Публікатор досить ретельно проаналізував текст пам'ятки. Нотатки І. Вечеркова — резуль­тат його спільної подорожі з катеринославським архієпископом Гавриї-лом (Розановим) до єпархії. Під час своїх подорожей Гавриїл розпиту­вав старих селян, вивчав архівні матеріали. Саме Гавриїл занотував і видав 1842 р. цінне джерело до історії запорозького козацтва — спогади запорожця М. Л. Коржа.

Із «Херсонских епархиальньїх ведомостей» (1861.— № 12.— С. 231—251) В. О. Біднов передрукував ще один" документ — автобіогра­фію протоієрея Карпа Павловського (1774—1832) —вихованця Катери­нославської семінарії, священика Катеринославської єпархії, який залишив цікаві свідчення про митрополитів, архієпископів, про військові поселення.

Як історик церкви В. О. Біднов досить глибоко досліджував архів Катеринославської духовної консисторії, про що яскраво свідчать його публікації в «Летописи».

Необхідно зазначити, що всі публікації В. О. Бїднова відзначаються особливою ретельністю. Як правило, їх супроводжує вступна стаття, яка містить археографічну характеристику, інформацію про фонд й архів, де було виявлено документи, опис палеографічних особливостей та виклад принципів передачі тексту. Науково-довідковий апарат доповнюють під­рядкові коментарі, нерідко з розгорнутим бібліографічним покажчиком.

Комісією були також видані епістолярні джерела: листування одесь­кого протоієрея Ф. Огінського з архієпископом Платоном (Любарським), листи інших катеринославських архієпископів. В. Данилов видав три листи (1839—1846) М. А. Маркевича до ректора Київського університету М. О. Максимовича. В повідомленні про етнографа Г. Залюбовського В. В. Данилов опублікував його лист до Максимовича від 20 листопада 1864 р..

Комісія приділяла також увагу публікації документів родинних ар­хівів. У шостому випуску «Летописи» було започатковано відділ матері­алів з історії стародавніх родів Новоросії. Розпочинався цей відділ пуб­лікацією документів родини Маламів. В. В. Данилов надрукував комп­лекс документів до історії родини Міклаглевських (листування М. П. Мі-клашевського з О. В. Суворовим, Г. О. Потьомкіним, П. В. Завадовським та ін.). М. П. Міклашевський — землевласник, новоросійський губерна­тор (1801-1804).

Серед публікацій матеріалів, що містять інформацію про відомих діячів Катеринославщини, відзначимо документи, надруковані членом Комісії І. Акінфієвим у додатку до його статті про директора училищ Катеринославської губернії Я. Я. Ковалевського. Це — атестат про за­кінчення Катеринославської губернської гімназії та диплом Харківсько­го університету. А. С. Синявський видав два документи («квиток» 1780 р., «заповіт» 1842 р.) із особистого архіву Г. Г. Крем'янського — священика Нікопольської Покровської церкви. В заповіті — цінна інфор­мація про місто Нікополь, соціально-економічні відносини в краї. Іс­торія краю першої чверті XIX ст. висвітлюється в публікації документів з архіву Катеринославського земського суду. Цю публікацію здійснив В. І. Пічета.

На особливу увагу заслуговує видання документів Січового архіву 1770—1771 рр. Ця тематична публікація з'явилася завдяки творчим контактам Я. П. Новицького із А. О. Скальковським. Останній свого часу виявив «Справу про Українську лінію» й дозволив Я. П. Новицькому скопіювати деякі документи. Згодом у Новицького з'явилася збірка ко­пій документів Січового архіву, які були надруковані у п'ятому випуску «Летописи». В історичному огляді до цієї публікації Новицький по­ділив документи за тематикою на три відділи: 1) скарги запорожців на утиски; 2) листування та скарги Коша на спорудження в козацьких вольностях фортець Дніпровської лінії; 3) листування з питань внут­рішнього військового устрою на Запорожжі. В документах — скарги на будівництво земляних укріплень по річках Орелі, Опалисі, Самарі, Вов­чій та інших, скарги запорожців на потраву посівів, крадіжку, грабунки, які вчиняли урядові команди по зимівниках та селах. До цієї публікації увійшли рапорти й донесення самарського полковника Иорова, отамана Дядьківського куреня Л. Мошенського, кодацького полковника Блакит­ного Запорозькому Кошу про будівництво редутів на землях запорозьких вольностей; ордери Коша отаману куреня Пластунівського П. Тре­тяку й полковому старшині С. Биковському; відповідь кошового Кални-шевського військовому судді М. Тимофееву про втечу козаків та їхній розшук. Окрім того, до комплексу належать листи, промеморії, пропози­ції, донесення, де зафіксована інформація про економічні стосунки коза­ків, постачання їм зброї, про лоцманів. Привертає увагу реєстр за­порожців Самарської й Кодацької паланок, які тікали в Олександрій­ську фортецю (1771 р.).

В археографічній передмові до цієї публікації наведені дані про оригінальність документів, їхню копійність тощо. Підкреслюється також, що оригінальні документи — частина похідного Запорозького архіву, а копії рапортів паланкових полковників підтверджуються підписом канце­ляриста Г. І. Василенка. В передмові дано характеристику почерку, па­перу, орфографії, обгрунтовані засади публікації. Кожен документ перед назвою датовано. При публікації збережено типологію документів. Для передачі палеографічних особливостей оригіналів використано різні шрифти. У примітках до змісту пояснені іменні та географічні реалії.

Я. П. Новицький надрукував деякі документи із особистого доку­ментального зібрання: грамоту на дворянство Тарах-Тарловських 1793 р., універсал гетьмана К. Розумовського козаку Л. Синьогубу на чин вій­ськового товариша (1761), грамоту Катерини II Л. Синьогубу на чин майора (1795), указ на рангову маєтність полковому старшині М. Рудю [(1779).

Під час обстеження архівів міста Олександрівська увагу Новиць-кого привернув архів Покровського собору. Деякі документи цього архі­ву вчений опублікував у «Летописи».

Крім того, Я. П. Новицький видав збірку українських історичних пісень, значну частину яких він записав у Нікополі, Капулівці, Кушу-гумівці, Новогупалівці та Покровському. В цих піснях — минуле україн­ського народу, його історичний побут, національні герої. До цієї збірки увійшли народні перекази та оповідання, які вчений збирав на Кате-ринославщині протягом 1875—1905 рр. Мандруючи землями Запорозь­ких вольностей, Я. П. Новицький записав легендарні перекази про по­ходження річок, скель, урочищ, могил тощо, про історичних героїв, сла­ветних запорожців, оспіваних у народній поезії. У піснях йдеться про характер, життя та діяльність козаків. Значний інтерес викликає укра­їнський народний гумор, сатира \ У цьому матеріалі знаходимо відо­мості про поселення давніх народів, кочових племен, про кошових ота­манів І. Д. Сірка та П. І. Калнишевського, кошового задунайських ко­заків Й. Гладкого. Наприкінці кожної легенди дається повідомлення про оповідача, місце й час запису. Підрядкові контрольно-довідкові повідом­лення містять бібліографічні дані та інформацію про історичних осіб.

Цей матеріал Я. П. Новицький доповнив публікацією народних.моли­тов, змов, заклинань і рецептів.

Одним з найактивніших публікаторів документів у Комісії був В. Д. Машуков, публікації якого тематично присвячені історії церковно­го будівництва на Катеринославщині, виявленню пам'яток церковної старовини. В архіві Катеринославської духовної консисторії В. Д. Ма­шуков виявив «Реєстр» речей Кирилівської та Межигірської ризниць 1773 р. У тому самому архіві В. Д. Машуков знайшов документи про будівництво в 1773—1775 рр. дерев'яної церкви в містечку Аджамці (Херсонської губернії Олександрійського повіту). Публікації В. Д. Ма-шукова супроводжуються передмовою, підрядковими коментарями, вка­зівками на оригінальність і копійність.

До публікації документів першої половини XIX ст. належать рапорт протоієрея М. Моторного катеринославському єпископу Анастасіїо (1838 р.) та спогади катеринославських старожилів про пам'ятки цер­ковної старовини, що зберігалися в кафедральному Преображенському соборі. Спогади доповнено коментарями, які містять інформацію з іс­торії катеринославської єпархії та міської генеалогії.

Цінні повідомлення з історії книжкової культури краю містяться в «Описі Катеринославського кафедрального Успенського собору» 1830 р.У 1852 р. опис було передано до Преображенського собору. В архео­графічній передмові та підрядкових коментарях висвітлюється процес підготовки опису до друку. Особливу увагу в описі привертає Євангеліє московського друку 1763 р. в оксамиті. На звороті титульного аркуша зберігся запис 1782 р., який В. Д. Машуков повністю наводить: «Сіє Евангеліе, данное в церковь Половицкую новопоселенную апостолов Петра и Павла за упокой Трофима Куги, а стараніем Стефана Афана-сиева сьша Лубенского. 1782 году майя 5 дня». Половицька церква зго­ріла 6 серпня 1783 р., і Євангеліє потрапило до Преображенського со­бору. Нині воно зберігається в Дніпропетровському історичному музеї.

В. Д. Машуков надрукував кілька документів щодо історії Полтав­ської та Херсонської єпархій (1772—1775 рр.), перших дворянських виборів в Катеринославі 1791 р. Ці документи були ним виявлені в архіві Катеринославського губернського правління.

Члени Комісії здійснювали не лише окремі публікації документів. Джерела друкувалися в додатках до статей, повідомленнях, рефератах. Наприклад, у рефераті на том № 8 «Жерел до історії України—Руси» (Львів, 1908) викладач Катеринославського комерційного училища, пра­витель справ Комісії (1909—1913), згодом відомий історик Д. І. Доро­шенко (1882—1951) передрукував лист короля Стефана Баторія від 19 квітня 1582 р. до української адміністрації відносно скарг і утисків, яких зазнали козаки з боку цієї адміністрації. Документ було надру­ковано польською мовою. Цей лист виявив видатний український історик І. П. Крип'якевич у бібліотеці Чарторийських у Кракові. Документ являв собою копію початку XIX ст., зняту з Коронної метрики.

1913—1914 рр. Комісія порушила питання про необхідність пере­видання праць архієпископа Гавриїла (Розанова), Мартина Григорови-ча-Молодшого, архієпископа Феодосія (Макаревського), планувала під­готувати хрестоматію з історії Катеринославщини.

Підводячи підсумки археографічній діяльності Комісії, треба від­значити, що вона проводила активну евристичну та едиційну роботу, в результаті якої були виявлені, врятовані і введені до наукового обігу цінні писемні джерела з історії та культури України XVIII—XIX ст. Найбільшу увагу члени Комісії приділяли вивченню архівів Катерино­славського губернського правління й духовної консисторії, в яких були зосереджені основні скарби письменства. Ці архіви досліджували В. О. Біднов, О. Г. Богумил, В. Д. Машуков, А. С. Синявський, Д. І. Явор-ницький. Були обстежені архіви Самарського Пустельно-Миколаївсько-го монастиря (В. О. Біднов), Катеринославського нижчого земського суду (В. І. Пічета), міста Олександрійська (Я. П. Новицький).

Основним підсумком видавничої діяльності Комісії стали десять ви­пусків «Летописи» (1904—1915). Хронологічно переважна частина пуб­лікацій охоплює другу половину XVIII ст., і тільки незначна кількість документів висвітлює історію краю першої половини XIX — початку XX ст. На сторінках «Летописи» друкувалися актові й наративні джере­ла: грамоти, накази, розпорядження, ордери, рапорти, атестати, реєстри, ділове та особисте листування, щоденниковий матеріал, документи родин­них архівів. Публікації містять інформацію з історії Запорозької Січі, з соціально-економічної історії й культури краю другої половини XVIII— початку XIX ст. Значна частина документів з консисторського архіву ви­світлює історію церкви в краї.

Неоціненними є серійні публікації Я. П. Новицького документів Січового архіву й численного фольклорного матеріалу, який вчений зби­рав протягом десятків років, мандруючи землями Запорозьких вольно-стей. Це науковий подвиг Я. П. Новицького.

До досягнень Комісії належать публікація ордерів князя Г. О. По-тьомкіна, здійснена О. Г. Богумилом, і публікація документів з історії запорозького козацтва В. О. Біднова.

Цінність публікацій Комісії зростає через те, що більшість надруко­ваних документів до нашого часу не збереглася, а самі «Летописи» пере­творилися на бібліографічну рідкість, тому актуальним є перевидання останніх як одного з важливих джерел з історії запорозького козацтва й Півдня України. В додатку до статті подаємо покажчик публікацій писемних джерел у «Летописи», що, на наш погляд, допоможе дослідни­кам в евристичній роботі.

 

 

Література

 

1. Едиційна археографія в Україні у XIX—XX ст.: Плани, проекти, програми видань, вип. 1. К., 1993.

2. Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ—Седнів, 18—21 жовт. 1993 р.). К., 1997.

3. Дашкевич Я. Львівська академічна археографія // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., Нью-Йорк, 2002. – С. 55-67. Електронний доступ http://www.archeos.lviv.ua

4. Боровик В.Ф.Архівній службі Херсонщини 90 років // Архіви України. – 2001. – №2-3. С. 69–86.

5. Макарихин В. П. Губернскне ученьїе архивньїе комиссии и их роль в разви-тии общественно-исторической мисли России в конце XIX — начале XX веяа // История СССР.— 1989.— № 1.— С. 160—170.

6. Бржостовская Н. В. Вопроси архивного дела на археологических сьездах в России (1869—1911 гг.) // Археографический ежегодник за 1971 г.— М., 1972.— С. 98—99.

7. Синявский А. С. Первое десятилетие существования Екатеринославской уче- ной архивной комиссии // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии (далі: ЛЕУАК).— Екатеринослав, 1915.— Вьш. 10.— С. З—15; Ковальский Н. П., Абро-
симова С. В. Из истории Екатеринославской ученой архивной комиссии (1903— 1916 гг.) // Археографический ежегодник за 1988 г.— М., 1989.— С. 52—57.