Сутність фінансів, їх функції і роль

Сутність фінансів, їх функції і роль

1Суть фінансів Історія існування процесу мобілізації коштів нараховує понад 6 століть, вперше термін «фінанси» почали застосовувати в 13ст. в Італії в розумінні обов*язкової сплати податків. Поява та існування фінансів в сучасному розумінні пов*язані з товарним виробництвом, з наявністю товарно-грошових відносин, з функціонуванням держави і дією економ. законів.

Фінанси є історично сформованою, складною та багатогранною економічною категорією.

Характерними ознаками фінансів є: грошовий характер грошових відносин; розподільчий характер фінансових відносин; формування і використання грошових фондів.

Фінанси - це економічна категорія, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Функціонування фінансів нерозривно пов'язано з такими поняттями як фінансові відносини, фінансова діяльність, фінансові ресурси, гроші. На поверхні економічних явищ фінанси асоціюються з рухом грошових коштів, але фінанси - це не гроші. Проте матеріально-речовою формою фінансів завжди є фонди грошових коштів.

Залежно від рівня на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

централізовані (створені на рівні держави); децентралізований (фонди підприємств та організацій).

Об'єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами: наявністю суспільної праці; наявністю товарно-грошових відносин; наявністю різних форм власності; наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій; дією економічних законів розвитку суспільства.

Об'єктом фінансових відносин є ВВП.

Суб'єктами фінансових відносин: держава; юридичні особи; фізичні особи.

Функції фінансів

Розподільча ф-я є головною і проявляється в процесі розподілу ВВП у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням. Об'єктами розподілу виступають: ВВП і національне багатство (лише у виняткових випадках).

Механізм дії розподільчої ф-ї пов*язаний зі схемою розподілу ВВП і вкл. в себе декілька стадій:

Первинний розподіл – це розподіл новоствореної вартості і формування первинних доходів суб*єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами є з/п, прибуток, прибуток державного сектора, що централізується у бюджеті і надходження від державних послуг, ресурсів, угідь.

Перерозподіл – полягає у створенні і використанні централізованих фондів.

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів осіб, які зайняті в державній сфері.

Контрольна ф-я зумовлюється об'єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі ВВП, правильністю формування, розподілу та використання, фінансових ресурсів держави і суб'єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль. В Україні фін. контроль здійснюють Міністерство фінансів і його відокремлені підрозділи (Д. Казначейство, ДКРС), Державна податкова служба.

Багато вчених ств., що фінансам притаманні і інші ф-ї: регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізуюча.

3Фінансові ресурси В процесі розподілу ВВП у держави, підприємств, організацій формуються доходи і грошові надходження, які є основою фінансових ресурсів. Із трансформацією вартості ВВП у відповідні фонди фінансових ресурсів починається вплив фінансів на процес розширеного відтворення, і вони починають діяти як складова частина економічного механізму. Таким чином фінансові ресурси - це сукупність доходів, надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення. Фінансові ресурси поділяють на власні і залучені. Власні фінансові ресурси - грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності. Залучені ресурси - це грошові кошти, отримані в результаті кредитів і залучень, які набувають характеру заборгованості. Актуальним є встановлення раціонального співвідношення між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами. Надмірна централізація призводить до зростання державних фінансових ресурсів і зменшення фінансових ресурсів підприємств, що підриває їх матеріальну зацікавленість і сприяє відтоку коштів у тіньовий сектор.

4Фінансові резерви Одним із елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви. Фінансові резерви - це грошові кошти, що свідомо відволікаються із господарського обороту і призначені для використання у випадках збоїв у процесах суспільного відтворення. Фінансові резерви створюються лише у грошовій формі і їх створення є необхідною умовою нормального розвитку економіки.

Основні методи формування фінансових резервів: бюджетний; галузевий; госпрозра-хунковий; страховий. Одним із видів бюджетних резервів є резервний фонд Державного бюджету України. Цей фонд створюється у розмірі до 1% обсягу видатків загального фонду Державного бюджету.

Витрачається резервний фонд на: фінансування витрат, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями; фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ і аварій; непередбачені витрати пов'язані з введення нових законів; інші заходи.

Звіт про витрачання коштів резервного фонду слухається Верховною Радою щомісячно.

Одним із видів фінансових резервів є золотий і валютний запаси країни.

 

Фінансова система

Фінансова система - це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, яким, притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Фінансову систему розглядають як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин.

До сфер фінансової системи України відносяться: фінанси держави (ланки: державні і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит); фінанси суб'єктів господарювання (фінанси комерційних підприємств і організацій усіх форм власності, фінанси некомерційних установ і організацій); фінанси домогосподарств; фінансовий ринок (ринок цінних паперів (фондовий ринок), кредитний ринок, валютний ринок, ринок фінансових послуг, ринок золота та інших дорогоцінних металів); міжнародні фінанси (фінанси міжнародних організацій в тому числі фінансових, фінанси транснаціональних корпорацій, фінанси інших суб*єктів зовнішньонкономічної діяльності, міжнародний фінансовий ринок).

До організаційного складу фінансової системи входять:

1) Органи управління (Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство; Пенсійний фонд, Рахункова палата)

2) Фінансові інститути (Національний банк, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, міжбанківська валютна біржа, фондова біржа, фінансові посередники на ринку цінних папері).

Принципи побудови фінансової системи:

- принципи єдності;

- принципи функціонального призначення ланок.

 

Податки і податкова система

Податки — обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

2Основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Класифікація. За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі (податок на прибуток п-ств, податок на доходи фіз. осіб, плата за землю, податок на нерухоме майно) і непрямі (ПДВ, акцизний податок, мито).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

За рівнем, який стягує податок: загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки і збори: 1.податок на прибуток п-ств, 2.податок на доходи фіз. осіб, 3.ПДВ, 4.акцизний податок, 5.збір за першу реєстрацію транспортного засобу, 6.екологічний податок, 7.рента за транспортування нафти і нафтопродуктів, природного газу і аміаку територією України, 8.рента за нафту, природний газ, що видобуваються в Україні, 9.плата за користування надрами, 10.плата за землю, 11.збір за користування радіочастотним ресурсом України, 12.збір за спец. використання води, 13.збір за спец. використання лісовими ресурсами, 14.фіксований с/г податок, 15.збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, 16.мито, 17.збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, 18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки та збори: 1.податок на нерухоме майно, відмінне від зем. ділянки, 2.єдиний податок, 3.збір за провадження деяких видів діяльності, 4.збір за місця для паркування трансп. засобів, 5.туристичний збір.

3Податкова політика - це діяльність держави у сфері акумулювання і використання податків. Податкова політика залежить як від об'єктивних економічних законів, так і від суб'єктивних факторів.

Вона має базуватися на загальних принципах: виваженості; наукової обґрунтованості; оптимальності вилучення доходів суб'єктів через податки.

Податкова політика має бути зорієнтована на максимальне повернення податків через розширення обсягу суспільних послуг.

4Податкова система являє собою певним чином упорядковане різноманіття податків відповідно до різноманіття господарської діяльності і економічних відносин.

Принципи побудови податкової системи: податок має бути визначеним; строки сплати податків мають бути такими, щоб максимально задовольнити платника; спосіб обкладання податком, суми сплати податків мають бути зрозумілими для платника; втрати на стягнення податків мають бути мінімальними.

Податкова система, як і будь-яка наука, повинна задовольняти загальні вимоги: бути стабільною; мати розвинену регулярну функцію; бути достатньо гнучкою; бути рухливою, “чутливою” до змін у формуванні доходів; мати антиінфляційну спрямованість; еластичність податкових ставок; всеосяжність.

5Податкові ставки - це законодавчо встановлений розмір оподаткування до об'єкта оподаткування. При встановлені податкових ставок застосовують універсальний і диференційований підходи. За побудовою податкові ставки поділяють на тверді і процентні. Тверді: фіксовані (у конкретних сумах), відносні (до мінімально з/п). Процентні: пропорційні, прогресивні, регресивні.

6Система оподаткування – це нормативно визначені платники податків, їх обов*язки і права, об*єкти оподаткування, види податків і зборів, порядок їх стягнення.

Справляння податків грунтується на виділення наступних елементів системи оподаткування: об*єкт оподаткування – предмет, що підлягає оподаткуванню; платник податків; суб*єкти податків – держава, податкові органи, платники податків; джерело сплати податків; податкова ставка; податкова пільга; масштаб вимірювання об*єкта податку.

Бюджет та бюджетна система

Бюджет держави як об'єктивна економічна категорія — сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП і національного багатства, з метою формування і використання основного централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою ії функцій.

Необхідність існування бюджету обумовлена наступними факторами: за допомогою бюджету держава виконує свої функції; здійснює утримання соціальної сфери; перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; вирішує національні проблеми; має вплив на розвиток НТП через фінансування науки; вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є функціональним її носієм.

У цілому суб'єктами бюджетних відносин виступають, з одного боку, держава, з іншого — юридичні і фізичні особи; об'єктом — ВВП і національне багатство. Отже, бюджетними відносинами охоплюються всі юридичні особи, кожен громадянин держави і кожна державна структура, при цьому відносини можуть мати двосторонній або односторонній характер.

Бюджет держави виконує дві функції — розподільну і контрольну. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує численні фонди різноманітного цільового призначення. З бюджетом держави пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і сфери послуг. Таким чином, розподільна функція бюджету характеризується багатократністю розподілу, проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного і соціального розвитку. Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають у структурних ланках економіки. Завдяки цій якості бюджет може дати відповідь на те, як надходять у розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики — розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. У процесі такого розроблення держава визначає конкретні форми, методи і види організації бюджетних відносин. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів довгострокового (стратегічного) та короткострокового (тактичного) характеру, які здійснює держава через бюджетну систему. Зміст бюджетної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сфері формування і використання коштів бюджетного фонду. На бюджетну політику впливають внутрішні і зовнішні чинники. До зовнішніх чинників відносять залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, експертних можливостей самих держав, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважають стан розвитку економіки, соціальної сфери, організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку кредитування тощо.

Бюджетний механізм можна розглядати як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практиці. У практичному плані бюджетний механізм — це налагоджена економічна структура, яка відображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації і використання бюджетних коштів. Механізм мобілізації бюджетних ресурсів називають податковим механізмом. Призначення механізму використання бюджетних коштів полягає у виконанні двох найважливіших функцій — фінансового забезпечення та фінансового регулювання соціально-економічних процесів у державі.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система — сукупність самостійних відокремлених взаємопов'язаних між собою ланок, у яких функціонують бюджетні відносини. У Бюджетному кодексі України бюджетна система трактується як сукупність державного та місцевих бюджетів. Б.С.: Державний бюджет і Місцеві бюджети (Обласні бюджети, районні бюджети, бюджети місцевого самоврядування (бюджети міст, бюджети міст Києва та Севастополя, бюджети сіл, бюджети селищ, бюджети територіальних громадських об*єднань), бюджет автономної республіки Крим.

Принципи побудови бюджетної системи України єдності (забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним порядком виконання бюджетів та ведення бюджетного обліку і звітності); збалансованості (повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету за відповідний бюджетний період); самостійності (забезпечується закріпленням за місцевим самоврядуванням відповідних доходів, правом місц. органів визначати напрями використання власних, закріплених, регульованих доходів); повноти (до складу бюджетів належать всі надходження та видатки, передбачені нормативно-правовими документами); обґрунтованості (бюджет формується на основі реальних макропоказників економічного і соціального розвитку та розрахунків доходів і видатків за встановленими правилами й методиками); ефективності (досягнення усіма учасниками бюджетного процесу поставлених завдань при мінімальному залученні бюджетних коштів); субсидіарності (розподіл видатків між ланками бюджетної системи на засадах максимального наближення суспільних послуг до їх безпосередніх споживачів); цільового використання бюджетних коштів (бюджектні асигнування використовуються лише на цілі визначені бюджетними призначеннями та закріплені бюджетним розписом); справедливості і неупередженості (БС будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між галузями соц. сфери, громадянамми); публічності і прозорості (прийняття через парламент Закону «Про державний бюджет», затвердження звіту про його виконання, висвітлення в ЗМІ показників бюджетів і звітів про їх виконання); відповідальності учасників бюджетного процесу (кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу).

Доходи бюджету — частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.

За групами і видами доходи бюджету поділяють на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, міжбюджетні трансферти.

Податкові надходження — передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями є: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження (). Доходи від операцій з капіталом становлять незначну частку доходів державного бюджету (приблизно 1 %) і включають: надходження від продажу землі та нематеріальних активів, надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, скарбів, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; інші надходження, визначені законодавством. Міжбюджетні трансферти — кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сферн; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Державний дефіцит

Класифікація. За формою вияву: плановий, фактичний, прихований.

За причинами виникнення: свідомий (виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві і досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб), вимушений (пов*язаний з низьким рівнем ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходаами), циклічний (є результатом циклічного падіння виробництва, тобто зменшення нац. доходу в результаті конюнктурних коливань), структурний (результат свідомої політики держави, що передбачає маніпулювання податками і урядовими видатками з метою зміни реального обсягу виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією)

За характером впливу на економіку: стійкий і тимчасовий.

За напрямом дефіцитного фінансування: пасивний (спрямування залучених під покриття дефіциту коштів на поточні потреби), активний (фінансування бюджетних інвестицій, зокрема кап. вкладень у високоефективні інвестиційні проекти)

Напрями подолання бюджетного дефіциту: 1. підвищення ефективності суспільного виробництва, 2. розвиток ринкових відносин, 3. адміністративно-територіальна реформа, 4. забезпечення оптимального рівня податків з метою стимулювання підпр. Діяльності, 5. оптимізація видатків бюджету, 6. вдосконалення міжбюджетних відносин і механізму їх регулювання для вирівнювання соц.-екон. Розвитку регіонів та реального збалансування бюджетів всіх рівнів.

 

Державні цільові фонди

Державні цільові фонди - це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних органів влади та у органів місцевого самоврядування. Державні цільові фонди є однією з ланок державних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

Державні цільові фонди можуть утворюватись:

- шляхом відокремлення із державного бюджету окремих видатків, що мають велике значення

- формування спеціальних фондів з самостійними джерелами доходів.

Мобілізація коштів до державних цільових фондів здійснюється через: спеціальні збори (як правило обов'язкові); добровільні внески і пожертвування; позики; кредити; направлення коштів із бюджету.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути: державними; місцевими.

В залежності від напрямів використання існують фонди: економічні; соціальні; науково-дослідні; страхові; міждержавні та інші.

Соціальні фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд соціального захисту інвалідів.

Основним централізованим фондом фінансових ресурсів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені, вони забезпечують реалізацію функцій держави. Однак держава має певні потреби, для яких властиве особливе значення, тому вони повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Головне призначення державних цільових фондів полягає у:

— забезпеченні соціального захисту населення шляхом виплати пенсій та субсидій, фінансування соціальної інфраструктури;

— сприянні економічному розвитку держави за допомогою фінансування, субсидування, кредитування вітчизняних підприємств;

— фінансуванні природоохоронних заходів;

— наданні позик та кредитів.

 

 

Страхування

1Економічна сутність страхування Страхування - це сукупність замкнутих перерозподільчих відносин між суб'єктами з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливої шкоди, завданої юридичним і фізичним суб'єктам господарювання у зв'язку з наслідками страхових випадків.

Сутність страхування проявляється у його функціях: ризикова (перерозподіл вартості у зв'язку з настанням страхових подій); попереджувальна (використання частини страхового фонду на зменшення, страхового ризику); контрольна (строго цільове формування і використання коштів).

2Організація страхування та характеристика страхових коштів Життєдіяльність людини, як і підприємницька діяльність в умовах ринку пов'язана з наявністю постійних ризиків-природних, підприємницьких, фінансових. В результаті стихійних лих, падіння ринкової кон'юнктури чи будь-яких інших непередбачуваних обставин фізичними та юридичними особам може бути завдано шкоди чи збитку.

Можливі два варіанти джерел відшкодування збитків:

а) фінансові ресурси, що знаходяться в обігу підприємства чи фізичної особи (цей шлях занадто ризиковий і пов'язаний із скороченням обсягів виробництва або повним припиненням його);

б) спеціальні цільові ресурси - резервні страхові фонди (більш прогресивний).

Другий варіант - створення резервних страхових фондів може існувати у трьох формах: фонди самострахування; централізоване страхове забезпечення; колективні страхові фонди.

Характерні риси страхової справи: надійність (високі гарантії відшкодування збитків); раціональність (ефективне використання тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку).

Організація страхової справи засновується на виділенні: суб'єктів страхування; об'єктів страхування (форм страхових відносин).

Основними суб'єктами страхування виступають: страховик; страхувальник; застрахований; отримувач страхового відшкодування.

3Класифікація галузей, видів і форм страхування Галузева класифікація здійснюється за об'єктами страхування.

Види страхування:	Галузь:
1Страхування життя 2Страхування від нещасних випадків 3Медичне страхування.	Особове страхування
1Страхування засобів наземного транспорту 2Страхування повітряного транспорту 3Страхування засобів водного транспорту 4Страхування вантажів 5Страхування іншого майна	Майнове страхування
1Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів 2Страхування відповідальності виробників за брак та якість продукції 3Страхування відповідальності перевізника 4Страхування професійної відповідальності 5Страхування відповідальності за забруднення довкілля	Страхування відповідальності
1Страхування підприємницьких ризиків 2Страхування фінансових ризиків	Страхування ризиків

 

Фінансовий ринок

Сутність фінансового ринку полягає у встановленні рівноважної ціни та обсягу купівлі-продажу фінансових ресурсів, інструментів, технологій, а також ціни та обсягу надання фінансових послуг для покупців і продавців на цьому ринку.

Функції фінансового ринку наступні:

1) об'єднання дрібних, розрізнених коштів суб'єктів фінансового ринку для формування позичкового, інвестиційного капіталу для інших суб'єктів ринку, які відчувають дефіцит коштів;

2) формування ринкових цін на фінансові ресурси, послуги, інструменти, технології з врахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів впливу;

3) надання ринкової інформації-сигналів виробникам фінансових послуг, інструментів, технологій про необхідність вдосконалення останніх та створення нових (наприклад, платіжних систем);

4) фінансове інформування суб'єктів економіки для можливості прийняття оптимальних рішень;

5) забезпечення ліквідності ("перетікання" з однієї форми в іншу) фінансових активів;

6) страхування та мінімізація фінансових ризиків;

7) формування умов для здійснення заощаджень та накопичення багатства.

Щодо часової ознаки фінансовий ринок поділяють на дві складові:

1) грошовий ринок — ринок, де здійснюється короткострокове інвестування надлишкових фінансових активів, переважно терміном не більше одного року.

2) ринок капіталів — ринок призначений для середньо- та довгострокового інвестування фінансових активів на термін більше одного року. Класичними операціями ринку капіталів с операції з акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями; довгостроковими депозитами та позиками комерційних банків, операції з фінансовими активами спеціалізованих інвестиційних компаній.

Грошовий ринок, в свою чергу, мас підструктуру:

1) обліковий ринок - це ринок, на якому відбуваються трансакції з високоліквідними активами (векселі, чеки) за альтернативною вартістю, що вимірюється в одиницях номінальної норми процента;

2) міжбанківський ринок - це ринок, на якому залучаються та розмішуються міжбанківські короткострокові кредити, у тому числі кредити НБУ та комерційних банків;

3) валютні ринки - ринки, що забезпечують обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі-продажу для обслуговування експортно-імпортних операцій, а також