ТОП 10:

Фінансова політика і фінансовий механізм



1Фінансова політика є складовою економічної політики. Вона являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика пов'язана із діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади. Фінансова політика об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту, оптимальному розподілі ВВП між територіями, галузями народногоь господарства і соц. верствами населення.

Складові фінансові політики:

бюджетна політика –це діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики. Грошово-кредитна політика забезпечує економіку повноцінною та стабільною національною валютою, регулює грошовий обіг відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання за низького рівня інфляції і безробіття та сприяє залученню кредитних інституцій до фінансування інвестиційних проектів.

податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки.

інвестиційна головне завдання якої полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку активної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі методи регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалізації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики.

митна завдяки цій політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у: фінансовому законодавстві; системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (податки); перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами; структурі доходів, видатків бюджетів тощо.

Фін. політика залежить від зовн. і внутр. чинників. Зовн.: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, щодо поставки енергоресурсів, сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей держави, її інтеграції до світових економічних систем. Внутр.: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соц. склад населення, рівень його добробуту, інтелектуальний рівень населення; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Принципи фін. політики: 1. постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення; 2. пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фін. ресурсів для забезпечення соц. гарантій та інших видів загальних потреб громадян; 3. забезпечення права людини на життя в умовах здорового довкілля, шляхом впливу за допомогою фін. механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону шкідливих технологій.

Успішність проведення фін. політики оцінюється інтегральними показниками: рівень дефіциту бюджету та стабільність нац. грошової одиниці.

В залежності від характеру і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва і тощо.

Фінансова тактика це конкретні методи і засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов. Прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

2Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюється розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів.

До фінансових методів відносяться:

- фінансове планування – діяльність щодо складання фін. планів, формування та використання фін. ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць і держави в цілому.

- фінансове оперативне управління – щоденне втручання в розподільчі процеси для своєчасного перерозподілу коштів і досягнення запланованих результатів.

- фінансовий контроль – перевірка правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП за відповідними фондами фін. ресурсів і їх використання.

- фінансове забезпечення – здійснюється шляхом використання таких методів: бюджетне фінансування – кошти з бюджету надходять безповоротно; кредитування – кошти надаються на умовах платності та повернення; самофінансування – витрати здійснюються за рахунок власних джерел

- фінансове регулювання – здійснюється через систему норм, нормативів, лімітів та фін. резервів.

Фінансові важелі – доходи, нагромадження, неподаткові надходження, міжбюджетні трансферти, видатки, витрати, фінансові стимули, санкції.

Фінансові інструменти – ставки податків і обов*язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, % за користування кредитом, ставки орендної плати, фін. нормативи, ліміти, штрафи, пеня, ставки заробітної плати, пенсії, стипендії.

Фінансові стимули: 1. заохочувальні фонди підприємств; 2. бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку економіки; 3. спеціальні фін. пільги – повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування.

Фінансові санкції – це санкції за порушення податкового законодавства, за нецільове використання бюджетних коштів,

Для нормального функціонування фінансового механізму є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене: Конституція України; закони України; постанови Верховної Ради України; декрети Кабінету Міністрів України; укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств; нормативні акти місцевих рад.

3Управління фінансами в Україні Об*єктами фін. управління є централізовані і децентралізовані фін. ресурси у всіх ланках фін. системи.

Суб*єктами є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фін. органи, фін. служби п-ств.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами. Стратегічне здійснюють ВРУ, Кабмін, Секретаріат Президента. Оперативне – здайснює фін. апарат, який можна згрупувати в 4 групи: 1. Міністерства фінансів та його відокремлені підрозділи – державне казначейство, державна податкова служба; 2. контрольно-регулюючий орган – Рахункова палата ВРУ, державна комісія з питань регулювання фін. ринків, комітет у сфері нагляду за страховою діяльністю, аудиторська палата; 3. фін. інститути фін. ринку – нац. банк і комерц. банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі ті фін. посередники, страхові компанії; 4. органи управління цільовими фондами – управління пенсійним фондом України та фондами соц. страхування.

Фінанси суб*єктів господарювання керуються відповідними фін. службами в складі управлінського апарату управління п-ств і організацій.

4Фінансове планування - складова частина народногосподарського планування, пов'язана з управління фінансами. Процес формування і використання централізованих і децентралізованих фін. ресурсів.

Основна мета – найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП.

Суб*єкти: окремі п-ства, міністерства, фін. органи, органи управління на місцевому рівні

Фінансові плани - це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те ,що вони складаються виключно у грошовій формі. Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об'єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатки, кошторис, бізнес план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави). За тривалістю дії такі плани поділяються: перспективні (більше 1-го року); поточні (на рік); оперативні (квартал, місяць).

Фінансове планування включає:

— фінансове прогнозування — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (більше 1 року плани)

— поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (плани на один рік);

— оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (до року)

Принципи фінансового планування є: науково обґрунтованість; єдність; безперервність.

У фінансовому плануванні використовують спеціальні методи: нормативний (передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів), балансовий (передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану), економіко-математичний, метод коефіцієнтів (передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді) та метод економічного аналізу, метод математичного моделювання (дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому), розрахунково-аналітичнийт (передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники).

5Фінансовий контроль Фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність уповноважених органів на забезпечення виконання господарськими суб'єктами в встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, аналізу їх ефективності і розробка пропозицій щодо їх вдосконалення.

Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу використання фондів грошових коштів.

Принципи фінансового контролю: незалежність; гласність; превентивність; дієвість; регулярність; об'єктивність; всеохоплюючий характер.

Фінансовий контроль провадиться на макро і мікрорівні. МакрорівеньОб'єкт - державні фінанси; Суб'єкт - державні органи управління і влади.

Мікрорівень Суб'єкт - підприємства різних форм власності; Об'єкт - фінансово-господарська діяльність; Предмет - фінансові показники (кред., С/В податки).

Види контролю за суб*єктами проведення: державний; громадський; аудит.

Державний - проводять державні органи влади і управління. Поділяють на загальнодержавний і відомчий. а) Загальнодержавний контроль - здійснюється Кабінетом Міністрів фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві держ. адміністрації. б) Відомчий - застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств.

Громадський – полягає у проведенні перевірки і виявлення різних порушень у фін. госп.діяльності підприємств. Його здійснюють - громадські органи (партії, рухи, профспілки тощо) засоби масової інформації, окремі фахівці.

Аудит - незалежний фінансовий контроль, що здійснюється аудиторськими фірмами на комерційних засадах.

Форми контролю (залежно від часу проведення): попередній (до здійснення операцій); поточний (в процесі здійснення фін. операцій); наступний (після закінчення періодів). Попередній і поточний контроль не потребує оформлення ні актів, ні довідок.

Методи контролю - конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони діляться на: а) натуральні (наявність тов - матеріальних цінностей); б) документальні (по документах): ревізії; перевірки.

Ревізія - метод документального контролю за фінансово - господарською діяльністю підприємства. За результатами ревізії складають акт.

Види ревізій планові і позапланові; повні і часткові; суцільні і вибіркові; індивідуальні і бригадні.

Перевірка- обстеження окремих ділянокфінансової господарської діяльностіпідприємств або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляють довідкою або доповідною запискою.

Органи, які здійснюють фінансовий контроль: Рахункова палата ВРУ; Кабінет міністрів України; Державна податкова служба України; Галузеві міністерства; Фонд державного майна; Національний банк; Державні комітети; Аудиторська палата.

 

Податки і податкова система

Податки — обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі розподілу та перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

2Основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Класифікація. За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі (податок на прибуток п-ств, податок на доходи фіз. осіб, плата за землю, податок на нерухоме майно) і непрямі (ПДВ, акцизний податок, мито).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

За рівнем, який стягує податок: загальнодержавні і місцеві.

Загальнодержавні податки і збори: 1.податок на прибуток п-ств, 2.податок на доходи фіз. осіб, 3.ПДВ, 4.акцизний податок, 5.збір за першу реєстрацію транспортного засобу, 6.екологічний податок, 7.рента за транспортування нафти і нафтопродуктів, природного газу і аміаку територією України, 8.рента за нафту, природний газ, що видобуваються в Україні, 9.плата за користування надрами, 10.плата за землю, 11.збір за користування радіочастотним ресурсом України, 12.збір за спец. використання води, 13.збір за спец. використання лісовими ресурсами, 14.фіксований с/г податок, 15.збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, 16.мито, 17.збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, 18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки та збори: 1.податок на нерухоме майно, відмінне від зем. ділянки, 2.єдиний податок, 3.збір за провадження деяких видів діяльності, 4.збір за місця для паркування трансп. засобів, 5.туристичний збір.

3Податкова політика - це діяльність держави у сфері акумулювання і використання податків. Податкова політика залежить як від об'єктивних економічних законів, так і від суб'єктивних факторів.

Вона має базуватися на загальних принципах: виваженості; наукової обґрунтованості; оптимальності вилучення доходів суб'єктів через податки.

Податкова політика має бути зорієнтована на максимальне повернення податків через розширення обсягу суспільних послуг.

4Податкова система являє собою певним чином упорядковане різноманіття податків відповідно до різноманіття господарської діяльності і економічних відносин.

Принципи побудови податкової системи: податок має бути визначеним; строки сплати податків мають бути такими, щоб максимально задовольнити платника; спосіб обкладання податком, суми сплати податків мають бути зрозумілими для платника; втрати на стягнення податків мають бути мінімальними.

Податкова система, як і будь-яка наука, повинна задовольняти загальні вимоги: бути стабільною; мати розвинену регулярну функцію; бути достатньо гнучкою; бути рухливою, “чутливою” до змін у формуванні доходів; мати антиінфляційну спрямованість; еластичність податкових ставок; всеосяжність.

5Податкові ставки - це законодавчо встановлений розмір оподаткування до об'єкта оподаткування. При встановлені податкових ставок застосовують універсальний і диференційований підходи. За побудовою податкові ставки поділяють на тверді і процентні. Тверді: фіксовані (у конкретних сумах), відносні (до мінімально з/п). Процентні: пропорційні, прогресивні, регресивні.

6Система оподаткування – це нормативно визначені платники податків, їх обов*язки і права, об*єкти оподаткування, види податків і зборів, порядок їх стягнення.

Справляння податків грунтується на виділення наступних елементів системи оподаткування: об*єкт оподаткування – предмет, що підлягає оподаткуванню; платник податків; суб*єкти податків – держава, податкові органи, платники податків; джерело сплати податків; податкова ставка; податкова пільга; масштаб вимірювання об*єкта податку.

Бюджет та бюджетна система

Бюджет держави як об'єктивна економічна категорія — сукупність грошових відносин, пов'язаних з розподілом і перерозподілом ВВП і національного багатства, з метою формування і використання основного централізованого фонду грошових коштів, призначеного для забезпечення виконання державою ії функцій.

Необхідність існування бюджету обумовлена наступними факторами: за допомогою бюджету держава виконує свої функції; здійснює утримання соціальної сфери; перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; вирішує національні проблеми; має вплив на розвиток НТП через фінансування науки; вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є функціональним її носієм.

У цілому суб'єктами бюджетних відносин виступають, з одного боку, держава, з іншого — юридичні і фізичні особи; об'єктом — ВВП і національне багатство. Отже, бюджетними відносинами охоплюються всі юридичні особи, кожен громадянин держави і кожна державна структура, при цьому відносини можуть мати двосторонній або односторонній характер.

Бюджет держави виконує дві функції — розподільну і контрольну. Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує численні фонди різноманітного цільового призначення. З бюджетом держави пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і сфери послуг. Таким чином, розподільна функція бюджету характеризується багатократністю розподілу, проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного і соціального розвитку. Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання централізованого фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають у структурних ланках економіки. Завдяки цій якості бюджет може дати відповідь на те, як надходять у розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб. Основу контрольної функції становить рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики — розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. У процесі такого розроблення держава визначає конкретні форми, методи і види організації бюджетних відносин. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів довгострокового (стратегічного) та короткострокового (тактичного) характеру, які здійснює держава через бюджетну систему. Зміст бюджетної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сфері формування і використання коштів бюджетного фонду. На бюджетну політику впливають внутрішні і зовнішні чинники. До зовнішніх чинників відносять залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, експертних можливостей самих держав, її інтеграції зі світовими економічними системами. Внутрішніми чинниками вважають стан розвитку економіки, соціальної сфери, організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, стан розвитку кредитування тощо.

Бюджетний механізм можна розглядати як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практиці. У практичному плані бюджетний механізм — це налагоджена економічна структура, яка відображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації і використання бюджетних коштів. Механізм мобілізації бюджетних ресурсів називають податковим механізмом. Призначення механізму використання бюджетних коштів полягає у виконанні двох найважливіших функцій — фінансового забезпечення та фінансового регулювання соціально-економічних процесів у державі.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

Бюджетна система — сукупність самостійних відокремлених взаємопов'язаних між собою ланок, у яких функціонують бюджетні відносини. У Бюджетному кодексі України бюджетна система трактується як сукупність державного та місцевих бюджетів. Б.С.: Державний бюджет і Місцеві бюджети (Обласні бюджети, районні бюджети, бюджети місцевого самоврядування (бюджети міст, бюджети міст Києва та Севастополя, бюджети сіл, бюджети селищ, бюджети територіальних громадських об*єднань), бюджет автономної республіки Крим.

Принципи побудови бюджетної системи України єдності (забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним порядком виконання бюджетів та ведення бюджетного обліку і звітності); збалансованості (повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету за відповідний бюджетний період); самостійності (забезпечується закріпленням за місцевим самоврядуванням відповідних доходів, правом місц. органів визначати напрями використання власних, закріплених, регульованих доходів); повноти (до складу бюджетів належать всі надходження та видатки, передбачені нормативно-правовими документами); обґрунтованості (бюджет формується на основі реальних макропоказників економічного і соціального розвитку та розрахунків доходів і видатків за встановленими правилами й методиками); ефективності (досягнення усіма учасниками бюджетного процесу поставлених завдань при мінімальному залученні бюджетних коштів); субсидіарності (розподіл видатків між ланками бюджетної системи на засадах максимального наближення суспільних послуг до їх безпосередніх споживачів); цільового використання бюджетних коштів (бюджектні асигнування використовуються лише на цілі визначені бюджетними призначеннями та закріплені бюджетним розписом); справедливості і неупередженості (БС будується на засадах справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між галузями соц. сфери, громадянамми); публічності і прозорості (прийняття через парламент Закону «Про державний бюджет», затвердження звіту про його виконання, висвітлення в ЗМІ показників бюджетів і звітів про їх виконання); відповідальності учасників бюджетного процесу (кожний учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу).

Доходи бюджету — частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Доходи бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.

За групами і видами доходи бюджету поділяють на: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, міжбюджетні трансферти.

Податкові надходження — передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями є: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження (). Доходи від операцій з капіталом становлять незначну частку доходів державного бюджету (приблизно 1 %) і включають: надходження від продажу землі та нематеріальних активів, надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, скарбів, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; інші надходження, визначені законодавством. Міжбюджетні трансферти — кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Видатки бюджетів характеризуються певними ознаками. Наукову класифікацію видатків доцільно здійснювати за такими ознаками: роллю у виробництві ВВП, роллю у відтворюючих процесах суспільним призначенням, рівнями бюджетної системи, рівнями повноважень, функціональним призначенням, відомчим призначенням, цільовим призначенням, програмним призначенням, формами фінансування.

Так, за роллю і місцем видатків у виробництві ВВП видатки бюджетів можна поділити на дві групи: 1) видатки, пов'язані з розвитком виробничої сферн; 2) видатки, за допомогою яких забезпечується функціонування і розвиток сфери суспільних послуг. Обидва напрями для держави мають важливе значення і є об'єктивно необхідними. Держава у ролі організатора відносин у виробничій сфері та власника виробничих засобів зобов'язана вкладати кошти у розвиток тих підприємств та галузей, які визначають її могутність, оскільки такі затрати швидко скуповуються, сприяють значному збільшенню ВВП, що є матеріальною основою бюджету.

За роллю у відтворюючих процесах видатки бюджетів поділяють на поточні і капітальні. Поточними вважаються видатки, які спрямовані на забезпечення простого відтворення і стосуються фінансування поточної діяльності перехідної мережі підприємств, організацій та установ. Капітальні видатки — це видатки розвитку, пов'язані з розширеним відтворенням і фінансуванням інвестиційної та інноваційної діяльності. За використання такого поділу видатків Бюджетний кодекс України передбачає можливість формування поточного бюджету і бюджету розвитку.

Використовуючи поділ видатків за суспільним призначенням можна виділити чотири групи: видатки на економіку, видатки на соціальні заходи, видатки на оборону та видатки на управління. Це дасть можливість забезпечити бюджетними ресурсами всі напрями суспільної діяльності держави (економічної, соціальної, оборонної та управлінської) і створити базу для розроблення функціональної класифікації видатків.

За рівнями бюджетної системи можна виділити видатки Державного бюджету України та видатки місцевих бюджетів. Обсяги та спрямування видатків першої групи визначаються щорічними законами про Державний бюджет України, а другої — рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад.

Враховуючи різні види повноважень органів державної влади, управління та місцевого самоврядування видатки бюджетів ділять на три групи: видатки на здійснення неделегованих державних повноважень (які не можуть бути передані місцевому самоврядуванню), видатки на здійснення делегованих повноважень і видатки на здійснення власних повноважень.

За функціональним призначенням видатки бюджетів відповідно до функцій держави згідно з Бюджетним кодексом України та функціональної класифікації поділяються на десять груп (до 2001 р. таких груп нараховувалось 26), зокрема, на: загальнодержавні функції, оборону, громадський порядок, безпеку та судову владу, економічну діяльність, охорону навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорону здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення. Співвідношення видатків між цими групами визначається спрямованістю бюджетної політики. У зв'язку з необхідністю соціального захисту громадян з низьким рівнем доходів у сучасних умовах найбільша частка видатків спрямовується на соціальний захист та соціальне забезпечення.

За цільовим призначенням видатки бюджетів поділяються на конкретні види відповідно до економічної класифікації. Такий підхід дає можливість забезпечувати ефективний фінансовий контроль за цільовим використанням коштів бюджетів.

Програмне призначення передбачає поділ видатків за відповідними програмами. Такі програми можуть бути довго-, середньостроковими і річними. Перелік програм та обсяг річних видатків на їх виконання визначаються щорічно законом про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Державний дефіцит

Класифікація. За формою вияву: плановий, фактичний, прихований.

За причинами виникнення: свідомий (виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві і досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб), вимушений (пов*язаний з низьким рівнем ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходаами), циклічний (є результатом циклічного падіння виробництва, тобто зменшення нац. доходу в результаті конюнктурних коливань), структурний (результат свідомої політи







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.214.184.124 (0.022 с.)