Показання свідків як засіб доказування.

 

Показання свідків — це повідомлення про відомі їм обста­вини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК).

Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок — як правило, незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правшьно сприймати, збе-рігати відомості про факти і давати про них правильні по­казання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи.

Процесуальна правосуб'єктність свідка не залежить від ная­вності у нього дієздатності. Свідками можуть бути малолітні й неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі у процесі, але обов'язково враховується рівень їх розви­тку і здатність правильно сприймати дійсність.

Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціа­тивою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. Існують випадки, коли свідки не можуть надати інформацію про певні факти, оскільки, наприклад, законом передбачена таємниця банківських вкладів, здійснення слідчих і нотаріаль них дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця тощо. За необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду.

За завідомо неправдиві показання або за відмову від даван­ня показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст. 384, 385 КК), а за невико­нання інших обов'язків — відповідальність, встановлену зако­ном (пп. 4, 5 ст. 50, ст. 91 ЦПК).

Відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визна­чається законом. Як випливає із роз'яснень Пленуму Верхов­ного Суду України (п. 20 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя"), у випадку, коли під час судового за­сідання суддя не попередить про те, що ці особи мають право підмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі пока­зання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказу­вання. У разі ж, коли члени сім'ї чи близькі родичі стріп у справі погодилися давати показання, нони можуть нести відпо­відальність за завідомо неправдиві показання. Причому згадані особи зобов'язані повідомити суду причини відмови давати показання (п. 2 ст. 52 ЦПК).

Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (її. З ст. 180 ЦПК), а лише потім під розписку попередити його про кри­мінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує. Присяга та розписка при­єднуються до матеріалів справи.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільної розповіді. Далі йому задає запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК). Свідкові під час допиту дозволяється користуватися записа­ми лише в тому випадку, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберг-ти в пам'яті. Ці записи полаються суду та особам, які беруть участь у справі, та можуть бути приєднані до справи ухвалою суду (ст. 181 ЦПК),

Допит малолітніх та неповнолітніх свідків мас істотні особ­ливості, що визначаються їх віком, розумовим розвитком та психологічним станом, що зумовлений ходом судового засі­дання. Допит малолітніх і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усинов-лювачів, опікуні», піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Ці особи мають можливість з дозволу суду станині свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосов­но особи свідка. Свідкам, які не досяглн шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок дати правдиві показан­ня, не попереджує про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. У виняткових випадках, коли цс необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, а зали судового за­сідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша осо­ба, яка бере участь у справі Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляї її про пока­зання цього свідка і надає можливість поставити йому питан­ня. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після за­кінчення ного допиту, видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання (ст. 182 ЦПК).

Крім обов'язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Він може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ст. 7 ЦПК), за ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або службовцями, за відрий їх від роботи чи звичайних і.пінть виплачується винагорода у встановленому розмірі, а також оплачується вартість переїзду, добові та витрати з найму житла (ст. 86 ЦПК).

 

 

Письмові докази, їх види.

 

Письмовими доказами с будь-які документи, акти, до­відки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які ма­ють значення для справи.

Письмові докази підтверджують факти змістовним напов­ненням і, як правило, подаються в оригіналі. Якшо подано ко­пію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК).

В науці письмові докази класифікують за певними крите­ріями "Залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, їх поділяють на офіційні і неофіційні- Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлюг неоднаковий порядок їх дослідження: щодо офіційних документів необхідно з'ясува-іи повноваження органів і службових осіб, які їх склали, дот­римання передбаченого законом порядку складання докумен­тів і перевірити істинність викладених у них відомостей. Дос­лідження неофіційних документів допускає перевірку істинно­сті відомостей, що вмішені в них, або виявлення їх автора. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.

За формою письмові докази поділяються на прості та но­таріально посвідчені, що мас значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільних правочинах.

За засобами і характером формування на оригінали та копії. Оригіналом с перший примірник документа, що має більшу вірогідність, оскільки відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала документ. При ви­рішенні справи повинні бути використані в першу чергу пись­мові документи в оригіналі.

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст.ст. 60, 131 ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій та громадян (ст. 137 ЦПК) в оригіналі і копіях. При поданні ко­пій письмових доказів суд може за необхідності вимагати по­дання оригіналу (ст. 138 ЦПК). Якщо подання письмових до­казів до суду утруднено в зв'язку з їх численністю або тому, що тільки частина з них мас значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або огля­нути їх на місці (ст. 140 ЦПК), про що складається протокол.

Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, мо­жуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або прото­колу їх огляду, ставити з приводу зазначених доказів запитан­ня свідкам, а також експертам, спеціалістам (ст. 185 ЦПК).

Законом встановлені особливості дослідження письмових доказів, які містять конфіденційну інформацію і підпадають під охоронювані законом таємниці особистих паперів та коре­спонденції (наприклад, ст. 56 Конституції України). Тому від­повідно до ст.ст. 303, 306 ЦК та ст. 186 ЦПК оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів теле­фонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізич­них осіб можливе у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, які с власниками цих особистих паперів чи їх правонаступниками, осіб, між якими відбувалась кореспонден­ція. У разі подання заяви про те, що документ, доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення, викликає сумнів з приводу його достовір­ності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ст. 185 ЦПК).

Для залучення судом належних до справи письмових дока­зів особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від ін­ших осіб, повинна згідно п. 2 ст. 137 ЦПК зазначити у заяві:

який письмовий доказ вимагається;

підстави, з яких вона вважаг, шо письмовий доказ мас інша
особа;

обставини, які може підтвердити цей доказ.

Якщо це не зашкодить розгляду справи, суд може поверну­ти оригінали письмових доказів до набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, які їх подали. У справі за­лишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).