Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Генеалогічна класифікація мов↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6 Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Генеалогічна класифікація мов тісно пов'язана з поняттям мовного спорідненості. Спорідненість мов проявляється в їх систематичному матеріальному схожості, тобто у подібності того матеріалу, з якого побудовані в цих мовах експоненти морфем і слів, тотожних або близьких за значенням. Потрібно розмежовувати два види історичного зв'язку мов: з одного боку - контакт, викликаний географічним, територіальним сусідством, контактом цивілізацій, двосторонніми або однобічними культурними впливами і т. д., з іншого боку - споконвічне спорідненість мов, що розвилися в процесі дивергенції з одного більш- менш єдиної мови, що існував раніше. Контакти мов ведуть до запозичення слів, окремих висловів, а також кореневих і деяких афіксальних (зазвичай словотворчих) морфем. Однак деякі розряди мовних елементів, як правило, не запозичуються. Це перш за все афікси формоутворення - показники відповідних граматичних категорій, зазвичай також службові слова. Є й розряди знаменних слів, для яких запозичення є менш типовим, наприклад: терміни найближчого споріднення, назви частин тіла, числівники - позначення порівняно невеликої кількості (особливо в межах від 1 до 10), дієслова - назви найбільш елементарних дій, слова-заступники різного роду і деякі інші. Якщо в будь-яких мовах спостерігається більш-менш систематичне матеріальну схожість в області формообразовательних афіксів і в перерахованих зараз розрядах слів, така подібність свідчить не про впливи і запозичення, а про споконвічному спорідненість цих мов, про те, що ці мови є різними історичними продовженнями одного і того ж мови, яка була колись. Співвідношення гілок і груп всередині однієї мовної сім'ї схематично зображують у вигляді «родовідного древа". Однак справжні відносини між спорідненими мовами набагато складніше: розпад мови-основи відбувається не в один прийом (якісь відгалуження відокремлюються раніше, інші пізніше), окремі інновації, виникаючи в різних місцях і в різний час, нерівномірно охоплюють гілки та групи. У підсумку, наприклад, слов'янська гілка одними рисами тісніше пов'язана з балтійської (тобто литовським, латиською і давньо-пруським мовами), іншими рисами - з іранською гілкою, деякими рисами - з німецької гілкою і т. д. ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ (від грец. γενεαλογικός — родовідний) — класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості (див. Спорідненість мов). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонет., грамат. і лекс. відповідностей, що закономірно повторюються у спорід. мовах. Спорідн. мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучас. слов’ян, мови походять від колишньої спільнослов’ян., або праслов’ян., мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у т. ч. міграції племен, завоювань, змін держ. кордонів, етн. змішування і т. ін. Спорід. мови об’єднують у підгрупи, групи (гілки), сім’ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім’ї). Напр., укр. мова належить до східнослов’ян. підгрупи слов’ян, групи індоєвроп. родини мов, яку окр. вчені об’єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну) надродину. Сучасна Г. к. м. у різних її варіантах визнає існування від кількох десятків до 200 мовних родин, серед яких найголовніші: індоєвропейська, афразійська (стара назва — семіто-хамітська), уральська з фінно-угорським (угро-фінським) та самодійським відгалуженнями, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська (ост. три родини часом об’єднують в одну алтайську, до якої деякі вчені відносять і корейську мову), картвельська, абхазько-адигейська, нахсько-дагестанська (їх інколи об’єднують в одну родину кавказьких, або іберійсько-кавказьких, мов), дравідська, чукотсько-камчатська, ескімоськоалеутська, тибето-китайська (сіно-тибетська), тайська (таї-кадайська), австразійська, австронезійська (стара назва — малайсько-полінезійська). На о. Нова Гвінея під назвою папуаські мови відомо від 13 до 20 мовних родин і багато ізольованих мов. Мови аборигенів Австралії й Тасманії з погляду їхньої генеал. класифікації вивчено недостатньо. В Африці, крім згаданої афразійської родини, поширені родини конгокордофанських (нігеро-кордофанських), нілосахарських і койсанських мов. Мови тубільців амер. континенту об’єднуються в родини: надене, алгонкіно-мосанську, пенутіанську, хокальтекську, каддо-ірокезьку, сіу, мускогі-натчезьку, юто-ацтекську, майя-соке-тотонакську, отомангську, чибчанську, аравакську, карибську, кечуа-аймара, же(жес), тупі-гуарані та ін. Окр. мови не піддаються Г. к. м., залишаючись ізольованими представниками своїх родин. До них належать баскська, кетська, бурушаскі, нівхська, айнська, керекська та ін., які іноді включаються до ін. родин. У мовних родинах окр. групи можуть бути представлені лише однією мовою. Так, в індоєвроп. родині албанська, вірменська та грецька мови є самост. відгалуженнями кол. праіндоєвроп. мови. Поняття лінгвістичного методу Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект мови як об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови. Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності. 1Методологія (від метод і грец. logos «слово, вчення») — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження. У дослідженні мовних фактів використовують за-гальнонаукові методики дослідження — індукцію і дедукцію, аналіз і синтез. Індукція (від лат. inductio «наведення, збудження») — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.Більшість мовознавчих досліджень якраз ґрунтується на індуктивному підході до вивчення мовних фактів. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища з розгляду одиничних об'єктів, йдучи від конкретного до загального. Дедукція (лат. deductio, від deduco «відводжу, виводжу»)— форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення. В основі дедукції — аксіома: все, що стверджується стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Дедуктивний підхід набув особливого поширення в математиці. У мовознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи — єдино можливий (якщо потрібно дослідити явища, які не можна безпосередньо спостерігати, тобто у випадках так званого «чорного ящика», коли про певні явища роблять дедуктивні висновки, правильність яких перевіряють на основі того, що маємо на вході і на виході «чорного ящика»). Саме таким чином вивчають, наприклад, механізм сприйняття і породження мовлення. За допомогою дедукції (гіпотези) можна передбачити факти задовго до їх емпіричного відкриття. Скажімо, Ф. де Соссюр у 1878 р. висунув гіпотезу, відому в мовознавстві як ларингальна теорія.
Описовий метод Найдавнішим і найпоширенішим основним мовознавчим методом є описовий. Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному (даному) етапі розвитку мови, тобто в синхронії. В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація): поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи, словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки; 3) класифікація й інтерпретація виділених одиниць. Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації. Прийоми зовнішньої інтерпретації бувають двох видів: а) за зв'язком з позамовними явищами (соціологічні, логіко-психоло-гічні, артикуляційно-акустичні); б) за зв'язком з іншими мовними одиницями (прийоми міжрівневої інтерпретації). Соціологічні прийоми застосовують при нормативно-стилістичному й історичному вивченні мови, при дослідженні словникового складу тощо. До соціологічних належить прийом «слів і речей», запропонований Г. Шухардтом і Р. Мерінгером, згідно з яким історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі; прийом тематичних груп, тобто груп слів, пов'язаних спільною темою (назви певних груп рослин, назви птахів, назви одягу, назви взуття, назви погодних явищ, часових понять, почуттів тощо); прийом стильового аналізу (стилістична характеристика словникового складу мови та засобів художнього твору). Логіко-психологічні прийоми застосовують у дослідженні зв'язку змісту мовних одиниць і категорій з одиницями мислення (співвіднесеність слова і поняття, речення і судження; різні типи значень і мовних категорій; актуальне членування речення, глибинна семантична структура речення та ін.). Артикуляційно-акустичні прийоми мають місце при вивченні звуків у аспекті фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо). Прийоми міжрівневої інтерпретації полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня. У міжрівневому аналізі властивості досліджуваного явища розглядають з погляду суміжного рівня. Це відкриває нові особливості явищ, які розглядають, і допомагає встановити міжрівневі зв'язки. Наприклад, синтаксис вивчають з погляду морфологічного вираження. Прийоми внутрішньої інтерпретації — це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків, тобто, як висловлювався Ф. де Соссюр, вивчення мови в самій собі і для себе самої. Парадигматична методика охоплює опозиційний прийом (на основі зіставлення і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх диференціині ознаки, а на основі спільності й відмінності одиниці об'єднуються в різні парадигматичні групи). Парадигматична методика доповнюється синтагматичною, тобто вивченням сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту. Синтагматика нерідко розкриває приховані властивості мовної одиниці, які при парадигматичному (опозиційному) підході можуть бути непоміченими. Описовий метод має широке застосування. Його використовують не тільки для опису мовних елементів (фонем, морфем, слів, конструкцій, суперсегмент-них одиниць, граматичних категорій та ін.), а й для вивчення функціонування мови. Опис фактів мови є їх якісним аналізом, систематизацією, що створює теорію. Досягнення описового методу надзвичайно вагомі. На його основі створені описові граматики різних мов (шкільні та для вищих навчальних закладів) і багато типів словників (тлумачні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні, антонімічні, фразеологічні, мови письменників та багато інших). Цей метод і донині найповніше і найміцніше пов'язує мовознавство з потребами суспільства.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-12; просмотров: 317; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.137.222.30 (0.007 с.) |