Соціальні теорії походження мови: договірна теорія і теорія трудових вигуків. Яфетична теорія про походження мови.

За гіпотезою договірного походження мови, люди нібито домовилися про вживання відповідних слів, про називання певними словами різних предметів, явищ, дій. Однак, щоб домовитися про мову, треба мати саму мову, якою і слід було б домовлятися. Тому і цю гіпотезу не можна визнати задовільною для пояснення проблеми появи здатності людей спілкуватися. У ХІХ ст. учені Л.Нуаре і К.Бюхер намагалися пояснити виникнення мови трудовими вигуками: мова, начебто, формувалася на основі тих вигуків, які мимохіть супроводжували всяку діяльність первісної людини. Беззмістовні спочатку сполуки звуків поступово почали позначати роботу; а також різні види трудового процесу людини. Хоч прибічники цієї гіпотези пов'язують походження мови з колективною працею, гіпотеза не розв'язує проблеми. Примітивна трудова діяльність могла дати невелику кількість слів, але ж цього недостатньо, щоб пояснити виникнення мови. Яфетична теорія — лінгвістична концепція, яку розробив у 20-х рр. 20 ст. М. Я. Марр. За Я. т., сучасні кавказькі, семітські та деякі індоєвроп. мови розвинулися на основі т.з. яфетичних мов, що в минулому нібито були поширені на великій території і становили окрему стадію в розвитку мов світу. Пізніше назву Я. т. було замінено назвою "нове вчення про мову". Основу Я. т. становили положення про єдність глотогонічного процесу, стадіальність розвитку мов і схрещування як осн. фактор цього розвитку. Лінгвістична дискусія 1950 довела наук. неспроможність цих поглядів М. Я. Марра, хоч загальні положення його лінгвістичної теорії — про зв'язок розвитку мови з еволюцією суспільства, а також з розвитком мислення були правильні. Загальним недоліком цих гіпотез було те, що проблему походження мови їх автори брали поза зв'язками з виникненням самої людини, утворенням первісного колективу, тобто без урахування її суспільної функції та зв'язку* з мисленням. По суті ці гіпотези обстоюють індивідуалістичний шлях виникнення мови. Проте перелічені гіпотези були для свого часу позитивним явищем, адже вони спростовували біблійний міф про створення мови (мова - дар Божий) тим, що вказували на людей як на безпосередніх її творців, а не початковий курс пов'язували виникнення мови з волею надприродної сили.

 

Суспільна природа мови. Специфіка обслуговування мовою суспільства. Суспільні функції мови

До розуміння мови як суспільного явища вчені дійшли у середині XIX ст. Одним із перших був Я. Грімм, який заявив, що «мова за своїм походженням і розвитком — це людське надбання, витворене цілком природним чином». Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психологічними явищами. Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що людина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Із психічними явищами мову пов'язує те, що в індивідуальному мовленні відображаються психічні особливості мовця, а в національній мові — психічний склад усієї нації. Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення, дію. Найголовніші (базові) функції — комунікативна (засіб спілкування) і когнітивна (засіб мислення і пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови). З основними функціями співвідносяться похідні (вторинні). Так, зокрема, з комунікативною пов'язана фатична (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумулятивна, або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфері — національної самосвідомості, культури, історії тощо). Із когнітивною співвідноситься репрезентативна у або номінативна, референтна функція (засіб позначення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомості), а з емотивною — поетична, або естетична (засіб вираження і виховання прекрасного).

Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що: 1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство. 2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів і організацій культури, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки, зміни соціальної і особистої психології. 3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Залежність розвитку мови від розвитку суспільства. Відображення в мові соціальної організації і диференціації суспільства, демографічних змін, розвитку культури. Роль суспільства у формуванні мови

Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова відображає зміни в усіх сферах суспільства. 1. Мова відображає особливості соціальної організації суспільства. Стан мови залежить від характеру екомічних формацій і форми держави. Так, скажімо, для феодалізму характерний розпад держави на дрібні феоди. У зв'язку з цим виникає багато дрібних територіальних говірок. За капіталізму колишні дрібні територіально-адміністративні одиниці об'єднуються, виникають нації. Спільний ринок вимагає єдиної мови для держави. 2. У мові відображається соціальна диференціація суспільства. Суспільство диференціюється за класовою, становою, майновою і професійною ознаками. Це позначається на класовому використанні мови, функціонуванні професійних підмов, жаргонів, арго. 3. У мові відображаються демографічні зміни. Збільшення чи зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у співвідношенні між міським і сільським населенням — все це певною мірою впливає на мову. норвезькою. 4. У мові відображені відмінності в рівнях економічного розвитку. Так, наприклад, національна чи державна мова складається, як правило, на основі діалекту тієї території, яка є найрозвиненішою в культурному й економічному аспектах. 5. У мові знаходять відображення явища надбудовного характеру. Наприклад, прийняття християнства в Київській Русі призвело до поширення тут старослов'янської мови як мови богослужіння. Незаперечний вплив на розвиток мови має творчість письменників, діячів культури та мистецтва. 6. У мові відображений розвиток культури суспільства. Саме з розвитком культури пов'язане збагачення словника, розширення сфери вживання літературної мови, її стилістична диференціація.

 

Зв'язок мови і культури

Мова і культура взаємопов'язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться: 1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кожній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову (екзотизми - стерлінг, біг-бен, шилінг, крикет). 2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотожним денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки (укр. личаки і рос. лапти). 3) до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена форма літературної мови, її зв'язок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів. 4) до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах. Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Отже, вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету.