Типи машинобудівних підприємств

Тип підприємства – це класифікаційна категорія, що виділяється за ознаками, номенклатурою, регулярністю, стабільністю і об’ємом виробництва продукції.

Кзо=О/Р

де О – обсяг всі технічних місць

Р – обсяг робочих місць

Якщо Кзо <1 – масове виробництво

1<Кзо <10 – великосерійне виробництво

10<Кзо <20 – середньосерійне виробн.

20<Кзо <40 – малосерійне виробн

40<Кзо – диничне виробн.

Якщо здійснюється багато різних операцій, які не повторюються або повторюються через невизначені проміжки часу, тобто спеціалізації робочого місця немає таке виробництво називається індивідуальним.

Коли на робочому місці виконується невелика кількість різних окремих операцій, які періодично повторюються, тобто досягається середній ступінь спеціалізації, то це серійне виробництво.

 

Форми організації машинобудівних підприємств

Для машинобудування характерні такі форми організації виробництва, як кооперування й спеціалізація.

Кооперування — виробничі зв’язки між спеціалізованими підприємствами, що спільно виготовляють певну продукцію. Так, для виготовлення одного літака необхідно 120 тис. деталей, електровоза — 250 тис. деталей, які невигідно виготовляти на одному заводі. Тому спеціалізовані заводи, заводи-філії, які працюють у малих і середніх містах, виготовляють деталі, вузли для складальних заводів, що сприяє кращому використанню трудових ресурсів і ефективності виробництва.

Для підприємств машинобудування характерні такі види спеціалізації:

подетальна спеціалізаці я — випуск окремих вузлів або деталей (мотори, запчастини);

предметна спеціалізація — випуск готових виробів (трактори, автомобілі, літаки);

технологічна спеціалізація — виконання окремих операцій технологічного циклу (наприклад, транспортні самохідні шасі) — засіб підвищення продуктивності праці, зниження собівартості випуску продукції.

 

Методи забезпечення точності виготовлення виробів

Існує 2 осн. методи забезпечення точності, які залежать від типу виробництва, технічного та технологічного оснащення виробничих процесів.

– метод пробних ходів і замірів (різальним інструментом знімається пробна стружка і проводиться замір розміру. Якщо розмір має відхилення, дія повторюється до отримання необхідного розміру. Потім проводиться обробка поверхні на всю необхідну довжину)

Переваги: можливість уникнути впливу на точність зношування інструменту; можливість уникнути похибки від нерівномірно розташованого припуску при неточних заготовках; можливість обробки кваліфікованих робочих на неточному обладнанні; відпадає потреба у широкому використанні спеціального оснащення і спорядження)

Недоліки: низька продуктивність праці висококваліфікованих робітників; висока собівартість виготовлення; залежність точності від уваги працівника та інших суб’єктивних факторів.

– метод автоматичного отримання розмірів на наперед налагоджених верстатах (полягає в тому, що задана точність обробки заготовки досягається без особливого втручання робітника. Особливістю є те, що точність більше залежить від технолога, який розробляє спеціальні інструменти та пристрої, а також від налагоджувальника верстатів.

Переваги: можливість суттєвого зменшення або уникнення браку; раціональне використання часу робітників; покращення умов роботи і завдяки цьому, зменшення втомлюваності і травматизму.

Недоліки: витрати часу на налагоджування; потрібна детальна розробка техн. процесу і схем налагоджування; постійне чи періодичне підналагоджування верстатів.

 

Похибки виготовлення деталей

Похибки бувають: систематичні, закономірно-змінні, випадкові.

Систематичні похибки не змінюються при обробці однієї чи декількох партій заготовок.

Закономірно-змінні можуть впливати на точність періодично чи постійно змінюватись.

Випадкові похибки для кожної із заготовок оброблюваної партії виробів мають різні значення.

 

Види баз в машинобудування

Бази – це поверхні чи сукупність поверхонь (вісі, лінії, точки), які належать заготовці чи виробу для їх орієнтування в просторі.

Бази бувають:

– проектні (поверхні, які вибрані під час проектування або техн. процесу його виготовлення);

– реальні чи фактичні (поверхні виробу, які використовуються при його виготовленні або ремонті).

За призначенням всі бази поділяють на:

– конструкторські;

– технологічні;

– вимірні.

Конструкторська база – поверхні, лінії чи точки, яка визначає положення деталей чи одиниць у виробі. Вони бувають основні та допоміжні.

Під основною розуміють конструкторську базу, яка належить деталі чи складальній одиниці і використовується для її встановлення у виробі.

Під допоміжною розуміють конструкторську базу, яка належить даній деталі чи складальній одиниці і використовується для встановлення до неї приєднуваних виробів.

Технологічна база – поверхні, лінії чи точки, які визначають положення заготовки чи виробу під час його виготовлення або ремонту. Технологічні бази є основні та допоміжні.

Основні технологічні бази – це такі поверхні, лінії чи точки, які використовуються одночасно як елемент конструкції деталі і, що виконує певні функції, так і поверхня на яку встановлюється заготовка під час її обробки чи складання.

Допоміжні технологічні бази – це спеціально створені з технічних міркувань поверхні деталі, які не використовуються під час виконання деталлю своїх робочих функції. Такі поверхні використовуються, як правило, використовуються при процесі виготовлення, складання або ремонту, але ні в якому разі не впливають на положенні деталей у виробі.

Вимірні бази – поверхні, лінії чи точки, які використовуються при встановленні деталі під час встановлення розмірів відносно інших розташованих поверхонь.

 

Вибір чорнових баз

Чорнова база – це поверхня, лінія чи точка, яка використовується для встановлення деталі чи виробу на початкових стадіях її обробки.

При виборі чорнових баз слід користуватись наступними правилами:

– за чорнову базу потрібно вибирати ту поверхню, відносно якої можуть бути оброблена поверхня чи поверхні, які в подальшому можна використовувати як чистові технологічні бази;

– чорнова база може бути використана при обробці тільки 1 раз (на першій технологічній операції);

– поверхні, що використовуються як чорнові бази, повинні бути рівними і чистими, мати точну форму, без ливників, напусків, елементів ливникової форми;

– чорнові бази повинні мати мінімальні припуски, а їх зміщення відносно інших поверхонь, які обробляються, повинні бути однаковими чи симетричними.

– якщо в деталі існують поверхні які не вимагають обробки, то саме ті поверхні бажано взяти за чорнові бази. Це дозволить забезпечити взаємне правильне правильне розташування оброблених і необроблених поверхонь.

– Якщо в деталі обробляються всі поверхні, то за чорнову прийняти таку, яка має найменший припуск. Це дозволить уникнути чорноти на поверхнях з малим припуском.

Вибір чистових баз

Чистовими базами називаються поверхні, лінії чи точки, які використовуються, як базові у всіх подальших операціях технологічного процесу обробки заготовки.

Вибираючи чистові бази, слід користуватись такими правилами:

– за чистові бази треба вибирати такі поверхні, які можна було б використовувати, як базові для всіх чи переважної більшості операцій обробки деталей;

– за чистову базу треба обирати таку поверхню від якої вказані точні розміри на заготовці і від якої залежить положення самої деталі;

– базова поверхня за розмірами і формою повинна бути такою, щоб забезпечувати просте і надійне закріплення у пристрої; зручне встановлення заготовки і знімання; не допускати деформації заготовки від дії зусиль затиску чи різання;

– вибрана чистова база не повинна вимагати застосування складних і дорогих пристроїв;