У процесі зворотного розвитку на місці плям не залишається ніяких слідів.

2. Вузлик, або папула (papula) — непорожнинний елемент, що піднімається над рівнем шкіри. Його величина може варіювати від просяного зерна до долоні, форма — напівкуляста чи у вигля­ді конуса, колір — може варіювати, у процесі зворотного розвит­ку може зникати безслідно.

3. Вузол (nodus) — непорожнинний елемент, що залягає в гли­боких шарах шкіри і злегка піднімається над нею; розміром з лі­совий горіх і більше. Залишає після себе рубець.

4. Горбок (tuberculum) — непорожнинний елемент, обмеже­ний, щільний, що піднімається над рівнем шкіри, розміром від просяного зернятка до горошини; колір — від рожевого до си­нюшно-багряного, розташовується в дермі і залишає після себе рубець.

5. Пухир (urtica) — непорожнинний, що піднімається над шкірою, гострозапальний елемент, розміром від 2-3 мм до 3 см і більше, від блідо-рожевого до червоного кольору. Виникає в результаті обмеженого набряку сосочкового шару шкіри з одно­часним розширенням капілярів. Супроводжується сильною сверблячкою.

6. Пухирець (vesicula) — поверхневий, порожнинний, що під­німається над рівнем шкіри елемент, який містить серозну ріди­ну. Розмір — від просяного зерна до горошини. Розташовується в епідермісі або під ним. Розвиваючись, може розкритися з утво­ренням ерозії чи підсохнути з утворенням лусочки. На місці лу­сочки чи ерозії залишається тимчасова гіпер- або депігментація.

7. Міхур (bulla) — порожнинний елемент, за розміром біль­ший, ніж пухирець. Залягає на тій же глибині, що й пухирець. Вміст міхура може бути серозним, кров'янистим чи гнійним. Мо­же розкритися з утворенням значної ерозії і з наступною тимча­совою гіперпігментацією.

8. Гноячок (pustula) — за­пальний, порожнинний, що під­німається над рівнем шкіри еле­мент. Залежно від глибини за­лягання і збудника розрізняють кілька видів гноячків (рис. 2.2):

а) стафілококові — збудни­ками є стафілококи; як прави­ло, пов'язані з волосяними фо­лікулами, тому мають назву «фолікулярні пустули»:

остіофолікуліт — гнійне запалення охоплює устя волосяно­го фолікула. Розмір — з просяне зерно, вміст гноячка — густий вершкоподібний гній блідо-жовтого кольору, супроводжується сверблячкою; проходить безслідно;

— фолікуліт — до процесу запалення втягнуто весь волосяний фолікул, але без навколишніх тканин. Може супроводжуватися болючими відчуттями. Залишає рубчик;

— фурункул — уражений весь волосяний фолікул і навколиш­ні тканини. Супроводжується сильним болем, може підвищувати­ся температура, особливо небезпечна локалізація в ділянці носо-губного трикутника. На місці фурункула залишається рубець;

— карбункул — до процесу втягнуто кілька волосяних фолі­кулів з утворенням великого запального ущільнення шкіри аж до глибоких шарів дерми. Колір інфільтрату — застійне черво­ний, на поверхні — гнійні стержні. Завжди негативно познача­ється на загальному стані пацієнта. Залишає після себе грубий рубець;

б) стрептококові — збудником є стрептококи, елементи, не пов'язані з волосяними фолікулами:

— фліктена: в'ялий поверхневий пухирець, що містить гній со­лом'яно-жовтого кольору, може зливатися у вогнища. Має тен­денцію до поширення на сусідні ділянки. У цьому випадку зветь­ся імпетиго. Хворіють діти і молоді жінки. Минає безслідно;

— заїда: різновид фліктени, що розміщується в кутиках рота;

— ектима: глибокий гнійник із в'ялою поверхнею і вмістом со­лом'яно-жовтого кольору, швидко проривається з утворенням глибокого дефекту тканин у вигляді виразки. Загоюючись, завжди залишає рубець (див. розділ 2.9).

Вторинні елементи розвиваються внаслідок трансформації первинних елементів.

1. Гіперпігментація — збільшення кількості меланіну в епідер­місі на місці розташування первинних морфологічних елементів.

Депігментація — тимчасове чи стійке знебарвлення шкіри на місці первинних морфологічних елементів.

3. Лусочка (squama) — скупчення відторгнутих клітин рогово­го шару, а іноді й клітин глибших шарів епідермісу, які склею­ються між собою.

4. Кірка (crusta) утворюється на шкірі при висиханні вмісту пухирців, пухирів, гноячків, секрету ерозій і виразок. Залежно від секрету можуть бути серозними, кров'янистими, гнійними, комбі­нованими.

5. Ерозія (erosio) — дефект шкіри в межах епідермісу; розви­вається в результаті розриву пухиря, пухирця, гноячка.

6. Садно (excoriatio) — дефект шкіри, що утворюється в ре­зультаті поверхневої травми (наприклад, при розчісуванні).

Виразка (ulcus) — дефект шкіри, що може розвиватися в межах дерми, гіподерми, аж до м'язів і кісток на місці глибоких пустул, горбків чи вузлів. Після себе завжди залишає рубець.

8. Тріщина (fissura) з'являється внаслідок втрати шкірою елас­тичності при запаленні чи надмірній сухості. Може бути повер­хневою чи глибокою. Утворюється частіше в місцях природних шкірних складок чи у місцях з підвищеним натягом шкіри (нап­риклад, над суглобами).

Рубець (cicatrix) — сполучна тканина, що утворюється на місці глибокого порушення цілісності шкіри і є проявом захисної реакції для найшвидшого закриття шкірного ушкодження. Рубці можуть бути гіпертрофічними — такими, що піднімаються над рівнем шкіри, атрофічними — розташованими нижче рівня шкіри, і келоїдними (особливий вид гіпертрофічного рубця).

10. Ліхеніфгкація — зміна шкіри, проявом чого є її ущільнен­ня і надмірне посилення шкірного малюнка. Часто виникає на місці уражень, викликаних хронічними захворюваннями шкіри, що супроводжується свербінням.

11. Вегетація — розростання епітелію і сосочкового шару дер­ми, що нагадує цвітну капусту. Розвивається на поверхні вузли­ків, ерозій, виразок, особливо якщо вони розміщуються в природ­них складках шкіри.

Атрофія — стоншення всіх шарів шкіри з випаданням волосся на ураженій ділянці.

Ураження наднирників

І. Недостатність кори наднирників.

Класифікація:

- За етіологічним походженням розрізняють: а) первинну - виникає як результат власне ураження наднирників і б) вторинну - пов’язану із гіпофункцією гіпоталамуса (дефіцит кортиколіберину), або аденогіпофіза (дефіцит АКТГ).

- У залежності від характеру порушень виділяють: а) тотальну (порушення утворення всіх гормонів) і б) парціальну (як правило, спадково обумовлені дефекти синтезу окремих гормонів) недостатність кори наднирників.

- За клінічним перебігом недостатність кори наднирників може бути: а) гострою і б) хронічною.

Синдром гострої недост..кори наднирників:

-різкі болі в животі

-невпинне блювання

-проноси – зневоднення

-зниж.температури, холодний піт

-зниж. АТ – прич. смерті

-гіперкалій-, гіпонатрій- та гіпохлоремія.

П р и к л а д а м и гострої недостатності є:

а) стан після адреналектомії (видалення наднирників);

б) масивні крововиливи у наднирники, які виникають при сепсисі (особливо при менінгококовій інфекції) - синдром Уотерхауза-Фредріксена;

в) синдром скасування глюкокортикоїдних препаратів, які використовувалися з лікувальною метою.

Хронічна недостатність кори наднирників відома під назвою хвороба Аддісона (бронзова хвороба), найбільш частими причинами, якої є: а) туберку-льозне руйнування наднирників, б) їх аутоімунне ушкодження. Прояви:

-гіперпігмент.шкіри (відер.діл., складок, ареол сосків, рубців травм)

-ділянки віти ліго

-слабкість, втома, головокружіння

-гіпотензія

-зниж.апетиту, проноси, похудіння

ІІ. Гіперальдостеронізм - патологічний стан, який виникає в результаті гіперфункції клубочкової зони кори наднирників, яка продукує мінералокортикоїди.

Р о з р і з н я ю т ь: а) первинний і б) вторинний гіперальдостеронізм.

Первинний гіперальдостеронізм (синдром Конна) виникає в результаті аденоми клубочкової зони, яка продукує велику кількость альдостерону.

О с н о в н і прояви цього захворювання:

1) артеріальна гіпертензія (низькоренінова) 2) органів і тканин (порушення роботи серця, скелетної мускулатури, парези); 3) негазовий 4) поліурія

Вторинний гіперальдостеронізм є наслідком активації ренін-ангіотензинної системи

ІІІ. Гіперфункція пучкової зони кори наднирників.

Існує дві клінічні форми гіперфункції пучкової зони кори наднирників:

1) Хвороба Іценко-Кушинга - базофільня аденома передньої частки гіпофіза.

2) Синдром Іценко-Кушинга, який може бути наступного походження:

а) пухлинний б) ектопічна продукція АКТГ деякими злоякісними пухлинами в) ятрогенний