ПЕРЕЛІК постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність

1.Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701 «Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем та знаки для товарів і послуг» (ЗП України, 1995 p., № 1, ст. 10).

2.Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 1995 р. № 196 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (ЗП України, 1995 p., N» 6, ст. 142).

3.Постанова Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 98 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (ЗП України, 1996 p., № 6, ст. 186).

4.Постанова Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 948 «Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг» (ЗП України, 1996 p., № 16, ст. 447)

5.Постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 445 «Про внесення змін і доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 р. № 701» (Офіційний вісник України, 1998 p., № 14, ст. 529).:

РОЗДІЛ 9

Питання для контролю

1. Виникнення суб'єктивних прав на об'єкти інтелектуальної власності.

2. Особисті немайнові права на об'єкти інтелектуальної власності і. Майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав

4.Майнові права суб'єктів права промислової власності.

5.Майнові права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки.

розділю::;;

Припинення правової охорони,_ид

.і- інтелектуальної власності щ„,.

Загальні положення

Припинення правової охорони об'єкта інтелектуальної власності передусім означає, що цей об'єкт перестає бути об'єктом права інтелектуальної власності з усіма наслідками, що з цього випливають.

Твори науки, літератури і мистецтва після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Об'єкти промислової власності і засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг чинним законодавством України про інтелектуальну власність такого надбання не складають — вони стають нічиїми. При цьому слід зазначити, що закінчення строків правової охорони стосується не всіх об'єктів інтелектуальної власності — правова охорона торговельної марки, а також географічне зазначення походження товарів практично будь-яким конкретним строком не обмежені. Суб'єкти прав на зазначені об'єкти можуть зберігати за собою правову охорону протягом того строку, який їм буде доцільним. Ще один виняток із загального правила стосується такого своєрідного об'єкта інтелектуальної власності як ноу-хау або секрети виробництва. Тривалість їх правової охорони також не конкретизується. Вона залежить від здатності суб'єкта права на ноу-хау зберігати таємницю. Як довго він зуміє зберігати свою таємницю, так довго він буде мати право на його охорону.

Проте у цьому розділі буде йтись про припинення правової охорони інтелектуальної власності не через закінчення строків її охоро-

ни, а за іншими підставами, визначеними чинним законодавством. Підкреслимо, що про припинення правової охорони інтелектуальної власності буде йтись лише щодо припинення майнових прав.

Що стосується особистих немайнових прав, то це питання вимагає уточнення. Як інколи стверджується — особисті немайнові права охороняються безстроково. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 1 червня 2000 р. у п. 5 ст. 8 проголошує: «Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково». Така категоричність викликає сумнів. На думку дослідників, право авторства на об'єкт промислової власності не може охоронятися безстроково. Безсуб'єктних прав взагалі не буває і право, у тому числі право авторства, охороняється лише за життя автора. Зі смертю автора припиняється також і право авторства. Після смерті автора охороняється авторство, а не право авторства.

З цією проблемою тісно пов'язана ще одна — на якій підставі надається охорона прав на твори літератури і мистецтва після смерті їх автора, адже право припинилося зі смертю автора. Після смерті автора його майнові права переходять у порядку спадкоємства до його спадкоємців на строк, визначений законом. Отже, суб'єктами прав на твори науки, літератури і мистецтва після смерті автора стають його спадкоємці. Твори науки, літератури і мистецтва не стають безсуб'єктними.

Взагалі авторське право або охорона прав на твори науки, літератури і мистецтва припиняється іншим способом, ніж правова охорона на об'єкти промислової власності. При цьому слід мати на увазі, що йдеться не про припинення авторського права конкретного суб'єкта шляхом відчуження його майнових прав. Йдеться про припинення правової охорони творів науки, літератури і мистецтва взагалі, тобто коли зазначений об'єкт взагалі позбавляється правової охорони.

Авторське право на твори науки, літератури і мистецтва може припинитися лише одним способом — закінченням строків їх правової охорони. Інших способів припинення правової охорони цих творів чинне законодавство України не знає....

Проте стверджувати, що зазначені твори взагалі позбавляються будь-якої правової охорони у зв'язку із закінченням строку охорони, також немає підстав. Позбавляються охорони права спадкоємців. Щодо охорони прав на твори науки, літератури і мистецтва, то слід зазначити, що із закінченням строків охорони майнові права на зазначені твори не припиняються. Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» в такому разі твір стає надбанням суспільства в особі держави. Про це свідчить п. З ст. ЗО зазначеного Закону. Постановами Кабінету Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали надбанням суспільства.

З наведеної норми можна зробити два висновки: 1) майнове право на твір після закінчення строку охорони належить суспільству в особі держави, яке здійснює Кабінет Міністрів України; 2) Кабінет Міністрів України має право в окремих випадках встановлювати певні відрахування. Таке право може бути лише на підставі майнового права на твір, що перейшло до Кабінету Міністрів України.

Разом з тим можна стверджувати, що дана норма не доведена до свого завершення. Якщо твір став надбанням суспільства, то всі майнові права, що можуть випливати з авторського права на твір, має здійснювати Кабінет Міністрів України у повному обсязі, а не в окремих випадках.

Припинення суміжних прав настає також лише із закінченням їх правової охорони. Закон не передбачає примусового припинення авторського права і суміжних прав. Не можуть бути припинені зазначені права і за вільним волевиявленням суб'єктів цих прав. Чинне законодавство про авторське право і суміжні права не містить норм, які б передбачали примусове припинення авторського права і суміжних прав. Патентні закони України передбачають можливість невизнання пропозиції об'єктом промислової власності, якщо вона суперечить суспільним інтересам і моралі. Закон про авторське право і суміжні права такої можливості не передбачає, хоча відомо, що можуть бути твори, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі...-...., >...... «..

10.2. Припинення правової охорони об'єктів промислової власності

Припинення правової охорони об'єктів промислової власності має свої особливості. Передусім воно здійснюється офіційно, лише Установою або судом. Патентні закони України передбачають такі способи припинення правової охорони об'єктів промислової власності як припинення дії патенту та визнання його недійсним.

Перший спосіб припинення чинності патенту передусім може статися через закінчення строку правової охорони об'єкта промислової власності. Чинне законодавство України про промислову власність передбачає чіткі строки їх правової охорони. Тривалість правової охорони зазначених об'єктів визначає і тривалість чинності охоронного документа. У разі припинення чинності патенту припиняється правова охорона самого об'єкта. Закінчення строків правової охорони об'єктів промислової власності припиняє їх правову охорону. На нашу думку, припинення правової охорони у зв'язку із закінченням строку не припиняє права власності на зазначений об'єкт. Але чинне законодавство України про промислову власність такої норми не містить. Зазначені закони не проголошують припису, що в такому разі об'єкт промислової власності стає надбанням суспільства (держави). Відсутність такої норми не є вдалим вирішенням цієї проблеми. З формального боку за чинним патентним законодавством об'єкт промислової власності, правова охорона якого припинилася із закінченням строку, стає нічийним, у нього немає власника взагалі. Його може використати будь-яка особа без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за його використання. Будь-яка особа — означає, що це може бути як фізична, так і юридична особа, як вітчизняна, так і зарубіжна. Таке становище не відповідає інтересам ні патентовласника, ні самої держави. Тому було б краще, якби закон містив норму, за якою об'єкт промислової власності, строк правової охорони якого закінчився, визнавався власністю держави з усіма наслідками, що з цього випливають. На нашу думку, закінчення строку правової охорони не повинно припиняти право власності на об'єкт промислової власності. Може виникнути питання: яким чином захищати це право власнос-

ті, якщо строк правової охорони закінчився. Право власності на зазначений об'єкт має захищатися нормами зобов'язального права. Заподіяння шкоди підлягає відшкодуванню.

Дострокове припинення чинності патенту або дострокове припинення правової охорони об'єкта промислової власності (що одне і те саме) може мати місце лише за волевиявленням власника патенту (ст. 466 ЦК України). Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Правова охорона об'єкта промислової власності припиняється від дати публікації відомостей про відмову від патенту в офіційному бюлетені Установи. Отже, власник патенту має право відмовитися від нього в будь-який час. Така свобода з відмовою від патенту завжди породжує певні юридичні наслідки, яких може бути кілька.

Перший наслідок — хто стане власником об'єкта промислової власності у разі відмови від нього його власника. Адже це може бути досить цінний об'єкт, строк правової охорони якого залишається ще досить тривалим. Знову ж таки за загальним правилом такий об'єкт може використати будь-яка особа і без будь-якого дозволу. Цією особою можуть бути іноземці, як фізичні, так і юридичні особи. Адже держава також відмовляється від такого неохоронюваного об'єкта. Отже, такий об'єкт промислової власності стає безгосподарним з усіма наслідками, що з цього випливають. Знову слід констатувати, що така ситуація не забезпечує захисту інтересів держави. Питання про право власності на зазначені об'єкти після припинення їх правової охорони потребує свого розв'язання.

Можна заперечити, що від цінних об'єктів промислової власності не відмовляються. Дійсно, випадки відмови від патенту бувають не так уже й часто, але вони можливі. Власник патенту з тих чи інших причин може відмовитися від нього — немає коштів на підтримання чинності патенту тощо.

Другий наслідок — це доля ліцензійних договорів, укладених власником патенту з користувачем-ліцензіатом на використання об'єкта промислової власності. Уявімо ситуацію — власник патенту уклав досить вигідний ліцензійний договір, за яким ліцензіат уже збудував підприємство для виробництва продукції на основі запа-

тентованого об'єкта, затративши на ці підготовчі роботи досить великі кошти. Із-за таких обставин власник патенту оголошує про свою відмову від патенту, навіть не повідомивши ліцензіата про своє рішення. Останній узнає про це з публікації в офіційному бюлетені Установи. Неважко уявити, які важкі негативні наслідки для ліцензіата можуть випливати з такої конфліктної ситуації.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 1 ст. 32 приписує: «Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом».

З цієї норми можна зробити принаймні два висновки:

1.Такої норми не містять інші патентні закони України, проте така ситуація може статися й з іншими об'єктами промислової власності.

2.Закон про винаходи не визначає наслідків, що можуть настати із факту відмови від патенту, адже такі наслідки можуть бути і не передбачені ліцензійним договором. Правда, ліцензіат може вимагати від власника патенту відшкодування заподіяних відмовою від патенту збитків на підставі загальних норм про цивільно- правову відповідальність.

Коли на об'єкти промислової власності накладено арешт за борги патентовласника, то відмова від патенту також не допускається, але в такому разі наслідки відмови будуть негативними лише для нього.

Може виниктути питання про наслідки й у разі, коли об'єкт промислової власності запатентовано в зарубіжних країнах. Оскільки за загальним правилом патент має чинність лише у межах тієї країни, яка його видала, то відмова від патенту в Україні не може вплинути на чинність патенту на той самий об'єкт, виданий у зарубіжній країні.

Другим способом припинення чинності патенту є відмова від сплати в установлений строк річного збору за підтримання чин-

ності патенту. У такому разі дія патенту припиняється з першого дня наступного року, за який збір не сплачено.

Проте Закон надає патентовласнику певну пільгу, яка полягає в тому, що патентовласник протягом 12 місяців, які йдуть після закінчення встановленого строку, має право сплатити свою заборгованість. Але разом із заборгованістю власник патенту має сплатити штраф у розмірі 50 відсотків збору. При сплаті заборгованості разом зі штрафом чинність патенту відновлюється.

Якщо протягом зазначених 12 місяців збір не буде сплачено, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення чинності патенту.

За підтримку чинності патенту чи деклараційного патенту на секретні об'єкти промислової власності річний збір не стягується.

У разі добровільної відмови власника патенту від нього патент втрачає свою чинність лише на майбутнє від дати публікації відомостей про відмову від нього в офіційному бюлетені Установи. Отже, якщо відмова від патенту надійшла після кількох років його чинності, то і для того часу, який пройшов до дати відмови, патент визнається чинним з усіма наслідками, що з цього випливають. Укладені ліцензійні договори зберігають силу.

Підстави для відмови від патенту, як уже зазначалося, можуть бути різні — відсутність попиту на використання об'єкта промислової власності, застарілість об'єкта, відсутність перспектив комерційної реалізації об'єкта, неможливість сплачування патентних зборів тощо. В усякому разі патентні закони України не зобов'язують власника патенту зазначати дійсні підстави відмови від патенту на об'єкт промислової власності.

ЦК України передбачає скасування правової охорони об'єктів промислової власності визнанням патенту недійсним. Відповідно до ст. 469 ЦК України та патентних законів України патент може бути визнано недійсним за таких підстав:

—невідповідності запатентованого об'єкта промислової власності умовам патентоздатності, що визначені законодавством;

—наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка, яких не було у поданій заявці;

— порушення вимог щодо закордонного патентування об'єкта промислової власності.

При виявленні зазначених підстав патент визнається недійсним повністю або частково від дати публікації відомостей про його видачу. Інформація про визнання патенту недійсним публікується в офіційному бюлетені Установи.

Кожна із наведених підстав визнання патенту недійсним видається досить сумнівною і тому потребує хоча б побіжного аналізу. Отже, першою підставою визнання патенту недійсним є невідповідність запатентованого об'єкта промислової власності умовам патен-тоздатності. Слід зазначити, що патенти на корисну модель і промисловий зразок видаються під відповідальність заявників (деклараційний патент). Такий самий деклараційний патент видається на прохання заявника і на винахід, якщо заявник не бажає провадити експертизу заявки по суті.

Отже, йтиметься лише про патент на винахід, що видається на підставі проведеної експертизи заявки по суті. Заявник чи інша заінтересована особа можуть просити Установу провести експертизу заявки на видачу патенту на винахід по суті. Тобто заявник укладає з Установою договір про проведення експертизи заявки по суті і сплачує за це встановлений збір. Якщо ж експертиза заявки проведена неякісно, внаслідок чого патент було видано на винахід, що не відповідає умовам патентоздатності, то в цьому винна Установа, працівники якої припустилися помилки. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним має нести сама Установа. Закон покладає ці негативні наслідки на патентовласника. Між тим, може скластися ситуація, що вже наводилася вище, коли на підготовку до використання вкладені певні кошти і постає питання: хто має відшкодовувати понесені витрати.

Взагалі дана підстава визнання патенту недійсним може породжувати багато негативних наслідків. Наприклад, виключна чи не-виключна ліцензія на запатентований винахід продана за кордон, а Установа визнає патент недійсним. Хто відшкодує заявникові чи патентовласникові понесені ним витрати на оформлення прав на винахід, підтримання патенту в силі, наприклад, протягом 10 чи 15 років, на проведення експертизи заявки по суті тощо? Ці питання поки що залишаються без відповіді..,.

Викликає певний сумнів і друга підстава визнання патенту недійсним. Нею є наявність у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, яких не було у поданій заявці, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці. Про цю підставу можна сказати те саме, що було сказано про попередню підставу. Ті патенти, що були видані під відповідальність заявників, покладають відповідальність на патенто-власників за визнання таких патентів недійсними за наведеною підставою. У заявці на видачу патенту на об'єкт промислової власності заявники стверджували, що їх заявка відповідає всім вимогам закону. Якщо виявлялась невідповідність у формулі винаходу чи корисної моделі, а також наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у заявці, то у цьому винен сам заявник, оскільки Установа експертизи заявки по суті на зазначені об'єкти промислової власності не проводить. У такому разі негативні наслідки визнання патенту недійсним мають покладаються на заявника чи патентовласника.

Що стосується патенту на винахід, що видається на підставі експертизи заявки по суті, то в такому разі мають наставати ті самі наслідки, що і за попередньою підставою. Зазначені негативні наслідки мають покладатися на Установу.

У таких випадках також можуть настати досить серйозні негативні наслідки. Як бути, наприклад, коли патентовласник вигідно продав свій патент чи відчужив його іншим способом. У момент укладення договору купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди патент був дійсним. Після укладення такої угоди Установа оголошує про недійсність патенту. На якій підставі визнавати договір купівлі-продажу чи будь-якої іншої угоди недійсними чи розірваними? Адже продавець патенту діяв добросовісно. Неправомірних дій він не виявив. То хто має нести ці негативні наслідки? З чиєї вини вони сталися? Чому вони мають покладатися важким тягарем на продавця? Лише тому, що чиновники Установи припустилися професійної помилки. За вину своїх працівників відповідальність несе установа, в якій вони працюють.

Отже, правове регулювання таких відносин потребує істотного вдосконалення.,... •-.: \, _;.- .:..•

Третя підстава визнання патенту недійсним стосується патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. За своєю суттю зазначена підстава є покаранням патентовласника за порушення правил зарубіжного патентування об'єктів промислової власності. Стаття 38 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлює порядок патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Відповідно до цього будь-яка особа має право запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах. До подання заявки на одержання охоронного документа на об'єкт промислової власності в орган іноземної держави, у тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати спочатку заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до органу іноземної держави.

Установа в необхідних випадках може дозволити запатентувати об'єкт промислової власності в іноземних державах раніше зазначеного строку.

Якщо визначений законом порядок патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах буде порушено, то в такому разі патент України може бути визнано недійсним.

Наведена підстава також видається сумнівною. Якщо у двох попередніх підставах визнання патенту недійсним йшлося про певну невідповідність виданого патенту вимогам закону, то остання підстава відповідність об'єкта промислової власності вимогам закону сумніву не піддає. Вона має метою лише покарання заявника, патентовласника чи будь-яку іншу особу, яка бажає запатентувати об'єкт за кордоном за порушення порядку в іноземних державах.

Те, що порушення порядку патентування мало місце, сумніву не викликає. Викликає сумнів норма, якою встановлений такий порядок патентування в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та інших патентних законів України суб'єкт права на об'єкт промислової власності стає власником цього об'єкта з усіма наслідками, що з цього випливають. Згідно зі ст. 41 Конституції України власник, у

тому числі і на об'єкт промислової власності, має право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. Патентування свого результату творчої діяльності в іноземних державах це і є розпорядження своєю промисловою власністю. Постає резонне питання: чому Установа має забороняти власнику об'єкта промислової власності розпорядитися ним на свій розсуд? Якщо дане патентування за кордоном об'єкта промислової власності виходить за межі державних інтересів, то очевидно необхідно зробити так, щоб інтереси держави і патентовласника збігалися, а не суперечили один одному.

Патентні закони України досить чітко регламентують порядок визнання патенту недійсним. Зазначений порядок визнання патенту недійсним передбачає дві стадії розгляду заперечення проти видачі патенту. Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про його видачу будь-яка особа може подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців. За його продовження сплачується встановлений збір. Апеляційна палата має розглянути подане заперечення протягом чотирьох місяців від дати його надходження.

Якщо ж заперечення було подане проти видачі деклараційного патенту, Апеляційна палата має розглянути це заперечення протягом чотирьох місяців від дати надходження експертного висновку про відповідність об'єкта промислової власності умовам патенто-здатності.

Власник патенту і особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у розгляді заперечення в Апеляційній палаті. Для цього власнику патенту надається можливість ознайомитися з матеріалами заперечення.

Рішення Апеляційної палати щодо заперечення проти видачі патенту може бути оскаржено до суду. Патентні закони України не визначають строку, протягом якого рішення Апеляційної палати можна оскаржити до суду. Це означає, що заперечення проти видачі патенту на об'єкт промислової власності може бути подано до суду протягом всього строку чинності патенту.

Але може статися так, що протягом шести місяців до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту не надійшло. У тако-

му разі патент може бути визнано недійсним лише у судовому порядку.

Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлюється Установою.

Оскарження до суду може мати місце і при видачі деклараційного патенту на об'єкт промислової власності. У разі надходження такої скарги суд може призначити експертизу щодо відповідності оспорюваного об'єкта умовам патентоздатності. Зазначена експертиза провадиться лише Установою, яка дає свій висновок про відповідність чи невідповідність оспорюваного об'єкта умовам патентоздатності будь-якій особі, за клопотанням якої має бути проведена кваліфікаційна експертиза. Кваліфікаційна експертиза провадиться Установою за рахунок особи, яка порушила клопотання про її проведення.

Рішення Апеляційної палати чи суду оголошується в офіційному бюлетені Установи. Патент чи його частина, які визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публікації відомостей про видачу патенту.

Особливість визнання реєстрації компонування інтегральної мікросхеми недійсною полягає в тому, що заперечення проти реєстрації компонування ШС Апеляційна палата має розглянути протягом шести місяців (а не чотирьох, як це передбачено іншими патентними законами України).

Свою особливість має визнання недійсним патенту на сорт. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» передбачає таку підставу для визнання патенту на сорт недійсним, якої, на жаль, не знають інші патентні закони України. Ця підстава була передбачена і радянським законодавством про винахідництво. Йдеться про таку підставу як неправильне зазначення в патенті автора (співавторів) сорту або власника патенту.

За цією підставою патент на сорт може бути визнано недійсним, якщо в патенті будуть зазначені особи, які не брали участі у виведенні сорту, або присвоїли собі авторство на даний сорт, примусили автора включити ту чи іншу особу до співавторства тощо. Такі порушення можуть бути різноманітними. Власне, у цьому разі спір

виникає про авторство на сорт. Такий спір розглядається лише у судовому порядку.

Відсутність наведеної підстави для визнання патенту недійсним в інших патентних законах України зовсім не означає, що за цією підставою патент на інші об'єкти промислової власності не може бути визнаний недійсним. У такому разі патент може бути визнаний недійсним за результатами розгляду спору про авторство, який розглядається лише у судовому порядку.

Визнання патенту недійсним автоматично спричиняє визнання недійсними усіх договорів, укладених на підставі патенту. Це породжує низку негативних наслідків, про що йшлося вище. З моменту публікації відомостей про визнання патенту недійсним особисті не- майнові і майнові права патентовласників вважаються такими, що не набрали чинності. •... •.