Об'єкти географічних зазначень походження товарів

Одним із досить вагомих об'єктів інтелектуальної власності є географічне зазначення походження товарів, що в умовах ринкової економіки набувають усе більшої ваги.

Об'єктами прав на географічне зазначення походження товарів є позначення, що вказують на походження товарів. У цивільному обороті часто місце походження товару має значний вплив попиту на нього. На це можуть бути різні причини: вміння виробників, їх майстерність, що визначають якісні характеристики виробу, природні умови географічного місця походження товару, які також певним чином впливають на якісні чи інші характеристики товару. Нарешті, це може бути просто зазначення країни, в якій цей товар вироблено. В умовах сучасної ринкової економіки зазначені чинники певним чином зумовлюють попит на цей товар. Таке зазначення часто піддається неправомірному присвоєнню, щоб забезпечити товару іншого виробника необхідний попит. Саме тому виникла потреба надати правову охорону географічним зазначенням походження товарів.

В Україні зазначення походження товарів охороняються Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 p., об'єктами яких є просте і кваліфіковане зазначення походження товару.

Просте зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлене законом. Обсяг його охорони визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Суб'єктами цього пра-

ва є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені

законом.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Питання для контролю

1.Об'єкти інтелектуальної власності. '

2.Поняття об'єктів авторського права і суміжних прав.

3.Об'єкти промислової власності.

4.Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

РОЗДІЛ 4

Об'єкти селекційних досягнень

Правова охорона селекційних досягнень здійснюється законами України «Про охорону прав на сорти рослин» від 17 січня 2002 р. і «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. та ЦК України.

Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, внаслідок якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

Об'єкти селекційних досягнень у рослинництві. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або відбором, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Цим пояснюється те, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (що значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

Отже, об'єктом селекційного досягнення у рослинництві є новий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин, сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю чи ні умови надання правової охорони:

— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

—може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

—може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздат-ності.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: •< ^:.,: имм*

а) на території України — за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами «а» і «б» дат:

—із зловживанням на шкоду заявнику;

—на виконання договору про передачу права на подання заявки;

—на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту;

 

—на виконання визначених законодавством заходів, зокрема Щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

—як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

—він поширений на певній території у будь-якій державі;

—відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

—він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

—йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності.

Об'єкти селекційного досягнення у тваринництві. Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності у галузі тваринництва стають товаром, що користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 p., a 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про племінне тваринництво». Ці закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.

Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).

Результати племінної діяльності стають об'єктами правової охорони лише на підставі державної реєстрації, об'єктами якої є племінні тварини і племінні стада.

Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, що єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм.

Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), що документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визна-

чення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом.

Питання для контролю:' •

1.Поняття об'єктів селекційних досягнень.

2.Охорона прав на сорти рослин.

3.Строки чинності патенту на сорт рослини.

4.Охорона прав на селекційні досягнення у тваринництві.

РОЗДІЛ 5

Об'єкти науково-технічної інформації

Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки є досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обігу товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, — той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються зберегти її від будь-якого неправомірного розголошення і видають як товар, за який треба платити досить високу ціну. Той, хто намагається заволодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні дії, що зумовлюють певну відповідальність. Але для того, щоб настала така юридична відповідальність, потрібна правова охорона інформації. Країни з розвиненою економікою мають досить ефективну систему правової охорони інформації, що має неабияке значення для її володільця.

Тут йтиметься про охорону прав не будь-якої інформації, а лише про ті її види, що стосуються безпосередньо науки, техніки і виробництва, містять науково-технічні відомості, а також про організаційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільно корисної діяльності і здебільшого невідома третім особам. Комерційна та інші види таємниць, що охороняються спеціальними законодавчими актами, а також авторським або патентним правом, виходять за межі нашого розгляду.

Об'єктом науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно проголошена вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація. Вона є результатом науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності і має бути зафіксована таким спосо-

бом, який би дозволяв її відтворювати, використовувати та поширювати. Науково-технічна інформація є продуктом інтелектуальної, творчої праці і тому може бути об'єктом права інтелектуальної власності, але за певних умов.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає таке її визначення: «Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності» (ст. 1 цього Закону).

Отже, науково-технічна інформація — це відомості. Постає запитання: відомості про що? Це можуть бути відомості про те, що створено певний винахід, сутність якого не розкривається. Але можуть бути відомості, що розкривають сутність цього винаходу. То про які саме відомості йдеться?

Очевидно, що об'єктом правової охорони може бути лише та науково-технічна інформація, яка за своїм характером є творчою, тобто інформація, що розкриває зміст і сутність того чи іншого науково-технічного досягнення. Адже патент містить інформацію, яка за своїм характером є творчою і науково-технічною. Така інформація є об'єктом правової охорони. Але є науково-технічна інформація, на яку з тих чи інших причин охоронний документ не видається і як об'єкт промислової власності вона може бути залишена без охорони патентом.

Проте Закон України «Про науково-технічну інформацію» дає підставу зробити висновок, що така (безпатентна) інформація також підлягає правовій охороні, якщо вона певним чином документована або публічно проголошена. Зазначений Закон у ст. 6 проголошує, що науково-технічна інформація є об'єктом права приватної або інших форм власності. Отже, вона підлягає захисту хоча б тому, що є об'єктом власності.

Наведені види науково-технічної інформації підлягають захисту незалежно від того, інформація розкрита чи нерозкрита. Інформація, що не захищена охоронними документами, захищається загальними цивільно-правовими засобами. Нерозкрита інформація за

загальним правилом захищається охоронними документами (патентом, свідоцтвом). Проте є нерозкрита інформація, на яку ні патенти, ні свідоцтва, ні інші охоронні документи не видаються і все ж вона підлягає правовій охороні. Це так звана нерозкрита інформація, яку ще називають ноу-хау («знаю як»).

Правова охорона всіх видів інформації в Україні забезпечується законами України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p., «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 p., «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 1 грудня 1998 p., «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 p., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та іншими нормативними актами. Ці заходи з боку держави цілком виправдані, бо, як уже наголошувалося, хто володіє інформацією, той володіє становищем у тій чи іншій сфері діяльності.

На сьогодні в Україні склалася досить парадоксальна ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди дістають попит у нас, а з іншого — іноземні агенти намагаються за мізерну ціну «виловити» будь-яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти або іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.

Науково-технічний потенціал України поки що має достатньо надзвичайно цінної інформації, в якій зацікавлені певні кола осіб за кордоном. Цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, далеко не всі види інформації, у тому числі й науково-технічної, дістали надійний правовий захист чинними законами. Йдеться про так звані ноу-хау — нерозкриту інформацію. *•

Але міжнародна правова практика свідчить, що значення нероз-критої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Нині понад 70 відсотків ліцензійних договорів, що укладаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією. Зростає її значення і на внутрішньому ринку.

Справа в тому, що патент як охоронний документ на те чи інше науково-технічне досягнення має одну досить істотну ваду. В описі винаходу чи іншого науково-технічного досягнення, що є складовою частиною патенту, заявник зобов'язаний розкрити сутність винаходу чи іншого об'єкта промислової власності. У патентних законах світу наголошується, як правило, на необхідності складання докладного і якісного опису сутності винаходу (іншого об'єкта промислової власності), який би давав можливість будь-якому фахівцю скористатися запатентованим досягненням. Патент оберігає таке науково-технічне досягнення від будь-якого неправомірного використання третіми особами, проте лише в тій країні, яка видала патент. Водночас він не забороняє використати цей самий винахід у тих країнах, де він не запатентований. Патент не забороняє також будь-кому внести до винаходу (іншого об'єкта промислової власності) певні несуттєві зміни, що виводять цей об'єкт з-під правової охорони патентом. Внесені зміни дають можливість їх запатентувати як новий винахід, уже як власний, без виплати патентовласни-ку первинного об'єкта будь-якої винагороди.

Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об'єктів промислової власності, чим часто користуються підприємливі винахідники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять неправомірне використання чужого винаходу з-під патентної охорони. Таке явище стало надзвичайно поширеним у світовій практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним охоронним документом. З-під його охорони «вислизають» найбільш цінні науково-технічні досягнення, оскільки «полюють» саме на них.

Тому заявники почали шукати більш ефективні способи захисту об'єктів промислової власності. Для цього вони у заявочних матеріалах на те чи інше рішення стали розкривати його сутність не до кінця, а одну з ознак не включали до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна було використати, або можна було використати без очікуваного ефекту, не в повну міру. При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попереджали про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау), що супроводжує

винахід (інший об'єкт), без якого використання не буде досить ефективним. Безперечно, цей секрет передавався покупцеві за певну додаткову винагороду і з певними застереженнями.

Виходячи з наведеного вище, поняття «інформація» можна визначити як певну суму знань про той чи інший об'єкт, що можна використати в доцільній діяльності людини. Отже, науково-технічна інформація — це сума знань, що стосується розвитку науки, техніки і виробництва.

Об'єкт конфіденційної (нерозкритої) інформації. Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає правової охорони нерозкритої інформації. Вона передбачена в ЦК України. Проте слід мати на увазі, що в умовах ринкової економіки роль і значення нерозкритої інформації зростають. Здійснення правової охорони нерозкритої інформації поки що можливе за нормами Закону України «Про інформацію» та інших згаданих вище законів.

Специфічність інституту нерозкритої інформації (за ЦК України комерційна таємниця — статті 505—508) полягає у тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який складає її сутність, має конфіденційний характер і надається в користування іншим особам із серйозними застереженнями. Цими та іншими чинниками зумовлюється потреба в окремому правовому інституті захисту нерозкритої інформації, оскільки вона в сучасних умовах набуває все більшої ціни як товар, що користується значним попитом. Можна було б сказати, що комерційна таємниця, у тому числі ноу-хау, є додатковим елементом, що істотно підсилює ефективність патентного захисту об'єктів промислової власності. У поєднанні з патентом комерційна таємниця створює більш надійний захист об'єктів промислової власності від неправомірного використання третіми особами.

Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову охорону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту і сутності. Адже немає що захищати — офіційної реєстрації цієї інформації не 'снує, охоронних документів на неї ніхто не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер. Але проблема ускладнюється Ще й тим, що виявити неправомірне використання цієї інформації

майже неможливо, встановити порушення і порушника також непросто. Неправомірного користувача комерційної таємниці за руку не схопиш, як звичайного злодія. Комерційною таємницею здебільшого можна заволодіти за допомогою очей та розуму. Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм, пристрій тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи.

Це зовсім не означає, що така комерційна таємниця взагалі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності. Якщо ж комерційна таємниця будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила до чужих рук. Отже, комерційна таємниця може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Саме тому важко розробити принципи правової охорони нероз-критої інформації. Проте загальний контур такого охоронного механізму уже окреслився в ЦК України.

Передусім у ЦК України визначено об'єкт правової охорони, тобто, сформульовано загальне визначення комерційної таємниці. У цьому визначенні має бути охарактеризована та інформація, що буде складати об'єкт правової охорони, тобто нерозкрита інформація має свої об'єкти, до яких належать технічна, комерційна, організаційна, виробнича і будь-яка інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої доцільної суспільно корисної діяльності. Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не лише здатна підвищити ефективність виробництва, а й може зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні зазначено, що така інформація з огляду на її зміст має певну реальну чи потенційну вартість, що робить її товаром. Безперечно, така інформація має конфіденційний характер, тобто є невідомою третім особам. Звичайно, можуть бути запропоновані також й інші якісні ознаки комерційної таємниці, але й наведені дають можливість сформулювати хоча б загальне її визначення: «Технічна, організаційна, комерційна, виробнича та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва або давати інший

позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну цінність, визнається комерційною таємницею».

Державні таємниці не підпадають під поняття нерозкритої інформації.

Закон проголосив, що держава бере комерційну таємницю під свій захист від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона має надаватися лише такій інформації, яка має реальну або потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає ринковим товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. На цей товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичайно, це товар специфічний, що не має матеріальної субстанції, але здатний приносити певну, часом досить відчутну користь суспільству.

Правова охорона такої інформації може надаватися за умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх осіб. Інформація тому й називається комерційною таємницею, що має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчуження її володільцем. Не може вважатися комерційною таємницею і підпадати під її правову охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність людини до впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта — лише інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що охороняється.

Правова охорона комерційної таємниці може бути надана ще за однієї неодмінної умови. її володілець має вживати відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначеної інформації. Це — необхідна умова правової охорони, адже за можливості розкриття сутності комерційної таємниці вона втрачає здатність до охорони. Ці заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумовлені особливостями комерційної таємниці, яка за своїм характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи збереження її конфіденційності також можуть бути найрізноманітніші. На-

приклад, маляр знає які фарби і в якій пропорції треба змішувати, щоб одержати потрібний відтінок певного кольору. Це знання (інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому його не розголошувати. У складних технологіях потрібен письмовий опис нерозкритої інформації, яку можна зберегти у таємниці недопущенням інших осіб до цього опису.

Питання для контролю

1.Поняття науково-технічної інформації.

2.Об'єкти науково-технічної інформації.

3.Правова охорона науково-технічної інформації. '

РОЗДІЛ 6

її ,1

Об'єкти нетрадиційних рішень

іі'

6.1. Об'єкти наукових відкриттів

Як уже зазначалося, наукові відкриття в Україні до прийняття нового ЦК не мали правової охорони. Проблема надання правової охорони відкриттям справді досить складна. З одного боку, відкриття не може бути об'єктом виключного права, — воно визнається надбанням людства і може використовуватися кожним, хто забажає, без будь-якого дозволу і без виплати винагороди. Отже, саме відкриття не може бути чиєю-небудь власністю — це власність усього людства. Проте це не означає, що правовій охороні не підлягає авторство на відкриття, його авторський і державний пріоритет, назва відкриття та інші майнові і особисті немайнові права.

Вважаємо, що автору чи авторам відкриття мають належати певні майнові права за умови, що вони визначені чинним законодавством тієї чи іншої держави. Автор відкриття може мати право на заохочувальну премію, на додаткову житлову площу та інші пільги. Але автор відкриття не повинен мати права на винагороду за використання його відкриття. Держава може встановлювати й інші права і пільги для авторів відкриттів за заслуги у розвитку науки.

Саме відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-яких осіб чи держав. Проте права на пріоритет відкриття, право авторства, назви тощо, безперечно, підлягають правовій охороні, як і будь-яке інше право. Цей висновок грунтується на міжнародному визнанні відкриттів. Відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2 Визначення, п. VIII) наукові відкриття включено до об'єктів інтелектуальної власності.

В Україні склалася досить парадоксальна ситуація: основна міжнародна угода з питань інтелектуальної власності наукові відкриття визнає об'єктом інтелектуальної власності, а в самій Україні правова охорона цих відкриттів була відсутня.

Відкриттям прийнято визнавати встановлення раніше невідомих об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнання.

Отже, об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів може бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше — вони виявлені вперше у світі.

Закономірність як об'єкт відкриття — це прояв дії об'єктивного закону. Зазначена закономірність у природі існувала, існує і буде існувати завжди. Об'єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина взнала, встановила її, виявила її об'єктивне існування. Зазначена закономірність стає об'єктом відкриття з моменту, коли її вперше було сформульовано.

Отже, закономірність матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідомий раніше, але об'єктивно існуючий і такий, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу.

Більш повно цей зв'язок характеризується такими особливостями: це істотний, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв'язок та їх взаємна зумовленість. Він не повинен мати випадкового характеру. Закономірний зв'язок не проста констатація зв'язку яких-небудь явищ чи властивостей, а й встановлений його причинно-наслідковий характер; це певний стійкий зв'язок між явищами і властивостями. Він виражає таке відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком визначені зміни інших. У такому разі залежність між явищами чи властивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональною залежністю; зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти. _....... -..,.„;...

Явище матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, шо вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи).

Явище і сутність перебувають в органічній єдності. Проте єдність сутності і явища не означає їх збігу, сутність зазвичай прихована за явищем. Внаслідок розкриття сутності стає можливим наукове пояснення самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як нема і явища, яке не містило б у собі яку-небудь інформацію про сутність.

Властивість матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу. Кожний об'єкт має багато різноманітних властивостей як істотних, так і неістотних. Сукупність істотних властивостей об'єкта складає його якісну визначеність, що відрізняє його в цілому від інших об'єктів. Саме якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які властивості проявляють даний об'єкт залежить від того, з якими об'єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості — необхідний, але недостатній елемент змісту відкриття. При цьому має бути доведено, чим викликана виявлена властивість, що вона спричиняє і при яких взаємодіях проявляється. Вимагається науково обгрунтована інтерпретація, що полягає у встановленні сутності цієї властивості і її закономірного характеру.

Отже, виявити нову істотну властивість об'єкта — означає встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну визначеність об'єкта щодо інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. • ^v