Договір про патентну кооперацію

За загальним правилом, про що вже йшлося, об'єкт промислової власності може одержати правову охорону в зарубіжних країнах лише за умови запатентування цього об'єкта у цій самій країні. Ко-

ли говориться про об'єкт промислової власності, попит на який може виявитися в ряді країн, тоді постає питання про патентування цього об'єкта у кожній з цих країн.

Така ситуація набагато ускладнює патентування об'єкта у зарубіжних країнах. У кожну із країн, в якій заявник побажає одержати правову охорону свого об'єкта, має бути подана заявка мовою цієї країни, сплачені встановлені мита і збори і т. ін. Істотно підвищуються фінансові витрати на патентування, подовжується тривалість патентування, виникає ряд труднощів, пов'язаних з патентуванням. Тому фахівці-патентознавці уже давно почали пошук способів певного спрощення і полегшення процедури патентування об'єкта промислової власності в кількох зарубіжних країнах одночасно. Цей пошук завершився успішно. Компетентний виконавчий орган Паризького союзу з охорони промислової власності провів відповідну роботу і підготував текст міжнародного договору, що був прийнятий Дипломатичною конференцією у червні 1970 р. під назвою Договір про патентну кооперацію або РСТ. Договір набрав чинності з 1 червня 1978 р. За станом на 1 січня 2001 р. цей Договір об'єднував 108 країн світу. Україна також є членом цієї спілки. Головною метою Договору є спрощення і полегшення способів звертання заявників до кількох країн про патентну охорону винаходів.

Отже, Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується лише процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках.

Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, що подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте Договір передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як націо-

нальна від дати міжнародного подання у тих Договірних державах РСТ, що зазначені заявником у його заявці.

Міжнародна заявка має відповідати певним встановленим стандартам. За підготовку і подання міжнародної заявки встановлений єдиний збір, що сплачується в єдиній валюті і до одного відомства (одержуюче відомство). Зазначений збір складається із збору за пересилання — для покриття витрат одержуючого відомства; збору за пошук — для покриття витрат міжнародного пошукового органу; міжнародного збору для покриття витрат Міжнародного бюро.

Мовою міжнародної заявки є державна мова тієї країни, відомство якої є одержуючим відомством.

Отже, міжнародну заявку на винахід можна подати до національного патентного відомства, в Україні — до Установи; до Європейського патентного відомства — для Західної Європи і до Міжнародного бюро ВОІВ. Зазначені організації виступають як одержуючі відомства.

Одержуюче відомство передусім перевіряє відповідність матеріалів міжнародної заявки щодо встановлених вимог, визначає дату надходження заявки. Один примірник заявки відомство пересилає Міжнародному бюро ВОІВ для реєстрації (реєстраційний примірник), другий — до Міжнародного пошукового органу — («копія для пошуку»), третій примірник залишається в одержуючого відомства.

Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснення міжнародного пошуку — тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами, до яких належить Австралійське патентне відомство, Австрійське патентне відомство, Відомство СІЛА з патентів і товарних знаків, Європейське патентне відомство, Іспанське відомство з патентів і товарних знаків, Китайське патентне відомство, Російське патентне відомство, Шведське патентне відомство і Японське патентне відомство.

Міжнародний пошук за заявкою завершується звітом, що передається заявникові протягом чотирьох—п'яти місяців від дати подання міжнародної заявки. Відомості про технічний рівень у сфері,

про яку йдеться в міжнародній заявці, надає можливість заявникові правильно оцінити свої шанси на одержання патенту в країнах, у яких заявник бажає одержати правову охорону на свій винахід. Високий кваліфікаційний рівень міжнародного пошуку дає можливість заявникові уникнути безпідставного оспорювання виданого на його підставі патенту.

Міжнародний пошук за заявкою дозволяє заявникові вирішити питання у світлі наведених відомостей про доцільність патентування свого об'єкта чи продовжити пошуки більш раціонального вирішення технічної проблеми, заявленої як винахід. Міжнародний пошуковий орган висилає звіт про здійснений міжнародний пошук заявникові і Міжнародному бюро. Міжнародне бюро включає звіт про пошук до міжнародної публікації міжнародних заявок і висилає по примірнику до зазначених відомств.

Договір про патентну кооперацію містить також положення про надання допомоги національним патентним відомствам щодо обробки заявок і видання національних патентів. Зазначений Договір виявив свою практичну доцільність, що засвідчується стрімким зростанням країн, які приєдналися до нього — з 18 країн, що підписали Договір, до 108.

На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має вирішити питання про проведення попередньої експертизи заявки. За Договором така попередня експертиза не є обов'язковою для країн, що приєдналися до цього Договору. Не є вона обов'язковою і для заявника. Попередня експертиза може провадитися лише на прохання заявника.

Для проведення попередньої експертизи міжнародної заявки призначаються міжнародні органи попередньої експертизи, результати якої повідомляються заявникові і вони визначають рівень па-тентоздатності заявленої пропозиції. Результати Міжнародної попередньої експертизи не можуть бути підставою для видачі патенту, але вони є основою для вирішення заявником питання про свої шанси на одержання патенту.

Результати Міжнародної попередньої експертизи мають важливе значення і для країн, де експертиза заявок по суті не провадиться, а патенти видаються під відповідальність заявника. Такі результати,

оскільки вони мають вагу і авторитет Міжнародної попередньої експертизи, служать основою для заінтересованих осіб для вирішення питань визначення юридичної чинності таких патентів. Одна справа, коли патент виданий під відповідальність заявника, і зовсім інша справа, коли міжнародна заявка дістала таку високу оцінку з боку Міжнародної попередньої експертизи. Це має особливе значення для укладення ліцензійних договорів.

Якщо на підставі міжнародного пошуку та результатів міжнародної попередньої експертизи заявник зробить висновок про недоцільність домагатися видачі патенту на заявлену пропозицію, він може відізвати свою міжнародну заявку або не вживати ніяких дій взагалі. У такому разі міжнародна заявка втрачає дію національної заявки і процедура автоматично припиняється. За таких обставин заявник уникає зайвих витрат коштів.

Незручність закордонного патентування проявляється особливо яскраво у разі патентування одного і того самого об'єкта промислової власності у кількох країнах відразу. Тому фахівці патентного права давно уже прагнули створити патент, виданий в одній державі, який мав би чинність хоча б у кількох державах. Цього вдалося досягти деяким європейським державам. Кількома європейськими країнами була підписана Конвенція про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція від 5 жовтня 1973 р. з поправками, внесеними Рішенням Адміністративної Ради Європейської Патентної Організації від 21 грудня 1978 p.).

Патенти, видані цією Організацією, називаються Європейськими патентами. Європейські патенти мають чинність у тій країні, яка є членом цієї Організації і для якої виданий патент, нарівні з національним патентом цієї країни, якщо Конвенцією не передбачається інше. Зазначені патенти видаються на будь-які винаходи, придатні для використання у промисловості, є новими і означають винахідницький крок вперед.

Конвенція не визнає об'єктами винаходів відкриття, наукові теорії та математичні методи; естетичні твори; схеми, правила і методи для виконання розумових операцій, спортивних або розважальних ігор або занять бізнесом і програм для комп'ютерів; надання інформації. Методи обробки тіл людей або тварин хірургічними

або терапевтичними і діагностичними методами, що практикуються на тілах людей або тварин, не повинні вважатися винаходами.

Не допускається видача європейських патентів на винаходи, публікації або використання яких могли б суперечити громадському порядку або моралі, за умов, що використання не повинно визнаватися таким тому, що воно заборонене законом або правилами в кількох або у всіх державах, що підписали Конвенцію. Європейські патенти не видаються також на різновиди рослин або тварин або на суттєві біолологічні процеси для розмножування рослин або тварин. Проте зазначені умови не стосуються мікробіологічних процесів або їх продуктів.

Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий результат повинен бути таким, що має творчий характер, досягнутий правомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повинна мати місця більше як за шість місяців до оформлення заявки на Європейський патент.

Винахід вважається таким, що має винахідницький рівень, якщо він є творчим результатом і не є очевидним для особи, кваліфікованої у даній сфері технічної творчості.

Винахід вважається придатним для використання у промисловості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промисловості, включаючи сільське господарство.

Право на одержання Європейського патенту має будь-яка фізична або юридична особа. Заявка на Європейський патент може бути оформлена і від кількох осіб, у тому числі і від тих, які представляють різні договірні держави.

Право на Європейський патент належить винахідникові або його правонаступникові (спадкоємцеві). Право на Європейський патент за розробку винаходу в порядку виконання трудового договору має визначатися відповідно до законодавства тієї країни, в якій винахідник в основному працює.

Якщо заявка на видачу Європейського патенту буде подана від двох осіб, які створили цей винахід незалежно один від одного,

право на Європейський патент має той заявник, заявка якого має більш ранню дату оформлення. Проте ця норма стосується тих заявок, що були опубліковані.

Винахідник має право вимагати, щоб його ім'я було вказано як автора винаходу у Європейському патентному бюро.

Чинність Європейського патенту визначається строком 20 років від дати оформлення заявки. Проте кожна із договірних держав має право визначити чинність Європейського патенту, виданого їй, більш тривалим строком відповідно до свого національного законодавства.

Права, що випливають з Європейського патенту, починають свою чинність від дати публікації відомостей про його видачу в кожній договірній державі, в якій він видається. Обсяг прав визначається за національним законодавством тих країн, на території яких має чинність патент. Якщо об'єктом Європейського патенту є процес, чинність патенту поширюється також на продукти, що виробляються за цим процесом. Будь-яке порушення Європейського патенту має розглядатися у межах національного закону.

Заявка на видачу Європейського патенту має бути опублікована після 18 місяців від дати оформлення або, якщо заявляється конвенційний пріоритет, від дати конвенційного пріоритету. На прохання заявника така публікація може бути здійснена раніше зазначеного строку. Вона може бути опублікована також разом із публікацією опису Європейського патенту.

Публікація повинна містити опис, вимоги, креслення, як оформлені, так і додаткові, Європейську попередню експертизу і короткий огляд.

Європейське патентне бюро здійснює експертизу заявки по суті відповідно до письмової заяви заявника і з'ясовує, чи відповідає вимогам Конвенції заявка на Європейський патент і винахід, що її стосується. Заява про проведення експертизи заявки по суті має бути подана протягом шести місяців від дати публікації Європейського звіту в Європейському патентному бюлетені. За проведення експертизи стягується встановлений збір. Не допускається відкликання заяви про проведення експертизи заявки, проте Адміністративна Рада може продовжити пропущені строки.

Інформація про видачу Європейського патенту публікується в офіційному Патентному бюлетені. Водночас Європейське патентне бюро публікує опис Європейського патенту на заявлений винахід, що містить його зображення, вимоги і креслення.

Протягом дев'яти місяців від дати публікації інформації про видачу Європейського патенту будь-яка особа може надіслати до Європейського патентного бюро заперечення проти видачі патенту. Заперечення має бути оформлене в письмовій формі і містити обгрунтування заперечення. Оформлене заперечення розглядається лише за умови сплати встановленого збору за подання заперечення.

Зазначене заперечення стосується Європейського патенту в усіх країнах, яким він виданий.

Підставами для заперечення проти видачі Європейського патенту можуть бути:

—об'єкт, що заявлений на видачу Європейського патенту, є не- патентоздатним;

—Європейський патент не розкриває винаходу способом, достатньо ясним і повним для того, щоб його міг реалізувати фахівець у даній галузі;

— заявлений об'єкт виходить за межі змісту оформленої заявки. На підставі розгляду заперечення проти видачі Європейського

патенту відділ заперечень Європейського патентного бюро може прийняти рішення про відхилення заперечення чи анулювання Європейського патенту. Заперечення відхиляється, якщо його мотиви не обгрунтовані. Європейський патент анулюється, якщо заперечення проти його видачі достатнього обґрунтоване.

Для України має значення патентування об'єктів промислової власності не тільки в країнах далекого зарубіжжя, а й у країнах близького зарубіжжя. З розпадом колишнього СРСР постало питання про створення власної національної системи охорони інтелектуальної власності, а також про створення умов для полегшеного патентування об'єктів промислової власності в країнах СНД. Уже відразу після набуття незалежності України почалися пошуки для створення спільної системи охорони інтелектуальної власності. Першим кроком у цьому напрямі було підписання 25—27 грудня 1991 р. Тимчасової угоди про охорону промислової власності, яку підписали Білорусь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація, Тад-

жикистан і Україна. Зазначена Угода передбачала розробку і прийняття спеціальної Конвенції про охорону промислової власності, до прийняття якої набула чинності згадана Угода.

Тимчасова Угода про охорону промислової власності передбачала створення Міждержавної організації з охорони промислової власності, що мала складатися із Адміністративної ради, Патентного відомства і Патентного суду. Адміністративна рада складається із представників усіх заінтересованих країн СНД і має стати органом колегіального керівництва Організації. Патентне відомство приймає і розглядає заявки на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, проводить їх експертизу і видає міждержавні охоронні документи, що мають чинність на території дер-жав-учасниць, веде відповідні реєстри тощо.

Угода була відкрита для підписання всіма державами, які цього забажають.

Для розгляду і розв'язання спорів про видачу і дійсність міждержавних охоронних документів створювався Патентний суд.

Ряд об'єктивних причин перешкодили реалізувати сформульовані у Тимчасовій угоді принципові положення. Проте ідея створення міждержавної системи охорони промислові власності на території колишнього СРСР з порядку денного не була знята. Спільними зусиллями фахівців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності. Угода була підписана 12 березня 1993 р. її підписали дев'ять країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан і Україна.

Уже на першому засіданні Міждержавної ради у травні 1993 р. були сформульовані і визначені цілі такої форми співробітництва, яка б дозволила:

—сформувати міждержавну систему правової охорони винаходів, промислових зразків, торговельної марки;

—гармонізувати національні законодавства країн-учасниць Міждержавної ради у сфері охорони промислової власності;

—розробити й узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла

розвитку національних систем охорони промислової власності країн-учасниць і їх взаємодії у розв'язанні спільних проблем.

Головою зазначеної Міждержавної ради був обраний голова Держпатенту України, який у 1996 р. був переобраний на новий строк. Було також прийнято рішення, що Секретаріат Міждержавної ради мав створюватися на базі патентного відомства тієї держави, звідки був обраний голова Ради.

За станом на грудень 1997 р. до складу Міждержавної ради з питань охорони промислової власності країн СНД входили представництва держав: Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменії, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, України.

Все ж принципи створення Міждержавної ради і завдання, що ставилися перед нею з питань охорони промислової власності країн СНД, складалися по інерції на засадах командно-адміністративного методу господарювання. Вони не відповідали вимогам ринкової економіки, тому в основу патентної конвенції не могли бути покладені. Міждержавна рада з питань охорони промислової власності розробила максимально наближені до вимог ринкової економіки принципи, що мали стати основою патентної конвенції. Не всі вони були покладені в основу патентної конвенції, але вже у вересні 1993 р. в м. Ужгороді був одностайно схвалений проект Євразійської патентної конвенції.

У вересні 1994 р. в Москві відбулося офіційне підписання Євразійської патентної конвенції, яку підписали глави урядів Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану і України. Конвенція набуває чинності після ратифікації її парламентами країн, що її підписали.

Основною метою Євразійської конвенції є розвиток співробітництва у сфері охорони об'єктів промислової власності і створення міждержавної (регіональної) системи одержання правової охорони на основі єдиного патенту, що має чинність на території кожної держави-учасниці. На основі Євразійської патентної конвенції створена Євразійська патентна організація (ЄАПО), що виконує

адміністративні функції, пов'язані з діяльністю цієї організації і видачею євразійських патентів на винаходи.

Держави-учасниці, що підписали Євразійську конвенцію і ратифікували її, зберігають повний суверенітет у національній системі охорони промислової власності. Вони також мають право видавати свої національні патенти, брати участь у будь-якій іншій міжнародній організації тощо. Євразійську патентну конвенцію ратифікували Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан і Туркменистан. Україна цієї Конвенції не ратифікувала.

Приблизно водночас — ЗО червня 1993 р. між урядами України і Російської Федерації було укладено Угоду про співробітництво у сфері охорони промислової власності. За цією Угодою заявники на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності обох сторін мають право на свій вибір подавати заявки безпосередньо до патентного відомства будь-якої сторони. Зазначені патентні відомства проводять необхідні експертизи та інші дії, що стосуються заявочних матеріалів і в разі позитивних результатів видають охоронні документи.

За Угодою сторони визнають на своїх територіях чинність раніше виданих охоронних документів колишнього СРСР на об'єкти промислової власності на умовах, визначених національним законодавством кожної сторони. В Угоді передбачена можливість обміну охоронних документів СРСР на відповідні охоронні документи кожної сторони.

Угода надає можливість будь-яким фізичним і юридичним особам кожної сторони користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних, що стосуються об'єктів промислової власності на території другої сторони на тих самих умовах, що існують для власних потреб фізичних і юридичних осіб.

В Угоді зберігається право попереднього користування, але з досить цікавим застереженням. Першокористувач має виплатити авторам об'єктів промислової власності винагороду відповідно до національного законодавства тієї сторони, де мало місце попереднє користування., •

За Угодою сторони зобов'язані виплачувати винагороду авторам за використання винаходів та інших об'єктів промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) колишнього СРСР.

Як відомо, патентування торговельної марки не провадиться, здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами зумовив потребу реєстрації торговельних марок в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яка особа має право зареєструвати марку в іноземних державах. Якщо реєстрація марки в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Установу України. Витрати, пов'язані з реєстрацією марки в іноземній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа.

Чинність свідоцтва на торговельну марку обмежується територією тієї держави, яка видала свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони марки у кількох країнах її треба зареєструвати у кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кожній країні своя, де за реєстрацію марки потрібно платити встановлені збори. Це ускладнює реєстрацію марки, а, отже, і її правову охорону. Тому вже давно почалися пошуки способів реєстрації марок у кількох державах одночасно. Ще у 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, до якої приєдналася Україна.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію марок у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учасницях цієї Угоди.

Повідомлення про міжнародну реєстрацію марки публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) марки ряд переваг. Для одержання правової охорони марки в кількох країнах заявнику не потрібно подавати заявку до патентного відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. Заявник після реєстрації марки в країні його походження подає лише одну заявку і лише французькою мовою. Він зобов'язаний сплатити мито до одного органу (Міжнародне бю-

ро). У разі потреби подовження чинності реєстрації марки зазначені пільги зберігаються, а чинність реєстрації марки подовжується щоразу на 20 років.

Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патентних відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої роботи.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків був підписаний у 1989 р. Зазначений Протокол був прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації марок деяких нових елементів, що усувають труднощі, які заважають приєднатися окремим країнам до Мадридської угоди. В Україні протокол ще не набрав чинності.

Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу. Більш докладно про новації, що вводяться Протоколом до Мадридської угоди, буде зазначено у підрозділі 15.4.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати географічне зазначення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цього Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній державі географічного зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Для полегшення реєстрації географічного зазначення походження товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 p.). Зазначена Угода має своєю метою забезпечити охорону місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, що походить із даної країни, району або місцевості, якість та властивості якого пояснюються виключно або головним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські фактори» (ст. 2 Угоди).

За заявкою компетентного органу держави-учасниці Угоди таке найменування реєструється Міжнародним бюро ВОІВ. Міжнародне бюро сповіщає про реєстрацію інші держави-учасниці Угоди. Усі зазначені заявкою держави-учасниці Угоди зобов'язані охороняти

зареєстроване в міжнародному порядку найменування стільки, скільки це найменування охороняється в країні його походження. Проте кожна із зазначених держав може протягом одного року від дати реєстрації заявити, що вона не може з тих чи інших причин надати охорону такому зареєстрованому в міжнародному порядку найменуванню місця походження.

>>: Питання для контролю •. г.,

1.Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

2.Умови патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

3.Договір на патентну кооперацію.

4.Реєстрація торговельної марки в іноземних державах.

РОЗДІЛ 13

Колективне управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності

13.1. Загальні положення

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність кожний власник має право користуватися і розпоряджатися належним йому об'єктом інтелектуальної власності на свій розсуд. Кожний власник може використовувати належний йому об'єкт будь-яким способом, аби він не порушував чинного законодавства. Власник об'єкта може його продати, обміняти, подарувати та вчиняти будь-які інші цивільно-правові угоди у межах закону.

Сучасний ринок інтелектуальної власності багатогранний і досить складний. Будь-які цивільно-правові операції з об'єктом інтелектуальної власності тривалі, дорогі і копіткі. Сам автор далеко не завжди може передбачити наслідки тієї чи іншої угоди, у момент підписання якої йому обіцяли немалі вигоди. Ліцензійні договори досить складні за своїм змістом і автор об'єкта промислової власності не завжди може знати про ті чи інші елементи, нюанси, які необхідно включити до договору.

Процес управління майновими правами, що належать автору того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, від часу оформлення прав на нього і до закінчення прав на користування та розпорядження зазначеними правами досить трудомісткий, має свою специфіку. Одна справа продати будь-яку матеріальну річ, інша справа — продати об'єкт інтелектуальної власності. Управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності потребує спеціального професійного підходу.

Уже сам процес оформлення прав на той чи інший об'єкт промислової власності часто буває просто не доступний винахідникові. Він не завжди може правильно і грамотно оформити заявку на видачу патенту. Заявникам доводиться вдаватися за допомогою до фахівців. Здебільшого така допомога потрібна при здійсненні права на користування і розпорядження об'єктом інтелектуальної власності. Передусім договори з цього приводу мають бути укладені з максимальним урахуванням інтересів автора твору чи науково-технічного досягнення.

Для надання необхідної професійної допомоги з тих чи інших питань авторам творів та науково-технічних досягнень уже давно почали з'являтися спеціальні фахівці. Пізніше такі фахівці почали об'єднуватися у спеціалізовані організації і розмежовуватися між собою за характером послуг, які вони надавали творцям нового. Так виникла сфера діяльності, яку стали називати колективним управлінням майновими правами авторів. Проте слід підкреслити, що надання допомоги заявникам у процесі оформлення заявок патентними повіреними — це один самостійний вид діяльності, а надання допомоги в управлінні майновими правами авторів — інший вид діяльності, хоча не виключається, що один і той самий патентний повірений може займатися обома видами діяльності.

Зазначені організації чи окремі фізичні особи, які професійно займаються тим чи іншим видом цієї діяльності, виконують ряд функцій. Передусім, зазначені особи у процесі діяльності мають суворо дотримуватися чинного законодавства і діяти лише у межах правового поля. Це необхідна умова виконання своїх безпосередніх функцій. Однією з основних функцій зазначених осіб є функція захисту прав і інтересів автора чи винахідника. Патентний повірений чи будь-яка інша довірена особа діє від імені і в інтересах того чи іншого суб'єкта інтелектуального права. Ця особа мусить виконувати свої обов'язки сумлінно, професійно і своєчасно.

Важливою функцією зазначених осіб є захист прав і інтересів держави.

Патентний повірений та інші правомочні особи надають допомогу суб'єктам права інтелектуальної власності у відносинах з іноземними партнерами.

Подібного роду організації створені у більшості країн світу. Створені і міжнародні організації, що здійснюють охорону прав суб'єктів інтелектуальної власності. Наприклад, чинне законодавство Німеччини передбачає обов'язкове створення організацій, які б забезпечували захист авторських прав. Подібного роду організації Франції надають істотну допомогу авторам, композиторам, продюсерам віком за 55 років. Ці самі організації надають матеріальну допомогу авторам, доходи яких з тих чи інших причин знизилися, оплачують усі витрати на лікування. Такі організації створені у багатьох інших країнах світу. У багатьох країнах створені організації для захисту прав виконавців. Вони збирають і розподіляють гонорари відповідно до прав виконавців. У деяких країнах створюються колективні організації, що регулюють відносини між організаціями виконавців і організаціями виробників фонограм.

Такі самі функції виконують організації, створені на міжнародному рівні — Незалежна міжнародна асоціація кінопродюсерів, Міжнародна організація акторів, Міжнародна організація музикантів.

Укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлення, що мають своїм завданням передусім захистити права виконавців за рахунок обмеження так званого часу голки. Цим поняттям визнається час використання комерційних записів для радіомовлення. Цей час за загальним правилом визначається на тиждень. Обмеження часу голки має метою захистити інтереси виконавців шляхом забезпечення включення в програми радіомовлення «живого» голосу виконавця. У цьому заінтересовані як самі виконавці, так і слухачі.

У багатьох країнах створюється кілька систем колективного управління майновими правами авторів. Можуть бути загальні організації, що здійснюють захист прав авторів різних жанрів і видів, а можуть створюватися організації для захисту прав авторів якогось одного виду творчості. У разі дії кількох подібних організацій вони мають чітко розмежувати свою компетенцію. За загальним правилом організації з управління майновими правами авторів на колективній основі налагоджують контакти з подібними зарубіжними організаціями та організаціями, які слідкують за виконанням міжна-

родних конвенцій і двосторонніх угод. Організації з колективного управління майновими правами авторів однієї країни на підставі відповідних договорів можуть доручати подібній зарубіжній організації виконання окремих доручень щодо захисту прав і інтересів авторів за кордоном.

Зазначені організації здійснюють контроль за використанням об'єктів інтелектуальної власності і своєчасною виплатою винагороди як усередині своєї країни, так і за кордоном, адже самі автори такої можливості не мають. Ці організації всілякими способами сприяють створенню сприятливих умов для найбільш раціонального використання об'єктів інтелектуальної власності. Вони покликані доступними їм засобами сприяти розвитку всіх видів творчості.

До розпаду колишнього СРСР в Україні не було подібних організацій, їх функції виконували творчі спілки, які за своїм характером були професійними об'єднаннями творчих працівників і виконували функції профспілок. Творчі працівники були заінтересовані у членстві таких об'єднань, оскільки вони надавали істотну матеріальну допомогу своїм членам. Тому доступ до таких об'єднань був досить обмеженим. Фактично майновими правами авторів управляла держава в особі таких творчих об'єднань.

Створення організацій, що управляють майновими правами авторів на колективній основі, може істотно впливати на процес розвитку будь-якого виду творчості шляхом створення сприятливих умов..